Рішення № 110050966, 04.04.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.2023м. СумиСправа № 910/1859/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Гордієнко Ж.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №910/1859/22 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВС» (просп. Маяковського, буд. 17, к. 20, м. Київ, 02217, ідентифікаційний код 32527525)

до відповідача: Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991)

про стягнення 29 010,95 грн

за участю представників учасників справи:

позивача Назарук О.В. приймав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Північного апеляційного господарського суду

відповідача не з`явився

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ДВС» з позовом до Акціонерного товариства Сумське машинобудівельне науково-виробниче об`єднання про стягнення збитків в сумі 29 010,95 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, визначених статтею 201 ПК України, з огляду на що, позивачем було втрачено право на включення сплачених сум ПДВ у ціні послуг до податкового кредиту у розмірі 29 010,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), зокрема пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим позивач фактично втратив право на отримання податкового кредиту у розмірі 29 010,95 грн, через що має прямі фінансові збитки у сумі неотриманого податкового кредиту з податку на додану вартість у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2022 у справі № 910/1859/22 постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВС» до Акціонерного товариства «Сумське машинобудівельне науково-виробниче об`єднання» про стягнення збитків в сумі 29 010,95 грн із доданими до неї документами передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Сумської області.

01.06.2022 вищезазначені позовні матеріали надійшли до Господарського суду Сумської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2022 справу № 910/1859/22 передано для судового розгляду судді Джепі Ю.А.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 відкрито провадження у справі № 910/1859/22 та призначено підготовче засідання на 14.07.2022,10:30.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ДВС (просп. Маяковського, буд. 17, к. 20, м. Київ, 02217, ідентифікаційний код 32527525) звернувся до суду із заявою від 22.06.2022 № 389/777юв (вх. № 1291 від 27.06.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/1859/22, у якому просить суд забезпечити можливість участі представника позивача у всіх судових засіданнях у справі № 910/1859/22 в режимі відеоконференції та визначити Північний апеляційний господарський суд (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) відповідальним за проведення відеоконференцій у всіх судових засіданнях у справі № 910/1859/22.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 29.06.2022 у справі № 910/1859/22 постановлено заяву позивача від 22.06.2022 № 389/777юв (вх. № 1291 від 27.06.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/1859/22 задовольнити; провести підготовче засідання, призначене на 14.07.2022,10:30 у режимі відеоконференції; доручити Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) забезпечити проведення цього судового засідання та всіх послідуючих судових засідань у справі № 910/1859/22 в режимі відеоконференції, де братиме участь (в режимі відеоконференції) представник позивача.

У зв`язку з неявкою представників учасників справи у підготовче засідання ухвалою від 14.07.2022 у цій справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкласти підготовче засідання на 25.08.2022, 11:00, за участі представника позивача у режимі відеоконференції у приміщенні Північного апеляційного господарського суду.

25.08.2022 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 23.08.2022 до 26.08.2022, що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ураховуючи факт виходу з відпустки судді Джепи Ю.А. та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 07.09.2022 призначив справу № 910/1859/22 до розгляду в підготовчому засіданні на 06.10.2022, 10:30, за участі представника позивача у режимі відеоконференції у приміщенні Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 06.10.2022 у справі № 910/1859/22 суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 15.11.2022, 12:00; провести судове засідання по суті, призначене на 15.11.2022, 12:00, у режимі відеоконференції та доручити Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участі представника позивача.

Відповідачем подано до суду письмові пояснення від 11.11.2022 № 18-7/280 (вх. № 5410/22), де останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 917/877/17, яка передбачає можливість стягнення збитків у зв`язку з нереєстрацією платником податків податкових накладних з податку на додану вартість є необгрутованим, оскільки фактичні обставини у зазначеній справі не є подібними до справи № 910/1859/22. Відповідач вважає, що позивачем не втрачається право на податковий кредит, а отже, позивач не несе жодних збитків за фактом несвоєчасної реєстрації податкових накладних.

У судовому засіданні по суті 15.11.2022 судом оголошено перерву до 07.12.2022, 12:00, та зазначено у протоколі судового засідання, що наступне судове засідання розпочнеться із дослідження доказів.

Ухвалою від 24.11.2022 у цій справі судом доручено Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 07.12.2022, 12:00, у режимі відеоконференції за участі представника позивача.

07.12.2022 представником відповідача подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

12.12.2022 позивачем надіслано до суду письмові пояснення від 09.12.2022 № 623/777юв (вх. № 5957), де позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у письмових поясненнях від 11.11.2022 № 18-7/280 та зазначає, що відповідачем не надано суду доказів складання податкових накладних за договором від 01.10.2005 № РП263-6/69 та доказів того, що суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними були включені відповідачем до податкових декларацій за відповідні періоди.

Зазначені письмові пояснення позивача долучено судом до матеріалів цієї справи.

Водночас судове засідання по суті у цій справі, призначене на 07.12.2022, 12:00, не відбулось у зв`язку з відключенням електропостачання у Господарському суді Сумської області 07.12.2022 з 12:00 до 16:00.

Ухвалою від 12.12.2022 суд постановив призначити розгляд цієї справи по суті на 31.01.2023, 12:30 та доручити Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участі представника позивача.

Проте судове засідання по суті у цій справі, призначене на 31.01.2023, 12:30, не відбулось у зв`язку з відключенням електропостачання у Господарському суді Сумської області 31.01.2023 з 12:00 до 16:00, про що судом складено відповідний акт від 31.01.2023.

Ухвалою від 03.02.2023 суд постановив призначити розгляд цієї справи по суті на 02.03.2023, 10:30 та доручити Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участі представника позивача.

У зв`язку з неявкою у судове засідання представників учасників справи, суд ухвалою від 02.03.2023 постановив відкласти розгляд цієї справи по суті на 04.04.2023, 11:00, та доручити Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, 1, літера А, м. Київ, 04116, e-mail: inbox@anec.court.gov.ua) забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участі представника позивача.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті 04.04.2023, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання по суті не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином 09.03.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуте на адресу суду відділенням поштового зв`язку.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 04.04.2023 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.10.2005 між сторонами укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № ПР-263-6/69 (далі - договір).

На виконання умов договору відповідач надав послуги з постачання теплової енергії на загальну суму з ПДВ 187 660,56 грн, що підтверджується актами прийому-передачі послуг з постачання теплової енергії: від 30.04.2021, від 31.03.2021, від 28.02.2021, від 31.01.2021, від 31.12.2020. від 30.11.2020, від 31.10.2020, від 30.04.2020, від 31.05.2020, від 30.04.2019, від 31.10.2020, від 31.03.2020, від 29.02.2020 та від 31.01.2020.

На підставі отриманих актів прийому-передачі послуг з постачання теплової енергії, позивачем здійснена оплата на загальну суму, разом з ПДВ, 174 065,70 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 18.11.2020 № 200, від 18.11.2020 № 201, від 18.11.2020 № 202, від 18.11.2020 № 203, від 16.01.2021 № 9, від 23.07.2021 № 318, від 04.08.2021 № 319, від 03.08.2021 № 323, від 03.08.2021 № 324, від 03.08.2021 № 325, від 04.08.2021 № 326 та від 05.08.2021 № 332.

Відповідно до пп. 3 п. 22 договору відповідач несе відповідальність у разі порушення зобов`язань, встановлених договором або законодавством.

Пунктом 201.1. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України відповідач не зареєстрував накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відповідно позивач втратив право на внесення сплачених сум ПДВ у розмірі 29 019,95 грн до податкового кредиту та відповідно можливості зменшити суму своїх податкових зобов`язань з ПДВ.

У зв`язку з чим, позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити збитки за порушення положень п.201.1 ст.201 ПК України.

У відповідь на претензію, як зазначає позивач, відповідач повідомив, що ним дійсно не були зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та відсутністю на електронних рахунках підприємства коштів та накладання арештів на рахунки підприємства.

Відповідач не вчинив на вимогу позивача дій щодо виправлення допущеного ним порушення в установлений законом спосіб, що позбавило останнього можливості віднесення сплачених ним у складі вартості наданих послу сум ПДВ до податкового кредиту.

Позивач звернувся зі скаргою на відповідача, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 ПК України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу початкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

При цьому позивач скористався правом, яке передбачене п.201.10 ст.201 ПК України, та подав до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на відповідача.

Відповідач у письмових поясненнях від 11.11.2022 № 18-7/280 (вх. № 5410/22) зазначає, що позивачем не втрачається право на податковий кредит, а отже, позивач не несе жодних збитків за фактом несвоєчасної реєстрації податкових накладних.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно частини другої статті 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Частиною третьою статті 202 ГК України визначено, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (стаття 714 ЦК України).

У договорі сторони прямо не передбачили яка сторона повинна здійснювати реєстрацію податковий накладних у ЄРПН. Однак чинне законодавство передбачає, що таку реєстрацію податковий накладних у ЄРПН здійснює платник податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на відповідача як продавця послуг за договором в розумінні статті 201 ПК України.

Щодо підстав виникнення податкового кредиту суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суд не погоджується з висновками відповідача стосовно можливості останнього зареєструвати податкові накладні в ЄРПН до 01.01.2023 та зазначає наступне.

Відповідно до статті 198.6 ПК України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування (зі змінами та доповненнями Законом 1914-ІХ).

Указана норма регламентує право позивача вносити до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними зареєстрованими в ЄРПН, протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Проте у цьому випадку, позивач не має можливості скористатись цим правом, оскільки податкові накладні не зареєстровані відповідачем в ЄРПН.

Щодо посилання відповідача на пункт 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України суд зазначає, що відповідно до цієї норми суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податковою кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Тобто вказана норма стосується виключно зареєстрованих податкових накладних та права позивача включати до податкового кредиту суми податку за такими податковими накладними, а не як не право відповідача реєструвати податкові накладні до 01.01.2023.

Таким чином у випадку несвоєчасної реєстрації податкових накладних в ЄРПН право на включення сплачених сум ПДВ зберігається за платником податків протягом 365 календарних днів з дати складання податкових накладних, що у цьому разі протерміновано позивачем у зв`язку з не реєстрацією відповідачем податкових накладних.

Як вже зазначалось, згідно із пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Стаття 201 ПК України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 № 21.

Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Ураховуючи наведене суд доходить висновку, що положення пункту 201.10 статті 201 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи), при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця, однак подання такої скарги згідно з наведеною нормою у редакції, чинній після 01.01.2015, не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Тому суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що не реєстрація ним податкових накладних з податку на додану вартість в ЄРПН не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, оскільки це не ґрунтується на нормах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21 та від 03.08.2019 у справі № 917/877/17.

Щодо завдання збитків у зв`язку з неотриманням податкового кредиту суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК України та статті 224 ГК України є порушення зобов`язання.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

Відповідач не виконав вимог статті 201 ПК України, у зв`язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 29 010,95 грн.

При цьому, хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, постанова Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21).

Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Оскільки відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76-78 ГПК України, на спростування викладених у позові обставин, зокрема виконання передбачених умовами договору робіт, то за таких обставин, суд вважає що заявлені позовні вимоги повністю обґрунтовані позивачем, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2 481,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВС» (просп. Маяковського, буд. 17, к. 20, м. Київ, 02217, ідентифікаційний код 32527525) збитки в сумі 29 010,95 грн (двадцять дев`ять тисяч десять гривень дев`яносто п`ять копійок) та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статей 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 06 квітня 2023 року.

СуддяЮ.А. Джепа