Рішення № 110169573, 06.04.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 373/1392/21

Провадження № 2/761/4140/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Решти Д.О.,

представника позивача Блізнєцова Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернулася до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі по тексту-відповідач), третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна»(далі по тексту - третя особа) про стягнення з відповідача на користь позивача непокритого матеріального збитку (в межах ліміту страхового відшкодування по полісу 201290334) в розмірі 130 000 грн.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27.08.2021 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03.11.2021 року позовну заяву передано до Шевченківського районного суду м.Києва за підсудністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 10.12.2021 року матеріали цивільної справи прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 17.08.2022 року у цивільній справі призначена експертиза, проведення якої доручено експертам Черкаського науково-дослідному експертно-криміналістичного центру МВС України. На час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

13.01.2023 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшло повідомлення від Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України стосовно повернення вказаної ухвали без виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 17.01.2023 року провадження у цивільній справі поновлено та призначено судове засідання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 лютого 2021 р. трапилася дорожньо-транспортна пригода (далі по тексту ДТП) за участю транспортного засобу позивача, під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої автомобіль позивача отримав технічні пошкодження. Винним у скоєнні ДТП було визнано ОСОБА_3 , відповідно до постанови суду від 10.03.2021 року у справі №373/276/21. 29.03.2021 р. відповідачем було виплачено позивачу страхове відшкодування, відповідно до договору про добровільне страхування в розмірі 261 523, 97 грн., однак вказний розмір не покриває, в повному обсязі матеріальні збитки внаслідок ДТП, оскільки висновком судового експерта №011/21 від 16.03.2021 року встановлено, що загальний матеріальний збиток транспортного засобу позивача складає 576 872 грн. 53 коп., тому розмір невідшкодованого матеріального збитку позивачу, складає 315 348 грн. 56 коп. (576 872 грн. 53 коп. - 261 523 грн. 97 коп.).

Відповідальність водія транспортного засобу, яке спричино ДТП була застрахована третьою особо, згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №201290334, тому 26.02.2021 р. позивач направив на адресу третьої особи повідомлення про настання ДТП та заяву на виплату страхового відшкодування, керуючись ст.ст. 33 та 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 22.04.2021 р. позивач направила третій особі письмову вимогу про сплату коштів в розмірі 130 000 грн. Так, листом третьої особи від 10.06.2021 р. було повідомлено позивача про те, що страховиком здійснено виплату страхового відшкодування на користь страхової компанії позивача у розмірі страхової суми (ліміту відповідальності) в розмірі 130 000 грн., тому правові підстави для здійснення додаткових витрат відсутні, оскільки є поза межами ліміту відповідальності, передбаченого умовами полісу №201290334.

Зважаючи на присутність невідшкодованого матеріального збитку, понесеного в результаті ДТП, а також наявності перерахунку третьою особою на користь відповідача ліміту страхового відшкодування, позивач вважає за необхідне, здійснити відшкодування за рахунок відповідача непокритого матеріального збитку, тому звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь грошових коштів в розмірі 130 000 грн., витрат на правничу допомогу, а також витрати на проведення експертизи.

Представник відповідача не погоджується з заявленою вимогою позивача, виклавши свої заперечення у відзиві на позовну заяву. Так, представник зауважив, що відповідач після виплати страхового відшкодування позивачу в розмірі 261 523, 97 грн., звернувся до третьої особи із досудовою вимогою про виплату страхового відшкодвання в порядку суброгації. 23.06.2021 року третьою особою було відшкодовано відповідачу виплачену частину страхового відшкодування у розмірі 130 000 грн. У випадку отримання позивачем страхового відшкодування безпосередньо від винної особи або третьої особи за умовами п.13.1.4 договору страхування, це стало би підставою для відмови у виплаті стахового відшкодування, тому на переконання представника відповідача заявлена позивачем вимога є такою, що суперечить законодавству України, оскільки відповідач не отримав додаткове страхове відшкодування, що має передати позивачу, а лише скористався своїм правом зворотньої вимоги на підставі ст. 993, 1191 ЦК України, та ст. 27 ЗУ «Про страхування».

В матеріалах цивільної справи міститься відповідь позивача на вказаний відзив відповідача, відповідно до якої позивач наголосила про наявність у неї правових підстав відшкодування матеріального збитку, згідно ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України, статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», також пославшись на правовий висновок, що викладено у постанові Пленуму Верховного Суду України у справі №755/18006/15-ц. Вказала, що предметом даного спору являється не оспорювання страхової виплати здійсненої відповідачем за умовами укладеного договору про добровільне страхування, а відсутність повного покриття понесеного нею матеріального збитку та неправомірність отримання відповідачем від третьої особи страхової виплати в розмірі 130 000 грн., до моменту повного відшкодування непокритого матеріального збитку. Також, позивач просила провести судову експертизу, з огляду на наявність у справі двох звітів, висновки яких містять розбіжності.

В письмових поясненях представник позивача наголосив, що зважаючи на те, що розмір вартості відновлюваного ремонту транспортного засобу перевищує розмір сплачених коштів від відповідача, то право на суброгаційну виплату відповідач мав лише після того, коли б позивач або вигодонабувач надали страховикові відповідний акт права на таку вимогу. Оскільки відповідного акта не надавалося, тому отримання коштів в розмірі 130 000 грн. відповідачем є неправомірним, а також таким, що унеможливлює потерпілу особу отримати повне страхове відшкодування понесених збитків, що в свою чергу суперечить меті інституту страхування.

Протокольною ухвалою судового засідання клопотання про долучення до матеріалів справи доказів представника позива, а саме, оригіналу висновку судового експерта від 26.02.2023 р., оригіналу квитанції від 26.02.2023 р. задоволено.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з аналогічних підстав, зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив, а також письмових поясненнях та просив задовольнити заявлену вимогу.

Представник відповідача, третьої особи в судове засідання не з`явилися, хоча були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні 09.03.2023р. представник відповідача заперечила проти задоволення позову та зазначила, що позивач переплутав норми процесуального права, оскільки заявлена вимога до страхової компанії в даному випадку відношення не має. Зокрема, представник пояснила, що відносини каско реагуються тільки договором по страхуванню, відповідно до якого вартість матеріального збитку 570 977 грн. 85 коп. Оскільки страхова сума складає 685 000 грн., а формула знецінення визначається в договорі і ділиться на 365 днів, також вартість залишків авто була розрахована на підставі експертизи в розмірі 347 тис/-5% франшизи. Також представник наголосила, що повторна експертиза, виконана на замовлення позивача була проведена без особистого огляду авто судовим експертом та відповідає лише на одне питання матеріального збитку транспортного засобу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, аргументи учасників судового розгляду, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

З матеріалів справи вбачається та не спростовується сторонами те, що 22 лютого 2021 року о 11 год. 40 хв. на 79 кілометрі автошляху Бориспіль-Дніпро, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів "DAF FT", державний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом "SCHMITZSKO 24L", державний номер НОМЕР_2 , під ОСОБА_3 , "MITSUBISHI ASX", державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 10.03.2021 року у справі № 373/276/21 ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до відомостей з ЄДРСР вказана постанова суду не оскаржувалася в апеляційному порядку та набрала законної сили 23.03.2021 р.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Внаслідок такої протиправної поведінки гр. ОСОБА_3 , завдано шкоду позивачу, як власнику транспортного засобу. Отже, встановленими є такі елементи складу цивільного правопорушення як протиправна поведінка особи, настання шкоди та причинний зв`язок.

Відповідно до наданого позивачем висновку судового експерта Кипи С.М. за результатами автотоварознавчого дослідження від 16.03.2021 №011/21, розмір матеріальних збитків, заподіяних в результаті ДТП транспортному засобу позивача складає 576 872, 53 грн., а його ринкова вартість в пошкодженому стані 157 844, 27 грн. Також на замовлення позивача судовим експертом Кипою С.М. було повторно проведено автотоварознавче дослідження та надано висновок від 26.02.2023р. №014/2023, розмір матеріальних збитків склав 628 793, 13 грн., з урахуванням втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 51 920, 60 грн.

13.07.2020 року між позивачем, як страхувальником та відповідачем, як страховиком, укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АМ №156527, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом «MITSUBISHI ASX», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Сторонами не спростовується факт виплати вигодонабувачу за вказаним договором АТ «Кредобанк» страхового відшкодування в розмірі 261 523, 97 грн., а також коректність проведеного відповідачем розрахунку страхового відшкодування.

Як пояснює представник відповідача вказаний розмір відшкодування був розрахований страховиком враховуючи таке.

Відповідно звіту №А02-31 від 16.03.2021 виконаного на замовлення відповідача, згідно п.10.3 ЗУС Договору, розмір матеріальних збитків заподіяних в результаті ДТП транспортному засобу належному позивачу складає 570 977, 85 грн.

З урахуванням даних звіту, враховуючи повне знищення авто, відповідачем був розрахований розмір збитку в сумі 295 773, 97 грн., за формулою З=СС (страхова сума) - Сзн (сума знецінення) - Вз (вартість залишків).

Розрахунок страхового відшкодування був розрахований за формулою: СВ=З-Ф, де розмір збитку - 295 773,97 грн., розмір франшизи - 34 250 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач скористався правом на суброгацію, тому третьою особою було здійснено виплату грошових коштів відповідачу в розмірі 130 000 грн., оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, який скоїв ДТП, була застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №201290334.

Разом з тим, позивач наголошує на тому, що позивач не висловлював своє волевиявлення на отримання відповідачем від третьої особи розміру страхового відшкодування, сплаченого на виконання договору добровільного страхування, що як наслідок позбавило позивача в повній мірі відшкодувати завданий матеріальний збиток внаслідок ДТП, тому отримання відповідачем коштів в розмірі 130 000 грн., на переконання позивача, є неправомірним, оскільки порушує один з головних принципів страхування, зокрема, захист майнових інтересів позивача, як потерпілої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно зіст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Статтею 5 Закону України «Про страхування» передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов`язковим.

Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України «Про страхування» та статей 979, 982 ЦК України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником.

Статтею 6 Закону України «Про страхування» визачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.

Так, в процесі реалізації прав та обов`язків, які виникають з таких договорів, також має місце делікт (деліктна відповідальність), внаслідок настання якого і виникає страховий випадок, коли страхувальник зазнає майнової шкоди, а в подальшому можуть виникнути і відносини суброгації.

Статтями 512, 514 ЦК України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

Згідно зі ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Указана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Аналогічні правові висновки висловлені у постановах КГС у складі Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 905/2970/16, у справі № 910/15182/17, у постанові КЦС від 10 квітня 2019 року у справі № 539/447/17, у постанові КГС у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №910/18279/19.

Суд встановив факт виконання відповідачем умов договору добровільного страхування та виплати вигодонабувачу страхового відшкодування в розмірі 261 523 грн. 91 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №52339 від 29.03.2021 р., страховим актом від 19.03.2023 р.

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що до відповідача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування перейшло право вимоги до відповідача, у межах фактичних витрат (суброгація).

Суброгація випливає безпосередньо із закону і не потребує підтвердження договором страхування. Доказами наявності у страховика права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, є договір страхування і документ, який підтверджує виплату страхового відшкодування.

У відповіді на відзив позивач вказала, що нею не оспорюється розмір страхової виплати здійсненої відповідачем за умовами укладеного договору про добровільне страхування, а зазначається лише про відсутність повного відшкодування матеріального збитку та неправомірність отримання відповідачем від третьої особи страхової виплати в розмірі 130 000 грн., до моменту повного відшкодування матеріального збитку.

Досліджуючи питання, чи правомірно відповідач отримав відповідну виплату від третьої особи в порядку суброгації, суд зауважує, що законодавством не передбачено обов`язку надання потерпілою особою відповідного письмового акта права вимоги в порядку суброгації для страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування за договором добровільного страхування, вказане право страхова компанія набуває на підставі укладеного договору добровільного страхування та підтвердженого факту його виконання, в даному випадку страхового акта, а також платіжного документу про здійснену виплату.

Крім того, положеннями договору про добровільне страхування укладеного між сторонами судового розгляду, не передбачено такої обов`язкової дії, як отримання від позивача погодження для отримання відповідачем виплати в порядку суброгації.

Так, відповідач після виплати страхового відшкодування скористався правом досудової вимоги та звернувся до страховика винної особи про виплату коштів в порядку суброгації, що в даному випадку, враховуючи викладені положення законодавства, умови договору добровільного страхування, здійснено відповідачем правомірно, тому відповідне посилання позивача, як на підставу для стягнення суми непокритого матеріального збитку, суд не вбачає таким, що надає позивачу безумовне право на звернення до суду з заявленою вимогою.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно вимог ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

В розумінні ст.30 вказаного Закону, транспортний засіб позивача після ДТП, враховуючи первісний висновок, наданий позивачем, не вважається таким, ремонт якого є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим.

Разом з тим, суд враховує з`ясовану у судовому засіданні 09.03.2023 року обставину, яку підтвердив представник позивача, що транспортний засіб, з огляду на недоцільність проведення ремонтних робіт було продано позивачем за 347 000 грн., при цьому жодних доказів, чим би підтверджувалися реальні збитки позивача, які були понесені для відновлення належного автомобіля після ДТП та до його продажу, зокрема, заміни або ремонту пошкоджених деталей, матеріали справи не містять.

Крім того, страхове відшкодування за договором добровільного страхування було розраховано, з урахуванням повного знищення транспортного засобу на підставі п. 2.1.17 ЗУС договору, проти чого позивач не заперечувала.

Суд, зауважує, що сума продажу пошкодженого авто позивача, відповідає розміру залишків транспортого засобу (347 000 грн.), розрахованих страховою компанією (відповідачем) на підставі звіту, який було складено на виконання вимог договору про добровільне страхування, з метою визначення розміру страхового відшкодування, з яким погодилась позивач.

Оцінюючи наданні позивачем висновки одного судового експерта, cуд зауважує, що в першому випадку експертом було проведено дослідження при безпосередньому огляді транспортного засобу та не визначено втрату товарної вартості авто, при цьому в другому дослідженні, яке оформлено висновком від 16.02.2023 р. за наявними фото пошкодженого авто та згідно протоколу огляду, який було здійснено ще у 2021 році, оскільки, як підтверджено представником позивача у судовому засіданні 09.03.2023 р., транспортний засіб позивачем продано, при цьому у повторному дослідженні судовим експертом враховано у розрахунок вартості завданих матеріальних збитків втрату тованої вартості транспортного засобу в розмірі 51 920, 60 грн.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Відповідно до пункту 8.6.1. Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків), у випадку здійснення позивачем відновлювального ремонту транспортного засобу.

При цьому п.32.7 ч.1 ст.32 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов`язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

У постанові від 12 березня 2018 року у справі № 910/5001/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що обсяг відповідальності страховика за договором обов`язкового страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому він відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі статтею 29, пунктом 32.7 статті 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Верховний Суд зробив висновок про те, що якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. З цих підстав пред`явлення до страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Суд, зауважує, що у повторному висновку експерта необґрунтовано, з яких підстав було змінено розрахунок розміру збитків транспортного засобу внаслідок ДТП, оскільки як первісний, так і повторний висновок судового експерта виконано на особисте замовлення позивача, судовим експертом, який первісно особисто оглянувши транспортний засіб здійснив розрахунок розміру не врахувавши втрату ринкової вартості транспортного засобу, а надалі після спливу двох років змінив свій первісний висновок після дослідження наданих письмових матеріалів, що свідчить про суперечність між проведеними дослідженнями транспортного засобу позивача судовим експертом Кипою С.М., а тому вказаний висновок судового експерта, проведений за наявності лише фото пошкодженого транспортного засобу, суд не приймає до уваги, при визначенні непокритого розміру страхового відшкодування.

Так, з урахуванням наданого позивачем первісного висновку, беручи до уваги підтверджений представником позивача факт продажу залишків автомобіля позивачем за 347 000 грн., враховуючи отриману позивачем суму виплаченого страхового відшкодування та відсутності жодних відомостей стосовно понесення позивачем витрат для відновлення транспортного засобу, суд, з урахуванням досліджених під час розгляду цивільної справи доказів, аргументів сторін, приходить до висновку, що позивачем не доведено в рамках розгляду даної цивільної справи наявності непокритого матеріального збитку транспортного засобу внаслідок ДТП.

Таким чином, та обставина, що позивач звернувся до страховика винуватця ДТП раніше ніж відповідач, не має жодного правового значення для вирішення даної справи.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Враховуючи викладений висновок Верховного Суду, суд в даній справі не з`ясовує та не перевіряє наявність інших правових підстав для проведення винуватцем ДТП відшкодування матеріального збитку транспортному засобу позивачу, а виходить виключно з підстав, зазначених у позові, а також наданих до суду доказів.

З огляду на викладене, оцінивши надані учасниками справи докази, положення законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-80, 82, 89, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»: м.Київ, вул.Січових Стрільців, 40, ЄДРПОУ 20782312.

Повний текст рішення складено 11.04.2023 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА