Рішення № 110033393, 27.03.2023, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1290/22

2/530/138/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

27.03.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", місце знаходження: м.Київ, бульвар Верховної Ради, 34, офіс 511; треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного округу Київської області, ОСОБА_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ; приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області, Лукмасло Тетяна Юріївна, місце знаходження: м.Полтава, вул.Симона Петлюри, 5, офіс 4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся доЗіньківського районногосуду Полтавськоїобласті зпозовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", місце знаходження: м.Київ, бульвар Верховної Ради, 34, офіс 511; треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного округу Київської області, ОСОБА_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ; приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області, Лукмасло Тетяна Юріївна, місце знаходження: м.Полтава, вул.Симона Петлюри, 5, офіс 4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.12.2022 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Цокало Т.М. не з`явилися, направивши на адресу суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач, ТОВ "Фінансовакомпанія "ОнлайнФінанс", будучи належнимчином повідомленимпро часта місцерозгляду справи,що підтверджується поштовим повідомленням, а саме на 27.03.2023 року о 13 годині 45 хвилин. Причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк та заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Згідно зіст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з"явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст.191ч. 2,281 ЦПК України.

Частиною першоюстатті 44 ЦПК Українивстановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

Взв`язку ізвикладеним таберучи доуваги вищевикладене суд встановив,що відповідачналежним чиномбув повідомленим,в судовезасідання нез"явивсязнаючи проте,що вЗіньківському районномусуді знаходитьсяцивільна справапро визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст.223ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядкуст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Треті особиприватний нотаріус Києво-Святошинського районного округу Київської області, Грисюк Олена Василівна та приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області, Лукмасло Тетяна Юріївна, не з`явилися, заперечень проти позову не надали.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, зачитавши заяву позивача, який разом з своїм представником адвокатом Цокало Т.М. підтримали позовні вимоги, дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 2ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно дост. 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч.1ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗУ «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (ч. 1ст. 39 ЗУ «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі в тексті - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19ст. 34 Закону «Про нотаріат»).

Так, згідно зіст. 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

У відповідності з наведеними нормами, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за поданими стягувачем документами, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.15,16,18 ЦК України, ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесенихпостановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються,

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинноюпостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинноюПостанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"в частині, з моменту її прийняття.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі 910/13233/17 від 29.01.2019 року.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 в редакції від 29.11.2001 року.

Суд погоджується з доводами сторони позивача щодо того, щоПостанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172є чинною в редакції до внесення змін вПостанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, тобто вказана постанова не містить положень про кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, як підставу для посвідчення виконавчого напису.

Суд критично ставиться до доводів, в яких зазначено, щопостанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662не скасована, оскільки не виключена з державного реєстру, а картка вищевказаного нормативно-правового акта, розміщена на офіційному веб-порталі Верховної Ради України, згідно якої стан останнього вказано як «чинний», оскільки Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року набрала законної сили, є чинною на теперішній час, а дія такої постанови у часі не залежить від технічних заходів щодо виключення з державного реєстру чи зазначення певного стану документа на офіційному веб-порталі Верховної Ради України.

Відповідно дост.14 КАС Українисудове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно дост.325 КАС Українипостанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

В контексті положень ст. ст.124,129-1 Конституції України, ст. ст.2,13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»Постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 рокувтратила чинність з моменту набрання законної сили Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. по справі №826/20084/14.

У виконавчому написі № 18583 від 18.05.2021 року зазначено, що він вчинений на підставі статті 87 Закону України Про нотаріат та п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогоПостановою КМУ від 29.06.1999 року № 1172(надалі - Перелік).

Пункт 1 Переліку передбачає стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами. В даному випадку виконавчий напис вчинено не на нотаріально посвідченому договору. Зазначена Постанова КМУ взагалі не містить положення щодо можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судовому засіданні було встановлено, що 18.05.2021 року ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, було вчинено виконавчий напис, в якому запропоновано звернути стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - невідомо, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактичне місце роботи невідоме, який є Боржником за Кредитним договором №199279418 від 27 листопада 2019 року, укладеним з Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», ідентифікаційний код юридичної особи 38569246, правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами 69 від 11 березня 2020 р. є Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», ідентифікаційний код юридичної особи 39700642, правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами 05/0820-01 від 05.08.2020 р., реєстр прав вимоги №4 від 09 квітня 2021 р. є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», ідентифікаційний код юридичної особи 42254696, місцезнаходження: 02002, місто Київ, вул. Сверстюка Євгена, буд. 11-А, офіс 605, реквізити: IBAN НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК», МФО 380634, далі іменований - Стягувач, заборгованість за Кредитним договором №199279418 від 27 листопада 2019 року.

Строк платежуза Кредитнимдоговором №199279418від 27листопада 2019року настав.Боржником допущенопрострочення платежів.Стягнення заборгованостіпроводиться заперіод з09квітня 2021року по07травня 2021року.Сума заборгованостіскладає 56353,00грн.(П`ятдесятшість тисячтриста п`ятдесяттри гривні00копійок),у томучислі:17000,00 грн. (Сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 0,00 грн. (Нуль гривень 00 копійок) - прострочена заборгованість за комісією; 28707,50 грн. (Дванадцять вісім тисяч сімсот сім гривень 50 копійок) - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом;0,00 грн. (Нуль гривень 00 копійок) - строкова заборгованість за сумою кредиту;0,00грн.(Нульгривень 00копійок)-строкова заборгованістьза комісією;0,00грн.(Нульгривень 00копійок)-строкова заборгованістьпо несплаченимвідсоткам закористування кредитом;10645 ,50 грн. (Десять тисяч шістсот сорок п`ять гривень 50 копійок) - строкова заборгованість за штрафами і пенями.

За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріуса» стягнуто плати із Стягувача, які підлягають стягненню з Боржника за користь Стягувача в розмірі 1200,00 грн. (Одна тисяча двісті гривень 00 копійок).

Загальна сума, що підлягає стягненню - 57553,00 грн. (П`ятдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні 00 копійок).

Даний виконавчий напис пред`явлено до примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Тетяни Юріївни, якою винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за ВП №67681186 від 26.11.2021 р.

Згідно п.1.3. кредитного договору №199279418 від 27.11.2019 р. договір укладався строком на 9 днів, тобто строк договору закінчується 06.12.2019 р., що також підтверджується графіком розрахунків (додаток №1 до Договору). В свою чергу, приватний нотаріус Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна проводить стягнення за виконавчим написом №18583 від 18.05.2021 р. в період з 09.04.2021 р. по 07.05.2021 р., що суперечить умовам цього кредитного договору. Цей факт підтверджує спірність вчинення виконавчого напису №18583 від 18.05.2021 року.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору №199279418 від 27.11.2019 р. сума кредиту становить 10000,00 грн., що також підтверджується Графіком розрахунку (додаток №1 до Договору). Зі змісту Графіку розрахунків: загальна сума кредиту становить 11124,00 грн., з якої проценти за користування кредитом становлять 1125,00 грн., сума кредиту становить 10000,00 грн., але приватний нотаріус Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна стягує заборгованість за виконавчим написом в загальному розмірі 57553,00 грн., з яких сума кредиту становить 17000,00 грн., відсотки за користування кредиту становить 28707,50 грн., заборгованість за штрафами і пенями становить 10645,50 грн., сума за вчинення виконавчого напису нотаріусом складає 1200,00 грн., що суперечить графіку розрахунків до договору та кредитному договору. Цей факт також підтверджує спірність вчинення виконавчого напису №18583 від 18.05.2021 року.

Стосовно строковоїзаборгованості заштрафами іпенями,яка згідновиконавчого напису№18583від 18.05.2021року,виданого приватнимнотаріусом Києво-Святошинського районногонотаріального округуКиївської областіГрисюк ОленоюВасилівною становить10645,50 грн., але в кредитному договорі №199279418 від 27.11.2019 р. - відсутня жодна інформація, також відсутня інформація в графіку розрахунків, а також відсутній арифметичний розрахунок даної суми заборгованості за штрафами і пенями. Тобто, неможливо встановити яким чином і на якій підставі приватний нотаріус Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна розрахувала та винесла суму 10645,50 грн., як заборгованість за штрафами і пенями до виконавчого напису №18583 від 18.05.2021 р.

Згідно п.54 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12 зроблено наступний висновок, який є обов`язковим (преюдиційним) для застосування судами нижчих інстанцій: «...Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Але всупереч умовам договору та позиції Верховного Суду викладеної в Постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, нотаріус вчиняє виконавчий напис та незаконно стягує заборгованість в сумі 57553,00 грн. за період з 09.04.2021 р. по 07.05.2021 р., оскільки за вказаний період часу, згідно умов договору не могло бути нараховано жодної заборгованості окрім заборгованості в порядку статті 625 ЦК України.

Нотаріус не вчинив жодної дії спрямованої на встановлення факту безспірності заборгованості, а вона очевидно що є спірною.

Згідно п. 3.1 глави 16 Розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

При цьому, безспірною є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що відповідно виключає можливість судового спору між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16.

Враховуючи вищевикладене позивач вважає даний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат», та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (далі Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум, або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

Згідност. 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах , що встановлюють заборгованість . Перелік документів , за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів , встановлюється Кабінетом Міністрів України .

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначені умови вчинення виконавчих написів та відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості, або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем, або його уповноваженим представником, нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання, або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце її роботи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі Перелік).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При чому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржують ся до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Із аналізу вищенаведених норм Закону можна дійти висновків про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, при цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав, або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права, а тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум, або витребування від боржника майна, натомість підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше і метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість, або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Разом з тим характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання стягувачем письмової вимоги боржнику про усунення порушень.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум, або витребування від боржника майна і це право існує, доки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» були внесені зміни в Перелік та доповнено його після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Відповідно до розділу 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», нотаріус може вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор має надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною і зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості», у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Також, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року в справі №826/20084/14, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року в справі №826/20084/14 залишено без змін.

Відповідно до статті 124 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року №23.

До цього, станом на 18.05.2021 року, дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса, чинне законодавство не передбачало умов та підстав для вчинення виконавчого напису при поданні оригіналу кредитного договору, викладеного в простій письмовій формі. У даному спорі приватний нотаріус вчинив виконавчий напис на підставі норми (п. 2 вищенаведеного Переліку), який рішенням суду визнано незаконною та нечинною. Учинення виконавчого напису на підставі нотаріально непосвідчених письмових договорів чинним законодавством станом на 02.09.2020 року також не передбачалось.

Враховуючи вищезазначене та з урахуванням висновку щодо застосування відповідних норм права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року по справі № 910/10374/17, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, у момент вчинення виконавчого напису 18.05.2021 року, після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, були відсутніправові підставидля йоговчинення,оскількина сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Кредитний договір №199279418 від 27.11.2019 р. не нотаріально посвідчений, тому приватний нотаріус Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна не мала права вчиняти виконавчий напис №18583 від 18.05.2021 р.

Тобто приватнимнотаріусом Києво-Святошинського районногонотаріального округуКиївської областіГрисюк О.В.при вчиненні виконавчого напису вже після набрання законної постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року в справі №826/20084/14 не було дотримано умов, за яких виконавчий напис мав би бути вчинений.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 березня 2020 року в справі №757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року в справі №158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року в справі №172/1652/18, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Відтак приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. не було дотримано усіх вимог законодавства при вчинені виконавчого напису, реєстровий № 18583 від 18.05.2021 р., внаслідок чого порушено законні інтереси позивача.

Таким чином, з наданих документів нотаріусу для вчинення виконавчого напису не можливо встановити чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно дост. 263ЦПКУкраїни, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.124,129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності до ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема,ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбаченест. 64 Конституції Україниправо на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідноч. 1-4ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені. При цьому, суд вважає доводи сторони відповідача не доведеними, та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким , що не підлягає виконанню , не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі , чи була заборгованість саме такого розміру , як зазначено у виконавчому написі , та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису .

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду № 201/11696/16-ц від 10 квітня 2019 року .

Згідно ст.50 Закону України « Про нотаріат»нотаріальна дія або відмова у її вчиненні , нотаріальний акт оскаржуються до суду . Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні , нотаріального акта має особа , прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти .

Враховуючи вищевикладене судом встановлено, що ОСОБА_1 будь-яких претензій чи заяв, а також вимог про наявність заборгованості та погашення боргу від ТОВ Фінансова компанія Онлайн Фінанс чи приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного округу Київської області Грисюк О.В. не отримував. ОСОБА_1 не був проінформований про існування заборгованості та її розмір, чим був позбавлений права оскаржити вимогу у судовому порядку або виставити письмове заперечення банку чи нотаріусу.

Нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України«Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У зв`язку з наведеним заборгованість по кредиту має спірний характер, а виконавчий напис №18583, вчинений 18.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинськогорайонного округуКиївської областіГрисюк О.В. про стягнення заборгованості у розмірі 57553 гривень 00 копійки з ОСОБА_1 на користь ТОВ Фінансова Компанія Онлайн Фінанс, необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.

Що стосується вимог про стягнення витрат на правову допомогу то суд виходить з наступного:

Згідно із ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу;

Відповідно до п.1.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

08.02.2022 року між ОСОБА_1 , як Клієнтом, з однієї сторони та ОСОБА_3 як Адвокатом, з іншої сторони, було складено договір №424/08-02-2022 про надання правової допомоги (надалі за текстом Договір).

Відповідно до п.1.1 даного Договору, у відповідності до статті 59 Конституції України. Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору на умовах визначених даним договором.

Згідно із ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2. ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката., в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів гоню, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою:

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують з д і й с н е н н я відповідних витрат.

Відповідно до п.3.1. Договору, гонорар є формою винагороди Адвоката за здійснення, представництва та надання інших видів правової допомоги Клієнту.

Згідно із п.3.2. Договору, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються даним договором договорі про надання правової допомоги або додатковою угодою до даного договору.

Пунктом 3.3. Договору, визначено перелік послуг та їх вартість.

Адвокатом, Цокало Т.М. станом на 15.12.2022 виконано ряд послуг за Договором, на загальну суму 10000 грн..

Відповідно до п. 3.7 Договору, правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами.

08.02.2022 р. Позивач ОСОБА_1 , як клієнт, з однієї сторони, та ОСОБА_3 як Адвокат, відповідно до п.3.7. Договору, підписали Акт-приймання передачі наданої правової допомоги №1 до договору про надання правової допомоги №424/08-02-2022 від 08.02.2022 року відповідно до якого Адвокат виконав, а клієнт прийняв послуги за Договором па загальну суму 10000 грн..

Станом на 15.12.2022 р. позивачем сплачено гонорар Адвокату в сумі 10000 грн. в рахунок оплати послуг за Договором №424/08-02-2022 про надання правової допомоги від 08.02.2022 року, що підтверджується квитанцією № 424 від 13.12.2022 року на суму 10000 грн.

Відповідно до ч. 1ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено повністю, а, отже, з відповідача ТОВ "Фінансовакомпанія "ОнлайнФінанс" на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого ним судового збору у розмірі 992,40 грн. за подання позову до суду та 10000 грн. витрат на правову допомогу.

Суд виконавшивсі вимогицивільного судочинстваухвалюючи рішенняна основіповного івсебічного з`ясуванняобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданніта керуючись ст.ст.1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268,280-284,287 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", місце знаходження: м.Київ, бульвар Верховної Ради, 34, офіс 511; треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного округу Київської області, ОСОБА_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ; приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області, Лукмасло Тетяна Юріївна, місце знаходження: м.Полтава, вул.Симона Петлюри, 5, офіс 4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задоволити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 18.05.2021 року № 18583 вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинськогорайонного округуКиївської області, ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", (код ЄДРПОУ 42254696) невиплачені в строк грошові кошти в загальній сумі 57553 ( п`ятдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят три) грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс", (код ЄДРПОУ42254696)місце знаходження: м.Київ, бульвар Верховної Ради, 34, офіс 511 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )місцепроживання: АДРЕСА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок та 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу, а всього в сумі 10992 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві ) грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко