Рішення № 109967527, 31.03.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2023 року № 320/3092/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області, ЄДРПОУ: 21318350, адреса: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 08 листопада 2022 року №262440015774 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу з 31 жовтня 2022 року пенсію за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди навчання у Білоруському політехнічному інституті та періоди роботи в ТОВ «САМОТЛОРТРАНС», яке знаходиться в м. Ніжнєвартовськ Тюменської області, Російська Федерація, підтверджені записами у трудовій книжці та уточнюючими довідками; незараховані періоди навчання та трудової діяльності складають понад 9 років, а тому, з урахуванням підтвердженого страхового стажу понад 21 рік та у зв`язку з досягненням пенсійного віку, позивач має право на призначення йому пенсії за віком.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року відкрито провадження у справі №320/3092/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку від 22 лютого 2023 року.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 09 березня 2023 року.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта НОМЕР_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 08 листопада 2022 року №262440015774 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який звернувся до територіального органу ПФУ 31 жовтня 2022 року у віці 60 років, страховий стаж 21 рік 5 місяців 29 днів (необхідний страховий стаж 29 років) відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01 вересня 1982 року по 23 червня 1987 року згідно з дипломом від 23 червня 1987 року МВ №083864, оскільки в період навчання перетинається з роботою; для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 вересня 1982 року по 23 червня 1987 року необхідно надати уточнюючу довідку про тривалість навчання за денною формою; звернено увагу позивача про неможливість врахування для визначення права на пенсію довідок, виданих організаціями, що знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Листом ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 17 листопада 2022 року №2600-0207-8/150843 за результатами поданої позивачем заяви та наданих документів для призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» повідомлено про прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки за результатом розгляду доданих до заяви документів та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача складає 21 рік 5 місяців 29 днів. За наданими документами до страхового стажу не врахований період навчання згідно диплому від 23 червня 1987 року МВ №083864 з 01 вересня 1982 року по 23 червня 1987 року, оскільки зазначений період перетинається з періодом роботи, що потребує уточнення. Для врахування до страхового стажу вказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку з навчального закладу відповідно до Порядку. Додатково проінформовано, що неможливо врахувати для визначення права на пенсію, довідки, видані організаціями, що знаходяться на території держави, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Вважаючи рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами частини першої статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Частина п`ята статті 45 Закону № 1058 передбачає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійною фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону № 1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1 ).

Порядок підтвердження стажу роботи регламентований статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон № 1788).

Статтею 62 Закону № 1788 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Судом встановлено, що відповідно до записів №14, 15 у трудовій книжці НОМЕР_3 позивач у період з 27 липня 1982 року по 30 червня 1987 року був студентом денного відділення Білоруського політехнічного інституту (4 роки 11 місяців); відповідно до записів №№ 32-40 позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» у період з 30 грудня 2011 року по 29 жовтня 2013 року (1 рік 10 місяців), з 12 грудня 2013 року по 17 вересня 2014 року (0 років 09 місяців 05 днів), з 12 листопада 2014 року по 23 серпня 2015 року (0 років 09 місяців 12 днів), з 25 вересня 2015 року по 22 липня 2016 року (0 років 09 місяців 27 днів).

Періоди роботи позивача на ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» з 30 грудня 2011 року по 29 жовтня 2013 року, з 12 грудня 2013 року по 17 вересня 2014 року, з 12 листопада 2014 року по 23 серпня 2015 року, з 25 вересня 2015 року по 22 липня 2016 року підтверджуються також довідками, які уточнюють особливий характер чи умови праці, видані ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» від 09 вересня 2022 року №89, №90, №91, №92.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, станом на момент виникнення спірних відносин ГУ ПФУ в Хмельницькій області не було встановлено відсутності трудової книжки позивача або відповідних записів у ній щодо спірних періодів, наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи та навчання, які б унеможливлювали зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу відповідно до записів №№ 32-40 у трудовій книжці періодів роботи на ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» понад 4 роки з 30 грудня 2011 року по 29 жовтня 2013 року (1 рік 10 місяців), з 12 грудня 2013 року по 17 вересня 2014 року (0 років 09 місяців 05 днів), з 12 листопада 2014 року по 23 серпня 2015 року (0 років 09 місяців 12 днів), з 25 вересня 2015 року по 22 липня 2016 року (0 років 09 місяців 27 днів), суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

За приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

13 березня 1992 року в місті Москві підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).

Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода), а саме статті 6 Угоди, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №459/955/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 361/4899/17, від 12 червня 2018 року у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі №21-457а14.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

За наведених обставин, суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи за межами України за періоди роботи позивача на ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» з 30 грудня 2011 року по 29 жовтня 2013 року, з 12 грудня 2013 року по 17 вересня 2014 року, з 12 листопада 2014 року по 23 серпня 2015 року, з 25 вересня 2015 року по 22 липня 2016 року, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та довідками, які уточнюють особливий характер чи умови праці, видані ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» від 09 вересня 2022 року №89, №90, №91, №92.

При цьому, суд враховує той факт, що отримання позивачем на теперішній момент довідки про сплату страхових внесків є неможливим з огляду на те, що 24 лютого 2022 року у відповідь на акт збройної агресії Російської Федерації проти України, Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року.

При цьому, неможливість отримання довідки із незалежних від позивача причин не може слугувати підставою для відмови у зарахування періодів роботи до страхового стажу за наявності інших підтверджуючих доказів.

Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що спірні періоди страхового стажу позивача підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці та виданими ТОВ «САМОТЛОРТРАНС» довідками.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу відповідно до записів №14, 15 у трудовій книжці періоду навчання з 27 липня 1982 року по 30 червня 1987 року студентом денного відділення Білоруського політехнічного інституту (4 роки 11 місяців), суд зазначає наступне.

В силу положень Порядку №637 можна зробити висновок, що вимога про надання уточнюючої довідки на підтвердження запису в трудовій книжці може бути пред`явлена у випадку відсутності трудової книжки, та коли у ній відсутні необхідні записи, або записи є неправильними чи неточними.

Водночас, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що записи в трудовій книжці позивача щодо спірного періоду навчання, який не був врахований відповідачем до страхового стажу, містить необхідні реквізити, зокрема щодо періодів роботи, накази, їх дати, підписи осіб, що вчинили такі записи про прийняття, звільнення, печатки відповідного підприємства, організації. Жодних зауважень щодо невідповідності спірного запису про період навчання позивача з 27 липня 1982 року по 30 червня 1987 року студентом денного відділення Білоруського політехнічного інституту відповідачем в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком відповідачем не зазначено.

З урахуванням викладеного, у суду є підстави вважати, що відповідач не надав належних доказів на спростування достатності та достовірності записів в трудовій книжці позивача про період навчання позивача з 27 липня 1982 року по 30 червня 1987 року студентом денного відділення Білоруського політехнічного інституту, у зв`язку з чим позиція відповідача по справі у цій частині є необґрунтованою.

Згідно пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58), згідно з пунктом 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (підпункт 2.2 Інструкції).

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 61 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі по тексту - Закон №1556-VII) здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02 червня 1993 року № 161та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).

Із змісту наведених норм вбачається, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв`язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка.

Відповідно, період навчання позивача підтверджено не лише записом в трудовій книжці №14 та №15 про зарахування його студентом денної форми навчання та про закінчення Білоруського політехнічного інституту, а й наданою відповідачу копією диплому НОМЕР_4 , в якому вказано про закінчення навчання 30 червня 1987 року. Записи у трудовій книжці скріплені підписом особи, яка вчинила запис у трудовій книжці та печаткою підприємства.

При цьому, із записів у трудовій книжці вбачається, що період навчання позивача з 01 вересня 1982 року по 23 червня 1987 року (04 роки 11 місяців) частково перетинається з періодами роботи з 01 липня 1983 року по 26 серпня 1983 року (1 місяць 25 днів), з 05 липня 1984 року по 30 серпня 1984 року (1 місяць 25 днів), з 24 червня 1985 року по 26 липня 1985 року (1 місяць 2 дні).

Водночас, зазначені періоди роботи припадають на літні місяці, які у переважній більшості випадків є канікулярними місяцями, тобто періодами відпочинку від навчання; сумарно період навчання позивача, який перетинається з періодом роботи складає 4 місяці 22 дні, а період навчання за виключенням період роботи, які перетинаються, складає 4 роки та понад 6 місяців.

Згідно пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Виходячи з норм діючого законодавства вбачається, що періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01 січня 2004 року згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01 січня 2004 року - Законом №1058-IV та до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, відповідно, й періоди навчання за денною (очною) формою у навчальних закладах; час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

На підставі вище викладеного та з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що час навчання позивача в Білоруському політехнічному інституті підлягає зарахуванню до страхового стажу як такий, що підтверджується записами в трудовій книжці та дипломом за виключенням періоду навчання у літні місяці, який перетинається з роботою (з 01 липня 1983 року по 26 серпня 1983 року, з 05 липня 1984 року по 30 серпня 1984 року, з 24 червня 1985 року по 26 липня 1985 року).

Додатково суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17.

За таких обставин, вказані твердження відповідач в оскаржуваному рішенні щодо не врахування до страхового стажу позивача спірних періодів, не можуть бути підставою неврахування відповідних періодів роботи та навчання за виключенням періодів роботи, що перетинаються з навчанням, для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві, а також на нього не покладається обов`язок підтверджувати записи в трудовій книжці коли такі в ній містяться.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком позивачу періоди його навчання та роботи з 27 липня 1982 року по 30 червня 1987 року, за виключенням періоду роботи з 01 липня 1983 року по 26 серпня 1983 року, з 05 липня 1984 року по 30 серпня 1984 року, з 24 червня 1985 року по 26 липня 1985 року (4 роки та понад 6 місяців); з 30 грудня 2011 року по 29 жовтня 2013 року (1 рік 10 місяців), з 12 грудня 2013 року по 17 вересня 2014 року (0 років 09 місяців 05 днів), з 12 листопада 2014 року по 23 серпня 2015 року (0 років 09 місяців 12 днів), з 25 вересня 2015 року по 22 липня 2016 року (0 років 09 місяців 27 днів), які в сукупності складають понад 8 років та не зараховано цього часу до загального страхового стажу позивача, чим порушено його право на отримання належного йому пенсійного забезпечення, оскільки з урахуванням спірних періодів загальний страховий стаж позивача складає понад 29 років, а тому, з урахуванням досягнення пенсійного віку станом на дату подачі заяви від 31 жовтня 2022 року у нього виникло право на отримання пенсії за віком.

Отже, враховуючи страховий стаж, який був визнаний відповідачем в оскаржуваному рішенні від 08 листопада 2022 року №262440015774 - 21 рік 05 місяців 29 днів, та беручи до уваги спірні періоди страхового стажу та період навчання, загальний страховий стаж ОСОБА_1 станом на дату звернення за призначенням пенсії становить понад 29 років, відтак позивач набув право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 08 листопада 2022 року №262440015774 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05 травня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1)судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2)на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3)виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24. Квітня 2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до встановлених судом та вищевикладених обставин справи, позивач маючи право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернувся до відповідача із заявою, до якої надав необхідні, визначені законодавством документи.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Оскільки, звертаючись до відповідача із заявою від 31 жовтня 2022 року про призначення пенсії за віком позивач досяг законодавчо встановленого пенсійного віку60 років, мав необхідний страховий стаж 29 років, з урахуванням відсутності в оскаржуваному рішення про відмову у призначенні пенсії жодних інших підстав, крім спростованих в межах даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати його звернення з відповідною заявою.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (КиігТогца V. 8раіп) № 303-А, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року по справі № 802/2236/17-а.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність власних дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1984,80 грн, що підтверджується квитанціями №ПН79076 та № ПН79084 від 28 грудня 2022 року, а тому вказана сума підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ: 21318350, адреса: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10) від 08 листопада 2022 року №262440015774 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31 жовтня 2022 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1984,80грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ: 21318350, адреса: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2023

Суддя Панченко Н.Д.