Рішення № 110145932, 11.04.2023, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 242/159/23

Провадження № 2/242/296/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засідання Петруся Д.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції по за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу №29-к про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Органу опіки та піклування Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позову зазначив, що із відповідачкою вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, та є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що дитина є інвалідом дитинства. Вказує на те, що відповідачка у січні 2022 року покинула сім`ю та дитина залишилася проживати з ним. Зазначає, що відповідачка отримує кошти на дитину інваліда, але на утримання дитини їх не використовує, та вже рік із дитиною не спілкується. Вказує на те, що проживання дитини разом із ним буде відповідати інтересам дитини, сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку. Крім цього зазначає, що відповідачка не займається дитиною, не спілкується із нею, матеріальної допомоги не надає, крім цього не бере участі у лікуванні дитини. З огляду на викладене просив суд ухвалити рішення, яким визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, о суду надав заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі. На задоволенні позовних вимог наполягав.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, до суду надала заяву в якій просила суд розглядати справу без її участі не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представник органу опіки та піклування Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області в судове засідання не з`явився, до суду надав висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_1 , а також просив розглядати справу без участі представника.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

Так, оскільки відповідачка визнає позов, суд, з врахуванням положень частини 3 статті 200 ЦПК України, ухвалює рішення в підготовчому судовому засіданні.

Згідно з ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 13 вересня 2017 року.

Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ународився ОСОБА_3 . Його батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно із довідкою Відділу з надання адміністративних послуг Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 319995 21-14 від 05.12.2022 року, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , в період з січня 2022 року по теперішній час, проживає ОСОБА_1 разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки № 20-16/4-590 щодо зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно до корінця медичного висновку №16/1 від 09.03.2021 року, про дитину інваліда, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено опікуном матір дитини ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі продажу від 31.08.2007 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , та відповідно за ним зареєстроване право власності на вищевказаний будинок.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 161 СК України встановлено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, окрім того положення ч. 1 ст. 161 СК, вказують на необхідність з`ясування особистої прихильності дитини до кожного з батьків.

В принципі № 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, записано: «Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».

В частині 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що діє з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави - учасники зобов`язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її згоди, приймаючи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Статтями 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402 визначено: «Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки та особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного із них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Вихованням в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України » від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський суд по правам людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - ХІІ визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування. Крім того, відповідно до положень абзацу 2 принципу 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Також при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Необхідно враховувати принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенцію про права дитини, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - ХІІ, та положення національного законодавства.

Декларація, прийнята резолюцією 1386 ( XIV ) Генеральної Асамблеї ООН - це міжнародний договір у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та Закону України «Про міжнародні договори України». Вона встановлює основні принципи в сфері забезпечення прав дитини.

У свою чергу Конвенція про права дитини є міжнародним договором, приєднавшись до якого у 1991 році, Україна взяла на себе зобов`язання щодо забезпечення прав дитини, закріплених у цьому документі. Конвенція - частина законодавства України, як міжнародний договір має пріоритет над національним законодавством, її застосування обов`язкове.

Конвенція про права дитини ґрунтується на принципах, закріплених у Декларації, і розвиває її положення, встановлюючи зобов`язання для країн - учасниць.

Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов`язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько ( - ки ) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, останній вважає доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 , оскільки матір дитини ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов`язками, виїхала в невідомому напрямку усвідомлюючи те, що дитина є інвалідом дитинства та потребує постійного догляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши судом всі надані докази в сукупності та кожен доказ окремо, беручи до уваги, що відповідачка позов визнала, що не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за місцем його реєстрації та проживання.

Відповідно до ч.1ст.142 ЦПК Україниу разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідачка визнала позов до початку розгляду справи по суті, позивачу належить повернути з державного бюджету 496,20 грн., що складає 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі ст. 3,76,79,80,175,184 ЦПК, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», статей 160, 161 СК України, відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України»,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Органу опіки та піклування Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , понесені судові витрати у сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_1 ,через УправлінняДержавної казначейськоїслужби Україниу Донецькійобласті 50відсотків судовогозбору заподачу позовноїзаяви,сплаченого поквитанції просплату від14грудня 2022року,отримувач ДонецькеГУК/Слов`янськаМТГ /22030101,код отримувача37967785,п/рUA598999980313111206000005658,що становить496(чотиристадев`яносто шість)гривень 20копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У відповідності до п.п.15.5 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення постановлено і підписано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький