Рішення № 110178605, 12.04.2023, Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/197/21

Провадження 2/677/120/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2023 року м. Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді Гладій Л.М.,

з участю секретаряЗагаєвської С.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Заслучненської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Шлейник Марія Степанівна, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за заповітом та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту,

ВСТАНОВИВ:

У лютому2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Заслучненської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Шлейник М.С., Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за заповітом, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на земельну частку (пай), яка знаходиться на території Заслучненської сільської ради Хмельницької області.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 3,47 га, кадастровий номер 6822783400:07:004:0037. 18 вересня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_2 була відкрита спадкова справа № 139-2019 до майна ОСОБА_3 22 жовтня 2019 року вона також подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 . Однак, 22 травня 2020 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

22 червня 2021 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 3,47 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 6822783400:07:004:0037, що знаходиться на території Заслучненської сільської ради, та яку вона заповіла їй на підставі заповіту, посвідченого 04 березня 2016 року секретарем виконавчого комітету Заслучненської сільської ради. Вона прийняла спадщину ОСОБА_3 шляхом подання нотаріусу відповідної заяви. В ході оформлення спадщини ОСОБА_3 вона дізналася про наявність заповіту від її імені на ОСОБА_1 , згідно якого вона нібито заповіла вищевказану земельну ділянку для останньої. Вважає даний заповіт недійсним, так як він не відповідає дійсній волі ОСОБА_3 та складений внаслідок застосування щодо неї заінтересованими у цьому особами обману, а також з порушенням встановленого законом порядку посвідчення. Зокрема, вона перебувала із тіткою у добрих відносинах та здійснювала постійний за нею догляд, який вона потребувала за віком та станом здоров`я. Вона підтримувала постійне спілкування із нею, щодня відвідувала її за місцем проживання, купувала та приносила продукти харчування, у всьому допомагала по господарству та в побуті, а також надавала іншу необхідну допомогу. В травні 2019 року ОСОБА_3 на прохання та запрошення ОСОБА_1 декілька днів гостювала у неї у сусідньому селі, та після цього повернулася на проживання до свого будинку, у якому і померла. ОСОБА_3 нічого про зміну її заповіту не розповідала, а навпаки неодноразово в розмовах підтверджувала, що вона дуже вдячна їй за надану допомогу та підтримку, і бажає щоб зазначена земельна ділянка була успадкована саме нею. Однак, остання скориставшись довірою ОСОБА_3 до неї, обманним шляхом, який полягає у повідомленні ОСОБА_3 із його змістом щодо дійсного змісту заповіту на ОСОБА_1 , не ознайомлення ОСОБА_3 , із його змістом та умовами, а також у її домовленості із секретарем сільської ради щодо не повідомлення ОСОБА_3 дійсного змісту оспорюваного заповіту, отримала підпис ОСОБА_3 на останньому. Крім того, він не містить власноручного запису заповідача ОСОБА_3 про особисте перечитування його тексту перед підписанням, що є прямим доказом того, що остання його особисто не перечитувала, інакше, у противному випадку здійснила б на заповіті відповідний власноручний підпис. Крім того, оспорюваний заповіт посвідчений секретарем Великозозулинецької сільської ради, яка у встановленому законом порядку не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій на території зазначеної сільської ради, а тому не мала права посвідчувати його, а тому просить визнати заповіт недійсним.

Представник позивача-відповідача адвокат Глухенький С.О. подав відзив, в якому заперечив щодо задоволення зустрічного позову, оскільки дана заява ґрунтується на припущеннях та не обґрунтовується жодними доказами. Вважає, що відсутність рукописного напису спадкодавця щодо прочитання та складання заповіту з його слів не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Заповіт містить записи: «Заповіт записаний мною, секретарем Великозозулинецької сільської ради зі слів ОСОБА_3 », «Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 », тому обґрунтованим є висновок, що вимоги порядку є дотриманими. З матеріалів справи не вбачається жодних доказів щодо перебування ОСОБА_3 у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). В даному випадку матеріали справи не містять жодного висновку експерта або іншого доказу, який би навіть теоретично мін свідчити про абсолютну неспроможність особи у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій і керувати ними. Крім того, представницький орган місцевого самоврядування наділяється правом представляти інтереси територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одинці, а тому, орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти (крім секретних).

Позивач-відповідача у судове засідання не з`явилася. ЇЇ представник у судовому засіданні позов підтримав, просив визнати право власності на земельну частку (пай), щодо задоволення зустрічного позову заперечив, просив у задоволенні відмовити.

Відповідач-позивач у судове засідання не з`явилася. ЇЇ представник у судовому засіданні первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав, просив його задовольнити.

Свідок ОСОБА_4 дала наступні показання, а саме те, що ОСОБА_2 вона знає вже тривалий час, так як вони сусіди, а також знала і ОСОБА_3 , яку називали всі «баба ОСОБА_5 ». В останні роки ОСОБА_3 проживала сама, потребувала допомоги, тому до неї ходили допомагати і родичі, і сусіди, і соціальні працівники. Під час розмови з нею ОСОБА_3 говорила, що землю переписала на ОСОБА_2 , а потім її інші родичі забрали проживати в с. Зозулинці, де вона і була похоронена.

Свідок ОСОБА_6 дала суду показання про те, що знала ОСОБА_3 , зокрема про її відносини із ОСОБА_2 . Так ОСОБА_3 не раз говорила, про те, що вчинила по справедливості за гарне відношення ОСОБА_2 до неї заповіла їй землю.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням сесії Заслучненської сільської Ради народних депутатів № 20 від 29 січня 2002 року ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку, площею 3,47 га, розташовану на території Заслучненської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії Р1 № 787959, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 861.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6811631922020 від 19 травня 2020 року на праві приватної власності ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 3,4699, яка знаходиться на території Заслучненської сільської ради Хмельницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку розміром 3,47 га, кадастровий № 6822783400:07:004:0037, яка належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 787959.

Відповідно до заповіту від 04 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 17, ОСОБА_3 , земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4700 га, згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серія Р1 № 787959, заповіла своїй племінниці ОСОБА_2 .

Згідно заповіту від 17 травня 2019 року ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 23, земельну ділянку розміром 3,47 га, яка належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія Р1№ 787959, кадастровий № 6822783400:07:004:0037, заповіла ОСОБА_1 , де містяться записи: «Заповіт записаний мною, секретарем Великозозулинецької сільської ради зі слів ОСОБА_3 », «Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 », «Заповіт підписано гр. ОСОБА_3 у моїй присутності», «Особу заповідача встановлено, дієздатність її перевірено».

Як вбачається із матеріалів спадкової справи № 139-2019 до майна померлої ОСОБА_3 , 18 вересня 2019 року до приватного нотаріуса Шлейник М.СМ. звернулася із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 , а 22 жовтня 2019 року заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_1 22 травня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом,однак їй було відмовлено, у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним заповіту.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другоїстатті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина другастатті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу(частина третястатті 1247 ЦК України).

Відповідно достатті 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.6 пункту 1 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженогонаказом Міністерства юстиції Українивід 11 листопада 2011 року № 3306/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. Заповіти подаються посадовій особі органу місцевого самоврядування не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах органу місцевого самоврядування. Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов`язані роз`яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей1247,1251 Цивільного кодексу Україниі особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку. Особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача. Посадова особа органу місцевого самоврядування перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Посадова особа органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту зобов`язана роз`яснити заповідачу зміст статей1241,1307 Цивільного кодексу України, про що зазначається у тексті заповіту. Аналогічні вимоги до порядку посвідчення заповіту викладені і в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Як вбачається з матеріалів справи заповіт складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце та час його складання, заповіт особисто підписаний заповідачем та посвідчений секретарем Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області Колеснік О.П. та зареєстрований за № в реєстрі 23.

Відповідно до положень ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_2 стверджує, що секретар Великозозулинецької сільської ради Колеснік О.П. не мала права посвідчувати заповіт, оскільки не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій.

Водночас, згідно з частиною 1статті 41 Закону України «Про нотаріат»нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями9,55,60,65,66,70-73,85,93і103цьогоЗакону, та інших випадків, передбачених законодавством України.

Посвідчення заповітів до таких передбачених законом винятків не належить, отже, заповідач міг звернутися до будь-якої уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування для посвідчення заповіту, незалежно від реєстрації його місця проживання та місцезнаходження спадкового майна.

Частиною 4 статті1, пунктом 2 частини 1 статті37 Закону України «Про нотаріат»у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту, також передбачено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування посвідчують заповіти (крім секретних).

Вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування визначеніЦК України,ЗУ «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 року № 22/5(яка була чинною на час посвідчення заповіту), в редакціях, які діяли на час посвідчення заповіту.

Загальні вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, за якою заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом або іншою посадовою, службовою особою, визначеною устаття 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7, 8 вищенаведеної Інструкції нотаріальні дії можуть вчинятися посадовою особою будь-якого виконавчого комітету на всій території України, за винятком випадків, передбачених статтями9,36,55,60,65,66,70-73,85,93і103 ЗУ «Про нотаріат», та інших випадків, передбачених законодавством України.

Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.08.2021року, справа № 220/183/20.

Обміркувавши вказані норми, суд зауважує, що:

за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом;

право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права;

свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача;

свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання;

кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першійстатті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормамиглави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю;

тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першоїстатті 1257 ЦК Українимає наслідком нікчемність заповіту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі N 369/1913/17 (провадження N 61-12004св21) вказано, що:

«право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першоїстатті 1257 ЦК Українимає наслідком нікчемність заповіту.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у справа N 461/2565/20 від 20 липня 2022 року.

Судом встановлено, що в тексті заповіту відсутні відомості про те, що ОСОБА_3 через фізичні вади не могла сама прочитати заповіт. Такого факту не було встановлено і під час судового розгляду. Заповідачем в заповіті від 17 травня 2019 року власноручно написано, що «заповіт з її слів записано вірно», заповіт складений та посвідчений уповноваженою особою, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за заповітом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, при цьому відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12,23,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зі змісті позовної заяви від 03 лютого 2021 року та її прохальної частини вбачається, що представник позивача ОСОБА_7 ставить вимогу про «визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай), кадастровий номер 6822783400:07:004:0037, загальною площею 3,4699 умовних кадастрових гектари, яка знаходиться на території Заслучненської сільської ради Хмельницької області»

Таким чином,суд звертаєувагу нате,що затаким формулюваннямпредметом спору,що розглядається,є визнанняправа наземельну частку(пай)у порядкуспадкування зазаповітом.

Судом окремо і додатково зверталась увага представника позивача ОСОБА_7 на те, чи ототожнює він поняття «земельна ділянка» та «земельна частка (пай)», як об`єкти цивільного захисту, а також з огляду на його відповідь про те, що він розрізняє ці поняття, чи вважає він правильним саме таке формулювання позовних вимог з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Представник позивача категорично зазначив, що вважає формулювання позивних вимог правильними і просив розглянути позов саме з таким формулюванням.

Враховуючи позицію представника позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

За змістом ст.ст. 179,181, 190 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Таким чином, цивільний кодекс України розрізняє як окремі об`єкти цивільного захисту річ та майнове право, а в даному випадку право власності на земельну ділянку та право на земельну частку ( пай).

Зокрема межі конкретної земельної ділянки завжди визначено в натурі (на місцевості). Власник чи користувач ділянки знає її точне місцеположення, має можливість її обробляти і використовувати самостійно. На таку ділянку обов`язково видають спеціальний документ - державний акт на право власності чи державний акт на право постійного користування.

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення, межі земельного паю в натурі (на місцевості) не визначено. Його власник не знає, де конкретно міститься його земельна ділянка, тому не має можливості використовувати її самостійно. Пай є лише правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі.

Розглянувши поняття «земельний пай» та «земельна ділянка» суд доходить висновку, що різниця між правом власності на земельну ділянку та земельний пай полягає в тому, що право на земельну частку - майнове право лише на отримання майнової ділянки у приватну власність для її подальшого використання власником. А правом власності на земельну ділянку право використання власником, як об`єктом нерухомого майна, що вже безпосередньо є у повній його власності.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Водночас відповідно дост. 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Згідно зіст. 126 ЗК Україниправо власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як встановлено судом ОСОБА_3 за життя отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 787959, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 861.

З урахуванням змісту вищевикладених норм права, а також встановлених судом обставин справи, суд приходить до висновку, що спадкодавець ОСОБА_3 реалізувала своє майнове право на земельну частку (пай), набувши право власності на конкретну земельну ділянку, яка і є предметом даного спору.

Таким чином, в даному випадку об`єктом цивільного захисту має бути земельна ділянка, а отже належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування, і в даному випадку це мала би бути позовна вимога про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, а не так, як сформульовано представником позивача.

При цьому, суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що суд самостійно може виправити такий недолік в прохальній частині позовної заяви, як зазначення одиниць вимірювання «кадастрові гектари». Суд звертає увагу на те, що представник позивача ОСОБА_7 є дипломованим спеціалістом в галузі права, що засвідчено свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5403/10, що покладає на нього обов`язок сумлінно виконувати свої професійні можливості, які б забезпечили належний захист інтересів позивача та були б співрозмірними із заявленими витратами на правову допомогу в розмірі 96000 грн. Крім цього, справа перебуває в провадженні суду з 10 лютого 2021 року, що надавало можливість представнику позивача удосконалити зміст та вимоги поданої ним позовної заяви у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, з огляду на те, що сам же позивач озвучив розуміння того, що вимога про визнання права власності в порядку спадкування на «земельну ділянку» та на «земельну частку (пай)», як зазначено ним в прохальній частині позовної заяви, або «земельну ділянку (пай)», як зазначено ним по тексту позовної заяви, і все визначається в умовних кадастрових гектарах, що логічно відноситься саме до поняття земельна частка «пай), тобто до поняття «майнове право», за наявності заперечень зі сторони представника відповідача ОСОБА_8 з цих же підстав, суд не може в порушення принципу диспозитивності, змагальності самостійно визначити правильне формулювання позовних вимог, зважаючи ще й на те, що представник позивача наполягав саме на такому формулюванні.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з тих підстав, що обраний нею спосіб захисту права не відповідає способу, визначеному закону, так як у даному випадку її порушене право на спадкування підлягає захисту в порядку визнання права на земельну ділянку.

Керуючись ст.ст. 258,259,265,268,280ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до Заслучненської сільської ради, треті особи: приватний нотаріус Шлейник Марія Степанівна, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за заповітом - відмовити.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту відмовити.

Позивач відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач Заслучненська сільська рада, місце знаходження: 31050 Хмельницька область, Хмельницький район, с. Заслучне, пл. ім. І.О. Масловського, 2, код ЄДРПОУ: 04407170.

Третя особа позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа - приватний нотаріус Шлейник Марія Степанівна, місцезнаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Центральна, 43.

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, місцезнаходження: 29016, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, код ЄДРПОУ: 39767479.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Красилівський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2023 року.

Суддя Л.М. Гладій