Рішення № 110263168, 17.04.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/215/23

Справа №754/8612/20

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 17.04.2023)

17 квітня 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/8612/20

ОСОБА_1 - позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом

ОСОБА_2 - відповідач 1 за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом

ОСОБА_3 - відповідач 2 за первісним позовом

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович - третя особа 1 за первісним позовом

Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (попереднє найменування Головне територіальне управління юстиції у м. Києві) - третя особа 2 за первісним позовом

Вимоги позивача за первісним позовом: визнання недійсним договору дарування, скасування рішень та записів про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння

Вимоги позивача за зустрічним позовом: визнання добросовісним набувачем

Клименко І.А. , Гаврик А.В. - адвокати ОСОБА_1

Стойчев Р.В., Суровцов А.Ю. - адвокати ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 до суду подав позов, предмет якого змінювався і в якому просить: 1) Визнати недійсним договір дарування кв. АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним Олегом Петровичем та зареєстрований у реєстрі за № 18482; 2) Скасувати рішення та відповідний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію кв. АДРЕСА_1 , індексний номер: 33369008 від 06.01.2017; 3) Скасувати рішення та відповідний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію кв. АДРЕСА_1 , індексний номер: 33472760 від 18.01.2017; 4) Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м., житловою площею 14,8 кв. м..

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що договір дарування був укладений за відсутності волі спадкодавця і спадкодавець за життя свою квартиру ОСОБА_3 не дарував.

Первісна редакція первісного позову до суду надійшла 14.07.2020, підписана і здана на пошту 09.07.2020.

Заява про зміну предмета позову (мається на увазі первісного позову) підписана 20.01.2021.

ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов з проханням визнати ОСОБА_2 добросовісним набувачем нерухомого майна, а саме кв. АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу укладений відповідно до чинного законодавства в письмовій формі, нотаріально посвідчений і зареєстрований у Державному реєстрі та на час придбання ОСОБА_2 квартири, останній не міг знати, що право продавця є спірним та оспорюється.

Справа № 754/8612/20 перебувала у провадженні судді Деснянського районного суду м. Києва Клочко І.В..

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.07.2020 у справі № 754/8612/20 (суддя: Клочко І.В.) відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.07.2020 у справі № 754/8612/20 (суддя: Клочко І.В.) на підставі заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову накладено арешт та заборону вчиняти будь-які дії щодо відчуження кв. АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.12.2020 у справі № 754/8612/20 (суддя: Клочко І.В.) об`єднано зустрічний позов з первісним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.07.2021 у справі № 754/8612/20 (суддя: Клочко І.В.) прийнято і приєднано до матеріалів справи подану стороною позивача за первісним позовом заяву про зміну предмета позову.

У зв`язку із звільненням судді: ОСОБА_8 справу № 754/8612/20 передано на повторний автоматизований розподіл судової справи.

Новим головуючим постановлено ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 16.11.2021 у справі № 754/8612/20 про прийняття справи до свого провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.07.2022 у справі № 754/8612/20 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні ОСОБА_1 і його адвокат Гаврик А.В. первісний позов підтримали, а зустрічний позов не визнали та не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності ОСОБА_3 та третіх осіб.

ОСОБА_2 і його адвокат Суровцов А.Ю. первісний позов не визнали, а зустрічний позов підтримали та не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності ОСОБА_3 та третіх осіб.

Адвокатом Стойчевим Р.В. від імені ОСОБА_2 подано відзив з проханням відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

ОСОБА_3 та треті особи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали, хоча всі учасники справи про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, зокрема, поштою, електронною поштою, SMS, під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

ОСОБА_3 до суду подано машинописним текстом письмові пояснення з проханням розглядати справу за її відсутності.

Третьою особою 1 до суду подано листи з проханням слухати справу за її відсутності.

Третьою особою 2 (на час подання підписано головою ліквідаційної комісії з ліквідації ГТУЮ у м. Києві) до суду подано письмові пояснення з проханням проводити розгляд справи за відсутності третьої особи 2.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності ОСОБА_3 та третіх осіб.

Вислухавши ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , адвокатів Гаврика А.В. і Суровцова А.Ю., показання свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи суд у судовому засіданні встановив наступне.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_7 , що підтверджується виданим повторно свідоцтвом про народження від 01.03.2017.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 10.03.2017.

ОСОБА_1 звернувся до Другої Київської державної нотаріальної контори із заявою № 418 від 30.03.2017 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою про склад спадщини Другої Київської державної нотаріальної контори від 27.09.2022 № 4412/02-14.

За життя за ОСОБА_7 на праві власності була зареєстрована кв. АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради (розпорядження № 782 від 06.03.1996), що підтверджується інформаційною довідкою КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 26.04.2017 № 13525.

Відповідно до договору дарування квартири від 18.07.2008, ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар кв. АДРЕСА_1 . У цьому договорі вказано, що він посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П..

Відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. (третя особа 1 за первісним позовом) договору купівлі-продажу квартири від 18.01.2017, ОСОБА_3 продала кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_2 за 277215 грн..

Згідно витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, третьою особою 1 (за первісним позовом) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 05.01.2017 державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) третьої особи 1, індексний номер: 33369008 від 06.01.2017.01.2017.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, третьою особою 1 (за первісним позовом) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 18.01.2017 державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на кв. АДРЕСА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень третьої особи 1, індексний номер: 33472760 від 18.01.2017.

Згідно листа ГТУЮ у м. Києві від 16.08.2018 № 14642/4-18 приватна нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Федоришина О.П. зупинена з 28.11.2008 на підставі наказу ГТУЮ у м. Києві від 28.11.2008 № 1092/02, а з 22.05.2009 припинена на підставі наказу ГТУЮ у м. Києві від 18.05.2009 № 577/02 у зв`язку з анулюванням свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі наказу МЮ України від 30.04.2009 № 370/7 за неодноразові порушення вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій.

Відповідно до адресованого судді Деснянського районного суду м. Києва Клочко І.В. листа Київського державного нотаріального архіву 10.03.2021 № 918/01-21, станом на 10.03.2021 приватний нотаріус КМНО Федоришин О.П. не передав архів та документи нотаріального діловодства на державне відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву.

Згідно витягу з ЄРДР в ЄРДР 19.07.2017 здійснено реєстрацію кримінального провадження: 12017100030009516 з приводу заволодіння невстановленою особою шахрайським шляхом кв. АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 КК України (2001).

У своїх, адресованих до суду письмових поясненнях ОСОБА_3 (відповідач 2 за первісним позовом) зазначає, що вона ніколи не була знайома ні з ОСОБА_7 (спадкодавець), ні з ОСОБА_2 (відповідач 1 за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом) і їй нічого невідомо про кв. АДРЕСА_1 та вона ніколи не була власником цієї квартири. У 2017 році їй запропонували заробіток у 100 доларів і оплату дороги, щоб вона приїхала до м. Києва та підписала деякі документи. На вказану пропозицію вона погодилась, приїхала до м. Києва та за адресою, яку вона чітко не пам`ятає за обіцяну винагороду не ознайомлюючись підписала надані їй невідомими людьми документи.

Допитаний судом зі сторони ОСОБА_1 свідок: колишній приватній нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин О.П. у своїх показаннях зазначив, що 18.07.2008 ним не посвідчувався договір дарування квартири від 18.07.2008 за яким ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар кв. АДРЕСА_1 . За вказаним у зазначену договорі дарування квартири реєстровим № 18482 ним посвідчувалась вірність копії договору за реєстровим № 18481, укладеним між ОСОБА_12 .

Під час надання показань суду свідком ОСОБА_9 надано суду для огляду в оригіналі нотаріальні документи про вчинення ним нотаріальних дій та які, як зазначив сам свідок ОСОБА_9 він не передав до державного архіву після завершення своєї нотаріальної діяльності.

Допитаний судом зі сторони ОСОБА_2 свідок: ОСОБА_10 у своїх показаннях зазначила, що ОСОБА_2 її чоловік і з приводу договору від 18.07.2008 їй нічого невідомо. Про сам продаж спірної квартири їй стало відомо з мережі інтернет і за спірну квартиру при її купівлі було сплачено 21000 доларів. ОСОБА_3 особисто говорила свідку, що спірну квартиру їй подарував дядько.

Допитаний судом зі сторони ОСОБА_2 свідок: ОСОБА_11 у своїх показаннях зазначила, що вона була сусідкою померлого ОСОБА_7 і за життя останній говорив свідку, що він у сварці із сином і коли він помре, просив знайти сина. Сина померлого ОСОБА_7 свідок не знала. ОСОБА_2 свідку говорив, що він купив спірну квартиру. У кого спірну квартиру купив ОСОБА_2 , останній свідку не говорив, а свідок не запитувала.

Допитаний судом зі сторони ОСОБА_2 в якості свідка сам ОСОБА_2 у своїх показаннях зазначив, що спірна квартира ним куплена в ОСОБА_3 ..

Згідно ст. 655 ЦК України, 1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 ЦК України, 1. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ст. 717 ЦК України, 1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. 2. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно ст. 182 ЦК України, 1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 2. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. 3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. 4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ст. 334 ЦК України, 1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. 3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. 4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 203 ЦК України, 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦК України, 1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України, 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 388 ЦК України, 1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.08.2020 у справі № 385/344/16-ц: «У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Разом з цим, у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення». Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При цьому, за наявності для того підстав позивач не позбавлена права заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки або скасування запису про державну реєстрацію речового права. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96)).».

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340: «6.41. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц: «Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача. Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна. Цивільним кодексом України передбачені як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20: «21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі N 916/3156/17 (пункт 72), від 13.10.2020 у справі N 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі N 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі N 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17 (пункт 55), від 22.06.2021 у справі N 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі N 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі N 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі N 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі N 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі N 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі N 143/591/20 (пункт 8.31)). 22. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. 23. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі N 522/1528/15-ц (пункт 58)).».

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Оцінюючи надані учасниками справи по суті спору докази, як в обґрунтування так і в спростування позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.

До дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлий ОСОБА_7 проживав та був зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 .

Обов`язкова державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_1 за договором дарування квартири від 18.07.2008 відбувається і здійснюється приватним нотаріусом КМНО Бригідою В.О. (третя особа 1 за первісним позовом) 07.01.2017, тобто вже після смерті ОСОБА_7 ..

Показання свідка і колишнього приватного нотаріуса КМНО Федоришина О.П. про те, що 18.07.2008 ним не посвідчувався договір дарування квартири від 18.07.2008 за яким ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар кв. АДРЕСА_1 , а за вказаним у зазначену договорі дарування квартири реєстровим № 18482 ним посвідчувалась вірність копії договору за реєстровим № 18481, укладеним між ОСОБА_12 , ніким конкретними правовими та допустимими доказами не спростовані.

Доводи сторони ОСОБА_2 про неспроможність показань колишнього приватного нотаріуса КМНО Федоришина О.П. не ґрунтуються на конкретних доказах.

Доводи сторони ОСОБА_2 про недопустимість наданих приватним нотаріусом КМНО Федоришиним О.П. для огляду складених ним же оригіналів нотаріальних документів, оскільки ці документи нотаріус не здав у передбаченому законом порядку до нотаріального архіву після припинення нотаріальної діяльності, не свідчать про їх недостовірність (ст. 79 ЦПК України), а зберігання приватним нотаріусом у себе нотаріальних документів та не передання їх до нотаріального архіву після припинення нотаріальної діяльності, можуть бути підставою для передбаченої законодавством відповідальності.

Заяв/клопотань про призначення по справі будь-якої експертизи учасниками справи не заявлялось.

Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хворобиCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України з 12.03.2020 встановлено карантин.

Як вказує сторона ОСОБА_1 , останньому про договір дарування квартири від 18.07.2008 стало відомо після звернення до нотаріальних органів за прийняттям спадщини і офіційно це мало місце 30.03.2017, зокрема, заява № 418 від 30.03.2017 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою про склад спадщини Другої Київської державної нотаріальної контори від 27.09.2022 № 4412/02-14.

Первісна редакція первісного позову до суду надійшла 14.07.2020, підписана і здана на пошту 09.07.2020, а заява про зміну предмета позову (первісного позову) підписана 20.01.2021.

Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тому, доводи сторони ОСОБА_2 про пропуск трирічного строку позовної давності та вказана стороною ОСОБА_2 у запереченнях про зміну предмета і підстав позову, заява про застосування строків позовної давності є безпідставними.

Вищевикладене дає суду правові підстави для висновку про обґрунтованість доводів сторони ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_7 за життя не укладав договір дарування квартири від 18.07.2008.

У свою чергу стороною ОСОБА_2 суду не надано конкретних, правових, достовірних та беззаперечних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку про наявність у ОСОБА_7 за життя волі, як у власника спірної квартири на передачу майна іншій особі та які б унеможливлювали витребування майна від добросовісного набувача.

Разом з тим суд вважає, що позовні вимоги сторони ОСОБА_13 про визнання недійсним договору дарування квартири від 18.07.2008 є безпідставними, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до довідки про склад спадщини Другої Київської державної нотаріальної контори від 27.09.2022 № 4412/02-14 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 до Другої Київської державної нотаріальної контори звернувся син - ОСОБА_1 і станом на 27.09.2022 інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не звертались.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги за первісним позовом про скасування рішень та записів про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння суд вважає обґрунтованими, а позовні вимоги за зустрічним позовом безпідставними за їх недоведеністю.

Згідно ст. 76 ЦПК України, 1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, завданої у результаті виведення банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно ст. 77 ЦПК України, 1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦК України, 1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 ЦК України, 1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦК України, 1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Будь-яких інших конкретних правових доказів, які б повністю або частково спростовували позовні вимоги за первісним позовом про порушення права на спадщину та доказів, які б підтверджували зустрічні позовні вимоги про наявність у ОСОБА_7 за життя волі, як у власника спірної квартири на передачу майна іншій особі та які б унеможливлювали витребування майна від добросовісного набувача, суду не надано і судом таких доказів не здобуто.

Доводи сторони ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 за життя свого батька, останнім не цікавився не підтвердженні конкретними правовими доказами.

У той же час суду не надано правових доказів про усунення ОСОБА_1 від права на спадщину чи позбавлення останнього права на спадщину.

За таких обставин, первісний позов задовольняється частково, а в задоволенні зустрічного позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні первісної редакції первісного позову, поданого в 2020 році ОСОБА_1 сплачено: 2772,15 грн. - судового збору при мінімальній ставці судового збору за позовну вимогу немайнового характеру: 840,80 грн.. Також у 2020 році ОСОБА_1 сплачено: 405,40 грн. - судового збору за подання заяви про забезпечення позову та яку було задоволено (розглянуто під головуванням судді: Клочко І.В.). Ставка судового збору за подання заяви про забезпечення позову становила в 2020 році 420,40 грн..

При поданні в 2021 році заяви про зміну предмета позову ОСОБА_1 сплачено: 2724 грн. - судового збору при мінімальній ставці судового збору за позовну вимогу немайнового характеру: 908 грн..

Всього разом ОСОБА_1 сплачено: 2772,15 грн. + 405,40 грн. + 2724 грн. = 5901,55 грн..

У зв`язку із частковим задоволенням первісного позову та задоволенням заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 має право на відшкодування: 908 грн. х 3 (три позовні вимоги немайнового характеру задоволені судом) + 420,40 грн. (за задоволення заяви про забезпечення позову) = 3144,40 грн. - судового збору.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково первісний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Скасувати рішення та відповідний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію кв. АДРЕСА_1 , індексний номер: 33369008 від 06.01.2017;

Скасувати рішення та відповідний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію кв. АДРЕСА_1 , індексний номер: 33472760 від 18.01.2017;

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м., житловою площею 14,8 кв. м..

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 1572,20 грн. - судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 1572,20 грн. - судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відмовити.

Понесені позивачем за зустрічним позовом судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: