Рішення № 10996885, 30.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.10                                                                                 Справа № 8/199пд(11/103пд)

За позовом Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,

до Приватного підприємства «ВІВ і КО», м. Луганськ, -

про стягнення 271005 грн. 84 коп., розірвання договору та зобов’язання вчинити певні дії,

та зустрічним позовом Приватного підприємства «ВІВ і КО», м. Луганськ,

до Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ, -

про визнання додаткової угоди частково недійсною.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

в присутності представників сторін:

від первісного позивача –Жифарський Є.С. - головний спеціаліст-юрисконсульт, -довіреність № 01-16/1803 від 08.12.2009 року;

від відповідача –представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про:

стягнення з відповідача заборгованості у сумі 271005,84 грн. за договором №310 про тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладеного між сторонами 05.06.06 року;

розірвання договору №310 від 05.06.06 року;

покладення на відповідача обов’язку демонтувати рекламні конструкції, що є предметом цього договору.

15.05.09 року відповідач - Приватне підприємство «ВІВ і КО»(далі –ПП «ВІВ і КО») звернувся з зустрічним позовом до Відділу реклами Луганської міської ради та заявив вимоги про визнання недійсними пунктів 1 та 5 додаткової угоди №001 від 01.08.2006 року до договору №310 від 05.06.06 року, укладеної між Приватним підприємством «ВІВ і КО»та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є Відділ реклами Луганської міської ради. Позов мотивовано тим, що рішення виконавчого комітету Луганської міської ради №147 від 12.07.06 року «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Луганська»було скасоване постановою Господарського суду Луганської області від 23.01.07 року, справа №16/637н-ад.

Ухвалою від 18.05.09 року суд прийняв цю заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Луганської області від 22.07.09 року у задоволенні первісний позов задоволено частково, а зустрічний позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.10 року рішення суду І інстанції скасовано з посиланням на порушенням ним вимог ст.4-7 ГПК України, справу спрямовано до господарського суду Луганської області на новий розгляд.

Розпорядженням голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 08.07.10 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 26.07.10 року до 16.08.10 року та з 16.08.10 року до 30.08.10 року - у зв’язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог суду у частині подання витребуваних документів.

26.07.10 року первісний позивач подав суду заяву про зміну/уточнення позовних вимог і підстави позову (вих.№01-16/344 від 26.07.2010 року), згідно якій просить суд:

стягнути з первісного відповідача заборгованість за період з червня 2006 року по червень 2009 року у сумі 300993,84 грн. за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська;

зобов’язати відповідача демонтувати рекламні конструкції, що є предметом вищезгаданого договору №310 від 05.06.06 року.

У зв’язку з закінченням терміну дії цього договору позивач відмовився від вимоги про його розірвання.

Ухвалою від 16.08.10 року судом заява прийнята як в частині часткової відмови від позову, так і в частині зміни заявленої до стягнення суми боргу; відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 16.08.10 року до 30.08.10 року.

До початку судового засідання, призначеного на 30.08.10 року, позивачем подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він позов підтримав у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, пославшись на те, що не отримав копію позовної заяви (лист без номера та без дати, поданий до суду 16.08.10 року, - а.с.132), що суперечить фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам, оскільки ПП «ВІВ і КО» копія позову була спрямована 20.03.09 року та ним отримана (а.с.5).

Вищевказаний лист свідчить про обізнаність ПП «ВІВ і КО»з приводу призначення справи до слухання у судовому засіданні.

До судового засідання відповідач (зустрічний позивач) не з’явився без пояснення причин.

За таких обставин суд керується підпунктом 3.6 пункту 3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Суд вважає, що ним вжито належних заходів до повідомлення ПП «ВІВ і КО» про дату, час та місце судового слухання.

Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті у цьому судовому засіданні, пославшись на те, що, на його думку, дії ПП «ВІВ і КО»мають явні ознаки затягування судового процесу.

