Рішення № 110278135, 18.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2023Справа № 910/13797/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Акціонерного товариства «Дніпроазот» (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1; ідентифікаційний код 05761620)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 8, оф. 199; ідентифікаційний код 37502259)

про стягнення 18 207,55 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариства «Дніпроазот» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» про стягнення грошових коштів у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором поставки № 774044 від 20.01.2021 у розмірі 18 207,55 грн, зокрема, 13 286,59 грн пені та 4 920,96 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.01.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній прости задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі та серед іншого зазначає, що після введення воєнного стану ТОВ «ЕКВІВЕС» продовжувало роботу, направлену на пошук можливості виконати взяті на себе зобов`язання по договору №774044 від 20.01.2021 та поставити замовлений позивачем товар у обумовлений договором термін (до 19 травня 2022 року). Відповідач зазначає, що 06 травня 2022 року після чергових безрезультатних перемовин з виробниками та постачальниками комплектуючих, ТОВ «ЕКВІВЕС» прийшло до висновку про неможливість виготовлення та поставки обумовленої договором №774044 від 20.01.2021 року продукції у визначений термін (19 травня 2022 року) через виникнення форс - мажорних обставин, про що негайно було повідомлено AT «Дніпроазот» листом за вих. №6115 від 06.05.2022. Таким чином, відповідач стверджує, що останнім було виконано вимоги, передбачені п. 7.2 укладеного договору, та повідомлено позивача про настання обставин непереборної сили.

24.01.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що ані умовами договору, ані специфікацією № 2 на поставку продукції від 25.06.2021 до договору, не передбачено жодних застережень щодо країни виготовлення комплектуючих продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору, у тому числі сторони не встановили умов про те, що комплектуючі продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 або відповідна продукція, мають закуповуватись або бути виготовленими суто в російській федерації. Також позивач зазначає, що лист ТПП від 28.02.2022 жодним чином не підтверджує того факту, що у відповідача стосовно його зобов`язань по поставці продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору позивачу у відведений для цього строк, виникли чи існували обставини непереборної сили чи форс-мажорні обставини. Крім того, позивач зазначає,що лист відповідача за вих. № 6115 від 06.05.2022 за умовами договору не створює жодних наслідків стосовно зміни строку для поставки продукції за договором та не звільняє відповідача від відповідальності за порушення строку поставки продукції.

30.01.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

13.02.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

24.02.2023 через відділ діловодства суду позивачем подані пояснення на заперечення на відповідь на відзив.

17.03.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.01.2021 між Акціонерним товариством «Дніпроазот» (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (далі - постачальник, відповідач) був укладений договір поставки № 774044 від 20.01.2021, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити (передати у власність) покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення у відповідності до специфікацій (додатків) до цього договору, а покупець - прийняти поставлену продукцію та оплатити її вартість в порядку і в строки, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 договору найменування продукції, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до продукції, яка підлягає поставці за цим договором, узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку продукції. Специфікації на поставку продукції підписуються уповноваженими представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін та є невід`ємними частинами (додатками) даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору ціна продукції, яка підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях на поставку продукції. Ціна продукції, яка підлягає поставці за цим договором, може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору, а також на умовах та в порядку, передбачених відповідною специфікацією на поставку продукції до договору.

Відповідно до п. 2.8 договору (в редакції додаткової угоди від 25.06.2021 № 1 до договору поставки № 774044 від 20.01.2021) оплата продукції, передбаченої специфікацією № 2 на поставку продукції від 25.06.2021, здійснюється покупцем у гривнях, шляхом відкриття на користь постачальника безвідкличного документарного акредитива у розмірі 100 % загальної вартості продукції, передбаченої відповідною узгодженою сторонами специфікацією № 2 на поставку продукції від 25.06.2021 до цього договору, строком дії не менш ніж 119 календарних днів.

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник здійснює поставку продукції покупцеві на тих умовах (базисі) поставки, згідно Правил ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, в редакції 2010 (ІНКОТЕРМС 2010), які узгоджені сторонами у відповідній специфікації на поставку продукції до договору.

Згідно з п. 3.2 договору строки поставки продукції узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку продукції до договору. Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції постачальником покупцеві, яка зазначена в підписаній обома сторонами видатковій накладній на продукцію.

Відповідно до п. 6.7 договору у випадку порушення стороною будь-якого зі своїх зобов`язань за договором чи здійснення стороною або її посадовими особами протиправних дій, зокрема, недопоставки чи прострочення поставки продукції та/або порушення строку заміни продукції чи усунення недоліків продукції, сторона-порушник та/або її винні Уповноважені особи несуть відповідальність, визначену цим договором, а також зобов`язані відшкодувати іншій стороні в повному обсязі понесені останньою у зв`язку із цим збитки, у тому числі упущену вигоду та моральну шкоду.

Згідно з п. 6.8 договору за порушення строку поставки продукції постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції за кожний день прострочення поставки. За порушення строку поставки продукції більше ніж на 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково до пені, і не виключаючи її, сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції.

На виконання вимог договору між сторонами була підписана специфікація № 2 на поставку продукції від 25.06.2021 до договору, відповідно до якої постачальник зобов`язався здійснити поставку насосного агрегату ВКС 4/28А з електродвигуном 7,5/1500, продуктивність 14 м3/год., напір 28 м, ел. двигун 7,5 кВт, 1500об/хв в кількості 2 шт. за ціною 24 604,80 грн з ПДВ (20%) на загальну суму 49 209,60 грн з ПДВ (20%).

Відповідно до п.1 специфікації № 2 від 25.06.2021 до договору загальна вартість продукції, передбаченої даною специфікацією, складає 49 209,60 грн, у т. ч. ПДВ (20%) - 8 201,60 грн.

Згідно п. 10 специфікації № 2 від 25.06.2021 до договору постачальник зобов`язаний поставити продукцію покупцю в повному обсязі протягом 99 календарних днів від дати відкриття покупцем акредитиву згідно з пунктом 2.8. договору.

09.02.2022 згідно з п. 2.8 договору AT «Дніпроазот» було відкрито документарний акредитив № 600U/UAN/7758.

Таким чином, позивач зазначає, що постачальник був зобов`язаний поставити продукцію, передбачену специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору у строк по 19.05.2022 включно.

Листом від 16.06.2022 № 1170/01-6 AT «Дніпроазот» повідомило ТОВ «ЕКВІВЕС» про відмову від поставки продукції за договором.

01.07.2022 позивач направив на адресу відповідача претензію № 016/54/Ш від 01.07.2022, яку відповідач отримав 05.07.2022 та листом за вих. № 6671 від 13.07.2022 (вх. № 298 від 19.07.2022) відмовив у сплаті штрафних санкцій за порушення умов договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що постачальник свої зобов`язання відповідно до умов договору щодо поставки продукції належної якості та комплектності, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору, загальною вартістю 49 209,60 грн з ПДВ (20%), не виконав і не здійснив поставку зазначеної продукції. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, останнім нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 13 286,59 грн пені та 4 920,96 грн штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Приписами ст. 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем була підписана специфікація № 2 на поставку продукції від 25.06.2021 до договору, відповідно до якої постачальник зобов`язався здійснити поставку насосного агрегату ВКС 4/28А з електродвигуном 7,5/1500, продуктивність 14 м3/год., напір 28 м, ел. двигун 7,5 кВт, 1500об/хв в кількості 2 шт. за ціною 24 604,80 грн з ПДВ (20%) на загальну суму 49 209,60 грн з ПДВ (20%).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що постачальник був зобов`язаний поставити продукцію, передбачену специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору у строк по 19.05.2022 включно.

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки продукції позивачу.

Натомість, відповідач листом за вих. №6115 від 06.05.2023 повідомив позивача про те, що виконання зобов`язання з постачання буде виконано після усунення форс-мажоних обставин, що зазначені у листі Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

В подальшому, листом від 16.06.2022 № 1170/01-6 AT «Дніпроазот» повідомило ТОВ «ЕКВІВЕС» про відмову від поставки продукції за договором.

На лист позивача про відмову від поставки продукції за договором відповідач листом за вих. №6468 від 20.06.2022 повідомило позивача про те, що підприємство робить все можливе для того, щоб забезпечувати клієнтів якісною продукцією в найкоротші терміни. Також відповідач в даному листі зазначив про те, що ТОВ «ЕКВІВЕС» прийняли принципову позицію відмовитися від будь-якої співпраці з країною агресором.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки позивачу продукції, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Щодо одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Так, згідно з п. 6.8 договору за порушення строку поставки продукції постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції за кожний день прострочення поставки. За порушення строку поставки продукції більше ніж на 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково до пені, і не виключаючи її, сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить законодавству.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період прострочки виконання боржником його зобов`язання з 20.05.2022 по 15.06.2022 у розмірі 13 286,59 грн, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Крім того, перевіривши розрахунок штрафу за порушення відповідачем строку поставки продукції, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача штраф у розмірі 4 920,96 грн на підставі п. 6.8. договору є обґрунтованим, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Суд критично оцінює посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 ТОВ «ЕКВІВЕС», виникнення форс - мажорних обставин та повідомлення, відповідно до п.7.2. договору, відповідача листом за вих. №6115 від 06.05.2022 про зазначені обставини, з огляду на наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Судом встановлено, що Торгово - промислова палата України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, обставини, які розпочалися з 24 лютого 2022 та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/або іншим зобов`язанням, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів та виконання відповідно до яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Проте, листом Торгово - промислової палата України від 28.02.2022 не встановлено, що наявність такого листа чи передбачені ним форс-мажорні обставини звільняють в Україні всіх суб`єктів господарювання, у тому числі відповідача, від обов`язку своєчасно та належним чином виконувати свої господарські (договірні) зобов`язання чи від відповідальності за порушення строків (термінів) виконання господарських (договірних) зобов`язань.

