Рішення № 110149994, 11.04.2023, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/66/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25 січня 2023 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (далі відповідач І), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач ІІ), в якій, з урахуванням уточнених вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.12.2022 №122950002409 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити позивачу пенсію за віком у відповідності до ст.12 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788XII з моменту первинного звернення за пенсією, тобто з 30.11.2022.

В обґрунтування вимог зазначено, що 30.11.2022 позивач звернулася до пенсійного органу через веб-портал ПФУ з заявою про призначення пенсії з усіма необхідними документами, так як набула право на призначення пенсії за віком у відповідності до ст.12 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Заява була розглянута Головним управління ПФУ в Харківській області, яке своїм рішенням від 05.12.2022 №122950002409 відмовило у призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням віку, визначеного ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. При розгляді документів відповідач врахував до загального страхового стажу 26 років 07 місяців 08 днів. При цьому на норму статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення відповідач І взагалі не зважав і не надав жодних пояснень з цього приводу у своєму рішенні.

Крім того, заява про призначення пенсії була подана позивачем через веб-портал та зареєстрована у ГУ ПФУ в Луганській області за місцем зареєстрованого місця проживання позивача, а тому ГУ ПФУ в Харківській області взагалі не мав правових підстав для розгляду заяви та прийняття рішення стосовно позивача, оскільки не є структурним підрозділом ГУ ПФУ в Луганській області, а є територіальним органом Пенсійного фонду України і має свої окремі структурні підрозділи.

З огляду на зазначене, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області подало відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.

Позивач 30.11.2022 через веб-портал Пенсійного фонду України звернулась із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до пп.2 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Після реєстрації звернення (заяви) ОСОБА_1 воно було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №122950002409 від 05.12.2022 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

В даному випадку на момент звернення позивача до Пенсійного фонду України вона досягла 58 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно діючого пенсійного законодавства.

Крім того, загальний страховий стаж позивача складає 26 років 7 місяців 8 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком ст. 26 Закону №1058.

На підставі зазначеного відповідач вважає прийняте ним рішення законним та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області подало відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.

09.11.2022 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України через веб-портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком та надала пакет документів.

Заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківькій області та прийнято рішення від 05.12.2022 №122950002409 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з тим, що заявниця не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 60 років відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з інформацією що міститься в системі ППВП вказана заява опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та за результатами розгляду прийнято рішення № 122950002409 від 05.12.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зважаючи на дані обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області об`єктивно позбавлене можливості надати обґрунтований відзив на позовну заяву, оскільки Управлінню не відомі підстави та умови прийняття вищезазначеного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Враховуючи вищенаведене, Управління не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не порушувало права та інтереси позивача, не опрацьовувало заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та не приймало спірного рішення.

Також зазначено, що з 01.01.2004 Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

В даному випадку позивачка звернулась до пенсійного органу 09.11.2022, коли їй виповнилось повних 56 років, тобто у відповідності до положень ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вона не досягла пенсійного віку (60 років), що надає право на призначення пенсії за віком за нормами вказаного Закону.

Доказів того, що позивачка має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ні до пенсійного органу, ні до суду не надано.

Зважаючи на зазначене, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству, та не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 30 січня 2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 06 лютого 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась 30.11.2022 через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом від 27.12.2022 № 4593-5074/С-02/8-1200/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у відповідь на звернення ВЕБ-12001-Ф-С-22-104144 повідомило позивачу, що заяву від 30.11.2022 про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

У рішенні № 122950002409 від 05.12.2022 про відмову у призначенні пенсії позивачу зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років, а вік заявниці 56 років 8 місяців 21 день.

Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить не менше 31 року, а страховий стаж заявниці становить: 26 років 07 місяців 08 днів.

Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, спірним при вирішенні даної справи є право позивача на призначення пенсії за віком з 55 років.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій в Україні визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, що введений в дію з 01.01.1992 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

Абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До прийняття вказаного закону загальний порядок призначення пенсій за віком визначався лише ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком 30.11.2022 є чинними обидві норми і стаття 12 Закону № 1788-XII і стаття 26 Закону № 1058-ІV.

Дійсно, згідно з вимогами статті 5 Закону №1058-IV саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

А відповідно до вимог 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Крім того, вимоги статей 5 та 8 мали виключення щодо їх застосування, які були введені законодавцем до пункту 2, а потім (Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 3108-IV від 17.11.2005, потім в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) до пункту 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону No1058-IV, та передбачали збереження вимог щодо віку і стажу для призначення пільгових пенсій для осіб, що мають стаж роботи за списками №1 та №2 спеціальностей, робіт професій та для осіб, які мають стаж роботи для призначення пенсій за вислугу років за Законом № 1788-XII.

Згідно з вимогами пункту 16 розділу XV Закону № 1058-IV в чинній редакції передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Тобто, законодавець визнає право осіб, які станом на 13.12.2005 - на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 3108-IV від 17.11.2005 (або станом на 11.10.2017- на день набрання чинності наступної редакції цього закону, введеної Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення пенсії за вислугу років, отримувати таку пенсію на підставі вимог, що визначають положення Закону № 1788-XII щодо права на такий вид пенсію.

Дійсно, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано неконституційними положення норми ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Вказане рішення стосувалось саме вимог законодавства щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

На підставі цього рішення Велика Палата Верховного Суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в подібному випадку (щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників) підлягають застосуванню положення Закону № 1788-XII, які є найбільш сприятливими для особи, ніж положення Закону № 1058-IV в частині визначення віку та стажу, необхідного для призначення пенсії таким працівникам.

Отже і чинне законодавство, і судова практика, визнає правомірність очікувань (на призначення пенсії відповідно до норм закону, що прийняті раніше (Закону №1788) і передбачає більш сприятливі для осіб умови) щодо працівників певних професій та спеціальностей, які здобули пільговий стаж чи стаж для призначення пенсії за вислугу років.

В той же час питання правомірності аналогічних очікувань у працівників інших професій та спеціальностей, які мають загальний стаж, в тому числі отриманий до введення нових норм (Закону №1058), що передбачають менш сприятливі для їх майнових прав умови, на сьогодні залишається невизначеним, отже спірним.

Тому суд погоджується з доводами позивача про те, що на час виникнення спірних правовідносин і до цього часу наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ та Законом № 1058-ІV в тому числі в частині віку набуття права на пенсію за віком жінок. Перший із цих законів визначає такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років.

Прямої норми, що скасовує вимоги статті 12 Закону № 1788-XII жодна норма Закону № 1058-IV не містила і не містить.

Оскільки норми статті 12 Закону України № 1788-XII та статті 26 Закону України № 1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать одні одним. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположни свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

У пункті 3.2. Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У розрізі цього слід відзначити, що у жінок, які досягли 55 років та набули стажу понад 20 років виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. А сама зміна умов призначення пенсій іншим законом призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», порушила легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечить частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушує принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 26 Закону №1058- IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч.2 ст.19, ч.3 ст.22 Конституції України згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

До того ж відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 у подібних правовідносинах зазначила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону № 1058-ІV.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).

Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).

Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, очікування позивача щодо призначення їй пенсії за віком саме з 55 річного віку є легітимними і вони дійсно порушені відповідачем І, що відмовив в оскарженому рішенні їй в призначенні пенсії з посиланням на вимоги ст. 26 Закону №1058, які є більш несприятливими для прав позивача, порівняно з чинною нормою статті 12 Закону №1788.

Щодо позиції відповідача ІІ стосовно того, що фактично рішення про призначення пенсії позивачу виносилося відповідачем І - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, і такі дії є правомірними, суд зазначає таке.

Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Таким чином, нормами статті 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 44 Закону № 1058 прямо визначено, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду.

Пунктом 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі також - Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Згідно пункту 7 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 40/26485 (далі також - Положення № 28-2) Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Згідно пункту 4 Положення № 28-2 Головне управління, утворене шляхом злиття головного управління Фонду та управління Фонду, головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечують виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення).

Підпунктом 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, серед іншого, визначено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком.

Відповідно до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» у Луганській області Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 внаслідок реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України в Луганській області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду в м. Лисичанську, Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку, Управління Пенсійного фонду в Попаснянському районі, Управління Пенсійного фонду в Станично-Луганському районі на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області покладені функції з призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Згідно відомостей офіційного сайту, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області має такі структурні підрозділи:

1) Сектор обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр), місце розташування - місто Сєвєродонецьк;

2) Відділ обслуговування громадян № 1 (сервісний центр), місце розташування - смт Біловодськ, смт Мілове;

3) Відділ обслуговування громадян № 2 (сервісний центр), місце розташування - смт Білокуракине, смт Новопсков;

4) Відділ обслуговування громадян № 3 (сервісний центр), місце розташування - м Кремінна;

5) Відділ обслуговування громадян № 4 (сервісний центр), місце розташування - м Лисичанськ;

6) Відділ обслуговування громадян № 5 (сервісний центр), місце розташування - смт Марківка;

7) Відділ обслуговування громадян № 6 (сервісний центр), місце розташування - смт Новоайдар, м Щастя;

8) Відділ обслуговування громадян № 7 (сервісний центр), місце розташування - м. Попасна;

9) Відділ обслуговування громадян № 8 (сервісний центр), місце розташування - м. Рубіжне;

10) Відділ обслуговування громадян № 9 (сервісний центр), місце розташування - м. Сєвєродонецьк;

11) Відділ обслуговування громадян № 10 (сервісний центр), місце розташування - м Сватово, смт Троїцьке;

12) Відділ обслуговування громадян № 11 (сервісний центр), місце розташування - смт Станиця Луганська;

13) Відділ обслуговування громадян № 12 (сервісний центр), місце розташування - м. Старобільськ.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області є територіальним органом Пенсійного фонду України, що призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

При цьому Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області.

Також згідно змісту Положення про Пенсійний фонд України у останнього зовсім відсутні функції щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

У Пенсійного фонду України наявні повноваження стосовно організації, координації та контролю «роботи» саме «територіальних органів», серед іншого, щодо здійснення контролю за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, «призначення (перерахунку) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Аналіз зазначених норм законів та нормативно-правових актів свідчить про те, що Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення № 280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Пунктом 1.1. розділу I Порядку 22-1 визначено, що заява про призначення пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію») через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - «сервісний центр»).

Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень «органу, що призначає пенсію».

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником «органу, що призначає пенсію» (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає пенсію».

Виключно «орган, що призначає пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Як зазначає відповідач І, заява позивача надійшла до відповідача ІІ.

Тобто, ГУПФУ в Луганській області як «орган, що призначає пенсію», правильно виконав положення пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1.

Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідачі пояснили, що з урахуванням п.4.2 Порядку 22-1 Головне управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області винесло рішення про призначення пенсії позивачу.

Зазначені дії як відповідача І, так і відповідача ІІ не відповідають положенням пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, оскільки згідно вказаної норми засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію».

Тобто, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач ІІ зобов`язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає пенсію», яким і є відповідач І - ГУПФУ в Луганській області.

ГУПФУ в Луганській області має 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області.

Саме серед 13 структурних підрозділів, які територіально розташовані у 16 населених пунктах Луганської області, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності повинен був визначений один структурний підрозділ, який повинен був сформувати атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.

Натомість, таким структурним підрозділом був визначений відповідач І - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Зазначені дії не регламентовані жодною правовою нормою, які регулюють відносини в сфері пенсійного забезпечення.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не є структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, оскільки є територіальними органами Пенсійного фонду України і має свої окремі структурні підрозділи.

Пенсійний фонд України в силу приписів норм законодавства та Положення про Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями призначати пенсії, відповідно серед його територіальних органів (якими є як ГУПФУ в Луганській області, так і ГУПФУ в Харківській області) не може визначатися «структурний підрозділ», який в силу приписів пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення) та електронну пенсійну справу.

Таким чином, відповідач І не мав правових підстав для розгляду заяви та прийняття рішення стосовно позивача, який звернувся із заявою про призначення пенсії до відповідача ІІ.

В силу приписів пункту 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 саме керівник ГУПФУ в Луганській області повинен підписати рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, оскільки ГУПФУ в Луганській області і є тим «органом, що призначає пенсію».

Пункт 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що саме «орган, що призначає пенсію» (за спірних правовідносин - ГУПФУ в Луганській області) повинен всебічно, повно і об`єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.

Враховуючи вище викладені обставини, відповідач І допустив грубе порушення пунктів 4.2., 4.3. та 4.7. розділу ІV Порядку 22-1, неправомірно допустивши після реєстрації заяви позивача визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУПФУ в Харківській області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу позивача.

У зв`язку з чим рішення відповідача І про відмову у призначенн пенсії позивачу підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Статтею 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу ОСОБА_1 за її заявою від 30.11.2022 про призначення пенсії за віком;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.12.2022 №122950002409 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII з моменту звернення, тобто з 30.11.2022 та виплатити заборгованості, яка утворилася за цей період.

Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, зобов`язання відповідача ІІ призначити позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачами не наведено, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.

Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачами під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.

З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн, що підтверджено квитанцією № 0385-8643-5097-3886 від 05.01.2022.

Як вже зазначено, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачами конституційного права позивача на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів по 536,80 грн з кожного.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: 61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо визначення засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області як структурного підрозділу, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу ОСОБА_1 за її заявою від 30.11.2022 про призначення пенсії за віком.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.12.2022 №122950002409 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII з моменту звернення - 30.11.2022 та виплатити заборгованості, яка утворилася за цей період.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця