Ухвала суду № 109991002, 02.03.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24751/22

Провадження № 1-кп/761/936/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022100100002956 від 18.10.2022, відносно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Луганськ Луганської області, українки, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, незаміжньої, яка має неповнолітнього сина 2007 року народження, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка не має постійного місця проживання,

за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю:

секретаря - ОСОБА_3

прокурора - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

обвинуваченої - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ :

Судом проводиться судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України.

Ухвалою від 13 січня 2023 року відносно обвинуваченої ОСОБА_2 було продовжено раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 13 березня 2023 року включно.

В судовому засіданні прокурор оголосила клопотання про продовження запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченої у виді тримання під вартою, обумовлюючи обставинами кримінального правопорушення, його ступенем тяжкості, наслідками його вчинення, даними, які характеризують обвинувачену та ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України оскільки вважала, що продовжують існувати ризики, встановлені судом при обранні запобіжного заходу, а саме можливість переховуватися від суду чи вчинити інше кримінальне провадження.

Захисник ОСОБА_5 заперечував щодо клопотання прокурора продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вказуючи на недоведеність прокурором заявлених ризиків. Вказував на необхідність розглянути можливість застосування до його підзахисної альтернативного запобіжного заходу, який не буде пов`язаний із триманням під вартою.

Обвинувачена ОСОБА_2 підтримала позицію захисника.

Вислухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, суд враховує вимоги п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Отже, з`ясовуючи питання щодо наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_2 , на які послався прокурор у своєму клопотанні, обґрунтовуючи необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та чи переважають характеризуючі дані щодо особи обвинуваченої ці ризики, суд враховує, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитися з високим ступенем ймовірності, вірогідність яких має оцінюватись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на її підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання обвинуваченої винуватою у вчиненні інкримінованого діяння.

При вирішенні питання про доцільність подальшого застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом враховуються дані про особу обвинуваченої, яка обвинувачується, зокрема, у вчиненні умисного тяжкого злочину за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до восьми років, і такі обставини судом оцінюються в контексті наявності ризику щодо повторного вчинення ним протиправних дій за умови перебування в межах менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Разом з тим, врахування наявності у обвинуваченої значної кількості непогашених судимостей, за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, а також невеликого проміжку часу, що пройшов між тим як обвинувачена була звільнена з місць позбавлення волі, де остання відбувала покарання за вчинення подібного кримінального правопорушення, має свій раціональний зміст, оскільки це свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, зокрема здійснити обґрунтоване припущення про схильність особи до вчинення подібних кримінальних правопорушень, що підвищує ризик того, що обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення, направлене проти права власності. Водночас, суд наголошує, що при винесенні рішення суддя не спирається виключно на наявність у обвинуваченої судимостей, чи їх кількість, тощо, проте оцінює всі доводи сторін та докази якими вони ці доводи обґрунтовують в сукупності, де наявність у обвинуваченої непогашених судимостей є лише одним з факторів, що беруться до уваги.

Крім того, суд бере до уваги, що ОСОБА_2 офіційно не працює, а й отже не володіє стабільним джерелом прибутку, немає визначеного місця проживання на території міста Києва та Київської області, що у своїй сукупності вказує на існування реального ризику щодо можливості останньої, перебуваючи на волі, переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, і згадані обставини свідчать про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування менш суворого запобіжного заходу не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_2 .

Також суд при вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченої бере до уваги, що жодних нових доказів про те, що ризики відпали, зменшилися і є неактуальними, сторона захисту не надала.

Обставини, що могли б свідчити про можливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів, судом не встановлено.

Так, судом під час вирішення кожного окремого клопотання сторін кримінального провадження, що пов`язані із питаннями щодо продовження чи зміни запобіжного заходу, досліджується як питання, щодо наявності та доведеності заявлених прокурором ризиків, так і питання щодо можливості застосування до обвинуваченої інших запобіжних заходів. Суд, враховуючи твердження захисника, виказані останнім в ході розгляду даного клопотання, вважає за необхідне більш детально роз`яснити свої мотиви, з яких суд виходить визначаючи саме такий запобіжний захід.

Так, в порядку ст. 183 КПК України, як під час застосування стосовно обвинуваченої ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і під час продовження строку дії такого запобіжного заходу судом кожного разу було визначено обвинуваченій альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, суд нагадує, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, водночас положення чинного КПК України встановлюють імперативну заборону визначити особам, що обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів заставу, в розмірі, що становитиме менше ніж 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд позбавлений можливості розглянути питання щодо виправданості застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді передачі на особисту поруку, з огляду на те, що в ході судового розгляду відповідні клопотання від осіб, які б могли стати для обвинуваченої поручетелями, до суду не надходили.

Зважаючи на тяжкість злочину та його суспільну небезпеку, оцінюючи обставини даного конкретного провадження, в аспекті доведеності прокурором наявності ризиків порушення обвинуваченою своїх процесуальних обов`язків, зважаючи на особу ОСОБА_2 , суд вважає, що на даний час запобіжний захід у виді особистої зобов`язання є неспівмірним з ризиками, передбаченими ст.177 КПК України.

Водночас, розглядаючи питання, щодо можливості застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд вважає, що на даний час застосування такого запобіжного заходу в даному кримінальному провадженні буде невиправданим з огляду на те, що обвинувачена не має постійного місця проживання в м. Києві чи Київській області, а тому застосувати до ОСОБА_2 домашній арешт, за місцем проживання обвинуваченої неможливе. При цьому, жодних доказів на підтвердження у обвинуваченої такого місця проживання, де обвинувачена могла б перебувати у разі застосування до неї вказаного запобіжного заходу, в ході судового розгляду стороною захисту не надано.

Разом з тим, суд вважає, що було б абсурдним і застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за місцем реєстрації обвинуваченої. Так, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з тим, наразі місто Луганськ, є тимчасово окупованою територією України, а фактичне панування над містом здійснюють представники терористичного угрупування «луганської народної республіки». Крім того, на території Луганської області наразі відбуваються активні бойові дії, ракетні та артилерійські обстріли, тощо. Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що покладання на обвинувачену обов`язку знаходитись в зоні активних бойових дії, на території, що контролюється представниками терористичної організації, яка вчиняє на території України особливо тяжкі злочини, зокрема і злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, мало б своїм наслідком створення невиправданих умов надзвичайної небезпеки для життя та здоров`я обвинуваченої ОСОБА_2 , тож це суперечило б не тільки загальній логіці кримінального процесуального права, але й імперативних вимог ст. 27 Конституції України, відповідно до якої держава зобов`язана захищати життя своїх громадян, а не створювати для них умови надзвичайної небезпеки.

Крім того, Інструкція про порядок виконання органами Національної поліції ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 13.07.2016 № 654 передбачає, що Начальник органу Національної поліції при отриманні ухвали слідчого судді, суду щодо підозрюваного, обвинуваченого, який проживає на території його обслуговування, з урахуванням особливостей кримінального провадження визначає підпорядкований структурний підрозділ, яким буде здійснюватися контроль за виконанням підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, покладених на нього ухвалою судді, суду, та невідкладно доручає його керівникові поставити на облік підозрюваного, обвинуваченого і забезпечити контроль за його поведінкою.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося (Рішення по справі "Горнсбі проти Греції", № 18357/91).

Разом з тим, з огляду на тимчасову окупацію міста Луганськ Луганської області, наразі в місті відсутні представники Національної поліції України, які б могли виконати обов`язки покладені на них розділом ІІІ вищевказаної інструкції, зокрема і обов`язку, щодо контролю за перебуванням обвинуваченої за місцем реєстрації, а отже ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із визначенням місця виконання такої ухвали в місті Луганськ, не створювала б реальних наслідків для учасників судового провадження, що суперечитиме як нормам КПК України так загальним вимогам до здійснення правосуддя в Україні.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою і доведеною ту обставину, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків.

Об`єктивні дані, які б безперечно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_2 в умовах тримання під вартою - відсутні.

Враховуючи наведе, суд приходить до висновку про те, що запобіжний захід відносно ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою необхідно вважати продовженим до 30 квітня 2023 року включно.

Згідно ч.3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченою обов`язків, передбачених КПК України, та визначаючи розмір застави, суд у відповідності до вимог закону повинен навести аргументи на користь того, що застава саме у такому розмірі спроможна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої і виконання нею процесуальних обов`язків.

Визначаючи відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, слідчий суддя вважає, що ОСОБА_2 слід визначити заставу у співставленні з існуючими ризиками та даними про особу обвинуваченої, у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи, що зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що у разі сплати його, ОСОБА_2 вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу.

Такий розмір застави є справедливим з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження та обсяг обвинувачення, майновий та сімейний стан ОСОБА_2 , інших даних про її особу, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, не порушує права обвинуваченої, та підстав вважати її завідомо непомірним для ОСОБА_2 , суд не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись 177, 182, 183, 194, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 30 квітня 2023 року включно.

Визначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави достатньої для забезпечення виконання обвинуваченої обов`язків передбачених КПК України у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 53680 (п`ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят) гривень, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншими фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави:

Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві,

ЄДРПОУ: 26268059,

МФО: 820172,

Банк: Державна казначейська служба України м. Київ,

р/р: № UA128201720355259002001012089,

призначення платежу: застава за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року по справі № 761/24751/22.

На підставі ч.5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає чи перебуває, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати закордонний паспорт чи інший документ, що надає право виїзду за межі України на зберігання до відповідного органу державної влади.

Визначити строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою суду обов`язків - 60 днів з моменту звільнення обвинуваченої з-під варти у зв`язку із внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

Копію ухвали направити для виконання до Державної Установи «Київський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду обвинуваченою, її захисником, прокурором протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Повний текст ухвали оголосити 06 березня 2023 року о 10 год. 20 хв.

Суддя ОСОБА_1