Лист Торгово - промислової палати України від 28.02.2022 прямо не підтверджує ті обставини, які наведені відповідачем в якості форс-мажорних, у тому числі за відсутності в цьому листі конкретних посилань на такі обставини, і тому лист ТПП від 28.02.2022 не є належним доказом наявності чи виникнення саме таких обставин непереборної сили чи форс-мажорних обставин, які б прямо перешкоджали Відповідачу здійснити поставку продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 у встановлений договором строк, і, відповідно, дозволяли б відповідачу ухилитися чи звільнити себе від відповідальності за порушення умов договору.

Також суд зазначає, що не є належним доказом наявності чи виникнення таких форс-мажорних обставин, які б дійсно перешкоджали відповідачу здійснення поставки продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору, у тому числі в період встановленого договором строку для поставки продукції позивачу, лист відповідача за вих. № 6115 від 06.05.2022, копія якого додана до відзиву на позовну заяву.

Разом з цим, відповідно до п. 7.1 договору позивач і відповідач домовилися, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це стало наслідком дії обставин непереборної сили (повінь, пожежа, землетрус, епідемії, страйки, військові дії), які спричинили неможливість виконання стороною своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 7.2 договору при виникненні обставин непереборної сили у однієї зі сторін, остання зобов`язана попередити за допомогою факсимільного зв`язку або телетайпом про це іншу сторону протягом 10 (десяти) календарних днів від дня виникнення обставин непереборної сили та підтвердити своє повідомлення документом Торгово-промислової палати України (далі - «ТПП України»), підтверджуючий документ ТПП України, який складений та наданий іншій стороні більш ніж через 10 (десять) календарних днів з моменту настання обставин, зазначених у п. 7.1 цього договору, до уваги не приймається, і в цьому випадку сторона не звільняється від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 9.16 договору всі документи, які підлягають переданню постачальником покупцю відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, в обов`язковому порядку надаються (передаються) постачальником покупцю в паперовій формі з супровідним листом, якщо інше не буде передбачено цим договором.

Таким чином, враховуючи вищевказані норми договору та вимоги законодавства України, сторони узгодили, що у випадку настання форс-мажорних обставин сторона, у якої виникли такі обставини зобов`язана:

1) попередити за допомогою факсимільного зв`язку або телетайпом про це іншу сторону протягом 10 (десяти) календарних днів від дня виникнення обставин непереборної сили;

2) не пізніше ніж протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту настання форс- мажорних обставин в паперовій формі з супровідним листом надати іншій стороні підтверджуючий документ ТПП України.

Однак, відповідач фактично посилається на момент (дату) виникнення форс-мажорних обставин - початок повномасштабної агресії РФ проти України, тобто 24.02.2022, тоді як лист відповідача № 6115 датований 06.05.2022.

Згідно з п. 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 № 44(5) (далі - «Регламент ТПП України»), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов`язаннях/обов`язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Матеріали справи на містять доказів того, що відповідач звертався до ТПП України для отримання сертифікату про форс-мажорні обставини, які б підтвердили факт виникнення і наявності форс-мажорних обставин у період для строку поставки продукції за договором і які не дозволяли відповідачу здійснити поставку продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору, позивачу.

Крім того, умовами договору не встановлено зобов`язання відповідача щодо закупівлі комплектуючих для виготовлення продукції, передбаченої специфікацією № 2 від 25.06.2021 до договору на території російської федерації, у зв`язку із чим посилання відповідача на необхідність закупівлі комплектуючих для виготовлення продукції у російській федерації суд визнає необґрунтованим.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 8, оф. 199; ідентифікаційний код 37502259) на користь Акціонерного товариства «Дніпроазот» (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1; ідентифікаційний код 05761620) 13 286 (тринадцять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 59 коп. пені, 4 920 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять) грн 96 коп. штрафу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.04.2023

Суддя І.О. Андреїшина