Рішення № 110210942, 12.04.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 540/1040/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про зобов`язання нарахування та сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просить:

зобов`язати УМВС України в Херсонській області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення з дня звільнення - 08.04.2015 року по 31.01.2021 року - день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом УМВС України в Херсонській області № 100 від 08.04.2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ. Однак, матеріальна допомога за 2004 рік у сумі 470,70 грн., за 2006 рік у сумі 611,00 грн. була виплачена позивачу лише за рішенням суду лише 31.01.2022 року. Позивач звернувся до УМВС із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте відповідачем зазначену заяву позивача виконано не було, що стало підставою звернення до суду..

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху.

Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 року №11/0/9-22 Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей), змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду, та визначено територіальну підсудність справ Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 року, зазначені матеріали передані на розгляд судді Андрухіву В.В.

Ухвалою від 01.08.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі та матеріали позовної заяви відповідач отримав 01.08.2022, що підтверджується звітом про доставку електронного листа.

Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Наказом УМВС України в Херсонській області №100 від 08.04.2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

04.11.2021 року набрало законної сили рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 року у справі 540/2043/21 року, згідно якого стягнуто 3 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2004 рік у сумі 470,70 грн., за 2006 рік у сумі 611,00 грн.

26.11.2021 року позивач звернувся до УМВС України в Херсонській області із заявою, в якій, просив на підставі ч.2 ст.117 КЗпП України нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідачем відповіді на зазначену заяву не надано.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулювало оплату праці працівників органів внутрішніх справ, не було встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів внутрішніх справ.

З матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивача зі служби в УМВС України в Херсонській області йому не було виплачено в повному обсязі матеріальну допомогу за 2004 рік та за 2006 рік, яка була стягнута рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 року у справі № 540/2043/21, яким позов задоволено частково та яке набрало законної сили 04.11.2021 року (в ЄДРСР рішення № 98398382).

Стягнуту вказаним судовим рішенням суму позивачу виплачено 31.01.2022 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача в АТ «А-БАНК» від 02.02.2022 року (а.с.11).

Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає: з 09.04.2015 р. по 31.01.2022 р.

Разом з тим, судом встановлено, що у провадженні Херсонського окружного адміністративного суду перебувала справа № 540/1184/20 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Херсонській області про стягнення матеріальної допомоги за 2005 та 2007 роки.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року у справі № 540/1184/20, яке набрало законної сили 17.12.2020 року, стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2005 рік в сумі 618,10 грн. та частину матеріальної допомоги за 2007 рік в сумі 857,20 грн.

Вважаючи порушеним своє право на своєчасний розрахунок при звільненні, позивач 04.03.2021 року звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі відповідач), у якому позивач просив зобов`язати УМВС України в Херсонській області нарахувати та сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення з дня звільнення 08.04.2015 року по 26.02.2021 року день фактичного розрахунку (справа № 540/791/21).

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року у справі № 540/791/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2015 по 26.02.2021 в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. Вказане рішення набрало законної сили 07.09.2021 року (в ЄДРСР рішення № 96675169).

Отже, зазначеним вище судовим рішенням від 30.04.2021 року у справі № 540/791/21 права позивача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні поновлені шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2015 року по 26.02.2021 року.

Таким чином, позивач в окремих судових провадженнях стягнув з відповідача суми матеріальної допомоги спочатку за 2005 та 2007 роки (справа № 540/1184/20), а потім стягнув з відповідача суми матеріальної допомоги за 2004 та 2006 роки (справа № 540/2043/21).

Про факт стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2015 року по 26.02.2021 року позивач суд у даній справі не повідомив та повторно заявив до стягнення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, включаючи і вищезазначений період.

Суд вважає, що стягнення двічі за той самий період суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суперечить приписам ст.117 КЗпП України, а тому в частині вказаного періоду (з 09.04.2015 року по 26.02.2021 року) вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Отже, з відповідача може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 27.02.2021 року по 31.01.2022 року.

До позову у даній справі позивачем не додано документів, які підтверджують розмір його грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню, для обчислення середнього заробітку згідно приписів Постанови КМ України від 8 лютого 1995 року №100. Проте, зі змісту рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року у справі № 540/791/21, до тексту якого суд має повний доступ в ЄДРСР, вбачається, що відповідно до довідки про нарахування грошового забезпечення позивачу від 23.03.2021 №307, виданої Ліквідаційною комісією УМВС України в Херсонській області, за останні два повні календарні місяці служби, що передували місяцю звільнення (лютий та березень 2015 року) позивачу нараховано відповідно 3155,63 грн. та 3155,63 грн за 59 календарних днів.

Вказані обставини, що встановлені судом у справі № 540/791/21 щодо розміру грошового забезпечення позивача, відповідно до приписів ч.4 ст.78 КАС України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року (далі Порядок № 100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з приписів Порядку № 100, середньоденний заробіток позивача становить 106,97 грн ((3155,63 грн + 3155,63 грн) / 61 = 106,97 грн).

Період затримки розрахунку при звільненні, за який належить стягнути середній заробіток - з 27.02.2021 року по 31.01.2022 року, становить 339 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 106,97 грн * 339 днів = 36262,83 грн.

Однак, у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №161/12771/15-ц).

До того ж, суд зауважує, що позов ОСОБА_1 у справі № 540/2043/21, окрім задоволених вимог про стягнення матеріальної допомоги за 2004 та 2006 р.р., також містив вимоги про зобов`язання УМВС України в Херсонській області нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2004, 2006, 2010 роках чергові відпустки, та про стягнення з УМВС України в Херсонській області на користь позивача матеріальної допомоги для оздоровлення за 2010 рік в сумі 1850,71 грн, у задоволенні яких суд відмовив. Отже, позов ОСОБА_1 у справі № 540/2043/21 щодо стягнення невиплачених при звільненні сум було задоволено частково.

Застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення невиплачених у квітні 2015 року при звільненні сум лише через шість років (у травні 2021 року); невиплачена позивачу сума 1081,70 грн (470,70 грн + 611,00 грн = 1081,70 грн) складає третину від суми місячного грошового забезпечення та у тридцять три рази менша за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що розрахована судом (36262,83 грн).

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність суми середнього заробітку, яку позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних позивачу при звільненні сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не забезпечує ефективного захисту прав позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, та не забезпечує можливості справедливого зменшення цієї суми, що обґрунтовано судом вище, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2021 року по 31.01.2022 року у розмірі 3000 грн., а решта вимог задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Судові витрати позивачем не понесені, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (адреса: вул. Лютеранська, 4, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 08592322) задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2021 року по 31.01.2022 року в сумі 3000 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів