Єдиний державний реєстр судових рішень справа № 179/199/23
провадження № 2/179/164/23
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 квітня 2023 року смт. Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Чорної А.О.,
секретаря судового засідання Хорольської І.П.,
справа № 179/199/23
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Магдалинівська селищна рада про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання,
ВСТАНОВИВ:
07.02.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Магдалинівська селищна рада про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1 згідно рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28.12.2017 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. На даний час в будинку, крім позивача, зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою виконкому Магдалинівської селищної ради Старостинський округ № 9 Новомосковського району Дніпропетровської області № 20/9 від 24.01.2023 року. Відповідач ОСОБА_2 вже більше року зареєстрований і не проживає у зазначеному будинку, про що свідчить довідка виконкому Магдалинівської селищної ради Старостинський округ № 9 Новомосковського району Дніпропетровської області № 10/9 від 19.01.2023 року. Відповідач не сплачує комунальних послуг та не бере участі в утриманні будинку, особистих речей в помешканні не має. Відповідач не проживає в будинку, а його реєстрація за зазначеною адресою не дозволяє позивачці, як власнику будинку, розпоряджатися на власний розсуд та у повній мірі, та значно обмежує законні права позивача та можливість отримувати субсидію.
Позивач просить усунути порушення її права власника з боку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та зняти з реєстрації у належному на праві власності позивача будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 23.02.2023 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачам запропоновано подати відзив на позов.
У судове засідання позивач не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог процесуального закону. Заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутність суду не надав. Відзив на позовну заяву не надав.
Представник третьої особи - Магдалинівської селищноїради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, рішення просили прийняти згідно вимог Закону.
Оскільки відповідачем не було надано відзиву на позов, тому суд приймає до уваги лише надані докази позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України,суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши письмові докази, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28.12.2017 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (а.с. 8-10)
Згідно довідки виконкому Магдалинівської селищної ради Старостинський округ № 9 Новомосковського району Дніпропетровської області № 10/9 від 19.01.2023 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2022 року на території Першотравенського старостинського округу не проживає. (а.с. 11)
Згідно довідки виконкому Магдалинівської селищної ради Старостинський округ № 9 Новомосковського району Дніпропетровської області № 20/9 від 24.01.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані 4 особи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 12)
Посилаючись на норми ст.ст. 319, 321, 405 ч. 2 ЦК України та на те, що відповідачі з 2022 року не мешкає у будинку, а його реєстрація перешкоджає позивачці, як власнику будинку, користуватися та розпоряджатися своїм майном, остання просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першоюстатті 383 ЦК Українитастаттею 150 Житлового кодексу Української РСР(далі -ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першоюстатті 156 ЖК Української РСРчлени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертоїстатті 156 ЖК Української РСРдо членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другійстатті 64 цього Кодексу, а саме - подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 317 ЦК Українивстановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно зстаттею 391 ЦК Українивласник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК Українипередбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»(далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
У судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2022 року на території Першотравенського старостинського округу не проживає.
Як зазначалося вище, відповідно дост. 405 ч. 2 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд вважає, що позивачем не доведено, що відповідач не мешкають у спірному будинку понад рік без поважних причин, а також втрати ним інтересу до житла, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем суду не надано.
Надана позивачем на підтвердження обставин позову довідка виконкому Магдалинівської селищної ради Старостинський округ № 9 Новомосковського району Дніпропетровської області № 10/9 від 19.01.2023 року про те, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_2 з 2022 року на території Першотравенського старостинського округу не проживає, не є належним та достатнім доказом для визнання відповідача таким, що втратив право користування будинком, оскільки не підтверджує того факту, що відповідач не проживає у вказаному будинку без поважних причин. Крім того, дана довідка і не підтверджує факту не проживання понад один рік, оскільки у довідці не зазначено з якого саме місяця 2022 року відповідач не проживає у будинку.
Матеріали справи не містять відомостей щодо наявності у відповідача іншого житла, відтак визнання ОСОБА_2 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.
Доводи позивача щодо створення перешкод відповідачем у користуванні належним їй на праві власності будинку та неможливість оформити субсидії, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються жодним доказом.
Захист права власника у цій справі в частині несплати відповідачем комунальних послуг, як зазначає позивач у позовній заяві, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є неспівмірним з правом відповідача на користування житлом. Враховуючи також те, що позивач вказані права може захистити іншим шляхом - вимогою щодо стягнення з відповідача відповідних сум комунальних послуг, сплачених за них.
Враховуючи викладене, підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням відсутні, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог позивача стосовно усунення порушення прав позивача з боку ОСОБА_2 шляхом скасування реєстрації його місця проживання, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Таким чином, відповідачем є та зі сторін у процесі, яка притягується судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує позивач, як на порушника свого права.
Згідно до ст. 13 ЦПК України, встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, тобто визначення відповідачів, як осіб, до яких пред`являється позов, є виключним правом позивача.
Відповідно до частин 1-2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Статтею 51 ЦПК України не передбачено право суду самостійно залучати до участі у справі співвідповідача, навіть у випадку обов`язкової співучасті, якщо позивач не заявить такого клопотання.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів, обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому суд не має права самостійно залучати співвідповідача або заміняти первісного відповідача.
Позивач визначив відповідачем по справі ОСОБА_2 , що не відповідає вимогам ст. 48 ЦПК України, оскільки ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» наділяє повноваженнями на зняття особи з реєстраціївиконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи.
Таким чином, за позовними вимогами про зняття особи з реєстраційного обліку належним відповідачем повинен бути орган реєстрації, рішенням, діями чи бездіяльністю якого порушуються, не визнаються або оспорюються права та інтереси позивача, а не фізична особа, яка жодних дій щодо зняття з реєстрації не здійснювала.
Крім того, ст. 4 ЦК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Із позовної заяви вбачається, що між позивачем та відповідачем існує спір з приводу користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, право або інтерес позивача може бути захищено тільки у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України та нормами ЖК України.
Разом з тим ст. 16 ЦК не міститься такого способу захисту порушеного права як примусове зняття з реєстрації.
Статтею 3, частиною 1 ст. 15 ЦПК України передбачено право особи на захист свого цивільного права чи інтересу лише в разі його порушення або оспорювання, але суду не надано жодного доказу, який би підтверджував, що реєстрація відповідача в спірній квартирі призводить до порушення прав позивача.
Сам по собі факт реєстрації місця проживання відповідача у спірній квартирі не створює позивачу перешкод у користуванні будинком.
ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянину надається право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.
У п.п. 11,12 ч.1 ст. 2 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» визначено, щореєстрація місця проживання (перебування) особи - це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи, а також, щореєстраційна дія - це внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи;
Відповідно до ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 07.02.2022 № 265 затверджено «Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування)», п.п. 2 п. 50 якого передбачено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення,про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Як самостійний спосіб захисту порушеного права за змістом ст. 16 ЦКУкраїни вимога про зняття з реєстрації не підлягає застосуванню, оскільки зняття з реєстрації нерозривно пов`язане з правом на житло і залежить від вирішення питання про житлові права сторін, які регулюються нормами ЖК України та ЦК України. І тільки після вирішення житлових прав зняття з реєстрації підлягає вирішенню в адміністративному порядку встановленому ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», «Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування)».
За таких обставин позовні вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню.
Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
У відповідності з вимогами ч. 1ст.141ЦПК України судовий збір за подачу позову покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, враховуючи приписи ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України та те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.
На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 76, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Магдалинівська селищна рада про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Магдалинівська селищна рада, код ЄДРПОУ 04338405, юридична адреса: 51100, Дніпропетровська область, Новомосковський (Магдалинівський) район, смт. Магдалинівка, вул. Центральна, 32.
Суддя: А.О. Чорна
Судове рішення № 110161144, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області було прийнято 12.04.2023. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 179/199/23. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: