Рішення № 109974561, 29.03.2023, Городищенський районний суд Черкаської області

Справа № 691/820/22

Провадження № 2/691/73/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року Городищенський районний суд Черкаської області

в складі :

судді Черненка В.О.

за участю секретаря судових засідань Шаповал Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Городищенської державної нотаріальної контори Черкаської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття заборони відчуження на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Городищенської державної нотаріальної контори Черкаської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття заборони відчуження на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що вона має намір подарувати своє нерухоме майно - житловий будинок з надвірними спорудами своєму сину ОСОБА_2 , тому звернулась до приватного нотаріуса для переоформлення документів. Залишилось лише зареєструвати право власності її сина на нерухомість у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте при здійсненні попередньої перевірки було виявлено, що на її все майно зареєстровано обтяження - заборону на його відчуження, яке накладено Городищенською держнотконторою. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 303316477 від 22.06.2022 року на її ім`я 09.11.2006 року, зареєстровано державну реєстрацію обтяжень запис про обтяження № 4030147. Тип обтяження: заборона на нерухоме майно. Зареєстровано: Городищенська державна нотаріальна контора. Підстава для обтяження: повідомлення б/н від 23.12.1989 р., видавник: Держбанк. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, архівний запис № 52480-160 від 23.12.1989 року. Власник: ОСОБА_1 . Заявник: Городищенська держнотконтора.

При її зверненні до Городищенської державної нотаріальної контори було рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання зняття заборони на підставі рішення суду, оскільки зняття даної заборони не представляється можливим, бо обтяжував - Держбанк не існує з 1991 року з часів створення України, як незалежної держави.

Отже, з моменту ліквідації Держбанку та за відсутності будь-якого з його правонаступників, підстава для продовження існування обтяження за № 4030147 у вигляді заборони на нерухоме майно, невизначене, все майно ОСОБА_1 , яке було здійснене на підставі повідомлення Держбанку № (б/н) від 23.12.1989 року, відпала, а тому таке порушує права позивача. Відтак, позивач, вважає доведеним, що наявність вищевказаного обтяження нерухомого майна позбавляє її можливості реалізувати свої права, встановлені законодавством.

Тому вона змушена звернутися до суду з вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття арешту та заборони відчуження на нерухоме майно.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задоволити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Городищенської державної нотаріальної конторив судове засідання не з`явилася, проте в матеріалах справи містися лист № 259/01-16 від 15.09.2022 року за підписом завідувача Городищенської держнотконтори М.О. Бідної (вхідний № 4190/22-Вх від 20.09.2022 року) в якому просили справу слухати без участі представника нотаріальної контори. Одночасно повідомила, що відповідно до п.2 гл.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заборона відчуження майна накладається за повідомленням установи банку. Тобто за повідомленням Державного банку України нотаріусом державної нотаріальної контори було зареєстровано накладення заборони відчуження майна, належного ОСОБА_1 в зв`язку з отриманням нею кредитних коштів, при цьому нотаріус виступав, як реєстратор накладеного обтяження. Відповідно до п.5.1 р.5 гл.15 згаданого Порядку нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні відповідного повідомлення банку про погашення заборгованості з проханням зняття накладеної заборони. Тобто, за своїм рішенням, без отримання відповідного повідомлення банку нотаріус не може накладати або знімати заборону відчуження майна. Ліквідація Державного банку не може бути підставою для зняття заборони відчуження майна, накладеного банком і не зобов`язує нотаріуса приймати самостійні рішення. Для прийняття таких рішень існує ліквідаційна комісія банку. На підставі наведеного Городищенська державна нотаріальна контора заперечує проти визнання нотаріальної контори відповідачем по справі, так як це суперечить діючому законодавству. Нотаріальна контора в даному провадженні може виступати лише, як зацікавлена особа.

Суд, вислухавши представника позивача, повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які в позовній заяві посилався позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає наступне.

Судом установлено,що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 303316477 від 22.06.2022 року на ім`я позивача, 09.11.2006 року, зареєстровано державну реєстрацію обтяжень, запис про обтяження № 4030147. Тип обтяження: заборона на нерухоме майно. Зареєстровано: Городищенська державна нотаріальна контора. Підстава для обтяження: повідомлення б/н від 23.12.1989 р., видавник: Держбанк. Об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, архівний запис № 52480-160 від 23.12.1989 року. Власник: ОСОБА_1 . Заявник: Городищенська держнотконтора.

Позивачу при її зверненні до Городищенської державної нотаріальної контори було рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання зняття заборони на підставі рішення суду, оскільки зняття даної заборони не представляється можливим, бо обтяжувач - Держбанк не існує з 1991 року, з часів створення України, як незалежної держави.

20.03.1991 року було прийнято Закон Української РСР № 872-ХІІ «Про банки і банківську діяльність» та постанову Верховної Ради України № 873-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність», за якими Верховною Радою України Український республіканський банк Держбанку СРСР було оголошено власністю України і на його базі створено Національний банк України.

Листом з Національного банку України від 13.09.2022 року № 23/09/2022 на адвокатський запит було повідомлено, що згідно з Указом Президії Верховної ради СРСР від 07.04.1959 року «Про реорганізацію системи банків довгострокових вкладень» та Постановою Ради Міністрів СРСР від 07.04.1959 року №369 «Питання, пов`язані з реорганізацією системи банків довгострокових вкладень» функції Сільгоспбанку та комунальних банків покладено на Будбанки СРСР та Держбанк СРСР.

Відповідно до Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 року № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний Банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний Банк СРСР (Промбудбанк СРСР-) Агропромисловий Банк СРСР (Агропромбанк СРСР) Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний Банк СРСР).

Пунктом 8 вищевказаної Постанови № 821 передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

Згідно з п. п. 2. 3 Постанови ВР УРСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 20.03.1991 року № 873-ХІІ, ВРУ оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР і створено на його базі Національний банк України.

Так, Постановою Президії ВРУ від 07.10.1991 року № 1605-ХIІ затверджено статут Національного банку України в якому не визначалось правонаступництво Національного банку України.

Враховуючи дані обставини складені історично Національний банк України повідомив, що Український республіканський банк Держбанк СРСР немає правонаступників. Більше того, відділення Держбанку СРСР наявні, на той час, документи на архівне зберігання до Національного банку України не передавались.

Проведеним вивченням нормативних документів, що супроводжували ліквідацію Держбанку СРСР виявлено, що 02.12.1990 року Верховною Радою РРФСР був прийнятий Закон «Про Центральний банк РРФСР», постановою Верховної Ради РРФСР № 1917-І від 22.11.1991 року Центральний банк РРФСР оголошений єдиним на території РРФСР органом державного грошово-кредитного та валютного регулювання економіки республіки. Цією ж постановою Центральному банку РРФСР наказувалося до 01.01.1992 року ухвалити у своє повне господарське відання і управління матеріально-технічну базу та інші ресурси Держбанку СРСР, мережу його установ, підприємств і організацій. 08.12.1991 року було підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, відповідно до ст. 14 якої діяльність усіх органів колишнього Союзу PCP припинено.

20.12.1999 року постановою президії Верховної Ради РРФСР за № 2066-1 Державний банк СРСР був «упразднен», всі його активи і пасиви, а також майно на території РРФСР передані Центральному банку РРФСР (Центробанку Російської Федерації). Цей же Центральний банк РРФСР (Центробанк Російської Федерацію є правонаступником Державного банку СРСР - але лише в частині зобов`язань Державного банку РРФСР.

Виходячи із наведеного, єдиний суб`єкт, який мав право ініціювати і зняти вказане обтяження у позасудовому порядку - Український республіканський банк Держбанку СРСР надати повідомлення про погашення позики (кредиту) не може в силу його ліквідації. Національним банком України не було зареєстровано банк, який є правонаступником Держбанку СРСР. як і Державний реєстр банків України не містить запису і про його правонаступників.

Отже, з моменту ліквідації Держбанку та за відсутності будь-якого з його правонаступників, підстава для продовження існування обтяження за № 4030147 у вигляді заборони на нерухоме майно, невизначене, все майно ОСОБА_1 , яке було здійснене на підставі повідомлення Держбанку № (б/н) від 23.12.1989 року, відпала, а тому така порушує права позивача.

Необхідні дії щодо зняття заборони нотаріус проводить на підставі одержаних документів, передбачених Пунктом 5 Глави 15 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року. Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься проханий про зняття заборони відчуження нерухомого майна, та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.

Пунктом 5 Глави 15 розділу II Порядку, встановлено, що нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду;в інших випадках, передбачених законом.

Згідно внесених до Порядку змін, починаючи з 17.04.2015 року заборону вправі зняти будь-який нотаріус. У разі, якщо заборону знімає нотаріус, який її не накладав, він направляє за місцем зберігання справи, що містить відомості про накладання заборони, повідомлення про зняття заборони.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору. Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 26 цього Закону передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141, Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, однак не може цього робити через наявність обтяження на належне йому майно.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст.6 Європейської Конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13, зазначеної Конвенції, на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Згідно абзаців першого та другого пункту 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 року № 5 (далі Постанова № 5), у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно абзацу першого пункту другого Постанови № 5, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Пунктом 13 Постанови № 5 роз`яснено, що при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з`ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно дост.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до ст. 360-7ЦПК України є обов`язковою для суду.

На сьогодні позивач має намір розпорядитися належним їй майном, проте через наявність обтяження - заборони відчуження нерухомого майна позбавлена можливості це зробити. Також, беручи до уваги, що з моменту ліквідації Держбанку та за відсутності будь-якого з його правонаступників, підстава для продовження існування обтяження за № 4030147 у вигляді заборони на нерухоме майно, невизначене, все майно ОСОБА_1 , яке було здійснене на підставі повідомлення Держбанку № (б/н) від 23.12.1989 року, відпала, таким чином, обтяження накладене на майно порушує право власності позивача.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з заявою до суду за наявності обтяжень накладеного на майно, порушується право власності позивача, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, право позивача підлягає судовому захисту у заявлений нею спосіб шляхом зняття обтяження з майна, тому позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.40,56,59 Закону України «Про виконавче провадження», Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 року № 5, ст.ст. 16, 321, 386, ст.ст. 1, 2, 10-13, 200, 258, 259, 265, 268, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до Городищенської державної нотаріальної контори Черкаської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зняття заборони відчуження на нерухоме майно, задоволити.

Усунути перешкоди у користуванні майном, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом зняття обтяження - арешту всього нерухомого майна та заборони його відчуження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за номером запису про обтяження 4030147.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.

Повний тест рішення виготовлений 03.04.2023 року.

Суддя В. О. Черненко