З урахуванням викладеного, обставин справи та наявних у ній доказів, приймаючи до уваги те, що станом на день вирішення спору по суті термін вирішення спору, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України, добігає кінця, що унеможливлює подальше відкладення розгляду справи, керуючись ст.ст.4-3, ч.3 ст.22, ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності первісного відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши первісного позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

1. 05.06.06 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Робочий орган) та Приватним підприємством «ВІВ і КО»(Користувач) укладено договір №310 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, - згідно якому у зв’язку з набуттям користувачем права власності на спеціальні конструкції за договором купівлі-продажу з ПП «Луг-Дисконт Інвест»від 29.05.06 року №29/05/06 та переоформленням у встановленому порядку на користувача дозволів на розміщення зовнішньої реклами, враховуючи наказ Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради від 05.06.06 року №180, - робочий орган надає користувачу у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська та визначені у додатку до цього договору (п.1.1 договору); місця надаються тільки для розташування спеціальних конструкцій, що визначені у рішенні виконкому Луганської міськради (п.1.2) впродовж 5-ти з дня підписання цього договору та куту приймання-передачі (п.1.3).

Розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, що затверджене рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 26.09.02 року №215 і складає 2891,70 грн. на місяць (у т.ч. ПДВ), та у подальшому становить, якщо не змінюється рекламний сюжет (розрахунок плати додається) (п.2.1).

Розмір плати упродовж терміну дії договору за тимчасове користування місцем розташування спеціальної конструкції може бути змінений за погодженням сторін, а також одноособово робочим органом на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради про внесення змін до тарифів плати за тимчасове користування місцями у випадках, передбачених законодавчими актами України (п.2.6).

Користувач зобов’язаний у термін не пізніше 5-го числа звітного календарного місяця (п.2.3) своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування спеціальних конструкцій (п.3.4.2).

Користувач взяв на себе обов’язок у разі припинення дії цього договору з будь-яких підстав повернути робочому органу місця розташування спеціальних конструкцій по акту приймання-передачі у належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу (п.3.4.4), - що кореспондується з приписами частини 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у якій сказано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У випадку несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування спеціальних конструкцій користувач сплачує пеню у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, яка діяла у термін прострочення. Стягнення заборгованості проводиться у порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.4.1.1).

Договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами та діє з 05.06.06 року до 15.06.09 року (п.5.1).

Зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. Зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом укладення додаткових угод (п.5.2).

Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані його сторонами та є його невід’ємною частиною (п.7.1) (а.с.10-12).

Місця розташування спеціальних конструкцій за цим договором робочий орган передав користувачеві на підставі акту прийому-передачі від 05.06.06 року (а.с.13).

Термін дії договору скінчився 15.06.09 року.

Сторони за основним договором уклали до нього додаткову угоду № 001 від 01.08.06 року, - згідно якій п.2.1 основного договору змінили та виклали у наступній редакції: «2.1.Розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.06 року №147 та складає 8568,00 грн. на місяць (у т.ч. ПДВ 1428,00 грн. ) (п.1).

Пункт 2.2. договору викладено у наступній редакції: «2.2.У разі зміни виду спеціальної конструкції, що використовується для розміщення рекламоносіїв, розмір плати підлягає коригуванню, що оформлюється додатковими угодами між сторонами (п.2).

До пункту 2.3 основного договору внесено зміни, відповідно до яких місячна плата підлягає внесенню на користь робочого органу щомісячно до 20-го числа звітного календарного місяця (п.3).

П. 2.7 основного договору викладено у наступній редакції: «Усі розрахунки по даному договору здійснюються відповідно до рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 року №147»(п.5).

Усі інші умови цієї додаткової угоди не впливають на вирішення даного спору (а.с.15-16).

1.1. На підставі рішення десятої сесії Луганської міської ради п’ятого скликання від 24.10.06 року №10/30 «Про створення Відділу реклами Луганської міської ради та інші питання, пов’язані з цим, - було створено одноіменний відділ, який відповідно до п.1.3 Положення про відділ реклами Луганської міської ради, затвердженого розпорядженням Луганського міського голови від 24.11.06 року №207, - має статус юридичної особи, а значить може бути стороною, у т.ч і позивачем, по справі.

20.02.07 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (цедент) та Відділом реклами тієї ж ради (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги (цесії), згідно якому в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеними між цедентом та суб’єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення зовнішньої реклами (п.1 договору) (а.с.17-20).

Таким чином, Відділ реклами Луганської міської ради є належним позивачем по цій справі.

2.Постановою Господарського суду Луганської області від 23.01.07 року по справі №16/637н-ад рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.06 року №147 «Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста луганська»скасоване (а.с.46-51), що, на думку ПП «ВІВ і КО», було достатньою підставою для невнесення ним місячної плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв у розмірі, встановленому вищезгаданою додатковою угодою №001 від 01.08.06 року (а.с.52), та визнання недійсними пунктів 1 та 5 останньої.

Первісний позивач стверджує (з урахуванням змін, внесених до позову), що первісний відповідач, починаючи з червня 2006 року по червень 2009 року включно, неналежним чином ставився до виконання умов договору та додаткової угоди №001 до нього, внаслідок чого за вказаний період виникла заборгованість на загальну суму 300993,84 грн. (а.с.125), - яку він просить стягнути з ПП «ВІВ і КО» та зобов’язати його демонтувати рекламні конструкції, які знаходяться у місті Луганську за адресами:

вул. Оборонна (у районі буд.№40);

вул. Оборонна (у районі вул. Новосьолова);

вул. 16-а лінія (вул. Братів Палкіних);

вул. Будьонного (район зупинки кв. 50 лєт Октября;

вул. Будьонного (район СНУ);

вул. Будьонного (район буд.№4 кв. Жукова);

вул. Будьонного (район зупинки «Кв. Солнєчний»).

ІІ.Заслухавши первісного позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а зустрічний задоволенню не підлягає з наступних підстав.

1.Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ст. 3 ЦКУ).

Частинами 1-2 ст. 6 цього Кодексу конкретизовано поняття засад свободи договору, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Але, незважаючи на це, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст. 6). Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.                     Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно ст.207 ЦКУ, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Пунктом 1 статті 208 цього Кодексу визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

          Як сказано у частині 1 ст. 626 Цивільного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ). Частиною 1 ст. 628 ЦКУ передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а стаття 629 Цивільного кодексу містить імперативну норму: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).

Відповідно до правила частин 1 та 2 ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.           Як сказано у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.           Безумовно, істотною умовою договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв)), - без її визначення та включення до умов договору (додаткової угоди до нього) вони не могли бути укладені. Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 2.Дослідивши спірний договір та додаткову угоду №001 до нього, суд вважає, що сторони при їх укладенні, крім загальних вимог щодо дійсності правочину, дотрималися також і вимог частини 1 ст. 651 ЦКУ, згідно якій зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладаючи договір та додаткову угоду до нього в частині визначення ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв), сторони, на думку суду, також дотрималися вимог чинного законодавства у цій сфері.

Так, з їх умов вбачається, що сторони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Обов’язок сторін за договором дотримуватися порядку визначення істотних умов, у т.ч. –застосування цін у договорі на право користування місцем розміщення рекламоносіїв, - прямо передбачено, крім вищенаведених, ще і наступними нормами чинного цивільного законодавства:

статтею 648 ЦКУ, - відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства;

          частиною 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» (в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;           Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі –Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. На основі Правил №2067 орган місцевого самоврядування –Виконком Луганської міської ради прийняв низку вищезгаданих рішень, у тому числі: від 12.07.06 року №147, - якими затверджував відповідний Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, кожного разу зобов’язуючи Відділ реклами Луганської міськради вжити заходів до приведення договорів на право розміщення рекламоносіїв, укладених до прийняття вищезгаданих рішень, у відповідність з останніми.

          Однак, як встановлено судом та визнано сторонами за цим спором, такі дії з боку названого Відділу вчинені не були, - тобто додаткові угоди про внесення змін до рівня оплати вартості користування місцями розміщення рекламоносіїв до основного договору укладені не були, а значить не були виконані вимоги: статей 651 та 652 Цивільного кодексу України, якими врегульовано підстави для зміни договору, у тому числі –у зв’язку з істотною зміною обставин; та ст.188 Господарського кодексу України (далі –ГКУ).

          Суд відзначає, що ПП «ВІВ і КО»як юридична особа також мала право та реальну можливість вчинити дії, спрямовані на внесення змін до основного договору, у т.ч. і у зв’язку зі скасуванням постановою господарського суду Луганської області від 23.01.07 року (справа №16/637н-ад) рішення виконкому Луганської міськради від 12.07.06 року №147.

          Такі дії сторін кореспондувалися б з положеннями пункту 5.2 укладеного між ними договору №238 від 09.09.05 року, згідно з яким зміна його умов може мати місце лише шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

За приписами частини 1ст. 653 ЦКУ, у разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а частиною 3 тієї ж статті Кодексу встановлено, що у разі зміни договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

          Згідно ст. 654 ЦКУ, зміна або розірвання договору вчиняються у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

          При вирішенні зустрічного позову суд, крім того, керується приписами частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, - тобто не будь-коли, а саме в момент вчинення правочину.

З наявних у справі доказів вбачається, що на момент укладення сторонами спірної додаткової угоди №001 від 01.08.06 року вона цілком відповідала чинному законодавству, у т.ч. нормативному акту органу місцевого самоврядування у формі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.06 року №147.

Сторони основного договору та спірної додаткової угоди до нього не передбачили такої підстави для визнання недійсним (розірвання) договору або додаткової угоди до нього, як зміна чинного законодавства або визнання у встановленому законом порядку того чи іншого нормативного акту недійсним, - по справі незаперечно встановлено, що усі зміни та доповнення до договору сторони домовилися вносити шляхом укладення додаткових угод, - однак, у даному спірному випадку не вчинили дій, спрямованих на їх укладення.

          Таким чином, виходячи з вищевикладеного у суду відсутні правові та фактичні підстави для задоволення зустрічного позову.

          За своєю суттю згадуваний у цьому рішенні договір є договором оренди.

          За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1ст.759 ЦКУ; ст. 2 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна»).

          Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст. 761ЦКУ;ст.5 Закону).

          Згідно ст. 762 Цивільного кодексу (ст.ст.18,19 Закону), за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1). Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5).

Як вбачається з пунктів 2.1, 2.3 та 3.4.2 договору №238 від 09.09.05 року, - ПП «ВІВ і КО»взяло на себе зобов’язання щомісячно, до 5-го числа (а з урахуванням додаткової угоди №001 –до 20-го числа) звітного календарного місяця, вносити місячні платежі за договором у встановленому ним розмірі на розрахунковий рахунок робочого органу, правонаступником якого є позивач по справі, - однак, як доведено наявними у справі доказами, у період з червня 2006 року по червень 2010 року не виконувало або неналежним чином виконувало цей обов’язок, що призвело до утворення боргу у сумі 300993,84 грн., що підтверджено матеріалами справи (а.с.125).

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

ПП «ВІВ і КО»не довело суду наявність у нього права на односторонню відмову від виконання договору та на безоплатне користування місцями розміщення рекламоносіїв за спірним договором; в той же час воно не вжило заходів до погашення боргу.

Судом звернуто увагу на те, що первісний позивач заявив до стягнення суму заборгованості за період з червня 2006 року по червень 2010 року, - тобто за 4 роки, - або ж проміжок часу, який перевищує загальний термін позовної давності у 3 роки (ст.257 ЦКУ).

При вирішенні спору суд виходить з того, що первісний позивач завчасно - 12.08.10 року спрямував на адресу ПП «ВІВ і КО»(м.Луганськ, вул. Звейнека,142/1) копію позовної заяви про зміну/уточнення позовних вимог (документальне підтвердження додано до справи (а.с.138)).

З наявних у справі доказів вбачається, що ПП «ВІВ і КО»своїм правом на надання відзиву на змінені позовні вимоги не скористалося, у т.ч. не скористалося своїм правом, встановленим частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, згідно якій позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування терміну позовної давності при вирішенні спору в частині стягнення з первісного відповідача суми боргу, заявленої первісним позивачем.

З огляду на викладене суд вважає, що основний борг підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі –у сумі 300993,84 грн.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з того, що згідно ст. 4-3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 33 цього Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а згідно його ст. 34 господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, первісний позов підлягає задоволенню частково (з урахуванням часткової відмови первісного позивача від позову), а саме: з ПП «ВІВ і КО»підлягає стягненню боргу у сумі 300993,84 грн., а також –покладення на нього зобов’язання з демонтажу рекламних конструкцій, які знаходяться за адресами, вказаними вище у цьому рішенні;

          зустрічний позов задоволенню не підлягає;

          провадження у справі в частині позовних вимог, від яких відмовився первісний позивач, підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст . 80 ГПК України.

Відповідно до ст. ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України на первісного відповідача покладаються судові витрати, понесені первісним позивачем, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, тобто:

державне мито за розгляд спору господарським судом:

у майновій частині позову –у сумі 3009,93 грн.;

у немайновій частині –у сумі 42,50 грн., а всього –3052,43 грн.;

державне мито за подання касаційної скарги:

у майновій частині спору –1355,03 грн.;

у немайновій частині спору –42,50 грн., - а разом 1397,53 грн., - звідки загальна сума державного мита, яка підлягає стягненню на користь первісного позивача з первісного відповідача, становить 4449,96 грн. (3052,43 грн. + 1397,53 грн.);

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –у сумі 157,33 грн.

Судові витрати, понесені зустрічним позивачем, покладаються на нього.

Судом встановлено, що згідно платіжному дорученню №28 від 07.04.10 року Відділ реклами Луганської міської ради у зв’язку зі зверненням до Вищого господарського суду України з касаційної скаргою на рішення господарського суду Луганської області по справі №11/103пд за перегляд рішення суду у немайновій частині сплатив 85,00 грн., в той час, як згідно пункту «г»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито» у такому випадку державне мито підлягало сплаті у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви про розгляд спору у першій інстанції, - тобто сума надмірної сплати державного мита становить 42,50 грн. (85,00 грн. : 2) та підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь платника.

          На підставі викладеного, ст.ст. 3,6,11,16,202,203,207-210,215, 258, 264, 509, 549, 626-632,638, 648, 651,759,761,762 Цивільного кодексу України; ст.ст.2,5,18,19 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна», керуючись ст.ст. 4-3,22,32-36,43,44,47-1,49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст.82,83 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд          

в и р і ш и в :

          1.Первісний позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «ВІВ і КО», ідентифікаційний код 33765848, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Звейнека,142/1, - на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, - основний борг у сумі 300993 (триста тисяч дев’ятсот дев’яносто три) грн. 84 грн., а також судові витрати: державне мито у сумі 4449 (чотири тисячі чотириста сорок дев’ять) грн. 96 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Зобов’язати Приватне підприємство «ВІВ і КО», ідентифікаційний код 33765848, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Звейнека,142/1, після набрання законної сили цим рішенням за власний кошт демонтувати рекламні конструкції, що розташовані за адресами:

місто Луганськ, вул. Оборонна (у районі буд. № 40);

місто Луганськ, вул. Оборонна (у районі вул. Новосьолова);

місто Луганськ, вул. 16-а лінія (вул. Братів Палкіних);

місто Луганськ, вул. 16-а лінія (навпроти буд. № 23);

місто Луганськ, вул. Будьонного (район зупинки кв. 50 лєт Октября);

місто Луганськ, вул. Будьонного (район СНУ);

місто Луганськ, вул. Будьонного (район буд. № 4 кв. Жукова);

місто Луганськ, вул. Будьонного (район зупинки «кв. Солнєчний»).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          4.Щодо решти первісних позовних вимог провадження у справі припинити.

5.У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

          6.Судові витрати за зустрічним позовом покласти на зустрічного позивача.

          7.Повернути з Державного бюджету України на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, - надмірно сплачене державне мито у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.

          Підставою для виплати вказаної суми коштів є примірник цього рішення, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 30.08.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня його підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 02 вересня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа