Рішення № 110248703, 11.04.2023, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/1407/22

Провадження №2/190/40/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року м.П"ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітнього дитини з батьком,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього дитини з батьком.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він з 17 листопада 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя між ними не склалося, 03 квітня 2014 року шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу син проживав з матір`ю, а він в добровільному порядку сплачував аліменти на утримання сина. В серпні 2022 року йому зателефонувала його мати ОСОБА_4 та повідомила, що до неї приїхав онук та розповів, що його мати вигнала з дому. З того часу син проживає з ним та не бажає проживати з матір`ю, оскільки між ними склалися неприязні стосунки.

У зв`язку з вищевикладеним, просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача до суду надійшла заява з проханням справу розглядати без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, від представника позивача ОСОБА_6 до суду надійшла заява з проханням справу розглядати без їх участі, позов визнають, проти визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 не заперечують.

Третя особа виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області свого представника в судове засіданні не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали до суду листа, з проханням справу розглядати без участі їх представника, позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком підтримують/а.с.181/.

За таких обставин, оскільки сторони в судове засідання не з`явились, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, суд вважає, що судове засідання можливо провести без їх участі, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17 листопада 2009 року по 03 квітня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі, про що свідчить копія рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу/а.с.6/.

Від сумісного проживання мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження/а.с.7/.

Відповідно до копії довідки про доходи № 1766 від 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 працює на підприємстві філія «ВГМК» АТ «ОГХК», займає посаду слюсар-ремонтник і його заробітна плата за період з лютого 2022 року по липень 2022 року складає 62210,68 грн. /а.с.125/.

Згідно копії характеристики АТ «ВГМК» АТ «ОГХК» ОСОБА_1 працює по теперішній час в даному підприємстві, проявив себе сумлінним працівником, поставлені керівництвом завдання виконує у встановлені терміни, порушень внутрішнього трудового розпорядку та охорони праці не має, користується повагою в колективі/а.с.124/.

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 19 січня 2023 року останні вважають визнати доцільним місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 /а.с.182-183/.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За статтею 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку з зазначеним при визначенні місця проживання дитини судам необхідно, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, встановивши, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, беручи до уваги те, що дитина з серпня 2022 року проживає з батьком, мати дитини ОСОБА_2 проти визначення місця проживання сина з батьком не заперечує, виходячи із найкращих інтересів дитини, його віку, права на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків, суд вважає за доцільне місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визначити з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 128, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітнього дитини з батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-дений строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса