Рішення № 109968127, 31.03.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/17517/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2023 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем на час його звільнення 06.11.2015 повного розрахунку при звільненні, зокрема невиплати грошової компенсації за невикористані 80 днів щорічної чергової та додаткової відпустки;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо стягнення з позивача податку на доходи з фізичних осіб (ПДФО);

- зобов`язати та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 09.11.2022 включно, тобто по день фактичного розрахунку 09.11.2022 з розрахунку 184,45 грн за кожен робочий день;

- зобов`язати та стягнути з відповідача на користь позивача утриманий податок на доходи з фізичних осіб (ПДФО).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 22.04.1998 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 01.09.2021 в органах поліції. Вказав, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 380/2063/22 відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні 80 днів щорічної відпустки. При цьому, позивач стверджує відповідачем допущено протиправну затримку розрахунку при звільненні. Крім того зазначив, що відповідачем протиправно стягнуто податок на доходи з фізичних осіб (ПДФО), у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 07.12.2022 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21047ел від 30.12.2022), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивачем неправильно обчислено розмір середньоденної заробітної плати, оскільки такий обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці поділеної на кількість календарних днів за ці місяці. Крім того, зазначив, що розмір обчисленої позивачем суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є завищеною. Також зазначив, що виплати, здійснені на виконання рішення суду не є складовими грошового забезпечення. Вказав, що компенсація податку на доходи з фізичних осіб проводиться у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Натомість, на думку відповідача, у цій справі спірні правовідносини стосуються компенсаційних виплат згідно з судовим рішенням. Також стверджує, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби в поліції та грошової компенсації за невикористані відпустки не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 3516 від 17.01.2023) у якій заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві. Навів доводи, аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Від відповідача на адресу суду надійшли письмові пояснення (вх. № 4503ел від 09.03.2023) у яких вказав, що позивачу на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 380/2063/22 нараховано та виплачено компенсацію невикористаної відпустки у загальному розмірі 13260,00 грн. Виплату частини компенсації проведено 08.11.2022 у розмірі 9000,00 грн, іншу частину (4260,00 грн) виплачено 01.12.2022.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 , у період з 1998 року по 06.11.2015 проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ ГУМВС, а з 07.11.2015 по 01.09.2021 у ГУНП.

Наказом начальника ГУНП № 340 о/с від 01.09.2021 позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) (далі - Закон № 580-VIII).

Остання посада, яку займав ОСОБА_1 в органах Національної поліції України - начальник чергової частини відділу моніторингу Львівського районного управління поліції ГУНП. Спеціальне звання «майор поліції».

На час звільнення 01.09.2021 із служби його сумарний стаж роботи (вислуга років) в органах міліції та поліції становив 25 років 04 місяці 19 днів.

Крім того, на час звільнення позивача з поліції роботодавець відповідно до наданої ним інформації від 08.11.2021 № М-683/13-2021 та № M-185/От/13/01-2021 заборгував йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток в загальній кількості 221 день:

за 1999 рік - 30 діб щорічної відпустки; за 2000 рік - 30 діб щорічної відпустки; 2013 рік - 10 діб щорічної відпустки; за 2014 рік 10 діб щорічної відпустки (стосується служби в ГУМВС);

за 2017 рік - 10 діб основної та 15 діб додаткової відпустки; за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової відпустки; за 2019 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової відпустки; за 2020 - 11 діб основної та 15 діб додаткової відпустки (стосується служби в ГУНП).

Вказані обставини встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 380/2063/22.

Відтак відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) такі обставини доказуванню не підлягають.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі № 380/2063/22, позов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 на час звільнення 01.09.2021 грошової компенсації за невикористані 141 день щорічної чергової та додаткової відпустки; визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 на час звільнення 01.09.2021 грошової компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 221 дні чергової та додаткової оплачуваної відпусток виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 380/2063/22 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 на час звільнення 01.09.2021 грошової компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки та зобов`язання Головного управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 80 днів щорічної відпустки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, скасовано та прийнято постанову якою позов в цій частині задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 на 06.11.2015 грошової компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки.

Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 80 днів щорічної відпустки виходячи з грошового забезпечення станом на 06.11.2015.

Відповідачем на виконання вищевказаного судового рішення здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки виходячи з грошового забезпечення станом на 06.11.2015 в сумі 13260,00 грн. При цьому виплату такої компенсації проведено двома платежами: 08.11.2022 на суму 9000,00 грн та 01.12.2022 на суму 4260,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено компенсацію за невикористані 80 днів щорічної відпустки, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 380/2063/22 визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 на 06.11.2015 грошової компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки; зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 80 днів щорічної відпустки виходячи з грошового забезпечення станом на 06.11.2015.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій справі позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки виходячи з грошового забезпечення станом на 06.11.2015, що встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 09.11.2022.

При цьому відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом МВС України від 31.12.2007 № 499 визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки спірні правовідносини стосуються періоду проходження служби в органах внутрішніх справ України, то саме положення цієї інструкції підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 1.7 вказаної Інструкції при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою компенсації за невикористані 80 днів щорічної відпустки 08.11.2022 у розмірі 9000,00 грн та 01.12.2022 у розмірі 4260,00 а не при виключенні останнього із органів внутрішніх справ 06.11.2015, то строк затримки розрахунку складає 2559 днів та 2582 дні відповідно.

Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 07.11.2015 року (наступний день після звільнення зі служби) по 07.05.2016 року.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення № 54/68 від 11.04.2022, за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 4109,07 грн за вересень 2015 року та 4006,53 грн за жовтень 2020 року, що за два місяці становить 8115,60 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 133,04 грн (за останні 2 місяці - 8115,60 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці вересень та жовтень 2015 року).

Зокрема, істотність часток складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9000,00 грн / 340449,36 грн (сума виплаченої 08.11.2022 компенсації відпустки / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,03. Сума, яка підлягає відшкодуванню по виплаті, яку здійснено 08.11.2022 становить: 133,04 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,03 х 182 (календарних днів затримки розрахунку) = 726,40 грн.

У свою чергу, істотність часток складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 4260,00 грн / 343509,28 грн (сума виплаченої 01.12.2022 компенсації відпустки / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,01. Сума, яка підлягає відшкодуванню по виплаті, яку здійснено 01.12.2022 становить: 133,04 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,01 х 182 (календарних днів затримки розрахунку) = 242,13 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 968,53 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо стягнення з позивача податку на доходи з фізичних осіб (ПДФО) та стягнення з відповідача на користь позивача утриманий податок на доходи з фізичних осіб (ПДФО), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.03.2020 у справі № 1.380.2019.005305.

Крім того, матеріалами справи не підтверджується факт утримання відповідачем ПДФО із сум, нарахованих на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2022 у справі № 380/2063/22. Відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак такі в силу приписів ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79007 м. Львів пл. Генерала Григоренка 3; код ЄДРПОУ 08592247) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (компенсації за невикористані 80 днів щорічної чергової та додаткової відпустки) за період із 07.11.2015 по 07.05.2016 у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 53 коп.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур