Ухвала суду № 109997714, 03.04.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:756/12185/22

Провадження №: 2/755/2894/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., вивчивши матеріали позовної заяви Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3, який є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно нарахованих та виплачених грошових коштів, -

у с т а н о в и л а:

28.03.2023 року до Дніпровського районного суду м. Києва разом з ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 02.01.2023 року про передачу справи на розгляд Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3, який є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно нарахованих та виплачених грошових коштів.

Вивчивши матеріали позовної заяви та додатки до неї, приходжу до висновку про те, що у відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.07.2016 року у справі №756/1004/16-а, яка була розглянута в порядку адміністративного судочинства, визнано дії Міністерства оборони України - протиправними. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року у справі №756/1004/16-а, апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишено без задоволення. Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року - скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі №756/1004/16-а, касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року та постанову Оболонського районного суду м. Києва від 01.07.2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення без розгляду заяви ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби та прийняти відповідне рішення згідно з Порядком №975, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року.

Звертаючись до суду із відповідним позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно нарахованих та виплачених йому грошових коштів в сумі 223600,00 грн., позивачі посилаються на те, що у зв`язку із набранням чинності рішенням суду апеляційної інстанції відповідачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у вказаному розмірі, однак постанови суду першої та апеляційної інстанції у цій справі були скасовані постановою Верховного Суду, а тому є необхідність у поновленні порушених прав Міністерства оборони України.

У даному випадку позивачі вважають, що справа має розглядатись за правилами цивільного судочинства на підставі положень ст.ст. 1212-1215 ЦК України та сторона позивачів посилається на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 року у справі №336/9695/14.

Убачається, що справа №756/1004/16-а, на виконання рішень у якій ОСОБА_1 отримав 223600,00 грн., була розглянута за правилами адміністративного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04).

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, у разі коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах таких відносин.

У поданій до суду позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 223600,00 грн.

Як підставу стягнення позивач посилається на скасування постанови Оболонського районного суду м. Києва від 01.07.2016 року у справі №756/1004/16-а та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року у справі №756/1004/16-а постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі №756/1004/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оброни України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, під час розгляду якої позивач нарахував та сплатив позивачу кошти на виконання рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Поряд із цим, поворот виконання рішення це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №3-рп/2011 поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.

Статтею 380 КАС України встановлено:

1. Суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

2. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

3. Суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

4. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

5. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

6. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується.

7. Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

8. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи за результатами перегляду рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

9. Суд розглядає заяву про поворот виконання, подану відповідно до частин сьомої та восьмої цієї статті, у двадцятиденний строк з дня надходження заяви у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до положень ст. 381 ЦПК України, поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша).

Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга).

Положення цієї статті застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя вказаної статті).

Разом з цим, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

Із матеріалів даного позову вбачається, що відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду, вказана вище сума коштів виплачена позивачем відповідачу не добровільно, а на виконання судового рішення, яке у подальшому скасовано.

Поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення процесуального права. За своїм змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права.

Саме такі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі №569/15646/16-ц.

Виходячи з вищевикладеного, вимог КАС України, суд дійшов висновку, що Міністерство оброни України має право на звернення до суду з заявою про поворот виконання судового рішення у справі №756/1004/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оброни України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За приписами ч.ч. 2-5 ст. 186 ЦПК України, про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Ураховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, позивачам слід відмовити у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачам, що даний спір підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства згідно з Розділом 7 «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» у відповідності до положень ст.ст. 380-381 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 259-261, 353-355 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

У відкритті провадження за позовом Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3, який є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно нарахованих та виплачених грошових коштів - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали суду складений та підписаний суддею 03.04.2023 року.

Суддя -