Рішення № 110127299, 06.04.2023, Котелевський районний суд Полтавської області

Справа № 535/713/22

Провадження № 2/535/39/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

06 квітня 2023 року Котелевський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Мальцева С.О.,

при секретарі Кашубі Ю.С.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у смт. Котельва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради.

УСТАНОВИВ:

У провадженні Котелевського районного суду Полтавської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради.

Справа перебувала в провадженні судді Болибока Є.А.

Розпорядженням Голови Верховного Суду відновлено територіальної підсудності Дергачівського районного суду Харківської області та суддю Болибока Є.А. достроково припинено відрядження.

Відповідно до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідне рішення є підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Котелевського районного суду Полтавської області справу № 535/713/22 передана головуючому судді Мальцеву С.О.

Ухвалою від 22 лютого 2023 року прийнято до свого провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , про визначення місця проживання дитини та призначено до розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача - адвокат Я.О. Світлична, яка діє на підставі ордеру серії ВІ № 1071342 від 06 липня 2022 року (а.с. 19-20) у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином , але надала до суду заяву від 13.03.2023 року, в якій просить розгляд справи провести без їхньої участі, зазначивши що позовні вимоги підтримують повністю та просять задоволити позовні вимоги з підстав викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила. В повідомленні про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду 02.12.2022 року (а.с. 99), зазначено що ОСОБА_2 за зазначеною адресою не проживає.

При цьому, відповідно до оголошення Котелевського районного суду Полтавської області виклик відповідача у судове засідання здійснено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, згідно вимог ч. 11 ст.128 ЦПК України (а.с. 96, 109).

Клопотань, заперечень чи заяви про відкладення розгляду справи від ОСОБА_2 на адресу Котелевського районного суду Полтавської області не надходило.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлена належним чином.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, та той факт що відповідач належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання, але не з`явилася в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи , вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини приходить до переконання, що позовну заяву ОСОБА_1 слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця проживання спільної дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просить залишити його проживати з ним.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 18.06.2021 між ним та відповідачкою було розірвано шлюб, що підтверджується копією рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18.06.2021 року (а.с 11-12).

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

З моменту розірвання стосунків позивача та відповідача їх дитина син ОСОБА_3 постійно проживає з позивачем, перебуває на його утриманні, вихованні, піклуванні.

Позивач вважає, що визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним відповідатиме її інтересам, оскільки позивач має можливість забезпечити йому належні умови проживання, повного мірою займатися вихованням дитини, син дуже прив`язаний до нього, а відповідач взагалі не займається вихованням сина.

Разом з тим, позивач не чинить жодних перешкод для спілкування матері з сином.

Взаємного рішення щодо визначення місця проживання дитини сторони не дійшли, а тому позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

В судовому засіданні встановлено, що після припинення спільного проживання сторін, дитина залишились проживати з батьком ОСОБА_1 , про що надано необхідні докази: договір найму житлового приміщення, інформація на учня 5-Б класу Харківської гімназії № 55 ХМР ХО ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за АДРЕСА_2 медичний висновок про стан здоровя батька- ОСОБА_1 та висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , в якому визначено доцільним залишити сина проживати з його батьком ОСОБА_1 (а.с. 14, 15, 16, 46-49, 66-6875-79).

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язком батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи не вбачається між батьками конфлікту щодо існуючих прав та обов`язків по відношенню до дитини та їх реалізації.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, тому виходячи із змісту вище зазначеної норми з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача - ОСОБА_1 необхідно стягти витрати по сплаті судового збору у розмірі 993 грн. 00 коп. (а.с. 1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 29 ЦК України, ст. ст. 141, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд;-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 993 гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С.О. Мальцев