Рішення № 109968027, 31.03.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/851/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Посилається на те, що він є студентом іноземного вузу Академія соціальних наук, у зв`язку з чим отримав дозвіл від Дніпровського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виїзду за кордон, про що зроблено відповідний запис про відстрочку від призову на строкову військову службу. Крім того, у посвідченні про приписку до призовної дільниці №35 міститься відмітка, згідно якої позивач має право на відстрочку відповідно до п.9 ст.17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до 30.09.2025 року. З метою виїзду для навчання у Польщу намагався перетнути державний кордон України, надавши для цього посадовій особі відповідача усі необхідні документи. Однак відповідачем прийнято рішення від 13.09.2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , мотивоване тим, що у зв`язку із наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України « 964/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», тимчасово обмежено у праві виїзду з України. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на свободу пересування та право вільно залишати територію України порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що згідно оскаржуваного рішення позивачу відмовлено у пропуску через державний кордон України при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документу, який би посвідчував його приналежність до категорії осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року. Зазначив, що при прийнятті цього рішення відповідачем враховано статус позивача, правовий режим введеного в Україні воєнного стану та правильно, на його думку, застосовано приписи Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та Правил №57. Між тим, вказав, що наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, оскільки в силу положень п.2-6 Правил №57 позивач таким правом в умовах воєнного стану не наділений. З цих підстав, вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Ухвалою судді від 30.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України; народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Києві.

Позивач з 26.02.2020 року перебуває на військовому обліку у Дніпровському районному у місті Києві територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується копією посвідчення про приписку до призовної дільниці №35.

25.08.2022 року позивача прийнято на період з 01.10.2022 року по 30.09.2025 на навчання першого ступеню денної форми за напрямком «Національна безпека». Ця обставина підтверджується довідкою від 25.08.2022 року №24-2022, підтвердженням статусу студента від 25.08.2022 року, студентським квитком від 01.10.2022 року № НОМЕР_3 та квитанцією про оплату навчання від 23.08.2022 року.

З метою виїзду для навчання у Польщу позивач 13.09.2022 намагався перетнути державний кордон України. Для оформлення перетину державного кордону України позивачем надано уповноваженій службовій особі підрозділу охорони державного кордону такі документи на його ім`я: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , виданий 12.08.2021 року; посвідчення про приписку до призовної дільниці №35 від 26.02.2020 року з відміткою про відстрочку відповідно до п.9 ст.17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до 30.09.2025 року; довідку, видану Дніпровським районним у місті Києві територіальним центром комплектування та соціальної підтримки для виїзду за кордон від 08.09.2022 року, згідно якої позивач має право на відстрочку від призову на строкову військову службу; нотаріально засвідчений переклад довідки про прийняття на стаціонарне (денне) навчання від 25.08.2022 року; нотаріально засвідчений переклад підтвердження статусу студента від 25.08.2022 року; квитанцію про оплату навчання від 29.08.2022 року.

Відповідачем не заперечувався факт надання позивачем вказаних документів під час спроби перетину державного кордону України. Також відповідач не ставив під сумнів їх повноту, достовірність та належне оформлення.

13.09.2022 року відповідачем ухвалено рішення «Про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16 річного віку». Нормативними підставами цього рішення відповідач вказав у зв`язку із наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України « 964/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» тимчасово обмежено у праві виїзду з України.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення від 13.09.2022 року протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Зміст спірних правовідносин становить питання чи має позивач, який є військовозобов`язаним громадянином України, в умовах воєнного стану право на перетин державного кордону України у напрямку «виїзд» з метою навчання на денній формі іноземного вищого навчального закладу, на який він вступив у серпні 2022 року.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Право вільно залишати територію України передбачено ст.33 Основного Закону, ч.1 якої встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Воєнний стан на усій території України введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (затвердженого Законом №2102-IX від 24.02.2022 року). Зазначеним Указом воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, однак в подальшому цей строк продовжувався з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб Указом Президента №133/2022 від 14.03.2022 року, з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб Указом Президента №259/2022 від 18.04.2022 року, з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб Указом Президента №341/2022 від 17.05.2022 року, з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 року строком на 90 діб Указом Президента №573/2022 від 12.08.2022 року, з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб Указом Президента №757/2022 від 07.11.2022 року, а також з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 року строком на 90 діб Указом Президента №58/2023 від 06.02.2023 року.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст.1 Закону №389-VIII).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №389-VIII, правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В указі Президента України про введення воєнного стану, серед іншого, зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст.6 Закону №389-VIII).

Відповідно до п.3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Тобто стаття 33 Конституції України, яка стосується права вільно залишати територію України, також увійшла в перелік можливих обмежень конституційних права і свобод людини і громадянина на період дії правового режиму воєнного стану.

При цьому, суд не враховує аргументи позивача про те, що таке обмеження не є легітимним, адже його встановлено не нормами окремого закону, а постановою Кабінету Міністрів України, оскільки правовою підставою для запровадження цих обмежень є приписи Конституції України (ст.64, яка допускає обмеження права вільно залишати територію України), Закону №389-VIII та Указу №64/2022, що затверджений Законом №2102-IX від 24.02.2022 року.

Вдаючись більш детально до процедури встановлення та підстав обмеження права окремих категорій фізичних осіб вільно перетинати державний кордон та залишати територію України, суд враховує таке.

Згідно з п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до п.2 Указу №64/2022, зобов`язано військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування об`єднаних сил Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командирів військових з`єднань, частини Збройних Сил України, Державну прикордонну службу України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національну гвардію України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону унормовано Правилами перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі Правила №57).

Так, пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил передбачено категорії осіб, що мають право перетинати державний кордон під час дії на території України воєнного або надзвичайного стану, а також умови і порядок реалізації цього права.

Безспірним є те, що позивач не належить до категорій осіб вказаних у пунктах 2-1 та 2-2 Правил №57.

Згідно з п.2.6 Правил №57 (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Крім того, в силу вимог ч.9 ст.17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти також мають громадяни України, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у закладах освіти інших держав.

Як встановлено судом, позивач при спробі перетину державного кордону посилався на те, що він є здобувачем вищої освіти та прямує для навчання за денною формою до іноземного вищого навчального накладу Академії соціальних наук у Польщу. Своє право на перетин кордону обґрунтував тим, що йому надана відстрочка від призову на строкову військову службу на період навчання.

Системний аналіз процитованих норм п.2-6 Правил №57 у сукупності із ст.23 Закону №3543-XII дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану не усім категоріям осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, надано право на перетин державного кордону у режимі виїзду. Здобувачам вищої освіти, хоча і гарантовано право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак для цієї категорії осіб не передбачено права на перетин державного кордону у режимі виїзду в умовах дії на території України воєнного стану.

За таких обставин, суд вважає, що статус позивача, як студента Польської Академії соціальних наук на денній формі навчання, не спростовує висновку відповідача про відсутність у нього в період дії воєнного стану права на перетин державного кордону у режимі виїзду.

Поряд з тим, суд звертає увагу, що застосування встановлених нормами законодавства обмежень у перетині державного кордону для виїзду за межі України були прогнозованими для позивача. При цьому, позивач мав можливість передбачити наслідки цих обмежень ще до моменту вступу на навчання в іноземний вищий навчальний заклад. Зокрема, пункт 2-6 Правил №57 доповнено реченням такого змісту: «Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 року №399, яка набрала чинності 02.04.2022 року. А вступ на навчання у Польську Академію соціальних наук відбувся у серпні 2022 року, тобто після набрання чинності обмеженнями у перетині державного кордону.

Стосовно посилань позивача на довідку від 08.09.2022 року №348, видану Дніпровським районним у місті Києві територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, згідно якої останній має право на відстрочку від призову на строкову військову службу, суд враховує таке.

Дійсно, статус позивача як військовозобов`язаного, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи. При цьому, відповідачем вказане не заперечується.

Втім, як уже встановлено судом вище, здобувачів вищої освіти денної форми навчання хоч і віднесено до числа військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, проте цій категорії осіб не надано право на перетин державного кордону, в силу прямого застереження, яке міститься у п.2-6 Правил №57.

Зазначення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки у назві довідки від 08.09.2022 року №348 словосполучення, що вона видана позивачу «для виїзду за кордон» не відповідає повноваженням такої третьої особи, не може змінювати встановлених Правилами №57 регулювання спірних правовідносин, а, відтак, не надає позивачу права на перетин державного кордону.

Правовий статус центрів комплектування та соціальної підтримки унормований Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154. Згідно п.1 цього Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається (п.2)

Завдання та функції територіальних центрів передбачені другим розділом Положення під назвою: «Завдання та функції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки». Їх аналіз дозволяє дійти висновку, що територіальним центрам надані повноваження оформляти довідки у відповідь на звернення громадян, однак зміст цих довідок повинен охоплюватися колом питань, пов`язаних із їх компетенцією. Разом з тим, вказане Положення не надає територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки повноважень вирішувати питання про право військовозобов`язаних перетинати державний кордон та виїжджати за межі території України та, як наслідок, видавати довідки «для виїзду закордон» чи з іншим подібним формулюванням.

Між тим, сфера питань, пов`язаних із забезпеченням прикордонного контролю та ухваленням рішень щодо пропуску осіб через державний кордон, належить до завдань Державної прикордонної служби України, про що визначено у Законі України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI.

Крім того, суд вважає за необхідне надати оцінку формі спірного рішення.

За змістом ч.2 ст.14 Законі України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI, форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 року №967 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України, зокрема громадянину України, який досяг 16-річного віку.

У п.1 форми цього рішення зазначено «у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням _____ тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.».

Згідно ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України. Водночас сторонами не оспорюється факт того, що позивач належить до жодної із передбачених цією статтею категорій осіб. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що встановлені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила застосовуються у мирний час, тоді як особливості реалізації громадянами України права на перетин державного кордону у період воєнного стану врегульовується іншими нормативно-правовими актами.

У п.1 оскаржуваного рішення відповідач зазначив «у зв`язку із наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України « 964/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» тимчасово обмежено у праві виїзду з України».

Тобто таке, на думку суду, відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 року №967.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що тимчасові обмеження права громадян України на виїзд з України в період дії воєнного стану можуть запроваджуватися спеціальними актами законодавства. Такі акти ухвалюються після введення воєнного стану із урахуванням загроз, зумовлених збройною агресією ворога, заходів, необхідних для їх відвернення та відсічі збройної агресії, а також переліку прав та свобод, можливість обмеження яких передбачена Указом Президента України про введення воєнного стану.

Отже, наявна необхідність розмежування підстав тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України у період особливого правового режиму (воєнного стану) та підстав, які підлягають застосуванню до його запровадження. Для прикладу, передбачені ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» підстави тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, згадка про які міститься у п.1 форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України, є загальними та застосовуються як до, так і після введення воєнного стану.

Водночас застосована щодо позивача підстава для відмови у перетині державного кордону є спеціальним обмеженням, впровадженим в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.

За таких обставин, суд вважає, що відмова позивачу у перетині державного кордону з метою виїзду з України узгоджується із встановленими законодавством правилами, які відповідають вимозі якості, була чіткою, доступною та прогнозованою у застосуванні щодо нього.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення її прав та інтересів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України слід відмовити.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 52, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.