Ухвала суду № 110189040, 07.11.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13085/14-ц

Провадження № 4-с/761/188/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Яровій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марія Дмитрівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на бездіяльність органу примусового виконання,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року, через систему «Електронний суд», до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_2 , в якій заявник просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. у виконавчому провадженні НОМЕР_1; зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні НОМЕР_1, спрямовані на примусове виконання виконавчого листа від 27 січня 2022 року №761/13085/14-ц. Також, заявник просив - розподілити судові витрати у справі.

В обґрунтування скарги зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року у справі №761/13085/14-ц стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (боржник) на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3200 грн; витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 2000 грн.

Вказує, що відповідний виконавчий лист від 27 січня 2022 року, виданий на примусове виконання рішення суду, пред`явлено ним у встановленому законом порядку, до виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. від 03 лютого 2022 року відкрито відповідне виконавче провадження № НОМЕР_2.

Проте, зауважив, що після відкриття виконавчого провадження та станом на час звернення до суду, Відділом жодних виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення у виконавчому провадженні вчинено не було, що зумовило заявника звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2022 матеріали скарги передані судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 17.08.2022 прийнято до провадження та призначено скаргу ОСОБА_3 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 листопада 2022 року о 10.00 год.

19.09.2022, через систему «Електронний суд», від представника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло письмове заперечення на скаргу, в якому зазначила, що державний виконавець при виконанні зазначеного виконавчого провадження діє в межах повноважень, наданих йому Законом України «Про виконавче провадження», а тому, підстави для задоволення скарги Бяліка Дана на дії чи бездіяльність державного виконавця відсутні. На підтвердження своїх доводів подала копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 та просила розглянути справу за відсутності представника відділу.

09.10.2022, через систему «Електронний суд», від заявника надійшла заява про стягнення понесених судових витрат, в якій останній просив стягнути, у разі задоволення скарги, з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на його користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 2400,00 грн.

В судовому засіданні заявник скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. Представник відділу у письмових поясненнях просила розглянути справу за відсутності їх представника.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка осіб, що не з`явилися, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги не перешкоджає розгляду скарги.

Суд, заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про задоволення скарги з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року у справі №761/13085/14-ц) стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (боржник) (далі - Фонд) на користь ОСОБА_2 (стягувач) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3200 грн; витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 2000 грн.

Відповідний виконавчий лист від 27 січня 2022 року на примусове виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року у справі №761/13085/14-ц пред`явлено стягувачем у встановленому законом порядку до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - державний виконавець, Відділ).

Постановами державного виконавця від 03 лютого 2022 року Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. (далі - держаний виконавець, Відділ) відкрито відповідне виконавче провадження НОМЕР_1, копії вказаної постанови направлено сторонам; зобов`язано Боржника подати декларацію про доходи та майно; попереджено Боржника про відповідальність за неподання декларації; стягнуто з Боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 03.02.2022 державним виконавцем Відділу підготовлено платіжні вимоги № ВП НОМЕР_2/16 до Національного банку України для здійснення примусового списання грошових коштів з рахунків Фонду.

У лютому 2022 року Національний банк України (банк, що обслуговує рахунки боржника) повернув платіжні вимоги до Відділу без виконання, з посиланням на пункт 2.18 глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (зі змінами) та відповідно до ст. 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (зі змінами), згідно з якою кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для цілей, визначених цим Законом.

Як вбачається з листа боржника Фонду від 16.02.2022 № 60-2057/22 на адресу Відділу про повернення виконавчого документу стягувачу (мораторій), Фонд вважає, що у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно (кошти) боржника, що виключає можливість примусового виконання відповідного рішення суду, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Також вказано, що рішення суду (постанова державного виконавця тощо) примусове виконання якого здійснюється в межах даного виконавчого провадження передбачає стягнення коштів (судового збору, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження) з Фонду правовий статус якого регламентовано спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, пояснив, що відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема його ст. ст. 3, 2, 4, 20, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку; має рахунки в Національному банку України; є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні; є установою, що не має на меті отримання прибутку; є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності; кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися виключно для цілей, встановлених Законом, на майно, у тому числі кошти Фонду, не може бути накладений арешт; органи державної влади та НБУ не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених функцій і повноважень.

Таким чином, зазначено, вказані приписи ст. ст. 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяють Фонд спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження, а тому, на підставі п. 9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу.

У липні 2022 року стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні НОМЕР_1, яким просив: здійснити виклик керівника боржника; притягнути керівника боржника до адміністративної відповідальності в порядку ст.188-13 КУпАП за неподання декларації про доходи та майно; направити платіжні вимоги до банку, що обслуговує рахунки боржника; повідомити стягувача про всі виконавчі дії, вчинені у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

01.08.2022 на адресу керівника Фонду направлено Вимогу державного виконавця № НОМЕР_2/22 якою зобов`язано подати декларацію про доходи та майно, зокрема, про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

01.08.2022 державним виконавцем направлено Виклик керівнику Фонду в якій зобов`язано керівника Фонду з`явитися до виконавця для пояснень щодо невиконання рішення суду.

Листом від 15.08.2022 № 60-7818/22 від представника Фонду до Відділу надійшли пояснення щодо Вимоги державного виконавця від 01.08.2022 про виклик керівника Фонду та надання пояснень, в яких повідомлялося, що на виконання вимоги державного виконавця від 01.08.2022 Фондом подано декларацію про доходи та майно боржника та додаткового надано пояснення щодо невиконання рішення суду, а також, клопотання Вих. № 60-7643/22 від 10.08.2022 про наявність підстав про відкладення провадження виконавчих дій на підставі ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з прийняттям Верховним судом 08.07.2022 ухвали про прийняття касаційної скарги Фонду на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2021 у справі № 761/13085/14-ц, поновлення строку та відкриття касаційного провадження. За результатами розгляду Верховним судом касаційної скарги Фонду судове рішення, на виконання якого видано виконавчий лист № 761/13085/14-ц може бути скасовано, а тому, вважають, що вказані обставини перешкоджають провадженню виконавчих дій та наявні передбачені законом підстави для їх відкладення. Також, повідомлено, що заходи щодо виконання рішення суду відповідно до виконавчого листа № 761/13085/14-ц вживаються та будуть завершені після розгляду та винесення остаточного рішення Верховним судом.

Дані обставини підтверджуються ухвалою Верховного суду від 08.07.2022 у справі № 761/13085/14-ц, копія якої міститься в матеріалах справи.

Водночас, представник боржника подав письмове пояснення, яким повідомив про неможливість особистого прибуття керівника боржника до відділу державної виконавчої служби у зв`язку з відрядженням.

25 серпня 2022 року державний виконавець направив боржнику вимогу, якою зобов`язав надати документи, що підтверджують відрядження керівника боржника. 01 вересня 2022 року представник боржника надав витребуваний документ, а саме копію наказу №117-в від 09.08.2022 про відрядження керівника боржника з 12.08.2022 до 18.08.2022.

Як вже встановлено судом, станом на час подання скарги виконавче провадження НОМЕР_1 перебувало на виконанні у державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д.

Згідно з Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України №2432/5 від 05.08.2016 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 12.08.2016 за №1126/29256) - автоматизована система виконавчого провадження це комп`ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування ЄРБ та захист від несанкціонованого доступу. Згідно з пунктами 2, 3, 4 Розділу IV цього Положення, виконавцем до Системи обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення. Постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі - забороняється.

Отже, автоматизована система виконавчого провадження (АСВП) містить повну та вичерпну інформацію про всі виконавчі дії та про всі документи у виконавчому провадженні.

З витягу з АСВП про виконавче провадження № НОМЕР_2, яке міститься в матеріалах справи, вбачається, що державним виконавцем винесено наступні постанови: від 03.02.2022 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат на вчинення виконавчих дій та про стягнення виконавчого збору; від 27.06.2022 про зміну (доповнення) реєстраційних даних (реквізитів виконавчого документу).

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини вказує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо («Volovik v. Ukraine», № 15123/03, 06.12.2007, § 45).

Відповідно до ст.ст. 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя, а саме: гарантується не сподівання, що справа буде розглянута, але й те, що державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб, та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

У рішенні у справі «Шмалько проти України» ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року). У справі «Войтенко проти України» ЄСПЛ знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (див. також справу «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У рішенні від 19 лютого 2009 року «Христов проти України» зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто, поваги до остаточного рішення суду.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення, отже виконання рішення слід розглядати як невід`ємну складову судочинства, як цього вимагають приписи статті 6 Конвенції, зазначав ЄСПЛ у рішеннях у справах «Ромашов проти України» (№67534/01, 27.07.2004, §42); «Дубенко проти України» (№74221/01, 11.01.2005, §44); «Шаренок проти України» (№35087/02, 22.02.2005 §25); «Іммобільяре Саффі проти Італії» (№22774/93, 28.07.1999, §66); «Горнсбі проти Греції» (№18357/91, 19.03.1997, §40).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття усіх необхідних заходів для виконання остаточного рішення суду та діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, держава не виконає вимог статті 6 Конвенції, як вказано у рішеннях ЄСПЛ: «Comingersoll S.A. проти Португалії» (№35382/97, 06.04.2000, §23); «Глоба проти України» (№15729/07, 05.07.2012, §27).

За ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Венеціанська комісія й Дирекція з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи у спільному висновку № 588/2010 висловилася про те, що в основі ідеї створення Верховного суду лежить саме надання ним як найвищим судовим органом загального тлумачення законодавства і в такий спосіб - забезпечення однакового застосування закону всіма судами на території держави. Саме таким шляхом ідуть європейські країни.

Отже, одним із завдання ВС є тлумачення закону як спосіб забезпечення однакового застосування закону всіма судами на території держави.

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18 належним доказом вжиття усіх передбачених законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду; невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

За змістом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі №905/2458/16, принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі і судом) виконанню остаточного судового рішення, чи навпаки, перешкоджає такому виконанню. Таким чином, дії та рішення виконавця підлягають оцінці судом з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення; оцінка обставин справи, доводів учасників процесу та висновки, зроблені на підставі такої оцінки, не можуть бути на користь обставин, які спрямовані на перешкоджання виконанню остаточного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене вище, враховуючи наведені вимоги чинного законодавства України, правові висновки ВС, матеріали справи не містять доказів на підтвердження повного виконання рішення суду за виконавчим листом від 27 січня 2022 року у цивільній справі №761/13085/14-ц, свідчать про неповноту виконавчих дій у спірному виконавчому провадженні НОМЕР_1, тому, суд вважає, що має місце бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яку слід визнати протиправною.

За змістом ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Крім того, відповідно до ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Заявником ОСОБА_4 у встановлений процесуальним законом строк подано до суду відповідні докази на підтвердження понесених ним у даному судовому провадженні витрат на професійну правову допомогу, а саме: копію договору про надання правничої (правової) допомоги №5302/21 від 30.03.2021; копію додаткової угоди №32 від 10.08.2022 до договору правової допомоги; копію детального опису (акту) від 15.08.2022 виконаних та оплачених послуг за додатковою угодою №32; копію квитанції № 5302/21-032 від 15.08.2022 про сплату за додатковою угодою №32 коштів у сумі 2400 грн; копію свідоцтва адвоката Маринушкіна А. Г. про право на заняття адвокатською діяльністю.

Поряд з цим, як зазначив Верховний Суд у постановах від 07.12.2020 у справі № 922/3708/19, а також, від 01.10.2021 у справі № 607/14338/19-ц, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

Заперечень проти стягнення судових витрат від учасників справи не надходило.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд вважає за можливе стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь стягувача ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 2400 грн.

Керуючись ст.ст. 259-261, 353-335, 447 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марія Дмитрівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на бездіяльність органу примусового виконання задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марії Дмитрівни у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити усі необхідні дії та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні НОМЕР_1, спрямовані на примусове виконання виконавчого листа від 27.01.2022 №761/13085/14-ц.

Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) гривень.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя: Н.В. Сіромашенко