Ухвала суду № 109997717, 04.04.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/4279/23

Провадження №: 2-з/755/58/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" квітня 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління (Центр) надання адміністративних послуг Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про відновлення порушених цивільних прав та інтересів, -

у с т а н о в и л а:

03.04.2023 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління (Центр) надання адміністративних послуг Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про відновлення порушених цивільних прав та інтересів.

Ухвалою суду від 04.04.2023 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, разом із позовною заявою сторона позивача подала заяву про забезпечення позову, у якій представник просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 .

Вимоги заяви мотивовано тим, що позивачка була власницею вказаної квартири на підставі договору дарування від 01.04.2017 року. Відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про визнання зазначеного договору дарування недійсним, однак рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2021 року у справі №755/17313/17 у задоволенні позову відмовлено. У подальшому постановою Київського апеляційного суду від 01.12.2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано недійсним договір дарування від 04.07.2017 року. Поряд із цим, постановою Верховного Суду від 01.02.2023 року скасовано постанову апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції. На теперішній час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власницею квартири значиться відповідачка ОСОБА_2 . Натомість у позові позивачка просить відновити свої права повернувши їх у стан, що існував до державної реєстрації припинення її права власності шляхом проведення державної реєстрації зміни або набуття права власності позивачки на квартиру та зобов`язати відповідача Управління (Центр) надання адміністративних послуг Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації здійснити державну реєстрацію змін або набуття права приватної власності за позивачкою на вказану квартиру у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Сторона позивача вказує, що відповідачка ОСОБА_2 скористалась постановою суду апеляційної інстанції від 01.12.2021 року і до ухвалення у справі постанови Верховного Суду, а сама 13.01.2022 року, за її зверненням, проведено державну реєстрацію припинення права власності позивачки на квартиру. Однак ураховуючи зміст постанови суду касаційної інстанції, такі зміни у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є незаконними, і до теперішнього часу порушені права позивача не відновлені. Правомірність набуття позивачкою права власності на квартиру на підставі договору дарування та його дійсність встановлені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/17313/17. Відповідачка ОСОБА_2 скористалась ситуацією та на підставі постанови суду апеляційної інстанції ініціювала державну реєстрацію припинення права власності позивачки на квартиру, з метою ускладнити або ж зробити неможливим виконання рішення суду, ухваленого на користь позивачки. Крім того, такі дії були здійснені нею під час наявності рішення суду про арешт майна, адже рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2021 року скасовано застосовані ним заходи забезпечення позову, а суд апеляційної інстанції скасувавши рішення суду та задовольнивши позов, не скасовував ухвалу суду першої інстанції від 26.01.2018 року про арешт квартири. Отже, відповідачка ОСОБА_2 порушила права позивача подавши державному реєстратору недостовірні документи та приховавши факт наявності чинного судового рішення про арешт квартири. Арешт майна залишався чинним протягом 90 днів з дати ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 01.12.2021 року, отже відповідачка ОСОБА_2 не мала права вчиняти дії щодо зміни права власності на свою користь упродовж зазначеного періоду часу. Наведене свідчить, що відповідачка вже порушувала вимоги закону і в подальшому вчинить дії, які ускладнять або зроблять неможливим виконання рішення суду ухваленого на користь позивачки. Відповідачка також вдавалась до наміру продати квартиру розмістивши оголошення про продаж за ціною 55 тис. доларів США у зв`язку із чим, ухвалою Верховного Суду від 26.01.2022 року зупинено дію постанови суду апеляційної інстанції, тобто суд касаційної інстанції установив існування реальної загрози відчуження квартири до вирішення справи по суті. На переконання позивача, вказана загроза не зникла, адже не існує жодної гарантії, що відповідачка формально рахуючись власником не здійснить відчуження квартири на користь третіх осіб, з метою заподіяння шкоди позивачу. Також відповідача під час розгляду справи №755/17313/17, до здійснення державної реєстрації припинення права власності позивачки, вдалась до проникнення у квартиру шляхом зламу вхідних дверей. Позивачка на теперішній час у незаконний спосіб позбавлена можливості реалізації своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном. Якщо відповідачка здійснить відчуження квартири на користь третіх осіб, позивачка буде змушена здійснювати захист свого права у взаємовідносинах з «новими власниками», які формально будуть мати статус добросовісних набувачів. Накладення арешту на квартиру дозволить запобігти негативним наслідкам для позивача у вигляді подальшого протиправного відчуження квартири на користь третіх осіб.

Вивчивши зміст заяви про забезпечення позову, додатків до неї та матеріали справи, приходжу до висновку про те, що вказана заява підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 6, 7, 11 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За таких обставин, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом позовних вимог позивач, зокрема, просить суд відновити порушені цивільні права та інтереси позивача повернувши їх у стан, що існував до державної реєстрації припинення права власності позивача на квартиру шляхом державної реєстрації зміни або набуття права приватної власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 4 та п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Згідно наявної в матеріалах позову Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 13.01.2022 року проведено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 12.01.2022 року у справі №755/17313/17 та за відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, власницею квартири АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 08.09.2011 року, №816.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо державної реєстрації права власності на квартиру, яка на теперішній час існує на користь відповідачки ОСОБА_2 , натомість позивачка вважає незаконною проведену державну реєстрацію припинення її права власності на квартиру і вимагає відновлення її прав до стану, що існував до проведенням державної реєстрації припинення права власності.

У разі, якщо вимоги позивача про відновлення її прав у стан, що існували до державної реєстрації припинення права власності шляхом державної реєстрації зміни або набуття права власності на квартиру за позивачкою буть задоволені або частково задоволені судом в межах заявлених позовних вимог, натомість за час розгляду справи квартира буде відчужена і відповідно у державному реєстрації з`являться нові записи та рішення державних реєстраторів про реєстрацію права власності за третіми особами, таке унеможливить виконання рішення суду щодо відновлення прав позивача до стану, що існував до державної реєстрації припинення права власності, спричинить необхідність наступних звернень позивача до суду і ефективність способу захисту прав позивача буде втрачено.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту, є саме тим заходом, який є співмірним із позовними вимогами та унеможливить ускладнення чи не виконання рішення суду, у разі задоволення або часткового задоволення позову, і забезпечить можливість ефективного захисту прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі визнання судом прав та інтересів позивача дійсно порушеними.

Накладення арешту на нерухоме майно забезпечить неможливість його відчуження/обтяження, що сприятиме можливості розгляду справи у розумні строки, та у разі задоволення або часткового задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, оскільки за умови зміни власника або застосування обтяження відповідне унеможливить/утруднить виконання рішення суду та породить необхідність подальших звернень позивача до суду за захистом своїх прав, отже в такому випадку захист порушених прав не буде ефективним і відновити права до стану, що існував до проведення державної реєстрації припинення права власності за рішенням суду не буде можливим за наявності в державному реєстрі наступних інших записів про право власності на нерухоме майно (у разі якщо судом буде встановлено порушення прав позивача та необхідність їх захисту).

Ураховуючи положення ст. 154 ЦПК України судом не встановлено підстав для застосування зустрічного забезпечення.

Відповідач може понести витрати на сплату судового збору у разі оскарження ухвали суду про забезпечення позову в апеляційному порядку, однак такі витрати відносяться до судових і підлягають розподілу при вирішенні спору по суті у кінцевому рішенні суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-154, 353-355 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

Заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління (Центр) надання адміністративних послуг Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про відновлення порушених цивільних прав та інтересів - задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що за відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Александренко Е.Д., зареєстрованого в реєстрі за №816.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали складений та підписаний суддею 04.04.2023 року.

Позивач/стягувач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач/боржник - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя -