Рішення № 110278114, 27.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2023Справа № 910/2823/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Лук`янович В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

про стягнення 116 515,19 грн,

Представники сторін:

від позивача: Гаврилов Є.Ю.;

від відповідача: Джумурат В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі також - позивач, КП «Київтеплоенерго») до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (надалі також - відповідач, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва») про стягнення 116 515,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на постачання теплової енергії/особовим рахунком № 8242097-01 від 20.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2022 відкрито провадження по справі № 910/2823/22 вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

30.05.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

15.06.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка, зокрема, містила вимогу про поновлення пропущеного процесуального строку на її подання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 поновлено позивачу процесуальний строк для подання відповіді на відзив у справі № 910/2823/22.

04.07.2022 від відповідача до суду надійшли заперечення.

Суд, ураховуючи характер доказів у справі, з метою повного встановлення всіх обставин справи, а також справедливого та неупередженого вирішення даного спору, дійшов висновку про необхідність розгляду справи № 910/2823/22 в порядку загального позовного провадження, про що постановив ухвалу від 28.07.2022, якою призначив підготовче засідання на 07.09.2022.

07.09.2022 до суду представниками сторін подано спільне клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев`яносто днів.

У підготовче засідання 07.09.2022 з`явилися представники сторін, які підтримали спільне клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши спільне клопотання сторін про зупинення провадження у справі на час проведення медіації, суд ухвалою від 07.09.2022 вирішив задовольнити вказане клопотання та зупинити провадження у справі № 910/2823/22 строком на дев`яносто днів з дня постановлення судом цієї ухвали.

Враховуючи закінчення строку, встановленого у п. 3-1 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 07.12.2022 вирішив поновити провадження у даній справі та призначити підготовче засідання на 09.01.2023.

06.01.2023 відповідачем до суду подано додаткові пояснення.

У підготовче засідання 09.01.2023 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву у підготовчому засіданні до 01.02.2023.

24.01.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

31.01.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення.

У підготовче засідання 01.02.2023 з`явилися представники сторін.

Суд, у підготовчому засіданні 01.02.2023, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у даній справі та призначити розгляд справи по суті на 20.02.2023.

Однак, у зв`язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному, судове засідання, призначене на 20.02.2023, не відбулося.

Після виходу судді Трофименко Т.Ю. з лікарняного, ухвалою від 27.02.2023 судове засідання призначено на 27.03.2023.

У судове засідання 27.03.2023 з`явилися представники сторін, які висловили суду свої пояснення по суті позовних вимог.

Так, представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 591 від 10.04.2018 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Згідно з п. 2.2.1 Статуту КП «Київтеплоенерго», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.05.2016 № 323 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2019 № 1160) предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року до житлового приміщення площею 132 кв.м за адресою: вул. Парково-Сирецька, 3, м. Київ, позивачем було поставлено теплову енергію вартістю 98 849,44 грн, яку відповідач як балансоутримувач будинку повинен оплатити. При цьому, договору на постачання теплової енергії сторонами укладено не було, оскільки направлений позивачем проект такого договору відповідач не підписав. З огляду на те, що законом встановлено обов`язок споживача оплачувати послуги з теплопостачання не дивлячись на відсутність договірних відносин, позивач зазначає, що відповідачем порушено свої зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого він також зобов`язаний відшкодувати окрім вартості спожитої теплової енергії інфляційні у розмірі 12 288,34 грн та 3% річних у розмірі 5377,41 грн.

Відповідач, у свою чергу, проти задоволення позову заперечує та зазначає, що надання комунальних послуг з централізованого опалення здійснюється виключно на договірних засадах, суб`єктами цих правовідносин є виконавець та споживач, проте до позову не надано жодних укладених між позивачем та відповідачем договорів про надання комунальної послуги з централізованого опалення, починаючи з 2018 року по 2021 рік. В той же час, надані позивачем до позовної заяви докази (довідка про нарахування за теплову енергію, облікові картки, корінці нарядів, рахунок-фактура від 31.10.2021, акт звіряння розрахунків та акти приймання-передавання товарної продукції) не є належними доказами на підтвердження надання позивачем послуг з постачання теплової енергії відповідачу. Крім того, матеріали позовної заяви не містять доказів того, що спірне приміщення площею 132 кв.м за адресою: вул. Парково-Сирецька, 3, м. Київ перебуває у господарському віданні (на балансі) відповідача. Так, за твердженнями відповідача, у господарському віданні останнього за адресою: вул. Парково-Сирецька, 3, м. Київ перебуває нежитлове приміщення площею 71,2 кв.м., яке на підставі договору оренди від 10.06.2013 № 71/г передано в оренду Шевченківському районному відділенню Всеукраїнського об`єднання ветеранів. Оскільки матеріали справи не містять доказів перебування у господарському віданні відповідача приміщення в будинку № 3 по вул. Парково-Сирецька у м. Києві площею більше, ніж 71,2 кв.м., у відповідача відсутній обов`язок зі сплати вартості спожитої за цією адресою теплової енергії.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 1-2 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 7 вказаної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до пунктів 5 та 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

У пунктах 1, 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як передбачено частиною першою 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частина шоста статті 19 Закону України «Про теплопостачання»).

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з частиною другою статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Судом встановлено, що 01.02.2021 позивач листом від 28.01.2021 № 30/5/3/1330 направив на адресу відповідача проект договору №8242097-01 на постачання теплової енергії від 20.01.2021 (відповідно до опису вкладення у цінний лист, фіскального чека та накладної від 01.02.2021).

Оскільки ані доказів отримання відповідачем вказаного проекту договору, ані доказів засвідчення його волі до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від позивача до суду не надано, договір №8242097-01 на постачання теплової енергії від 20.01.2021 є неукладеним між сторонами.

Разом з тим, з аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, поставі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

За твердженнями позивача, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" як балансоутримувач житлового приміщення площею 132 кв.м за адресою: вул. Парково-Сирецька, 3, м. Київ, зобов`язаний здійснити оплату теплової енергії, яку споживав в період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року.

В той же час, позивачем в підтвердження своїх доводів про перебування приміщення площею 132 кв.м. по вул. Парково-Сирецькій, 3, м. Київ на балансі відповідача, до додаткових пояснень (отриманих судом 24.01.2023) долучено, зокрема, акт комплексного обстеження житлового будинку та нежитлових приміщень № 7085012 від 14.08.2017 за адресою: вул. І. Шамрила (теперішня назва - вул. Парково-Сирецька), 3, у якому зазначено опалювальну площу нежитлових приміщень - 132 кв.м.

Так, із рішення Київської міської ради «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» №270/270 від 09.10.2014 вбачається, що Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та віднесено його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Комунальним підприємствам зобов`язано передати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01.08.2014.

Судом також встановлено, що додатком № 1 до розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 № 801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» визначено перелік майна, яке передане до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплене на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», згідно з яким до господарського відання відповідача віднесено, зокрема, нежитлове приміщення площею 71,2 кв.м. у житловому будинку № 3 по вул. Шамрила (теперішня назва - вул. Парково-Сирецька), 3 у м. Києві.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що відповідач підтвердив більш вірогідними доказами обставини перебування на балансі останнього (у господарському віданні) приміщення по вул. Парково-Сирецькій, 3, м. Київ площею саме 71,2 кв.м.

Суд зазначає, що жодних документів, які б свідчили про те, що на балансі або в користуванні Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» по вул. Парково-Сирецька, 3, м. Київ знаходиться приміщення площею більше ніж визначено відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 № 801, в матеріалах справи немає.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2013 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Шевченківським районним відділенням ветеранів Всеукраїнського об`єднання ветеранів (орендар) та КП «Керуюча дирекція Шевченківського району» (балансоутримувач) укладено договір № 71/1 про передачу майна територіальної громади в оренду, за яким орендодавець передав орендарю в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва - нежиле приміщення загальною площею 71,2 кв.м., а саме, підвал площею 71,2 кв.м, розміщене за адресою Шамрило Т., 3, для розміщення адмінприміщення.

Вказані обставини додатково підтверджують доводи відповідача про перебування у господарському віданні останнього спірного приміщення площею 71,2 кв.м, а не 132 кв.м., як визначено позивачем.

Крім того, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження обставин постачання теплової енергії в спірне нежитлове приміщення, а також її обсягу, а саме: довідку про нарахування за теплову енергію КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» за договором № 8242097-01 у період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року, рахунок-фактуру № 8242097-01/2021-10 від 31.10.2021, акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2021, облікові картки споживача за обліковим записом № 8242097-01, акти приймання-передавання товарної продукції, корінці нарядів на включення/відключення будинку на опалюваній період по особистому рахунку абонента № 8242097, суд зазначає таке.

Так, судом встановлено, що в облікових картках з обліковим записом № 8242097-01 не ідентифіковано об`єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, його місцезнаходження, адреса тощо.

Також, судом не приймаються як належні та допустимі докази акти приймання-передавання товарної продукції, оскільки зазначені акти складені та підписані в односторонньому порядку без належного направлення їх відповідачу.

Більш того, докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, не містять інформації про те, яка опалювальна площа приміщення враховувалась позивачем при здійсненні розрахунку суми боргу.

Отже, доводи позивача з приводу того, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими. Матеріали справи не містять доказів щодо належності відповідачу нежитлового приміщення по вул. Парково-Сирецькій, 3, м. Київ площею 132 кв.м., як і не містять доказів споживання відповідачем теплової енергії у вказаному приміщенні.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи принцип змагальності сторін та встановлені судом обставини щодо відсутності доказів того, що відповідач був споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні та протягом визначеного в позовній заяві періоду, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 98 894,44 грн та відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Оскільки вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу, у якій позивачу відмовлено, то вимоги про стягнення вказаних сум також не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.04.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко