Рішення № 109967470, 31.03.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2023 року м. Київ № 320/5695/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Української міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1) (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Виконавчого комітету Української міської ради (далі по тексту також відповідач, ВК УМР) (ЄДРПОУ: 24884653, адреса: 08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, пл. Шевченка, 1), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження ВК УМР від 26 квітня 2022 року №106-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу питань організації надання адміністративних послуг»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу організації надання адміністративних послуг ВК УМР.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки положеннями частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено можливість надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» на прохання працівника.

Оскільки, як стверджує позивачка, нею через додаток "VIBER" було подано заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, яка, на її думку, була розглянута та погоджена у зв`язку з відсутністю жодних повідомлень від відповідача про залишення такої заяви без розгляду та враховуючи відмітки у табелі обліку робочого часу про відсутність на роботі протягом березня та квітня 2022 року, в якому не зазначено про прогул, відсутні підстави для звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Крім того, на думку ОСОБА_1 , відповідачем порушено процедуру звільнення, оскільки до застосування дисциплінарного стягнення від позивачки не витребовувалися письмові пояснення, про наявність стягнення позивачку не було повідомлено під розписку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху зі встановленням строку для усунення недоліків.

На виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року ОСОБА_1 подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження); зобов`язано відповідача подати до суду належним чином завірені копії: заяву ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати від 28.02.2022 та наказ (розпорядження) відповідача за результатами розгляду вказаної заяви; розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2022 №106-к; доручення міського голови від 26.04.2022, зареєстроване за №185/4-22; витяг з табелю обліку робочого часу робітників та службовців за лютий, березень та квітень місяці 2022 року; інформацію щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за лютий, березень та квітень місяці 2022 року; зобов`язано позивача протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду: належним чином завірену копію заяви ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати з 28.02.2022 та докази її надіслання відповідачеві за номером телефону НОМЕР_2 ; у придатному для читання вигляді належним чином завірену копію трудової книжки ОСОБА_1 ; належним чином завірену копію витягу з додатку "VIBER" від 20.04.2022 стосовно інформування позивача про наявність та зміст розпорядження міського голови від 20.04.2022 № 93-к.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку від 13 вересня 2022 року.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 28 вересня 2022 року.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_3 ОСОБА_1 10 жовтня 2016 року прийнято на посаду адміністратора ВК УМР; 10 серпня 2018 року переведено на посаду спеціаліста І категорії з соціальних питань з соціальних питань, опіки та піклування; 12 квітня 2019 року переведена на посаду головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора).

Розпорядженням Виконавчого комітету Української міської ради від 20.04.2022 №93-к "Про організацію трудових відносин з посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради" зобов`язано для посадових осіб Виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради, які в робочий час перебувають за кордоном, крім перебування у відрядженнях та відпустках, оформлених в установленому порядку, відсутність на роботі оформити згідно чинного законодавства.

Відповідно до витягу з табелю обліку робочого часу робітників та службовців виконкому Української міської ради за березень та квітень 2022 року з 09.03.2022 по 26.04.2022 відмічено відсутність на робочому місці позивача кодом "НЗ".

Розпорядженням ВК УМР від 26 квітня 2022 року №106-к відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статті 24 Закону України «Про відпустки», постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 року №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану», розпорядження міського голови від 20 квітня 2022 року №93-к «Про організацію трудових відносин з посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради» ОСОБА_1 звільнено 26 квітня 2022 року з посади головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу з питань організації надання адміністративних послуг ВК УМР. Підстава: доручення міського голови від 26 квітня 2022 року, зареєстроване за №185/4-22.

Листом ВК УМР від 17 травня 2022 року №1319/1-22 на адвокатський запит представника позивачки про надання інформації та необхідних копій документів, що стосуються ОСОБА_1 , надано копії трудової книжки, розпорядження про призначення на посаду та розпорядження про звільнення позивачки, а також проінформовано про те, що 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 через додаток "VIBER" було направлено у відділ управління персоналом ВК УМР заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати. Вищезазначену заяву розглянуто не було у зв`язку з відсутністю попереднього погодження позивачкою даного питання з керівництвом. Повідомлено, що 20 квітня 2022 року у зв`язку з перебуванням посадових осіб за межами України, відділом управління персоналом ВК УМР через додаток "VIBER" було повідомлено ОСОБА_1 про наявність розпорядження міського голови №93-к від 20 квітня 2022 року «Про організацію трудових відносин з посадовими особами виконавчого комітету Української міської ради, структурних підрозділів Української міської ради». Зазначено, що ОСОБА_1 було повідомлено про її звільнення з посади головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу з питань організації надання адміністративних послуг ВК УМР через додаток "VIBER" у зв`язку з перебуванням останньої за межами України.

Вважаючи дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади протиправними, позивачка звернулась до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року №2493-III (надалі також Закон №2493, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до матеріалів справи, позивачка проходила службу у Виконавчому комітеті Української міської ради на посаді головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу з питань організації надання адміністративних послуг ВК УМР.

За змістом статті 7 Закону №2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 20 Закону №2493 передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (частина перша статті 147 Кодексу законів про працю України).

Статтею 148 Кодексу законів про працю України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно статті 149 Кодексу законів про працю України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 року №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» у разі перебування державного службовця або працівника державного органу в робочий час в Україні поза межами робочого місця без рішення керівника державної служби, зазначеного в пункті 1 цієї постанови, або за кордоном, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Системний аналіз зазначених вище положень законодавства дає підстави вважати, що до позивачки як посадової особи місцевого самоврядування, можливе застосування дисциплінарного стягнення, зокрема і звільнення за порушення трудової дисципліни.

Предметом цього спору є правомірність та обґрунтованість розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №106-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу питань організації надання адміністративних послуг» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У позовній заяві позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначила, що вона, перебуваючи за межами України у зв`язку з веденням на території України воєнного стану, направила відповідачу через мобільний додаток "VIBER" заяву про відпустку, яка, як вважала позивачка, була розглянута відповідачем.

Суд звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російською федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Як вбачається з витягу з додатку "VIBER", у чаті під назвою «Виконавчий комітет» було розміщено повідомлення, в якому працівникам ВК УМР, які відсутні на робочому місці, було запропоновано надати заяву про відпустку без збереження заробітної плати з 28 лютого 2022 року у зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні та зазначено про необхідність відправлення фотокопії такої заяви у мобільний додаток Вайбер на мобільний номер телефону НОМЕР_2 .

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачкою через мобільний додаток "VIBER" направлено фотокопію своєї заяви від 28 лютого 2022 року про відпустку без збереження заробітної плати з 28 лютого 2022 року у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні. Однак таку заяву розглянуто не було у зв`язку з відсутністю попереднього погодження позивачкою даного питання з керівництвом, що і слугувало у подальшому підставою для звільнення позивача із займаної посади.

Слід зазначити, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує і не змінює норми Кодексу законів про працю України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця, яким передбачено розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку прогулу саме «без поважних причин».

Відтак, саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивачки з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

При цьому, вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

До поважних причин відсутності на робочому місці можете відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу.

Суд зазначає, що пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №260/1739/20 зазначив, що прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2020 року у справі №291/1130/19 зазначив, що необхідною підставою для звільнення працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. При цьому, поважність причин виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Крім того, самого по собі виявлення відсутності працівника на роботі недостатньо. Такий факт має бути зафіксовано, зокрема, актом про відсутність працівника на роботі, який необхідно оформити безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі, або ж на наступний робочий день, який слідує за днем прогулу.

Водночас, матеріали справи не містять жодних доводів, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо фіксування, зокрема, актом про відсутність ОСОБА_1 на роботі, оформленого безпосередньо в дні нез`явлення її на роботі, або ж на наступний робочий день, який слідує за днем прогулу.

Як вже було встановлено судом, заява позивача про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та розпорядження відповідача про звільнення позивача із займаної посади надсилались сторонами альтернативними засобами зв`язку, зокрема, через додаток "VIBER". Тому суд не вбачає причин, які б заважали відповідачу ознайомити позивача із розпорядчим документом щодо надання їй відпустки через вказаний додаток.

Суд звертає увагу, що заява позивача про надання їй відпустки не взята до уваги відповідачем та їй не надано жодної правової оцінки у розпорядженні міського голови про застосування дисциплінарного стягнення до позивачки.

Також, відповідачем не вжито заходів із з`ясування причини відсутності позивачки на робочому місці, зокрема, не відібрано у позивача письмових пояснень щодо причин її відсутності на роботі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Відтак, на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача, відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.

Доказів здійснення телефонних дзвінків з метою встановлення місця знаходження позивача та інформування його про проведення у відношенні нього службового розслідування, суду також відповідачем не надано як і не надано доказів відмови позивачки від надання пояснень.

Суд вважає, що відповідач тим самим позбавив позивача законного права викласти своє ставлення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, навести свої доводи та міркування щодо них, спростувати їх, повідомити про докази, що їх спростовують тощо. Фактично відповідач позбавив позивача права на захист під час проведення службового розслідування.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем з істотним порушенням встановленої процедури застосування дисциплінарного стягнення, без отримання від позивача відповідних письмових пояснень, отже вказане розпорядження суб`єкта владних повноважень не можна вважати таким, що відповідає засадам розсудливості та обґрунтованості.

Відтак, відповідачем не вжито заходів зі встановлення причин відсутності позивачки на роботі, що призвело до нез`ясованих поважних причин відсутності працівника на робочому місці та прийняття рішення про звільнення за прогул без поважних причин з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду 03 листопада 2020 року, справа №291/1130/19.

Крім того, зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається відсутність відомостей про врахування ступеня тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких було вчинено проступок, і попередню роботу працівника, врахування яких відповідно до вимог статті 149 КЗпП України є обов`язковим при притягненні особи до дисциплінарної відповідальності та обранні виду стягнення.

Також, суд зазначає, що під вчиненням дисциплінарного проступку мається на увазі невиконання чи неналежне виконання працівником з його вини обов`язків, покладених на нього законодавством, колективним договором, трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо за ці діяння не передбачається кримінальна відповідальність.

Підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, як-от: КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків. Вина може виступати як умисел чи необережність.

Судом встановлено, що позивачка була відсутня на роботі протягом березня та квітня 2022 року з поважних причин, а саме у зв`язку із виїздом за кордон через військову агресію російської федерації проти України, що свідчить про відсутність її вини та, відповідно, про відсутність складу дисциплінарного проступку. Крім того, позивач вчинила дії щодо оформлення трудових відносин із відповідачем згідно чинного законодавства, проте відповідач не надав оцінки поданій нею заяви про надання відпустки.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що для прийняття рішення про звільнення працівника із займаної посади за прогул необхідно встановити такі обставини: по-перше, встановити факт відсутності працівника на робочому місці протягом трьох годин або протягом цілого робочого дня; по-друге, з`ясувати причини такої відсутності та обґрунтовано вважати їх неповажними; по-третє, систематичність вчинення даного проступку, тобто повторно протягом року.

Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року, справа №817/253/17.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, встановивши факт відсутності позивача на робочому місці, не з`ясував поважності причин вчинення даного проступку позивачем. Враховуючи зазначене суд вважає, що відповідач діяв не у порядку та спосіб, встановлений законом.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні міри дисциплінарного стягнення, відповідачем не було також надано належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Оцінюючи, чи відповідало застосоване до позивача дисциплінарне стягнення критеріям обґрунтованості та пропорційності, суд зазначає про те, що такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу та повинен застосовуватись у виняткових випадках і за вчинення особливих дисциплінарних проступків.

Водночас відповідач, усупереч вказаному, належним чином не обґрунтував необхідність застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення та неможливість застосування іншого, крім звільнення виду дисциплінарного стягнення, при тому, що останній за час перебування на посаді не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Наявні у матеріалах справи докази не дають підстав кваліфікувати виявлене одиничне порушення як грубе порушення дисципліни чи посадових інструкцій, достатнє для застосування такого виду стягнення як звільнення.

Також суд звертає увагу, що наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» затверджено форму табелю обліку використання робочого часу, згідно з яким умовне позначення «прогул» має бути відмічене кодом «ПР», а неявка з нез`ясованих причин - «НЗ».

Суд зауважує, що відповідно до витягу з табелю обліку робочого часу робітників та службовців за березень-квітень 2022 року щодо позивачки за вказані періоди проставлені відмітки з кодом «НЗ».

З урахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджено, що табель обліку робочого часу робітників та службовців за березень-квітень 2022 року не містить відміток щодо відсутності позивачки на роботі через прогул.

Враховуючи установлені обставини справи та наведене нормативне регулювання, суд приходить до висновку про протиправність розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №106-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу питань організації надання адміністративних послуг».

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що допущені відповідачем порушення процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є суттєвими та такими, що мають наслідком скасування розпорядження про накладення на позивача дисциплінарного стягнення та про його звільнення з посади, як такого, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема обґрунтованості, безсторонності (неупереджено), добросовісності, розсудливості, пропорційності, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Також суд вважає, що оскаржуване розпорядження не відповідає принципу "належного урядування", сформованому у рішеннях Європейського суду з прав людини, що полягає в обов`язку державних органів діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб із дотриманням власних внутрішніх процедур, запроваджених з метою посилення прозорості і ясності дій, мінімізації ризику помилок.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній посаді. Враховуючи наведене, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача поновити його на займаній посаді.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Щодо заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій позивач зазначив, що 25 травня 2022 року позивачка зверталась з позовом про оскарження спірного розпорядження до Обухівського районного суду Київської області.

Проте, ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року у справі №372/1316/22 закрито провадження у справі за позовом позивачки до ВК УМР про поновлення на роботі; в якій зазначено, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, зазначену ухвалу оприлюднено 29 червня 2022 року.

У зв`язку із зазначеним, позивачка 01 липня 2022 року звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до ВК УМР про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі (дане підтверджується відміткою підприємства поштового зв`язку на конверті).

Таким чином, вказані обставини свідчать про наявність поважних причини пропуску строку на звернення до Київського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою, з урахуванням чого суд вважає обґрунтованою заяву позивачки про поновлення строків звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.

Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат, а відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26 квітня 2022 року №106-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу з питань організації надання адміністративних послуг виконавчого комітету Української міської ради».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу з питань організації надання адміністративних послуг виконавчого комітету Української міської ради з 27 квітня 2022 року.

В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з міграційних питань (адміністратора) відділу з питань організації надання адміністративних послуг виконавчого комітету Української міської ради рішення суду звернути до негайного виконання.

Позивач - ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Виконавчий комітет Української міської ради ЄДРПОУ: 24884653, адреса: 08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, пл. Шевченка, 1.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2023

Суддя Панченко Н.Д.