Рішення № 110002766, 29.03.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2023 року № 640/11447/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання - Лозовому О.А., за участю представників сторін:

від позивача Криворучко Л.С.,

від відповідача Білоруцький В.М.

від третьої особи- Чугаєва І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Папіашвілі Малхазі

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.

Києві та Київській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача,

Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Папіашвілі Малхазі із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.06.2022 про заборону в`їзду на територію України строком на три роки громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 ; зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про скасування рішення від 07.06.2022 про заборону в`їзду на територію України строком на три роки громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 .

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Вказані матеріали адміністративного позову отримано Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15 лютого 2023 року о 13:00 год. в приміщенні Київського окружного адміністративного суду (адреса: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26).

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого начальником Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Ігорем Семиног рішення від 07.06.2022 про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За змістом оскаржуваного рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.06.2022 підставою для заборони в`їзду в Україну позивачу стало подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21.04.2022 вих. № 736/55/115/01-2022 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки». Представник позивача наголошує щодо відсутності обґрунтованих підстав вважати, що перебування громадянина Грузії ОСОБА_1 на території України загрожує інтересам національної безпеки України та громадському порядку або порушує права і законні інтереси громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Представник позивача зазначив, що позивач веде правомірний спосіб життя, займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований у податкових органах України та сплачує податки відповідно до вимог чинного законодавства. Також позивач є головою Федерації вільної боротьби в м. Біла Церква Київської області, зареєстрований та проживає за єдиною адресою, є організатором ряду спортивних змагань по вільній боротьбі для дорослих та дітей-спортсменів. У зв`язку зі збройною агресією Російської федерації проти України позивач вступив в лави ОСОБА_2 з 01.01.2015, активно допомагає Збройним Силам України, нагороджений рядом подяк командуванням Збройних Сил України, Національної поліції України в Київській області, Головного правління розвідки Міністерства оборони України, Білоцерківської районної ради Київської області щодо вагомого внеску в розвиток спортивної боротьби 2020-2022 роки. Представник позивача також вказав, що позивач будь-якою забороненою чинним законодавством діяльністю в Україні не займався та не займається, до кримінальної чи адміністративної відповідальності за скоєння правопорушень не притягався. Відтак, позивач не створює реальну або потенційну загрозу національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, громадському порядку, не сприяє терористичній діяльності та не порушує права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави. Таким чином, при винесенні оскаржуваного рішення у відповідача відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази щодо порушення позивачем статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Водночас, представник позивача посилається на положення статті 3 та 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» згідно яких особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, та можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Посилаючись на Конституцію України, представник позивача зауважує, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 26) та статтею 18 Загальної декларації прав людини якою передбачено, що кожна людина мас право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен.

Відтак, за твердженнями позивача, оскаржуване рішення прийнято з порушенням процедури прийняття, оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності та обґрунтованості своїх рішень, а останнє порушує право позивача на вільне пересування, позбавляє можливості вести звичний уклад життя, бачитися зі своїми малолітніми дітьми.

Відповідачем надано суду відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просить відмовити у позові, мотивуючи це прийняттям рішення про заборону в`їзду позивача на територію України прийнято на підставі подання Департаменту стратегічних розслідувань у Київській області Національної поліції України №736/55/115/01-2022 від 21.04.2022 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки».

Від представника Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшли пояснення на позовну заяву, в яких представник просив відмовити у задоволенні позову Папіашвілі Малхазі. Представник третьої особи зазначив, що Управління наділено компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав та законних інтересів громадян та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.

Так, підставою для направлення управлінням подання до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області слугувала наявність в Управлінні інформації, згідно якої громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їхав на територію України у 2022 році з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. Також, згідно отриманої інформації, Папіашвілі Малхазі мав намір прибути під час дії правового режиму воєнного стану до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з російської федерації та близьких їм осіб планував створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Відтак, на думку управління, вказані дії могли призвести до численних порушень громадського порядку та дестабілізації всередині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.

Від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 14.02.2022 (вх. №5588 від 14.02.2022), у якій позивач просив суд збільшити розмір позовних вимог, а саме:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.06.2022 про заборону в`їзду на територію України строком на три роки громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 , 11.11.1990;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про скасування рішення від 07.06.2022 про заборону в`їзду на територію України строком на три роки громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 від 03.01.2023 №772;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування посвідки на постійне проживання на території України;

- визнати протиправним та скасувати рішення про скасування рішення ВІГРФО Головного управління МВС України в Київській області від 23.10.2008 №17/6563 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування, визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 28.01.2016 громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилученню відповідної інформації про скасування дозволу на імміграцію громадянину Грузії ОСОБА_1 направити до апарату Державної міграційної служби України, АДПС України, ініціатору подання, внести дані про посвідку на постійне проживання до ЄІАС ІП «ФМ «Недійсні документи»;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 прийнято до розгляду заяву представника громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог.

В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог представником позивача зазначено, що оскаржувані рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області є безпідставними, необґрунтованими та такими, що порушують права й законні інтереси позивача. Беручи до уваги необхідність гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, представник позивача просить визнати протиправним та скасувати вказані рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну позивачу; про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 від 03.01.2023 №772; про скасування посвідки на постійне проживання на території України; про скасування рішення ВІГРФО Головного управління МВС України в Київській області від 23.10.2008 №17/6563 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування, визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 28.01.2016 громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 . Скасування оскаржуваних рішень, поєднане із зобов`язанням вчинити певні дії, буде ефективним способом захисту порушеного права, сприятиме уникненню додаткових спорів і необхідності додаткового судового захисту.

Від представника відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому наголошено на правомірності прийнятого рішення від 03.01.2023 №772 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.

Від представника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшли пояснення з урахуванням вимог заяви про збільшення позовних вимог, згідно яких рішення про заборону в`їзду на територію України має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати факт вчинення особою певних дій з порушення законодавства України та наявність будь яких кримінальних проваджень. Право ж на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом держави Україна, і обґрунтовуючи застосування такого права певними загрозами інтересам держави, відповідні органи діють в межах наданих повноважень. Враховуючи, що громадянин Грузії Папіашвілі Малхазі становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав та законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією №1235 та відповідно до вимог пунктів 1,2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», УСР у Київській області клопотало перед відповідачем про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 строком на 3 роки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при винесенні оскаржуваних рішень діяв у межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством України. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Представник третьої особи просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладениху письмових поясненнях, наданих суду.

У судовому засіданні 29.03.2023 на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи, позивач є уродженцем району Дедопліс-Цкаро, Грузія. Паспортний документ, що засвідчує особу № НОМЕР_2 , виданий 05 серпня 2008 року Посольством Грузії в Україні.

Позивач звернувся до Володарського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про надання йому дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особі яка є неповнолітньою дитиною іммігранта (батько громадянин Грузії, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 видана 04 червня 2007 року).

23 жовтня 2008 року ВІГРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію». Позивачу було надано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 . Зазначена посвідка була замінена посвідкою серії НОМЕР_1 від 28 січня 2016 року.

08.02.2019 ГУ Національної поліції в Київській області звернулось до Начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з поданням №304/209/03/15-2019 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1

29.03.2019 відповідачем було винесено рішення №64 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії Малхазі.

На підставі рішення відповідача №64 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем також було винесене рішення від 25.06.2019 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2022 в адміністративній справі №320/3781/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, третя особа Головне управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29 березня 2019 року № 64 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 25 червня 2019 року про примусове повернення до країни походження або до третьої країни громадянина Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням начальника Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Ігорем Семиног прийнято рішення від 07.06.2022 про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 роки.

Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено підпункт 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: подання Управління стратегічних розслідувань у Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України вих.№736/55/115/01-2022 від 22.04.2022 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки», в якому зокрема зазначено про наявну інформацію щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 , який прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направленні на повалення державного ладу України.

Рішенням Центрального Міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 03.01.2023 №772 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» на підставі пункту 3 та 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл громадянину Грузії ОСОБА_1 на імміграцію в Україну, виданий 23.10.2008. Видана на підставі рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 28.01.2016 скасована на підставі вимог підпункту 1 статті 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення, державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Вважаючи, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про заборону йому в`їзду на територію України, про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі, або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон №3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин

Так, частиною 1 статті 13 Закону України №3773-VІ встановлено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України №3773-VІ рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Згідно пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 (надалі Інструкція №1235) передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзаці 2, 3 та 7 частини 1 статті 13 Закону України №3773-VІ.

Згідно пункту 4 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну, особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Згідно пункту 5 Інструкції №1235 після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у п.4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абз.абз.2, 3 та 7 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Відповідно до пункту 6 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

При цьому, частиною 1 статті 23 Закону України №3773 визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Аналіз вищезазначених нормативно-правових актів свідчить про наявність у територіального органу Державної міграційної служби України повноважень щодо прийняття рішення про заборону в`їзду особи в Україну у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні та встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам.

Так, підставою прийняття оскаржуваного рішення міграційного органу слугувало подання Управління стратегічних розслідувань у Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України вих.№736/55/115/01-2022 від 22.04.2022 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки».

Як вбачається з подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в ході отриманої оперативної інформації встановлено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув в Україну, з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направленні на повалення державного ладу в України. Крім того, з метою попередження порушення іноземними громадянами та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, в ході проведення оперативно-розшукової діяльності, встановлено, що громадянин Грузії має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з російської Федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій.

Відтак, у вказаному поданні зазначено, що перебування на території України позивача може призвести до дестабілізації обстановки в Україні та порушень громадського порядку в Україні, відповідно до частин 1 та 3 статті 13 Закону № 3773-VI.

У відповідності до вищезазначених приписів пункту 4 Інструкції № 1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Відтак, для доведення правомірності дій відповідача, відповідачем та третьою особою мало бути надано докази встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну позивачу під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

В судовому засіданні 29.03.2023 судом поставлено відповідачеві та третій особі питання щодо підстав винесення оскаржуваного рішення щодо заборони в`їзду в Україну позивачу станом на три роки.

Як позивачем, так і третьою особою було наголошено та зауважено, що дане рішення є сугубо превентивним заходом.

Жодної конкретизації джерел походження інформації щодо позивача та доказів необхідності застосування заборони в`їзду в Україну позивачу останніми не надано.

З приводу зазначеного суд зауважує, що згідно роз`яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16.03.2012), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати па увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

З огляду на викладене суд зауважує, що необхідність заборони в`їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень, тощо.

Згідно частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем наявності підстав для припущень, що перебування на території України позивача може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку.

За змістом наявних матеріалів адміністративної справи, подання про заборону позивачу в`їзду ґрунтувалось на наявності інформації щодо можливої причетності позивача до вчинення злочину. Жодної конкретизації такої інформації та джерел її походження суду надано не було.

Також суду не було повідомлено жодної конкретизації відкритих джерел походження інформації щодо позивача, що не дозволяє суду здійснити аналіз такої інформації.

Водночас, як встановлено з матеріалів справи, відсутні підстави для заборони в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 в інтересах забезпечення національної безпеки України, оскільки інформація щодо такої небезпеки не підтверджується жодними доказами.

Окрім того, позивачем надано до матеріалів справи документи, які спростовують наявність підстав для винесення рішення про заборону в`їзду.

Зокрема, відповідачем не доведено, що позивач може становити загрозу національній безпеці України, як того вимагає частина 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відтак, відповідачем не було надано жодних доказів встановлення щодо позивача підстав для заборони в`їзду в Україну.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не вивчались обставини життя позивача, зокрема, стосовно того, що позивач тривалий час проживає у АДРЕСА_1 , має постійне місце проживання, одружений з 26.01.2016, має малолітніх дітей, які постійно проживають на території України (донька ОСОБА_6 громадянка України).

Не надано оцінку і тому, що позивачем отримано подяку Командувача об`єднаних Збройних сил України, генерал-лейтенанта ОСОБА_7 щодо сприяння захисту територіальній цілісності та недоторканості України, має численні подяки Олімпійського спорту на Київщині, Управління молоді та спорту Київської обласної державної адміністрації, багатократно надано фінансову допомогу Збройним Силам України у 2022 році.

Суд зауважує, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не було взято до уваги і той факт, що позивач має численні подяки щодо внеску в розвиток спортивної боротьби за 2020-2022 роки та громадського об`єднання «Всеукраїнське об`єднання учасників бойових дій та добровольців АТО» щодо вагомого внеску у розвиток бойового батальйону.

Відтак, приймаючи оскаржуване рішення про заборону в`їзду Позивача на територію України, відповідач послався на положення частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», проте не надав належних та допустимих доказів того, що перебування позивача на території України може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 802/294/17-а (провадження № К/9901/22880/18).

Встановлені в ході судового розгляду справи обставини свідчать про те, що органом державної міграційної служби при прийнятті рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України порушено права іноземця.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами частини 6 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Це відповідає засадам правового статусу іноземця та особи без громадянства, встановленим Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до статті 3 якого іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Щодо решти позовних вимог, то суд зауважує таке.

23 жовтня 2008 року ВІГРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію». Позивачу було надано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 . Зазначена посвідка була замінена посвідкою серії НОМЕР_1 від 28 січня 2016 року.

Рішенням Центрального Міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 03.01.2023 №772 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» на підставі пункту 3 та 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл громадянину Грузії ОСОБА_1 на імміграцію в Україну, виданий 23.10.2008. Видана на підставі рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 28.01.2016 скасована на підставі вимог підпункту 1 статті 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення, державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушення процедури прийняття, оскідьки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності та обґрунтованості його прийняття.

Судом встановлено, що до відповідача надійшло подання ДСР НП від 07.12.2022 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У поданні від 07.12.2022 №11688/55/03-022 зазначено ряд обставин притягнення позивача до кримінальної та адміністративної відповідальності та клопотання про прийняття рішення на підставі частин 3 та 4 статті 12 Закону України «Про імміграцію», - про скасування щодо позивача дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки його дії загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, як проживають на території України.

За результатами розгляду подання складено висновок від 03.01.2023, згідно якого, інформація, викладена у поданні ДСРС НП України є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а відтак, керуючись пунктами 3 та 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», пунктами 21-23 Порядку провадження, підпункту 1 пункту 64, підпунктом 4 пункту 72 Порядку оформлення, рекомендовано:

-скасувати рішення ВІГРФО Головного управління МВС України в Київській області від 23.10.2008 №17/6563 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

- скасувати, визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 28.01.2016 громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

-відповідну інформацію про скасування дозволу на імміграцію громадянину Грузії ОСОБА_1 направити до апарату Державної міграційної служби України, АДПС України, ініціатору подання, внести дані про посвідку на постійне проживання до ЄІАС ІП «ФМ «Недійсні документи».

Як визначено статтею 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Судом встановлено, що станом на момент винесення оскаржуваного рішення позивач до кримінальної відповідальності не притягується, підозра не повідомлена, не знятої чи не погашеної судимості немає та у розшуку він не перебуває, що не спростовано жодними доказами, наданими відповідачем.

Настання негативних наслідків з боку позивача на території України є лише теоретичним припущенням суб`єкта владних повноважень, які можуть наступити або не наступити взагалі.

Відтак, обставини, зазначені у поданні та які дублюються у висновку від 03.01.2023 щодо того, що позивач входить до числа осіб кримінальної спрямованості, близьким оточенням якого є «злодії в законі», яким підконтрольні організаційні групи та злочинні організації, не підтверджені матеріалами справи.

Матеріали справи не містять доказів причетності позивача до кримінальних правопорушень, пов`язаних із крадіжками, про які зазначено в оскаржуваному рішенні.

При цьому відповідачем не було враховано наявність у позивача малолітніх дітей , законне право дитини на проживання разом з батьками, що є неправомірним втручання органу державної влади в сімейне життя.

Крім того, згідно положень статей 9,29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Водночас, судом встановлено, що ні відповідачем ні третьою особою не доведено, що позивач може становити загрозу національній безпеці України, як того вимагає частина 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відтак, оскаржувані рішення прийнято за відсутності фактичних та правових підстав, без переслідування легітимної мети, необґрунтовано, упереджено, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційно, без дотримання балансу між жорсткими і несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, а тому, наявні всі правові підстави для задоволення позову.

Таким чином, оскільки скасування посвідоки на постійне проживання є наслідком прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, яке визнано судом протиправним та скасовано, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Окрім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі «Кузьменко проти України» від 09.03.2017 (заява №49526/07). Зокрема, у даній справі ЄСПЛ зазначив: «…Уряд не представив ніяких доказів того, що заявник, який не був учасником кримінальної справи, в рамках якого було здійснено обшук його квартири, мав право порушити судове провадження за статтею 234 КПК або що його скарга, подана відповідно до цієї процедури, може бути негайно розглянута судом незалежно від того, чи встановить слідчий орган злочинця та передасть його чи її до суду і коли. Також не було доведено, що кримінальний суд мав відповідну компетенцію для відшкодування шкоди по скарзі заявника, у тому числі, при необхідності, шляхом відшкодування збитків або застосування іншого відповідного цивільного засобу правового захисту…

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються рішення суду, не ґрунтуються на законі та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у спірних правовідносинах права позивача були порушені Державною міграційною службою України внаслідок прийняття необґрунтованих рішень та протиправних дій, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Папіашвілі Малхазі задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.06.2022 про заборону в`їзду на територію України строком на три роки громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 , 11.11.1990.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про скасування рішення від 07.06.2022 про заборону в`їзду на територію України строком на три роки громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 від 03.01.2023 №772;

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування посвідки на постійне проживання на території України;

Визнати протиправним та скасувати рішення про скасування рішення ВІГРФО Головного управління МВС України в Київській області від 23.10.2008 №17/6563 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування, визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 28.01.2016 громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилученню відповідної інформації про скасування дозволу на імміграцію громадянину Грузії ОСОБА_1 направити до апарату Державної міграційної служби України, АДПС України, ініціатору подання, внести дані про посвідку на постійне проживання до ЄІАС ІП ФМ Недійсні документи;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь Папіашвілі Малхазі судовий збір у розмірі 5286,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 04 квітня 2023 р.