Рішення № 110148117, 05.04.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 квітня 2023 р. Справа № 120/11066/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Маслоід О.С.,

за участі секретаря судового засідання: Пахольчак С.С.

представника позивача: Руденко Т.С,

представників відповідача: Македонського О.В., Півкозак Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одемо" (вул. Колгоспна, 1Б, с. Демидівка, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23140)

до: Вінницької митниці (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034)

про: визнання протиправною та скасування картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Одемо» (далі - позивач) з позовом до Вінницької митниці (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування картки відмови.

Позов обґрунтовано тим, що ним за зовнішньоекономічним контрактом був придбаний та ввезений на митну територію України автомобіль, товар походить з Європейського Союзу та заявлений із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410. Позивач для здійснення імпортного митного оформлення подав відповідачу митну декларацію та усі необхідні документи, у тому числі сертифікат походження товару. За результом розгляду вказаної декларації, відповідач оформив картку відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Позивач вказує, що спірна картка є протиправною, оскільки відповідачем порушені вимоги ст. 45, 256 Митного кодексу України (далі МК України), ним не надано доказів на підтвердження сумнівів щодо документів про походження товару. Сертифікат складений відповідно до вимог міжнародного законодавства, зауважень до його змісту та форми не виникало у відповідача. У картці відсутні посилання на неавтентичність сертифікату. За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 03.01.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 25.01.2023 року.

16.01.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивачем до митного оформлення товара за митною декларацією від 17.11.2022 року, разом із іншими документами, був наданий сертифікат товару форми EUR. 1 від 14.10.2022 року. У відповідача виникли обгрунтовані сумніви у преференційному походженні товару в рамках Угоди, оскільки у відповідному реєстрі вказано контрагента позивача Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH, який не підтверджував статус походження товарів, відповідно ним було прийнято рішення про призупинення щодо надання преференцій позивачеві. 13.12.2022 року відповідачем до ДМСУ листом направлено на перевірку вказаний сертифікат, з метою перенаправлення до митних органів Німеччини. За вказаним сертифікатом, позивачем на митну територію України ввезений автомобіль 2018 року виготовлення, який вже був у використанні, а для набуття преференційного походження вміст іноземної сировини не може перевищувати в середньому 30-40% від загальної вартості товару по рахунку фактурі. Транспортний засіб, як зазначалось, був вживаний. Очевидно, що протягом строку експлуатації, відбувався його ремонт, заміна запчастин, походження яких не відомо, відповідно і не відомо вміст іноземної сировини за таких умов. Відповідач вказує, що правилами походження товару передбачена можливість призупинення без застосування преференцій під час митного оформлення до отримання результатів перевірки із залученням митних органів країн експорту достовірності документів про преференційне походження товару відповідно до п. 4 ст. 32 доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Але у Митному кодексі України такої дії не передбачено. Якщо прийнято рішення про таке призупинення, то імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідним, що і було здійснено відповідачем.

Судове засідання 25.01.2023 року не відбулось у зв`язку із плановим вимкненням електропостачання у приміщенні суду з 12.00. до 14.00. Судове засідання відкладено на 31.01.2023 року.

27.01.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де вказав, що ним були виконані вимоги пп. б п. 6 ч.8 ст. 257 Митного кодексу України (далі МК України). Відповідачем не вказано, що позивачем було подано недостатньо документів для митного оформлення, ним також не зазначено про зауваження до форми та змісту поданого сертифікату або сумніви щодо його автентичності. Наявність сумнівів є підставою для проведення перевірки таких документів, але не є беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференцій. Позивач також вказує на припущення відповідача стосовно вмісту іноземної сировини. Напівпричіп вантажний самоскид, який завезений позивачем, 2021 року випуску, фактично новий.

У судовому засіданні 31.01.2023 року сторони надавали пояснення по суті спору, судом протокольною ухвалою було витребовано у відповідача докази, судове засідання відкладено на 21.02.2023 року.

17.02.2023 року до суду надійшли додаткові пояснення від відповідача, у яких ним зазначено, що неможливість прийняття правової позиції Верховного Суду, на яку посилається позивач. Відповідач також викладає позицію щодо спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив.

У судовому засіданні 21.02.2023 року сторони надавали додаткові пояснення, вуд перейшов до дослідження доказів, судове засідання відкладено на 14.03.2023 року.

У судовому засіданні 14.03.2023 року судом з`ясовувалось питання щодо надання сторонами доказів до матеріалів справи на іноземній мові, продовження дослідження доказів, судове засідання відкладено на 05.04.2023 року.

16.03.2023 року до суду від відповідача надані відповідні документи.

23.03.2023 року до суду від позивача надійшли документи щодо перекладу наданих доказів до позовної заяви.

У судовому засіданні 05.04.2023 року позивачем було наголошено суду, що відповідачем систематично не направляються йому документи, які надаються до суду, у тому числі, і додатки до відзиву на позовну заяву. Позивач із посиланням на вимоги ст. 79 КАС України заперечував щодо дослідження наданих доказів. Судом додатково було звернуто увагу відповідача на необхідність подання до суду доказів на державній мові згідно вимог ст. 15 КАС України. Судом закінчено дослідження доказів.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

06.10.2022 року між позивачем (покупець) та Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH (продавець) укладено контракт купівлі-продажу № 06/10/22. За цим контрактом позивачем придбано автомобіль MEGA MNL 45-9200 KD Light Kippsarrelauflieger, EZ 06/2021, VIN НОМЕР_1 , походження товару Польща, загальна вартість 34 000 євро.

Вказаний товар заявлений позивачем із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410. Для здійснення митного оформлення отриманого товару позивач 17.11.2022 року звернувся до відповідача з митною декларацією № 22UA401020053279U7, до якої були додані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) № 049-22/23 від 12.10.2022 року; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR. 1 від 14.10.2022 року № L 511963; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 02.06.2021 року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару № 108 від 11.10.2022 року; платіжний документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 08/11-4 від 08.11.2022 року; контракт купівлі продажу від 06.10.2022 року; договір про надання митного брокера № 59 від 17.01.2019 року; фото від 17.11.2022 року; копія митної декларації країни відправлення від 13.10.2022 року.

За результатом опрацювання вказаних документів відповідачем була оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2022/002105. Спірною карткою позивача повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів з таких причин: встановлено застосування преференції зі сплати мита за кодом 410 на підставі сертифіката з перевезення (походження) товару EUR. 1 від 14.10.2022 року № L 511963 до товару напівпричіп вантажний самоскид. Під час перевірки правомірності застосування преференції було встановлено, що на раніше направлений запит ДФС митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження ідентичних товарів, які надходили на адресу імпортера позивача. Відповідно до ст. 32 «Перевірка підтвердження походження» Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами, яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року № 1678 VII, перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції. Якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними. Таким чином, декларантом не дотримано вимог пп. б п. 6 ч.8 ст. 257 МК України. Рішення про відмову в митному оформлені прийнято відповідно до положень ч. 1 ст. 256 МК України. Заяви про відкликання митної декларації не надходило. Позивачеві також було роз`яснено, що митне оформлення товару необхідно провести без застосування пільгових ставок ввізного мита з країною походження товарів EU, а також те, що рішення про відмову може бути оскаржено у відповідному порядку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 271 МК України мито це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 2 ст. 271, ст. 272 МК України визначено, що одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Ст. 278 МК України передбачає, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Згідно ч. 4, 5 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

При цьому, за змістом ч. 6 ст. 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З 01.01.2016 року застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року (далі Угода), яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року № 1678.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 р. IV Угоди для цілей цієї глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

У відповідності до вимог ст. 27 р. IV Угоди для цілей цієї глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема, будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Згідно зі ст. 2 р. ІІ "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу І до Угоди з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 р. V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку до цього Протоколу.

Згідно ст. 17 р. V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

З наведеного вбачається, що одним з документів, які підтверджують країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що, у свою чергу, впливає на нарахування відповідних митних платежів під час митного оформлення товарів відповідно до заявленого митного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

В той же час обов`язок вжиття належних заходів для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Крім цього, ч. 1 ст. 45 МК України передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Згідно зі ст. 32 р. VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс.

З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Відповідно до ст. 33 р. VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він була поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, вони повинні запропонувати імпортерові позбавитися товару з уживанням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

З аналізу наведених норм вбачається, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Угодою та Протоколом І встановлений певний алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. І саме результати перевірки підтверджень походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 11.04.2022 року у справі № 260/2805/20, від 26.07.2022 року № 815/2656/17 та від 11.08.2022 року у справі № 460/8509/21.

Водночас у вказаних рішеннях суду касаційної інстанції наголошується на тому, що положення норм Угоди, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни імпорту, не визначають обов`язкових умов щодо його оформлення в частині обґрунтування сумнівів, що виникли у контролюючого органу, а носять диспозитивний характер.

Якщо в ході проведеної компетентним органом країни походження перевірки документально не підтверджується походження товару, що був розмитнений із застосуванням преференції, наданий до митного оформлення сертифікат EUR.1 вважається таким, що не пройшов перевірку і не може застосовуватися для отримання товаром преференційного режиму, зокрема, в тому разі коли уповноважений експортер (продавець) товару не надасть митним органам країни походження товару належних документів про походження товару з території ЄС та не підтвердить їх преференційне походження.

Також Верховний Суд закцентував на тому, що визначений законодавством алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводиться перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із ч. 8,9 ст. 43 МК України, а тому митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що 13.12.2022 року відповідачем на адресу ДМС України скеровано лист за № 7.12-1/15-01/4/7563 "Щодо проведення перевірки документів про походження товарів" про проведення перевірки достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1, складених уповноваженими органами Німеччини, в тому числі сертифікату від 14.10.2022 року № L511963. Необхідність проведення перевірки обґрунтована виникненням сумнівів щодо преференційного статусу товарів, зазначених у документах про походження, наданих експортерами товарів, зокрема, «Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH», а також їх відповідність вимогам Доповнення I Угоди, враховуючи те, що під час митного оформлення АСУР згенеровано форму контролю за кодом 802-4 та встановлено, що по цих експортерах у 2022 році уповноваженими органами Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів (лист ДМСУ від 11.07.2022 року та від 05.09.2022 року). Суб`єктам ЗЕД видано картки відмови і призупинено надання тарифних преференцій до отримання результатів перевірки.

За наслідками розгляду вищезазначеного звернення, 27.12.2022 року ДМС України на адресу уповноваженого органу Німеччини направлено запит № 15/15-03-01/11/11/4824 щодо здійснення перевірки сертифікатів про походження товару форми EUR.1, зокрема, від 14.10.2022 року № L511963.

Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відповідь на вказаний запит до митних органів України не надходила.

Як вже зазначалось, для підтвердження преференційного походження імпортованого товару - автомобіль MEGA MNL 45-9200 KD Light Kippsarrelauflieger, EZ 06/2021, VIN НОМЕР_1 , позивачем надано відповідачеві сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 № L511963 від 14.10.2022 року, складений уповноваженим експортером «Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH».

У вказаному сертифікаті зазначено, що країною походження товару, який ввозиться на митну територію України за поданою митною декларацією, є Європейський Союз.

Спірною карткою відмови позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410 та запропоновано здійснити декларування товару без застосування пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару "EU".

При цьому, фактичною підставою для прийняття вказаного рішення є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою положення ч. 1 ст. 256, пп. "б" п. 6 ч. 8 ст. 257 МК України та ст. 32 Доповнення I до Угоди. Обґрунтований сумнів виник на основі інформації з реєстру товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн, за результатами перевірок, проведених за запитами ДМСУ у 2021-2022 роках, митним органом встановлено, що по вказаному експортеру у 2022 році уповноваженим органом Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів.

З огляду на викладену правову позицію Верховного Суду на проаналізованих норм права суд критично оцінює вказану позицію відповідача.

Як вже зазначалось, наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації, контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту п. 6 ст. 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Суд зазначає, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить принципам здійснення державної митної справи, як законності та презумпції невинуватості, згідно ст. 8 МК України.

Позиція відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприйнятною з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.

В цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про те, що оскаржуваною картою не порушуються права та інтереси позивача, адже саме у зв`язку з оформленням такої картки та відмовою у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита за кодом 410, позивач з метою митного оформлення імпортованого товару був вимушений здійснити його декларування на загальних умовах, сплативши до бюджету митні платежі, які він міг не сплачувати, у разі пропуску товару із застосуванням преференції за ознакою походження товару з країни ЄС.

Суд наголошує на тому, що відповідно до норм ст. 33 Протоколу 1 до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується вищезгаданими постановами Верховного Суду у справах № 260/2805/20 та № 460/8509/21.

І саме у разі не підтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування господарюючим суб`єктом преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов`язання зі сплати мита, яке такий суб`єкт зобов`язаний сплатити у зв`язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару.

Застосування ж відповідачем іншого підходу, за яким платник повинен у повному обсязі сплатити митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов`язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким, за своєю суттю, є оскаржувана картка відмови.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що вказаною карткою позивачу не відмовлено у митному оформленні товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410, а лише призупинено надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, як це передбачено положеннями п. 4 ст. 33 Доповнення I до Угоди (відповідач посилається на ст. 32 Доповнення I до Угоди, втім судом не встановлено зміни нумерації статей відповідного Протоколу I "Щодо визначення концепції "Походження товарів" і методів адміністративного співробітництва"), оскільки карткою відмови позивачу надано саме відмову у митному оформленні товару, про що прямо зазначено у самій картці. Як наслідок такого рішення, позивач не зміг здійснити митне оформлення товару із застосуванням преференції, про яку було заявлено у відповідній митній декларації. Крім цього, призупинення митного оформлення товару означає, що митне оформлення не відбувається і остаточне рішення, за результатами розгляду поданих до розмитнення документів, тобто рішення про митне оформлення товару або про відмову у митному оформленні, не приймається. Натомість відповідач, розглянувши митну декларацію позивача, прийняв рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товару, тобто одне з двох можливих рішень, чим спростовуються його твердження про призупинення процедури розмитнення.

Суд вказує на те, що національне законодавство з питань митної справи взагалі не передбачає можливості призупинення митного оформлення товарів з підстав, про які зазначає відповідач, а саме до надходження результатів перевірки преференційності походження товару. А для оформлення спірної картки відмови відповідач застосував положення ч. 1 ст. 256 МК України, тобто правові норми, якими врегульовано питання відмови у митному оформленні у зв`язку з неможливістю здійснення митного оформлення товарів через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. І процедура митного оформлення імпортованого позивачем товару є завершеною, а тому не може бути поновлена, що також спростовує доводи відповідача про її призупинення на певний строк.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, суд доходить висновку, що спірна картка відмови є саме рішенням митного органу про відмову у митному оформленні товару із застосуванням преференції зі сплати ввізного мита, а не рішенням про призупинення преференційного режиму, як зазначає відповідач.

Крім цього, суд не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп. "б" п. 6 ч. 8 ст. 257 МК України, оскільки, як вбачається зі змісту митної декларації від 17.11.2022 року, з метою митного оформлення відповідного товару преференційного походження та враховуючи подані для розмитнення документи на підтвердження наявності права на преференцію, позивач правомірно вніс до вказаної митної декларації відомості про застосування пільг зі сплати митних платежів (ввізного мита) за кодом 410 до товару.

За таких обставин, сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а саме надання декларанту преференції зі сплати ввізного мита. Відтак спростування зафіксованого у такому документі факту преференційного походження товару може здійснюватися уповноваженим суб`єктом владних повноважень виключно в порядку та у спосіб, що визначені нормами міжнародного договору та національного законодавства. При цьому, одного лише сумніву в достовірності сертифікату є недостатньо для прийняття митним органом рішення про відмову у митному оформленні випуску товару із наданням преференції.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Ч. 1,2 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Так, у справі "Рисовський проти України", від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Крім того, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у застосуванні преференції, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятої відповідачем спірної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, відповідно про наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у сумі 2 481,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, Митним кодексом України та ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Одемо" до Вінницької митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2022/002105.

Стягнути із Вінницької митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одемо" судовий збір у сумі 2 481 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО" (вул. Колгоспна, 1Б, с. Демидівка, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23140, код ЄДРПОУ 37261790)

Відповідач: Вінницька митниця Державної митної служби України (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43997544)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.04.23 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна