Рішення № 110232581, 06.04.2023, Тетіївський районний суд Київської області

06.04.2023 Провадження по справі № 2/940/66/23

Справа № 940/1097/22

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Студінської Д.В.

представника позивача адвоката Завальнюка В.В.

представника відповідача Гричанюка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тетіївської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визначити йому додатковий строк три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким все її майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті та на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу ОСОБА_2 . Цей заповіт посвідчено секретарем Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області Камінською Н.М. 05 травня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 9. До спадкового майна належить: будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка для будівництва та обслуговування будинку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3224681601:01:021:0012; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,2723 га, кадастровий номер 3224681601:01:021:0011; земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,107 га, кадастровий номер 3224681600:02:001:0026.

На початку березня 2022 року, тобто через чотири мiсяцi з дня смерті ОСОБА_3 , позивач звернувся до нотаріуса Бурлаченко О.Г. для відкриття спадкової справи. Однак, на той час нотаріальнi реєстри не працювали у зв`язку із запровадження воєнного стану в Україні. Приблизно через місяць позивач знову звернувся до нотаріуса та від помічника нотаріуса, отримав усне роз`яснення про те, що оскільки він фактично спадщину прийняв, тому може оформити її в будь-який час. Також помічник нотаріуса позивачу пояснила, що через воєнний стан строки видачі свідоцтва про право на спадщину продовжено на чотири місяці, тому раніше ніж через десять мiсяцiв з дня смерті спадкодавиці правові документи на спадкове майно не можуть бути видані. За таких обставин, наступного разу позивач звернувся до нотаріуса 31.10.2022 року, яка повідомила, що ним пропущено строк для прийняття спадщини.

Позивач зазначив, що, оскільки він фактично проживав із спадкодавицею ОСОБА_3 у її житловому будинку, ця обставина може бути підставою для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, діяли карантинні обмеження, надалі введення воєнного стану в Україні, що також вплинуло на пропущення строку для прийняття спадщини.

Ці обставини у сукупності позивач вважає поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 10.11.2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

25.11.2022 року представник відповідача Тетіївської міської ради надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, вказуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , а строк для подання заяви про прийняття спадщини з урахуванням положень постанови КМУ від 24.06.2022 року № 719 закінчився 04.08.2022 року. Тому, обґрунтування позову щодо поважності пропуску строку для прийняття спадщини з посиланням на зазначену постанову є безпідставними. Крім того, вказав, що є непереконливими посилання щодо постійного проживання позивача разом із спадкодавицею ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи не містять таких відомостей (а. с. 29-30).

06.02.2023 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Завальнюк В.В. надав до суду додаткове пояснення щодо обґрунтування клопотання про поновлення строку на прийняття спадщини, зазначивши поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини встановлення карантинних обмежень та введення воєнного стану в Україні (а. с. 45).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 06.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Завальнюк В.В. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

27.03.2023 року представник відповідача Тетіївської міської ради надав до суду письмове пояснення (а. с. 75-76).

Представник відповідача Тетіївської міської ради Гричанюк О.І. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 9).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй нерухоме майно (а. с. 14-16).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким все її майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті та на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу ОСОБА_2 . Цей заповіт посвідчено секретарем Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області Камінською Н.М. 05 травня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 9 (а. с. 10).

31.10.2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області О.Бурлаченко щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим секретарем Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області Камінською Н.М. 05 травня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 9, на спадкове майно, що належало ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватний нотаріус О.Бурлаченко надала ОСОБА_2 письмове роз`яснення по спадковому праву, у якому зазначила, що оскільки ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в нотаріальну контору в установлений законом строк не подав, на день смерті з нею не був зареєстрований за однією адресою, тому пропустив строк для прийняття спадщини. Відповідно до Витягу зі Спадкового реєстру № 70472285 від 31.10.2022 року, спадкова справа до майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась. Відповідно до ст. 1272 ЦК України рекомендувала ОСОБА_2 звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а. с. 12).

21.10.2022 року за № 256 Денихівським старостинським округом виконавчого комітету Тетіївської міської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видана довідка про те, що він дійсно проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку своєї бабусі ОСОБА_3 , за якою здійснював догляд до дня її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 11).

Також, у ході судового розгляду були допитані судом свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які показали, що були сусідками померлої ОСОБА_3 та підтвердили, що позивач ОСОБА_2 із дружиною постійно проживали разом із бабусею ОСОБА_3 у її будинку, здійснювали за нею догляд до дня смерті, займалися похованням.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує норми спадкового права Цивільного кодексу України та враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 1 статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч. 2 статті 1236 ЦК України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Відповідно до ч. 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що позивач вищезазначених вимог закону не дотримався та після відкриття спадщини не подав своєчасно нотаріусу заяву.

Відповідно до ч. 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч. 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 та від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням вищенаведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим, у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_2 , як на поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилався на те, що на початку березня 2022 року він звернувся до нотаріуса Бурлаченко О.Г. для оформлення спадщини, однак на той час, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, нотаріальні реєстри не працювали. Приблизно через місяць він знову звернувся до нотаріуса, втім помічник нотаріуса роз`яснила, що оскільки він проживав із спадкодавицею на день смерті, тому фактично прийняв спадщину та може оформити її у будь-який час. Крім того, помічник нотаріуса зазначила, що внаслідок введення воєнного стану в Україні, строки видачі свідоцтв про право на спадщину продовжено на чотири місяці, відтак раніше, ніж через десять місяців з дня смерті спадкодавиці, документи на спадкове майно не можуть бути видані.

Втім, суд не бере до уваги ці доводи, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин стороною позивача не надано.

Крім того, в обґрунтування позову, позивач посилався на те, що постійно проживав разом із бабусею ОСОБА_3 в одному житловому будинку без реєстрації місця проживання, тому вважав, що спадщину фактично прийняв. Однак, в цій справі позивач не заявляв вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, а факт його постійного проживання разом із спадкодавицею ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у спорі про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

До того ж, суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, у якому зазначено, що: «з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин частину третю статті 1268 ЦК України і безпідставно зазначили як встановлену обставину факт прийняття позивачем спадщини у зв`язку з його постійним проживанням з 2011 року і на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, так як вказана правова норма може бути застосована до правовідносин, пов`язаних з визнанням права власності на спадкове майно спадкоємцем, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини (у випадку оспорення такого права іншими особами та відсутності беззаперечних доказів такого проживання для отримання свідоцтва про право на спадщину). Відповідно, під час розгляду справи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не підлягає встановленню факт постійного проживання позивача із спадкодавцем».

Отже, з огляду на предмет і підстави позову, у цій справі не підлягає встановленню факт постійного проживання позивача із спадкодавицею.

Водночас, суд зауважує, що у разі встановлення факту постійного проживання із спадкодавицею, позивач не буде позбавлений можливості реалізувати своє право на спадкування.

Крім того, як на одну із перешкод своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилався на встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Втім, суд не бере до уваги цю обставину, оскільки, з огляду на положення пункту 3.5 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, позивач не був позбавлений можливості направити заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку.

Також, судом не встановлено обставин, що перешкоджали позивачу через запровадження в Україні воєнного стану своєчасно звернутись до нотаріуса в межах строку, встановленого законом. Адже, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до нотаріуса позивачем у визначений законом строк у зв`язку із запровадження такого, на переконання суду, не може вважатись поважною причиною пропущення строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини.

До того ж, суд вважає слушними твердження представника відповідача про те, що у період з часу відкриття спадщини й до спливу строку, встановленого законом для її прийняття, на території Тетієва та Тетіївського району жодні бойові дії не велися, що не перешкоджало позивачу своєчасно звернутися до нотаріуса.

Зрештою, суд не бере до уваги посилання на те, що відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється, оскільки законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини. Внаслідок чого, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини. При цьому, обставини, на які посилався ОСОБА_2 як на підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, на переконання суду, не є поважними причинами пропуску вказаного строку, тобто такими, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили йому вчасно реалізувати своє право на подання заяви про прийняття спадщини, а відтак не можуть бути визнаними об`єктивними перешкодами для здійснення такої дії.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно відмовити.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у виді судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, залишає за позивачем.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76-81, 131, 133, 141, 264-268, 354 ЦПК України, статтями 1216, 1217, 1233, 1235, 1236, 1268-1270, 1272 ЦК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Тетіївської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 13 квітня 2023 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК