Рішення № 110247028, 10.04.2023, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/169/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

12.01.2021 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути на його користь з ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 07.08.2020 р. в сумі 8800,00 доларів США та 105000,00 грн., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 611,32 грн., пеню у розмірі 2450,96 грн., інфляційні збитки у розмірі 2320,50 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що ним 07.08.2020 р. надано відповідачу позику - грошові кошти в розмірі 8800,00 доларів США та 105000,00 грн. Зазначені обставини підтверджуються власноручною розпискою відповідача. Однак, відповідач до теперішнього часу вищевказані грошові кошти позивачу не повернув.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи що між сторонами досягнуто домовленості про передачу відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 8800,00 доларів США та 100000,00 грн., що повністю покриває всі претензії щодо договору позики між сторонами. Зазначені грошові кошти було отримано позивачем, що підтверджується власноручною розпискою позивача.

Представником позивача надано відповідь на відзив, у якому зазначено, що сума боргу відповідачем не поверталася, розписка про повернення боргу позивачем не складалася.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, вивчивши письмові докази та висновок експерта, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Судом встановлено, що 07.08.2020 р. відповідачем надано власноручну розписку про отримання від позивача грошових коштів у розмірі 8800,00 доларів США та 105000,00 грн.

Судом також встановлено, що позивачем надано власноручну розписку про отримання 8800,00 доларів США та 100000,00 грн., як датована 30.12.2020 р. Оригінал зазначеної розписки знаходився у відповідача та приєднаний до матеріалів справи.

Висновком експерта № 21-3814 від 27.01.2022 р. за результатами судової почеркознавчої експертизи встановлено, що:

1. Вирішити питання «Чи виконано рукописний текст та підпис на зворотному боці копії розписки від 07.08.2020 р. ОСОБА_3 .?» не виявилось можливим з причин, вказаних у дослідницькій частини висновку.

2. Вирішити питання «Чи виконані рукописний текст та підпис на зворотному боці копії розписки від 07.08.2020 р. однією особою?» не виявилось можливим з причин, вказаних у дослідницькій частини висновку.

3. Питання «Особою якої статі виконано рукописний текст на зворотному боці копії розписки від 07.08.2020 р.?» не вирішувалось з причин, наведених у дослідницькій частини висновку.

4. Питання «До якої групи за віком належить виконавець рукописного тексту на зворотному боці копії розписки від 07.08.2020 р.?» не вирішувалось з причин, наведених у дослідницькій частини висновку.

5. Вирішити питання «Чи виконано рукописний текст на зворотному боці копії розписки від 07.08.2020 р. під впливом збиваючих факторів (природних, штучних), зокрема у незвичній позі, навмисно зміненим почерком?» не виявилось можливим з причин, вказаних у дослідницькій частини висновку.

6. Вирішити питання «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 на зворотному боці копії розписки від 07.08.2020 р. під впливом збиваючих факторів (природних, штучних), зокрема у незвичній позі, навмисно зміненим почерком?» не виявилось можливим з причин, вказаних у дослідницькій частини висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 р. у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У частині третій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 р. у справі № 544/174/17, від 01.09.2021 р. у справі № 266/5745/18.

Враховуючи наведене, а також відсутність у матеріалах справи доказів існування будь-яких інших боргових зобов`язань відповідача перед позивачем, суд не приймає доводи представника позивача, що саме по собі знаходження у позивача оригіналу боргової розписки є достатнім доказом невиконання зобов`язань з повернення грошових коштів.

Відповідно до абзацу другого частини першої стаття 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Як роз`яснено у абзацу другому пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину.

З огляду на зазначене, суд відхиляє як недопустимі докази показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо неможливості складення розписки позивача про отримання 8800,00 доларів США та 100000,00 грн. саме 30.12.2020 р.

Також, суд зазначає, що навіть за умови доведеності неможливості складання розписки у зазначену в ній дату, жодним чином не спростовується факт видачи розписки про одержання виконаннясаме позивачем. Натомість, докази на спростування факту видачи позивачем розписки про виконання у матеріалах справи відсутні.

Судом також встановлено, що вказаною розпискою підтверджується відсутність будь-яких претензій позивача після отримання зазначених у ній грошових коштів.

Відповідно до частини першої ст. 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,158,258,259,265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя В.К.Кочко