Рішення № 110250570, 06.04.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/553/23

Справа №754/12108/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла подруга позивачки ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що належала останній на праві власності. За час життя ОСОБА_4 товаришувала з позивачкою та ОСОБА_5 і мала намір подарувати їй свою квартиру. Останні роки свого життя спадкодавець потребувала допомоги та піклування, а тому позивач разом з ОСОБА_5 всіляко підтримували та допомагали їй у побуті. Після смерті ОСОБА_4 позивачка була впевнена, що спадкове майно після спадкодавця успадкує ОСОБА_5 . У свою чергу восени 2022 року ОСОБА_5 звернулась до нотаріуса для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 , де їй було повідомлено про наявність заповіту на іншу особу, як з`ясувалось згодом на ім`я ОСОБА_1 . Після того, як позивачка дізналась про наявність заповіту, з метою реалізації своїх спадкових прав у жовтні 2022 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 . Відповідно до тексту заповіту спадкодавець ОСОБА_4 заповіла позивачці все майно, у тому числі і квартиру АДРЕСА_1 . 24.10.2022 року з Витягу зі Спадкового реєстру, сформованого державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В., позивачка дізналася про наявність заповіту, складеного 29.05.2017 року ОСОБА_4 на її ім`я. Постановою державного нотаріуса П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. № 4202 від 24.10.2022 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 з огляду на пропуск позивачем шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини строком 2 календарні місяці.

19.01.2023 року до суду надійшов Відзив представника відповідача на позов. Відповідно до викладеного у відзиві, представник відповідача просить прийняти судове рішення відповідно до вимог діючого законодавства.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.01.2023 року задоволено клопотання позивачки про витребування доказів.

У судовому засіданні позивачка та представник позивачки підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в своїй заяві просить розглядати справу у його відсутність.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить проводити розгляд справи в його відсутність.

Вислухавши пояснення позивачки, представника позивачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

24.10.2022 року з Витягу зі Спадкового реєстру, сформованого державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В., позивачка дізналася про наявність заповіту, складеного 29.05.2017 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до тексту заповіту спадкодавець ОСОБА_4 заповіла позивачці все майно, у тому числі і квартиру АДРЕСА_1 , що належала останній на праві власності.

З метою реалізації своїх спадкових прав у жовтні 2022 року позивачка звернулась до державного нотаріуса П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 .

Однак, постановою державного нотаріуса П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. № 4202 від 24.10.2022 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 з огляду на пропуск шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що вона своєчасно не змогла скористатися своїм правом на прийняття спадщини, оскільки про існування заповіту дізналася лише у жовтні 2022 року.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, як це передбачено ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 Цивільного Кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування", вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Пунктом 1 вказаного Листа передбачено, що при розгляді справ про спадкування слід звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У разі, якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ч. 3, 5 ст. 254 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду України від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17, відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Згідно вказаної позиції необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, про існування заповіту позивачка дізналася у жовтні 2022 року, звернувшись до державного нотаріуса Щербенко О.В.

Даний факт знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та був доведений належними письмовими доказами, а саме витягом про реєстрації у Спадковому реєстрі від 24.10.2022 року; заповітом від 29.05.2017 року; матеріалами спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_4 , а також письмовими пояснення державного нотаріуса Щербенко О.В., наданими суду 29.03.2023 року.

З наведеного вище вбачається, що підставою для пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини стали необізнаність позивачки про наявність заповіту ОСОБА_4 на її ім`я, а також відсутність оригіналу вказаного заповіту у позивачки.

Оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена за заявою позивачки, спадщина ніким не прийнята, заяв про відмову від спадщини позивачка не подавала, спадщина не визнана судом відумерлою, позивачка в інший спосіб, крім як звернутися з позовом до суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, захистити своє право на спадкування не може.

В законі не міститься визначення поняття поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини і їх поважність повинна визначатися судом у кожному випадку, виходячи з конкретних обставин справи та характеру взаємовідносин сторін, даних щодо юридичної обізнаності особи.

Посилання позивачки на те, що їй не було відомо про існування заповіту та вона не мала оригіналу вказаного заповіту судом визнаються поважною причиною, яка перешкоджала позивачеві подати відповідну заяву в межах шестимісячного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачкою ОСОБА_1 наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для поновлення їй строку для подання заяви про прийняття спадщини, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 1269, 1270, 1272 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 строком у два місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Київська міська рада, адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 36.

Третя особа - П`ятнадцята київська державна нотаріальна контора, адреса: вул. М. Закревського, 47.

Повний текст рішення виготовлений 17 квітня 2023 року.

Суддя О.В.Лісовська