Рішення № 110002807, 04.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2023 року № 320/1309/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.08.2022;

- зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.08.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю з боку суб`єкта владних повноважень щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік та невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Не погоджуючись з вимогами позивача відповідачем подано відзив в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась у відповідності до вимог чинного законодавства в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат встановлених відповідним наказом керівника в межах вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , проходив службу в органах поліції та був звільнений відповідно наказу від 23.08.2022 року №1075 о/с, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 20.10.2015.

При звільненні з позивачем не був проведено повний розрахунок, оскільки не виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою виплати компенсації за невикористані дні відпустки, проте листом від 29.11.2022 №К-12702К12760/41/5/05-2022 було відмовлено у здійсненні виплати компенсації з підстав, що при його звільненні відбувся повний розрахунок у межах вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно ч.7 ст.1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 за №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до ч.1 та 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з ч.1 та 2 ст.92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1, 2, 3 і 4 ст.93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч.8, 9, 10 та 1 ст.93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1 та 2 ст.94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

За змістом ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасникам бойових дій надаються такі пільги, як, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ).

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За приписами ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Наведене кореспондується з ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, абз.1 п.8 розд.III Порядку №260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Положеннями абз.7 та 8 п.8 розд.ІІІ Порядку №260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 в справі №360/4127/19, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 в справі №200/602/20-а, від 31.05.2021 в справах №200/13348/19-а та № 200/13837/19-а, від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а.

Суд зазначає, що таке застосування згаданих положень в спірних правовідносинах відповідатиме забезпечуватиме правову визначеність як складову принципу верховенства права та гарантовані ст.43, 45 Конституції України трудові права особи, і як наслідок, право особи на компенсацію Державою невикористаного права на відпустку без будь-яких обмежень як складову гарантованого ст.1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на «мирне володіння майном».

Матеріалами справи підтверджено, що позивач за час проходження служби в поліції не використав додаткову відпустку, передбачену ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 частини 1 ст.12 Закону №3551-ХІІ для учасників бойових дій із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів за 2022 рік.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби в поліції, позивач як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за 2022 рік додаткову відпустку, передбачену ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Однак, як слідує з матеріалів справи, відповідачем не проведено з позивачем розрахунку щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ за 2022 рік, в день звільнення позивача зі служби в поліції. Не подано доказів проведення такого розрахунку і суду під час розгляду справи.

Суд звертає увагу, що положення Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

При цьому, суд наголошує, що у випадку звільнення зі служби з особою має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, у тому числі виплачена компенсація за всі невикористані нею дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ незалежно від того чи зверталась особа із відповідним рапортом (заявою). Тобто, виплата такої компенсації при звільненні є обов`язком відповідача.

Таким чином, з огляду на викладене вище, та беручи до уваги той факт, що на час прийняття наказу про звільнення з військової служби, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ за 2022 рік, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.08.2022, суд зазначає наступне.

З огляду на викладені вище приписи чинного законодавства вбачається, що Законом №580-VIII та Порядком №260 не врегульовані правовідносини щодо виплати поліцейському компенсації за не використану відпустку у попередні перед звільненням роки.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.2, 3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання у Законі №580-VIII і Порядку №260 правовідносин щодо компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору суд застосовує КЗпП України і Закон №504/96-ВР.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР і ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 по справі №160/10875/19, яка відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, зокрема але не виключно, викладених в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 23.08.2022 №1075 о/с позивачу виплату компенсації було здійснено за 25 діб невикористаної відпустки.

При цьому, судом встановлено, що позивач має право на 29 діб чергової відпустки та 5 днів додаткової відпустки.

Оскільки жодних доказів використання позивачем чергової відпустки загалом 29 діб та додаткової відпустки загалом 5 днів, так і доказів нарахування і виплати позивачу такої компенсації матеріали справи не містять суд дійшов висновку, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні чергової та додаткової відпустки за період з 12.09.2021 по 31.08.2022.

Суд вважає необґрунтованими доводи, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву щодо погодження позивачем проведених з ним розрахунків з підстав неоскарження наказу про звільнення останнього, оскільки невчинення таких дій не позбавляють особу права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка, відповідно норм чинного законодавства, має бути йому нарахована та виплачена.

Крім того, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернення до суду щодо захисту свого майнового права на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3 та 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просив здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік та компенсацію за невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.08.2022.

Проте, положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати було визначено вказаними вище періодами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, було внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.

Так, п.18 ч.1 розд.І Закону №2352-IX назву та частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, ч.2 ст.233 КЗпП України встановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Втім, суд звертає увагу, що відповідно до п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.

Отже, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вказане, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік ОСОБА_2 .

Зобов`язати Департамент патрульної поліції (адреса: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646) нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) як учаснику бойових дій за 2022 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.08.2022.

Зобов`язати Департамент патрульної поліції (адреса: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористані дні відпустки за період часу з 12.09.2021 по 31.08.2022 у кількості 9 діб, яка складається з 4 діб чергової та 5 діб додаткової відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.08.2022.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.