Рішення № 10996551, 27.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 41/30027.08.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РИМ-К»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»

Простягнення 59967,22 грн.

За зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «РИМ-К»

Провизнання недійсним договору поставки № 9 від 01 січня 2007 року

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Куткіна О.М. –дов. № б/н від 20.05.2010 року;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Чеканов О.С. –дов. № б/н від 02.07.2010 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РИМ-К»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»про стягнення 53052,15 грн. –основного боргу, 2888,56 грн. – пені, 426,51 грн. –3 % річних, 3600,00 грн. –юридичних послуг та судові витрати.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати пов’язані з розглядом цієї справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору поставки № 9 від 01.01.2007 року не оплатив в повному обсязі поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 53052,15 грн.

Ухвалою від 21.06.2010 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 05.07.2010 року.

В судовому засіданні 05.07.2010 року представник позивача подав додаткові документи на вимогу ухвали суду та надав усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 05.07.2010 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд припинити провадження по даній справі, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

У зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів ухвалою від 05.07.2010 року розгляд справи було відкладено на 23.07.2010 року.

22.07.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»через канцелярію суду подало зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «РИМ-К», відповідно до якої просило суд визнати недійсним Договір поставки № 9 від 01 січня 2007 року, який був укладений між сторонами.

Відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати по позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Згідно зі ст. 61 Господарського процесуального кодексу України, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Розглянувши зустрічний позов, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 23.07.2010 року підтримав раніше подані заперечення на пояснення відповідача.

В судовому засіданні 23.07.2010 року представник відповідача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого стверджував, що жодної поставки за цим договором відбутися не могло через сплив строку позовної давності та крім того, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 23.07.2010 року підтримав зустрічні позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Ухвалою від 23.07.2010 року розгляд справи було відкладено на 27.08.2010 року.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 27.08.2010 року первісні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та крім того, підтримав раніше поданий відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні 27.08.2010 року представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по справі, відповідно до яких зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 27.08.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РИМ-К»(продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»(далі –покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 9 (далі-Договір), пунктом 1.1 якого сторони передбачили, що по даному договору продавець зобов’язується передати у власність, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити продукти харчування (далі –товар), у кількості, асортименті і по ціні, вказаних в накладних, рахунках –фактурах, актах прийому –передачі, які являються невід’ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна товару включає також вартість доставки товару від продавця до покупця.

Згідно з пунктами 3.2 та 3.3 Договору загальна сума кожної партії товару вказується у накладних, які оформляються на кожне відвантаження товару. Покупець зобов’язується провести оплату безготівково на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 3.4 Договору сторони узгодили, що умови оплати: передплата 100% або по домовленості сторін, відстрочка платежу 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати передачі товару.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 76652,00 грн., що засвідчується видатковими накладними № РН-00209 від 09 березня 2010 року на суму 4774,51 грн., №РН-00217 від 10 березня 2010 року на суму 7043,71 грн., № РН-00216 від 10 березня 2010 року на суму 6789,41 грн., № РН-00229 від 12 березня 2010 року на суму 1638,00 грн., № РН-00246 від 16 березня 2010 року на суму 4992,22 грн., № РН-00254 від 17 березня 2010 року на суму 7191,48 грн., № РН-00255 від 17 березня 2010 року на суму 5233,74 грн., № РН-00268 від 19 березня 2010 року на суму 1638,00 грн., № РН-0265 від 19 березня 2010 року на суму 6485,00 грн., № РН-00296 від 26 березня 2010 року на суму 7598,94 грн., № РН-00299 від 29 березня 2010 року на суму 5015,12 грн., № РН-00315 від 01 квітня 2010 року на суму 6957,29 грн., № РН-00322 від 02 квітня 2010 року на суму 8705,28 грн., № РН-00335 від 07 квітня 2010 року на суму 2589,30 грн.

В свою чергу, відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 23599,85 грн., що підтверджується банківськими виписками від 25.05.2010 року на суму 7043,71 грн., від 25.05.2010 року на суму 4774,51 грн., від 26.05.2010 року на суму 6789,41 грн., від 31.05.2010 року на суму 4992,22 грн., у зв’язку з чим в останнього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 53052,15 грн.

14 травня 2010 року позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою погасити існуючу заборгованість, на доказ чого надано фіскальний чек № 4238 від 14.05.2010 року, опис вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення (оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні), однак вищезазначена претензія залишена відповідачем без задоволення та належного реагування.

Станом на день розгляду справи в суді суму боргу відповідач не сплатив, належних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем відповідач не надав, а тому загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 53052,15 грн.

Згідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд здійснивши перерахунок суми позову приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 53052,15 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 5.2 Договору за прострочку терміну перерахування грошових коштів за товар, вказаного в п. 3.4 даного Договору. Покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент заборгованості, від суми неоплаченої вартості товару за кожний день прострочки оплати.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за поставлений товар, керуючись п. 5.2. Договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2888,56 грн.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням пунктів 3.4 та 5.2 Договору, здійснених поставок та проплат, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 2790,40 грн., перерахунок якої здійснено в межах періодів визначених позивачем.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 426,51 грн. 3 % річних.

Здійснивши перерахунок 3 % річних, з урахуванням умов Договору, прострочення по сплаті грошового зобов’язання, здійснених поставок та проплат, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 410,58 грн., перерахунок яких здійснено в межах періодів визначених позивачем.

Також, позивач просить стягнути з відповідача окрім державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, витрати на юридичні послуги в сумі 3600,00 грн., які визначає як збитки.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 ЦК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Чинним законодавством обов’язок по доведенню перших трьох складових цивільного правопорушення покладено на кредитора.

Однак позивач в порушення ст. 33 ГПК України, належним чином не довів та не обґрунтував наявність всіх необхідних елементів, для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків.

Зважаючи на те, що сплачені кошти в сумі 3600,00 грн. як збитки не доведені, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

22 липня 2010 року відповідач за первісним позовом подав через канцелярію суду зустрічний позов про визнання недійсним Договору поставки № 9 від 01 січня 2007 року, який був укладений між сторонами.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що зміст договору не відповідає вимогам нормативно –правових актів, так як не містить усіх істотних умов договору, а саме предмету та ціни.

Розглянувши подану зустрічну позовну заяву, заслухавши доводи та пояснення сторін, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із спірного Договору його умови відповідають вимогам чинного законодавства, а підстави на які посилається позивач за зустрічним позовом в обґрунтування зустрічного позову не є підставами для визнання його недійсним.

Зважаючи на викладене, а також, враховуючи те, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог належних доказів не надав та обов’язкових ознак для визнання недійсним спірного договору позивачем в розумінні ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України не довів, господарський суд приходить до висновку, що підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мандри за смаком»(місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Лютеранська, 3, код ЄДРПОУ 33151766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РИМ-К»(місцезнаходження: 04205, м. Київ, Оболонський р –н, просп. Оболонський, буд. 26; фактична адреса: 01034, м. Київ, вул. Олени Теліги, 3, код ЄДРПОУ 33195206) 53 052 (п’ятдесят три тисячі п’ятдесят дві) грн. 15 коп. –основного боргу, 2790 (дві тисячі сімсот дев’яносто) грн. 40 коп. –пені, 410 (чотириста десять) грн. 58 коп. – 3% річних, 562 (п’ятсот шістдесят дві) грн. 53 коп. – державного мита та 221 (двісті двадцять одну) грн. 38 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.М. Спичак

Дата підписання рішення

31.08.2010 року