Рішення № 110029708, 04.04.2023, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2023 року м. Ужгород№ 260/1322/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гебеш С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", -

В С Т А Н О В И В:

08.03.2023 до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект".

Із змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд:

"1. Прийняти до свого провадження адміністративний позов;

2. Визнати причини пропуску строку для звернення до суду - поважними та поповній пропущений процесуальний строк в разі його пропуску;

3. Визнати бездіяльність неправомірною та зобов`язати Великоберезнянський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у відповідності до ч. 4 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" зняти арешт майна з майна ОСОБА_1 , накладений на підставі виконавчого напису №639 від 16.05.2008 року виданого Приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, в рамках виконавчого провадження №8525213, реєстраційний номер обтяження: 7805125, дата, час державної реєстрації: 27.08.2008. 12:51:26 реєстратор: Закарпатська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

4. Розгляд справ провести в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

5. Вирішити питання про стягнення суми сплаченого судового збору."

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно інформаційної довідки № 320087298 від 12.01.2023 року ОСОБА_1 стало відомо про наявність обтяження номер запису про обтяження: 7805125, дата, час державної реєстрації: 27.08.2008 12:51:26 реєстратор: Закарпатська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. 26.01.2023 року ОСОБА_2 звернувся із письмовою заявою до відповідача про припинення чинності арешту, накладено на підставі виконавчого напису №639 від 16.05.2008 року виданий Приватним нотаріусом Мукачівського міською нотаріального округу, об`єкт обтяження: нежитлова будівля, будівля гуртожитку та будівля медпункту колишнього військового містечка, що складається з: гуртожитку (літера «Т») та медпункту (літера «Ц»), загальною площею - 1204,1 кв. м., адреса: АДРЕСА_1 : власник: ОСОБА_1 ; заявник: Відділ державної виконавчої служби Перечинського районного управління юстиції. Згідно листа відповіді від 26.01.2023 року № 681/23-9-18 Великоберезнянський відділ державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив, що подана заява не підлягає задоволенню. Позивач вказує на те, що виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу 30.06.2009 року, отже як і закінчення виконавчого документа, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавством визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Вважає бездіяльність відповідача неправомірною та містить підстави для зняття арешту, накладеного у виконавчому провадженні №8525213.

17.03.2023 року представник третьої особи подав клопотання про проведення розгляду справи без участі третьої особи (а.с. 43).

22.03.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Заперечуючи проти позову, зокрема вказує на те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається скасовується інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Тобто, державним виконавцем при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №8525213 від 30.06.2009 року правомірно з дотриманням існуючих на той час вимог законодавства залишено в силі вжиті заходи щодо звернення стягнення (арешт) на майно боржника. Разом з тим, вказує, що Великоберезнянський відділ ДВС в Ужгородському районі не є правонаступником відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції в частині завершених виконавчих проваджень, що перебували на виконанні зазначеного відділу.

22.03.2023 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 53-54).

28.03.2023 року Великоберезнянський Відділ ДВС в Ужгородському районі Закарпатської області подав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника, за наявними у справі матеріалами.

Будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового розгляду даної справи, сторони у судове засідання не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи те, що всі учасники справи у судове засідання не з`явилися, суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач вказує на те, що згідно інформаційної довідки №320087298 від 12.01.2023 року йому стало відомо про наявність обтяження номер запису про обтяження: 7805125, дата, час державної реєстрації: 27.08.2008 12:51:26 реєстратор: Закарпатська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (а.с. 9).

Підставою для державної реєстрації став виконавчий напис №639 від 16.05.2008 року, виданий Приватним нотаріусом Мукачівського міською нотаріального округу, об`єкт обтяження: нежитлова будівля, будівля гуртожитку та будівля медпункту колишнього військового містечка, що складається з: гуртожитку (літера «Т») та медпункту (літера «Ц»). загальною площею - 1204.1 кв. м., адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 ; заявник: Відділ державної виконавчої служби Перечинського районного управління юстиції.

24.01.023 року ОСОБА_1 звернувся до Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства, як правонаступника Перечинського районного відділу ДВС із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №8525213 та отримання копій документів матеріалів виконавчого провадження (а.с.12-13).

Із матеріалів справи вбачається, що 06.08.2008 року заступником начальника відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції Станко В.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 8525213 з примусового виконання виконавчого напису №639 виданого 16.05.2008 року Приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: будівлю гуртожитку та будівлю медпункту колишнього військового містечка, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 серпня 2007 року приватним нотаріусом Перечинського районного нотаріального округу Конончук В.Ю. за реєстровим № 1379 на праві власності - ОСОБА_1 .

21.08.2008 року заступником начальника відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції Станко В.Г1. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 8525213.

30.06.2009 року заступником начальника відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції Станко В.П. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 8525213 на підставі листа №731 від 03.06.2009 року спеціалізованої торгівельної організації - ЗФ TOB «ЮНОР», в якому повідомляється, що повторні прилюдні торги зі знижкою на 25% по реалізації арештованого нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . індикаційний код НОМЕР_1 ), згідного договору № 079040 від 06.03.2009 року призначені на 02.06.2009 року не відбулися у зв`язку з відсутністю покупців. Окрім того, стягувач не скористався правом, яке закладене в нормі ст. 49 Закону України «Про іпотеку».

Повторно виконавчий документ до примусового виконання в органи державної виконавчої служби чи приватних виконавців не пред`являвся, про що свідчать відомості з АСВП.

Разом з тим, позивач вказує на те, що 12.12.2011 року між AT «Укрсиббанк» та TOB «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №1, відповідно за умов якого TOB «Кей-Колект» отримало право вимоги за кредитним договором №11207642000 від 31 серпня 2007 року, що був укладений між AT «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 ; та договір про відступлення прав за договорами іпотеки, посвідчений 12.12.2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округ Саєнко Е.В. за р. №5207-5208. за яким TOB «Кей-Колект»» отримало права за іпотечними договорами, зокрема, за договором іпотеки від 31.08.2007р. № 11207642000 укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 посвідченого приватним нотаріусом Перечинського районного нотаріального округу Конончук В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №1379.

Таким чином належним стягувачем являється TOB «Кей-Колект».

26.01.2023 року ОСОБА_2 звернувся із письмовою заявою до Великоберезнянського ДВС, як правонаступника відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції про припинення чинності арешту (а.с. 23-25).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазаначає наступне.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В свою чергу, за визначенням, яке міститься у п.2 ч.1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Розгляд позовних вимог особи, яка була заявником щодо реєстраційних дій до державного виконавця про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно належить до юрисдикції адміністративних судів, при умові, що позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій чи рішень державного виконавця і відсутній спір щодо права власності на відповідне майно.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №820/4146/17. Крім цього, від даного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 04.09.2018 по справі №823/2042/16.

Окремо суд зауважує, що при визначенні юрисдикційності спору з державним виконавцем чи щодо оскарження дій державного виконавця критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії та або рішення державного реєстратора з приводу реалізації останнім повноважень, наданих йому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц.

У даній справі встановлено, що право позивача на нерухоме майно ніким не оскаржується. Не виникає також і жодного приватноправового спору між позивачем та обтяжувачем прав на відповідне майно. Спір також не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, що підтверджується поданим клопотанням третьої особи (а.с. 43).

Враховуючи наведене вище та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) відповідача, підлягає перевірці адміністративним судом.

Що стосується суті спору, то суд враховує наступне.

Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Між сторонами виникли спірні правовідносини, які регулюються як нормами Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, так і нормами Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, яке діяло на час накладення арешту на майно позивача.

Статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 (у відповідній редакції) регулювалася процедура відкриття виконавчого провадження, а саме державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносив постанову про відкриття виконавчого провадження. Частиною шостою цієї статті передбачено, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження мав право накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Арешт на майно боржника міг накладатися державним виконавцем у встановлений статтею 55 цього Закону спосіб, зокрема шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, у разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону (стаття 24 зазначеного Закону).

Як зазначено у пункті 8 частини першої статті 37 цього Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у випадках фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Наслідками закінчення виконавчого провадження на підставі статті 38 цього закону є припинення чинності арешту майна боржника.

Відповідно до ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках, як передбачено у ч.5 ст.59 зазначеного вище Закону, арешт може бути знятий за рішенням суду.

За правилами ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у звязку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. В свою чергу, за вимогами пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до пункту 8.19 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008, завершені виконавчі провадження в архів органу юстиції не передаються і підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання. Строк зберігання завершених виконавчих проваджень переданих на зберігання, відповідно до п.9.9. цього Порядку, становить 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 5 Закону №606 встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

При цьому, приписами ч.1 ст.7 Закону №606 встановлювалось, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч. 1 ст. 55 Закону № 606).

В той же час, ч. 2 ст. 55 Закону № 606 чітко зазначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частиною 1 статті 25 Закону № 606 визначено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.

Згідно із ч. 2 ст. 37 Закону № 606 про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

За приписами ч. 1, 2 ст. 38 Закону № 606, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Із наведеного слідує, що саме на державного виконавця покладався обов`язок у разі винесення ним постанови про закінчення виконавчого проваджені зокрема, на підставі ст.37 Закону № 606, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, якщо у такому виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про скасування арешту, накладеного на майно боржника, та вчинити відповідні дії щодо реєстрації припинення такого обтяження шляхом направлення до реєстратора заяви встановленого зразка.

Однак, всупереч наведених положень права відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на зняття арешту з майна позивача.

Суд також враховує, що згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах держави виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008, чинного до 19.07.2017 (далі Порядок), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" затверджено Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями; номенклатуру справ приватного виконавця (далі - Правила).

Відповідно до положень розділу XI Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Таким чином із викладеного вбачається, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Як вбачається із відзиву, відповідач вказує на те, що він не є правонаступником відділу ДВС Перечинського районного управління юстиції в частині завершених виконавчих проваджень, що перебували на виконанні зазначеного відділу. Одночасно вказує на те, що надати копію постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а також копії інших документів матеріалів даного виконавчого провадження не являється можливим, оскільки відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання звершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.

Судом встановлено, що будь-яких виконавчих проваджень щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, боржником у яких був би позивач і для забезпечення виконання яких накладався арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відповідачем суду не надано.

За наведеного суд дійшов висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для того, щоб продовжувало свою дію обтяження у вигляді арешту майна, накладеного на підставі виконавчого напису №639 від 16.05.2008 року, виданого Приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, в рамках виконавчого провадження №852213.

В той же час, запис про обтяження зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і на сьогоднішній день позивач позбавлений можливості отримати рішення державного реєстратора про припинення такого обтяження.

У відповідача, через відсутність на виконанні відповідного виконавчого документа, відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, і зняття арешту з майна боржника за правилами частини першої статті 40 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що існування незнятого арешту нерухомого майна боржника порушує права позивача.

Таким чином арешт, накладений на майно позивача в рамках виконавчого провадження №8525213 підлягає скасуванню судом відповідно до ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, не зважаючи на відсутність факту протиправності у діях та рішеннях відповідача у даній справі.

За правилами ч.4 ст.6 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Позивач позбавлений права звернутися до суду з цивільним позовом у порядку ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (позаяк мав статус боржника) або ж зняти арешт у порядку частини третьої, четвертої цієї статті.

05.10.2016 набрав чинності новий від 02.06.2016 Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі також Закон №1404).

Положенням ч.1, 2 ст.40 Закону № 1404 встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 1).

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ч. 2).

Підстави для зняття арешту визначені ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із ч.5 ст.59 Закону № 1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

За визначенням, що наведене у п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ст.3 вказаного Закону).

Обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, у вигляді арешту, підлягає державній реєстрації (п.1 ч.1 ст.4 зазначеного Закону).

За вимогами ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Відповідно до ст.6 Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В свою чергу, підстави для державної реєстрації прав чітко визначені у ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, за правилами частини другої цієї статті, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

При цьому, за змістом п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором є державний, приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, відповідно до чинного законодавства, державний виконавець у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження із зазначенням у ній про скасування (зняття) накладеного арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також у разі отримання відповідної обґрунтованої заяви, наділений повноваженнями, діючи як державний реєстратор у розумінні приписів п.3 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", самостійно вчинити реєстраційні дії щодо внесення до Державного реєстру прав запису про припинення такого обтяження (зняття арешту тощо).

Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення, а саме шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії щодо зняття арешту з майна позивача в рамках виконавчого провадження №8525213, оскільки його ефективність визначена з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Вказані судові витрати, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України слід компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9, 72-76, 126, 139, 242-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - задовольнити частково.

Зобов`язати Великоберезнянський відділ Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (89000, Закарпатська область, смт. Великий Березний, вул. Шевченка, буд. 28, код ЄДРПОУ - 42007360) зняти арешт з майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), накладений на підставі виконавчого напису №639 від 16.05.2008 року, виданого Приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу, в рамках виконавчого провадження №8525213, реєстраційний номер обтяження:7805125, дата, час державної реєстрації: 27.08.2008, 12:51:26 реєстратор: Закарпатська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоберезнянського відділу Державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (89000, Закарпатська область, смт. Великий Березний, вул. Шевченка, буд. 28, код ЄДРПОУ - 42007360) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок), сплачений при поданні позовної заяви.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Судове рішення проголошується та вручається учасникам справи з урахуванням особливостей, передбачених положеннями статті 271 Кодексу адміністративного України.

У справах, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

СуддяС.А. Гебеш