Рішення № 110000043, 28.03.2023, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/3911/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2023 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Калиш В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує наступним.

Він перебував в трудових відносинах з ПАТ «Шахта «Надія» з 29.10.2019р. по 13.11.2020р. та був звільнений за угодою сторін.

Після звільнення відповідач не здійснив повної виплати належних йому сум.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що вина шахти у несвоєчасній виплаті заробітної плати відсутня, оскільки на час звільнення позивача шахта перебувала у простої, була повністю відключена від електроживлення, , надалі була розпочата процедура ліквідації шахти, державою не було виділено кошти на погашення заборгованості по заробітній платі.

Також, розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути виплачений за період не бульше шести місяців, відповідно до ст.117 КЗпП України.

Позивачем невірно розраховано кількість робочих днів, яка повинна становити 448 днів, а не 489, як зазначено останнім.

Відповідач наполягає на застосуванні принципу співмірності середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо заборгованості по заробітній платі, звертає увагу, що заборгованість підприємства перед працівниками в розмірі 27406975,53грн.

Позивач подав відповідь на відзив, у якому погодився з відповідачем в тій частині, що при розрахунку середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні слід застосовувати 448 днів.

Також, зазначив, що стаття 117 КЗпП України в редакції, яка передбачає обмеження періоду нарахування середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, набула чинності лише 19.07.2022р. та не діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Оскільки заборгованість по заробітній сплаті не погашена станом на день розгляду справи, відповідач зобов`язаний відшкодувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вважає, що він не зобов`язаний звертатися до роботодавця з вимогою виплатити йому належні при звільненні платежі.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Згідно витягу з трудової книжки, позивач працював у ПАТ «Шахта «Надія» з 29.10.2019р. та був звільнений 13.11.2020р. на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

13.08.2022р. до ПАТ «Шахат «Надія» направлено адвокатський запит, в якому представник позивача адвокат Музика А.Б. просив надати інформацію про розмір заборгованості по виплаті позивачу заробітної плати та виплат, що належали йому при звільненні.

З довідки №15/740 від 30.08.2022р. встановлено, що заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу станом становить 84662,54грн., середньоденна заробітна плата позивача складає 1429,84грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України, в редакції, яка діяла на день звільнення позивача).

В редакції статті 116 КЗпП України станом на 19.07.2022р. передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Таким чином, товариством порушено право позивача на отримання заробітної плати, в тому числі заборгованості по виплаті такої.

За таких підстав, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену йому заробітну плату.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В редакції статті 117 КЗпП України станом на 19.07.2022р., вказаною нормою обмежено період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні терміном не більше як шість місяців.

Метою законодавчого регулювання правовідносин щодо виплати роботодавцем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум повинна бути здійснена відповідачем саме в день звільнення.

Таким чином, відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні виплат, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є підставною.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових відносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, виходячи зсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність спірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016р. у справі за провадженням №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, відповідно до п.5 розд.IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розді.IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі №755/17855/16-ц.

Виходячи з аналізу зазначених норм, для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід враховувати кількість робочих днів затримки, а не календарних днів, як вказано позивачкою.

Так, середньоденна заробітна плата позивача складає 1429,84грн. та позивачем визначено розмір середнього заробітку в сумі 640568,32грн.

Суд не може погодитися з визначеним позивачем розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з наступних підстав.

Так, суд враховує, що позивач діяв не зовсім добросовісно, звернувшись до суду лише після спливу понад двох років після його звільнення.

Окрім цього, після звільнення позивач перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітний та отримує дохід з цих підстав.

Поряд із цим, порушення права позивача на оплату праці є тривалим, однак, зважаючи на те, що відповідач є державним підприємством, його єдиним акціонером є держава в особі Міністерства енергетики України, крім того, підприємство віднесено до збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств і відносно нього з березня 2021 року запроваджені заходи з підготовки до ліквідації.

З огляду на зазначене, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі заборгованої підприємством заробітної плати 84662,54грн. буде розумним і справедливим.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 84662 (вісімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят дві)грн. 54коп. заборгованості по заробітній платі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 84662 (вісімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят дві)грн. 54коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в дохід держави 2270 (дві тисячі двісті сімдесят)грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахта «Надія», ЄДРПОУ:00178175, місцезнаходження: с.Сілець, Сокальський район, Львівська область.

Головуючий: М. Я. Адамович