Рішення № 110160927, 03.04.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37965/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Волкової С.Я. за участю секретаря судових засідань Зінченко М.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Жиліна О.Ф. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби у Київській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, про стягнення коштів,

установив:

У грудні 2022 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, просить стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у Київській області 612 527,21 грн шкоди. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності (внаслідок аварії на ЧАЕС). 07.04.2021 р. Конституційним Судом України ухвалено рішення № 1-р(II)/2021, яким визнаються неконституційними положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII щодо установлення мінімального розміру пенсій для осіб, які отримали інвалідність унаслідок Чорнобильської катастрофи, та пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за рішенням Кабінету Міністрів України. Відповідно до частини четвертої означеного Рішення громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII.

Ухвалою суду від 04.01.2023 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.03.2023 р. задоволено клопотання відповідача, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

ВідповідачемГоловним управлінням Державної казначейської служби у Київській області подано відзив на позовну заяву.

Третьою особою: Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області пояснення щодо позову або відзиву не подано.

Суд, вислухавши позивачаОСОБА_1 , представника відповідача Жиліна О.Ф. , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини і дійшов наступних висновків.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетентності, встановленої законом.

Головне управління Державної казначейської служби у Київській області діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Типовим положенням про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1210 від 12.10.2011 р. «Про затвердження положення про територіальні органи Державної казначейської служби України» (далі - «Типове положення»).

Згідно пункту 2 Типового положення Головне управління Казначейства є територіальними органами Казначейства, а також є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальність за дії інших органів державної влади.

Отже відповідач відповідно до частини першої статті 2 ЦК України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин.

Водночас, згідно частини другої статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.

Згідно частини другої статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.2001 р. № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує: вОсновному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України). Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. … держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави.

Головне управління Державної казначейської служби у Київській області є юридичною особою і відповідає лише за виконання своїх зобов`язань, не відповідає за зобов`язаннями інших юридичних та фізичних осіб (стаття 96 ЦК України), в тому числі, не відповідає за дії/бездіяльність інших органів державної влади, з якими ОСОБА_1 має встановлені цивільно-правові відносини.

Встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності (внаслідок аварії на ЧАЕС), звертаючись до суду із вимогами про відшкодування шкоди, свої вимоги обґрунтовує статтями 22, 1173 ЦК України, рішенням Конституційним Судом України від 07.04.2022 р. № 1-р(II)/2021.

Згідно частини першої статті 22 ЦК України «Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди» особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При розгляді справ суд виходить з того, що ЦК України закріплено загальний принцип повного відшкодування збитків, що випливає з частини третьої статті 22, якою визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитки, як правило, не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачено законом. Головне - це те, щоб у результаті правопорушення у потерпілого суб`єкта дійсно виникли збитки. При чому обов`язок їх відшкодування настає не тільки у разі невиконання різних договірних зобов`язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом.

Згідно статті 1166 ЦК України «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду» майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно частини першої статті 1173 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування» шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Суд вбачає, що на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи, отже необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду, і саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Так, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанові № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначив, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення 612 527,21 грн ОСОБА_1 надано суду в якості письмових доказів копії: сторінок свого паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, довідки Міністерства охорони здоров`я України про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, довідкиГоловним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача про стягнення 612 527,21 грн шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами.

Стосовнорішення Конституційним Судом України від 07.04.2022 р. № 1-р(II)/2021, то суду зазначає наступне.

Основні положення щодо соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - «Закон №796-ХІІ»).

Згідно статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у виді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно статті 54 Закону №796-XII (у редакції Закону № 3285-12 від 17.06.1993 р.) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов`язаного з аварією на Чорнобильській АЕС, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

28.12.2014 р. прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції: «Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».

Отже, із урахуванням змін, внесених Законом № 76-VIII, нормами статті 54 Закону № 796-XII передбачалося, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(II)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також цим рішенням Конституційного Суду України врегульовано строк та спосіб його виконання та передбачено, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.07.2021 р.

Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 р. № 230/96-ВР:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

ОСОБА_1 вважає, що, починаючи з 01.01.2015 р., у нього виникло право на відшкодування шкоди відповідно до частини 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Між тим відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. № 2136-VIII (далі - «Закон № 2136-VIII») закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно частини першої статті 97 Закону № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

У відповідності із зазначеними нормами Закону № 2136-VIII Конституційний Суд України встановив строк втрати чинності законом, що визнаний неконституційним, а саме: через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто з 07.07.2021 р.

Із урахуванням встановленого Конституційним Судом України порядку і строків виконання рішення від 07.04.2021 р. № 1-р(ІІ)/2021 умовою виникнення у позивача права на перерахунок пенсії було неприведення Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення (до 07.07.2021 р.) нормативного регулювання спірного питання у відповідність із Конституцією України та таким рішенням Конституційного Суду України. При цьому Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(ІІ)/2021, на яке посилається позивач, не набуває ретроспективної дії у часі (висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 15.04.2021 р. у справі № 373/1978/18). В той же час, 29.06.2021 р. (тобто до 07.07.2021 р., або кінцевого строку, визначеного в рішенні Конституційного Суду України) Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(II)/2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX, пункт 2 розділу I та пункт 2 розділу ІІ якого набрали чинності 01.07.2021 р.

Згідно вказаних змін, зокрема, згідно пункту 2 розділу І Закону № 1584-ІХ частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ викладено в наступній редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Згідно пункту 2 розділу ІІ Закону № 1584-ІХ установлено, що у разі якщо в осіб із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визначених статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стосовно яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також в осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, внаслідок чого стали особами з інвалідністю, щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат та компенсацій до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю I групи - 100 відсотків, в осіб з інвалідністю II групи - 80 відсотків, в осіб з інвалідністю III групи - 60 відсотків розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за попередній рік, таким особам з інвалідністю виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії (далі - щомісячна допомога до пенсії) в сумі, якої не вистачає до зазначених розмірів.

Якщо на день призначення пенсії відсутні дані про середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за попередній рік, для визначення суми щомісячної допомоги до пенсії враховується наявний розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком щомісячної допомоги до пенсії після отримання даних про середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за попередній рік.

Починаючи з 2022 року, щороку щомісячна допомога до пенсії збільшується з 1 березня, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, за рік, що передує року перерахунку щомісячної допомоги до пенсії.

Виплата щомісячної допомоги до пенсії здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Щодо вимог позивача про відшкодування шкоди, то суд звертає увагу на наступне.

У пункті 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(II)/2021 зазначено, що у Рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що «відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування» (абзац п`ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини). Разом з тим, на даний час закон, який би встановлював порядок та умови такого відшкодування, не прийнято. Отже відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Керуючись статтями 22, 1173 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 95, 141, 258-259, 264-265, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби у Київській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, про стягнення коштів.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби у Київській області (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, ЄДРПОУ: 37955989).

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, ЄДРПОУ: 22933548).

Повне рішення складено 12.04.2023 р.

Суддя Волкова С.Я.