Рішення № 110278042, 17.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/9503/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9503/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Шевчук Ольги Петрівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" (вул. Велика Васильківська 72 оф. 128, Київ,03680, код ЄДРПОУ 36285831)

про стягнення 177 355, 02 грн,

Без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шевчук Ольга Петрівна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальнітю "ТТВК" (далі - відповідач) про стягнення 153 348, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі агентського договору по реалізації туристичних продуктів №8358-20/ЛЬВ платіжними дорученнями №1139 від 21.01.2022 та №1147 від 31.01.2022 перераховано відповідачу 153 348, 00 грн, втім оскільки визначені туристичні послуги не були надані, в останнього виникла вказана заборгованість, а також обов`язок сплатити на користь позивача 2 418 грн 3% річних та 21 589, 02 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 04.10.2022 надсилалась відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Велика Васильківська 72 оф. 128, Київ, 03680, проте конверт був повернутий на адресу суду із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Сам лише факт неотримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надіслав ухвалу про повідомлення про розгляд справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

23.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТТВК" (далі - туроператор) та Фізичною особою-підприємцем Шевчук Ольгою Петрівною (далі - турагент) укладено агентський договір №8358-20/ЛЬВ (далі - договір), за умовами п. 2.1. якого турагент зобов`язується за винагороду надати туроператору послуги з реалізації турпродукту та/або окремих характерних та супутніх туристичних послуг та товарів, а саме, але не виключно: страхування, послуги з перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції, екскурсії, релізації мобільного зв`язку тощо) туристу шляхом укладення договору про надання туристичного продукту (туристичних послуг) від імені та за дорученням туроператора, а також здійснювати фактичні дії, визначені умовами договору.

Згідно з підпунктом 3.2.7 п. 3. договору турагент зобов`язаний оплатити замовлені послуги на підставі рахунків туроператора на його р/р або забезпечити оплату вартості реалізованих туристичних продуктів туроператора шляхом здійснення оплати за дорученням і від імені туриста.

Пунктом 5. договору визначено порядок бронювання турів, зокрема, туроператор надає турагенту доступ до системи бронювання через реєстрацію на офіційному сайті туроператора (п.п. 5.1. п. 5. договору).

Туроператор письмово через систему бронювання направляє турагенту повідомлення про статус заявки, що означає, що заявка прийнята до розгляду. Після отримання відповідних повідомлень від постачальників туристичного продукту (туристичних послуг), туроператор направляє турагенту підтвердження бронювання туристичного продукту (туристичної послуги) і надсилає турагенту через систему бронювання рахунок на оплату туристичного продукту (туристичної послуги) або повідомляє турагента про неможливість надання туристичного продукту згідно заявки на бронювання (п. п. 5.5. п. 5. договору).

У відповідності до пункту 6.1. договору рахунок на оплату виставляється в письмовій формі автоматично через систему бронювання. Посилання турагента на неотримання ним рахунку не може бути підставою для звільнення від зобов`язань по оплаті туристичного продукту (туристичних послуг) або зміни строку виконання таких зобов`язань. Всі рахунки на оплату відправлені туроператором за допомогою системи бронювання мають чинність рахунків оформлених письмово.

Згідно з п. 6.5. договору фактом виконання турагентом грошового зобов`язання по оплаті вартості туристичного продукту в безготівковій формі вважається зарахування коштів турагента на рахунок туроператора. При цьому ризик затримки здійснення банківських операцій, а також ризик зміни валютних курсів відноситься на турагента.

Оплата туристичного продукту, згідно умов п. 6.7. договору здійснюється турагентом в національній валюті - гривні згідно комерційного курсу туроператора, встановленого на його офіційному сайті на дату виставлення рахунку.

Розмір агентської винагороди за реалізацію туристичного продукту туроператора відповідно до п. 6.8. договору, становить 10 гривень, включаючи ПДВ за кожне бронювання та перераховується туроператором турагенту після реалізації туру.

Суми, отримані турагентом за продаж туристичного продукту згідно цього договору, не є власністю турагента (п. 6.10 договору).

Пунктом 8.6. договору сторони погодили, що при анулюванні підтвердженого туристичного продукту (туристичної послуги) з вини туроператора (за виключенням відмови у оформленні в`їзних віз) турагенту повертається вся сума вартості туристичного продукту (туристичних послуг), яка була сплачена турагентом.

Цей договір діє протягом всього періоду доступу турагента до системи бронювання турів та у будь-якому випадку до моменту здійснення сторонами остаточних взаєморозрахунків (п. 11.1. договору).

На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату НОМЕР_2 від 20.01.2022, версія рахунку: 1 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ФОП Шевчук Ольга Петрівна, на суму 80 327, 00 грн, НОМЕР_2 від 21.01.2022, версія рахунку: 2, на суму 80 327, 00 грн, НОМЕР_3 від 31.01.2022, версія рахунку: 2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ФОП Шевчук Ольга Петрівна на суму 73 021, 00 грн, позивачем в якості оплати за туристичні послуги туриста було перераховано на користь відповідача 153 348, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1138 від 20.01.2022 на суму 16 065, 00 грн, №1139 від 21.01.2022 на суму 64 262, 00 грн, №1147 від 31.01.2022 на суму 73 021, 00 грн.

Втім, оскільки відповідні туристичні послуги надані не були, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача оплати за ненадані туристичні послуги.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 7 статті 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 297 Господарського кодексу України, за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про туризм" туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про туризм" туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої, другої ст. 32 Закону України "Про туризм" за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену у договорі, відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Так, пунктом 8.6. договору сторони погодили, що при анулюванні підтвердженого туристичного продукту (туристичної послуги) з вини туроператора (за виключенням відмови у оформленні в`їзних віз) турагенту повертається вся сума вартості туристичного продукту (туристичних послуг), яка була сплачена турагентом.

Водночас, будь-яких доказів надання оплачених позивачем туристичних послуг матеріали справи не містять.

При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак, враховуючи, факт здійснення позивачем оплати відповідачу за туристичні послуги та факт ненадання оплачених туристичних послуг, з урахуванням змісту п. 8.6. договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 153 348, 00 грн за ненадані туристичні послуги.

Окрім того, оскільки у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано за період з 25.02.2022 по 25.02.2022, згідно наданого розрахунку та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 418, 00 грн та інфляційні втрати у розмірі 21 589, 02 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що позивач нараховує 3 % річних та інфляційні втрати з наступного дня після початку періоду, вказаного у рахунках на оплату, що позивач визначає як початок періоду заборгованості, а саме з 25.02.2022 та 14.03.2022.

Проте умови договору не встановлюють конкретних строків повернення позивачу грошових коштів, як і обов`язку їх негайного повернення, у зв`язку з чим початок прострочення виконання таких грошових зобов`язань має обчислюватись за правилами ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто по спливу семиденного строку від дня пред`явлення вимоги.

У той же час позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою (претензією) щодо повернення коштів, та доказів її направлення відповідачу, що унеможливлює встановлення конкретної дати прострочення, з якої можуть бути здійснені нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 418, 00 грн 3% річних та 21 589, 02 грн інфляційних втрат є необґрунтованими та не підлягають задоволені судом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Разом з тим, позивач, з урахуванням поданої 10.01.2023 заяви, просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №1 від 26.08.2022 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеного між Фізичною особою-підприємецем Шевчук Ольгою Петрівною (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Іващенко Ірини" (далі - адвокатське бюро); копію додаткової угоди №1 від 26.08.2022 до договору про надання правової допомоги (далі - додаткова угода №1); копію додаткової угоди №2 від 30.08.2022 до договору про надання правової допомоги; копію акту приймання-передачі послуг від 13.09.2022.

Згідно пункту 1.1 договору про надання правової допомоги, клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

За умовами підпункту 2.11. пункту 2.1. договору про надання правової допомоги адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги, зокрема, представляє у встановленому порядку інтереси клієнта у справі стосовно стягнення коштів за ненадані туристичні послуги з ТзОВ "ТТВК" у Господарському суді міста Києва.

Вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок (п. 4.1. договору про надання правової допомоги).

Додатковою угодою №1 сторони погодили порядок оплати та вартість послуг у розмірі 10 000, 00 грн - підготовка та подача позовної заяви до Господарського суду міста Києва ФОП Шевчук Ольги Петрівни до ТзОВ "ТТВК" про стягнення сплачених коштів за ненадані туристичні послуги (п. 2 додаткової угоди №1).

Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок бюро, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату гонорару (п. 4 додаткової угоди №1).

Згідно акту приймання-передачі послуг від 13.09.2022 адвокатським бюро були надані в повному обсязі, а клієнтом прийняті, а саме: складання та подача позовної заяви до Господарського суду міста Києва ФОП Шевчук Ольги Петрівни до ТхОВ "ТТВК" про стягнення сплачених коштів за ненадані туристичні послуги (13.09.2022 року) - 10 000, 00 грн.

Вказаний акт підписаний сторонами без заперечень та скріплений печаткою адвокатського бюро.

Доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг та детальний опис (наданих послуг) суду не надавались.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі №757/24445/21-ц зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Щодо відсутності детального опису (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на виконання положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

Аналогічна правова позиція щодо фіксованого розміру гонорару викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №357/11023/18.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - часткове задоволення позовних вимог та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 646, 38 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шевчук Ольги Петрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТВК" (вул. Велика Васильківська 72 оф. 128, Київ,03680, код ЄДРПОУ 36285831) на користь Фізичної особи-підприємця Шевчук Ольги Петрівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) грошові кошти, сплачені в якості оплати за туристичні послуги, що не були надані, в сумі 153 348 (сто п`ятдесят три тисячі триста сорок вісім) грн 00 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 300 (дві тисячі триста) грн 22 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 646 (вісім тисяч шістсот сорок шість) грн 38 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідний наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.04.2023.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА