Рішення № 109981534, 22.03.2023, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2/714/14/23

ЄУН : 714/968/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2023 р. м. Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі :

головуючого-судді Єфтемій С.М.за участі : секретаря судових засіданьГорда А.О.представника позивачкиОСОБА_1 представника відповідачаОСОБА_2 представника відповідачкиОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомотосервіс», ОСОБА_8 про визнання договору комісії недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2021 року представник позивачки ОСОБА_9 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_4 із вказаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належав автомобіль марки «FORD TRANSIT CONNECT», номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску. 01 березня 2013 року позивачка відповідно до довіреності посвідченої нотаріально та зареєстрованої в реєстрі за № 191 уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продавати, зняти з обліку, передати в оренду та позичку вищевказаний автомобіль.

Згодом, ОСОБА_4 стало відомо, що діючі на підставі вказаної довіреності ОСОБА_6 , 26 лютого 2020 року уклав з ТОВ «Автомото-сервіс» договір комісії, а товариство у свою чергу згідно договору купівлі-продажу № 7613/20/003599 продав придбав спірний автомобіль ОСОБА_7 . В подальшому автомобіль перепродавався та власником автомобіля стала ОСОБА_8 .

З посиланням на те, що відповідач ОСОБА_6 на час укладання договору комісії № 7613/20/003599 перебував за межами держави через що, підпис на договорі останньому не належить, позивачка просила визнати договір комісії недійсним та витребувати у ОСОБА_10 спірний автомобіль з її незаконного володіння.

У судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_9 та ОСОБА_1 позов підтримали та просили задовольнити його у повному обсязі посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) - ОСОБА_2 з посиланням на те, що дійсно відповідач на час укладення договору знаходився за кордоном, то не заперечує щодо задоволення позовних вимог позивачки.

Представник відповідачки ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову послався на те, що ОСОБА_7 стала законним власником спірного транспортного засобу набутого на підставі договору купівлі-продажу, який ніким не оспорюється. Право власності на спірний автомобіль відповідачка ОСОБА_7 зареєструвала у встановленому законом порядку в органах МРЕВ, яка у свою чергу відчужила спірний автомобіль. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог позивачки та витребування транспортного засобу у ОСОБА_8 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомотосервіс» будучи належним чином повідомлене про час і місце судового розгляду, в судове засідання свого представника не направило та відзив на позов не надав.

Відповідачка ОСОБА_8 за обставин належного повідомлення про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася. Втім, за змістом заяви наданої суду вбачається що спірний автомобіль був нею у законний спосіб придбаний та 02 вересня 2020 року відчужений на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_11 .

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі суд доходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст.ст.15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ВРЕР для обслуговування м. Чернівці при УДАІ УМВС України в Чернівецькій області 30.01.2013 року ОСОБА_4 належало на праві власності автомобіль марки «FORD TRANSIT CONNECT», номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2005, номер кузова НОМЕР_3 , тип - легковий, колір - сірий.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 01 березня 2013 року зареєстрованої в реєстрі за № 191, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (кожен з яких діє самостійно, незалежно один від одного) продавати за ціну та на умовах на власний розсуд, обміняти, зняти з обліку в установах Державтоінспекції, передати в оренду та позичку вищевказаний автомобіль. Довіреність видано строком на десять років з правом передоручення повноважень третім особам.

26 лютого 2020 року між ТОВ «Автомото-Сервіс» в особі Нікітін Є.В. (комісіонер) та ОСОБА_4 , в особі ОСОБА_6 (комітент) укладено договір комісії № 7613/20/003599, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу модель «FORD TRANSIT CONNECT» пасажирський - В, 2005 року випуску, колір сірий, кузов № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 26 лютого 2020 року за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме 47500 грн.

Того ж дня - 26 лютого 2020 року, ТОВ «Автомото-Сервіс», який є комісіонером та діє на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 7613/20/003599 від 26 лютого 2020 року (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) підписано договір купівлі-продажу транспортного засобу «FORD TRANSIT CONNECT» пасажирський - В, 2005 року випуску, колір сірий, кузов № НОМЕР_3 .

Таким чином, укладенню відповідачем ТОВ «Автомото-Сервіс» договору купівлі-продажу 7613/20/003599 від 26 лютого 2020 року щодо продажу на користь ОСОБА_7 спірного автомобіля передувало укладення договору комісії 7613/20/003599 від 26 лютого 2020 року, оскільки ТОВ «Автомото-Сервіс» як сторона договору купівлі-продажу, діяло на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу (преамбула договору купівлі-продажу від 26.02.2020 року).

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка послалася на те, що на підставі довіреності від 01 березня 2013 року, вона як власник автомобіля марки «FORD TRANSIT CONNECT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , доручила, зокрема, ОСОБА_6 представляти її інтереси щодо розпорядження (продавати за ціну та на умовах на власний розсуд, обміняти, зняти з обліку в установах Державтоінспекції, передати в оренду та позичку) та експлуатування цього автомобіля.

Тобто, вказаною довіреністю ОСОБА_12 надала право ОСОБА_6 відчужити належний їй автомобіль.

За наведених обставин, видаючи довіреність, позивачка в такий спосіб здійснила волевиявлення щодо відчуження майна, надавши довіреним особам, в т.ч. ОСОБА_6 право розпоряджатися автомобілем, що включало в себе право продажу автомобіля на умовах на розсуд довірених.

Приймаючи до уваги, що вказана довіреність недійсною не визнавалася і на час укладення договору комісії від 26 лютого 2020 року чинності не втратила, то позивачка в особі ОСОБА_6 уклавши договір комісії, у такий спосіб реалізувала право на відчуження власного автомобіля.

Слід також зазначити, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Отже, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Таким чином способом захисту порушення права в даній справі, з урахуванням обраного позивачем способу - витребування майна на підставі статті 388 ЦК України є визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між ТОВ «Автомото-Сервіс» та відповідачкою ОСОБА_7 .

Між тим, позивачкою вимогу про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу автомобіля не пред`явлено.

Відповідно до пп. 1-3 ч. 1 ст. 288 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права на його відчуження, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Тлумачення зазначеної норми права дозволяє зробити висновок, що у випадку, коли майно передане власником з його волі іншій особі у володіння, а ця особа відчужила це майно за оплатним договором третій особі, не маючи на це права, відсутні підстави для витребування майна у добросовісного набувача, оскільки воно вибуло із володіння особи, якій було раніше передане у володіння власником, за, а не поза волею цієї особи (законного володільця майна).

Згідно висновку викладеного Верховним Судом у постанові від 03 травня 2018 року у справі №755/20923/14-ц відповідно до закріпленого в ст.. 378 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється факт що позивачка добровільно передала свій автомобіль у користування та володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Ураховуючи вищенаведене, а саме те, що спірний автомобіль вибув з володіння власника - позивачки ОСОБА_4 за її волею, що не спростовано відповідними доказами, то таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову.

Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль по довіреності посвідченій нотаріально передано позивачем відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у володіння та користування, він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Власник майна ОСОБА_4 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб.

Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи встановлені факти та матеріали справи, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка добровільно передала свій автомобіль у користування та володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу укладеного між ТОВ «Автомото-Сервіс» та ОСОБА_7 ніким не оспорюється та доказів того, що автомобіль вибув з її власності поза її волею не надано, то позовні вимоги ОСОБА_4 заявлено безпідставно тому задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_4 у задоволені позовних вимог за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-и днів з дня його проголошення, а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Повний текст судового рішення виготовлено «03» квітня 2023 року.

Суддя: