Рішення № 109961078, 03.04.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/362/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (пров.Сімферопольський, б.6, літ. Д-1, м.Харків, 61052, код ЄДРПОУ: 38773958) до Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" (вул.Цементна, б.2, м.Харків, 61098, код ЄДРПОУ: 07934846) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

31.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Харківський автомобільний завод", в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" грошові кошти у розмірі 83 888,76 грн., які складаються з: суми основного боргу за Договором поставки у розмірі 57 598,38 грн., інфляційних нарахувань за прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки у розмірі 22 626,36 грн., три відсотки річних від прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки у розмірі 3 664,02 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 174,20 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №2/176 від 29.10.2020 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.02.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" до Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" стягнення коштів до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/362/23. Вирішено розгляд справи №922/362/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України); строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України); строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст.251 ГПК України); строк 5 днів з дня отримання відзиву на подання до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання сторонами клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

20.03.2023 через канцелярію суду від директора Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№6761 від 20.03.2023), в якому просить суд врегулювати спір мирним шляхом за участю судді.

21.03.2023 через кабінет Електронного Суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" надійшло клопотання (вх.№6870 від 21.03.2023), в якому заперечував проти врегулювання спору мирним шляхом за участю судді та зазначив про бажання укладення мирової угоди.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2023 в задоволенні заяви (вх.№6761 від 20.03.2023) директора Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" про мирне врегулювання спору за участі судді відмовлено.

27.03.2023 через кабінет Електронного Суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" надійшло клопотання (вх.№7430 від 27.03.2023), в якому повідомив суду, що переговори між позивачем та відповідачем щодо укладення мирової угоди у цій справі не завершились успіхом, а тому просить суд ухвалити рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах. Позовні вимоги ТОВ "Торговий дім "ПК ІНДУСТРІЯ" підтримує у повному обсязі та просить задовольнити, а усі судові витрати покласти на відповідача.

В той же день, через кабінет Електронного Суду від представника Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" надійшли заперечення (вх.№7435 від 27.03.2023), в яких просить суд залучити до участі у справу в якості третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, Міністерство Оборони України та Державний концерн «Укроборонпром», до складу якого входить відповідач, розглядати дані спірні правовідносини у звичайному позовному провадженні, за результатами якого відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач вважає необґрунтованими заявлення позовних вимог в цілому, оскільки, на думку відповідача, у позивача не виникло на час звернення з позовною заявою до суду права на судовий захист. У спірних правовідносинах, що виникли з вказаного позивачем договору, не визначено договором поставки термін розрахунків (наприклад, п.2.4). Як наслідок, не настав строк відліку інфляційних та трьох відсотків річних. Також не виникло право вимоги основного боргу, оскільки сторонами не передбачалось момент відліку строку позовної давності та, як наслідок, моменту відліку початку строку порушення права.

Також відповідач просить суд продовжити процесуальний строк на подання заперечень проти позовних вимог у випадку пропуску зазначеного строку. Клопотання обґрунтовано тим, що Державне підприємство отримало від позивача пропозицію відносно укладання мирової угоди, умови якої необхідно узгоджувати із Державним концерном «Укроборонпром», до складу якого входить підприємство. Кошти, стягнення яких просить позивач, можуть бути спрямовані на оборону країни. Крім цього, затримка у підготовці та направленні даного заперечення пов`язана із введенням в Україні воєнного стану та враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, включаючи повітряні тривоги, відключення електроенергії, обстріли міста Харкова, наявною у зв`язку з цим загрозою життю, здоров`ю та безпеці працівників підприємства.

31.03.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів поштової відправки заперечень проти позовних вимог позивачу по справі (вх.№7867 від 31.03.2023).

Розглянувши клопотання відповідача щодо розгляду спірних правовідносин у звичайному позовному провадженні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду відповідного клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п`яти днів з дня вручення ухвали.

Так, ухвалою суду від 01.02.2023 відповідачу встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України).

Як вбачається із КП "Діловодство спеціалізованого суду", відповідач зареєстрований в системі "Електронний Суд".

Система "Електронний суд" забезпечує обмін процесуальними документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, органами та установами системи правосуддя, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу. Водночас, функціонал системи "Електронний суд" передбачає механізм автоматичного оповіщення користувачів про надходження до Електронного кабінету процесуальних документів, зміни стану розгляду судової справи чи про надходження інших документів у справі, шляхом надсилання відповідного повідомлення на вказану користувачем адресу електронної пошти.

Відповідно до інформації із КП "Діловодство спеціалізованого суду" вищевказану ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 01.02.2023 було надіслано Державному підприємству "Харківський автомобільний завод" в його Електронний кабінет 01.02.2023 об 18:24.

Отже, строк на подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження сплинув 16.02.2023.

Частиною 5 статті 250 Господарського процесуального кодексу України визначено якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

Згідно ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Однак, відповідачем не наведено обґрунтованих підстав ані поважності пропуску строку для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, ані для здійснення розгляду справи №922/362/23 за правилами загального позовного провадження.

Невизнання позовних вимог відповідачем чи недосягнення сторонами згоди щодо укладення мирової угоди не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а свої заперечення проти позовних вимог відповідач мав можливість викласти у відзиві на позов.

Також суд зазначає, що жодних змін стосовно процесуального строку розгляду господарських справ та/або подання заяв по справі у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні чинним законодавством наразі не передбачено.

При цьому, відповідно до статті 26 закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №127/2897/13-ц.

Отже, саме лише посилання відповідача на факт впровадження на території України воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку у справі.

Обізнаність відповідача про судовий розгляд цієї справи, факт неодноразового подання ним процесуальних документів вказує на наявність можливості письмово висловити свою позицію відносно предмету спору, невикористання якої є суб`єктивним правом відповідача, яке не може перешкоджати встановленню правової визначеності відносно розглядуваного питання.

Крім того, суд звертає увагу, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи згідно з ч.4 ст.161 ГПК України.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При цьому, частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.2 ст.247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Предметом позову в цій справі є стягнення коштів у розмірі 83 888,76 грн., а отже ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та є незначної складності з огляду на незначний обсяг доказів, які потребують дослідженню, у зв`язку з чим справа може розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Суд зазначає, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, Міністерство Оборони України та Державний концерн «Укроборонпром», суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Разом з цим, згідно з ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на зазначене, відповідачем пропущено процесуальний строк для звернення з клопотанням про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

При цьому, ані обґрунтованих підстав пропуску такого строку, ані обґрунтованих підстав для залучення вказаних осіб для участі в якості третіх осіб у цій справі відповідачем не наведено та відповідних доказів не надано.

Твердження відповідача про входження до складу Державного концерну «Укроборонпром» та про те, що кошти, стягнення яких просить позивач, можуть бути спрямовані на оборону країни, не є безумовною підставою для залучення Державного концерну «Укроборонпром» до участі у цій справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про залучення до участі у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, Міністерство Оборони України та Державний концерн «Укроборонпром».

Стосовно клопотання відповідача про продовження процесуального строку на подання заперечень проти позовних вимог у випадку пропуску зазначеного строку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2, ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з ч.2 ст.251 Господарського процесуального кодексу України позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Так, ухвалою суду від 01.02.2023 позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст.251 ГПК України), а відповідачу встановлено строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України.

Проте, позивач до суду з відповіддю на відзив не звертався.

Разом з цим суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Враховуючи вищевикладене, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист та дотримання принципів господарського судочинства, суд вважає за можливе прийняти заперечення відповідача проти позовних вимог до розгляду та долучити їх до матеріалів справи.

Суд зазначає, що процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та наявною в КП "Діловодство спеціалізованого суду" інформацією щодо доставки електронного листа.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

29.10.2020 між Державним підприємством "Харківський автомобільний завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (постачальник) було укладено договір поставки №2/176 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, у порядку та на умовах, визначених даним Договором, постачальник зобов`язується відповідно до заявок покупця, поставляти покупцю у власність товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно зі специфікацією, яка міститься в Додатку 1 до Договору і є його невід`ємною частиною (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного Договору.

Згідно з п.1.2. Договору партією товару за Договором є кількість і асортимент товару, що визначені кожною окремою заявкою покупця за цим Договором (далі - заявка). Замовлення покупцем товару здійснюється шляхом надання заявки постачальнику електронним листом на адресу або он лайн замовленням на сайті: office@pkind.com.ua, або телефонним зв`язком: за номером телефону (093) 356-75-65.

Загальна ціна Договору та ціна за одиницю товару зазначаються в специфікації та включають у себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору. Ціна товару визначається в національній валюті України (п.2.1.Договору).

Ціна Договору може бути зменшена покупцем в односторонньому порядку в залежності від реального фінансування видатків покупця, у порядку передбаченому даним Договором (п.2.2.Договору).

Розрахунок здійснюється за кожну окрему поставлену партію товару після підписання акта приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару відповідно до умов специфікації (п.2.3.Договору).

Розрахунок здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, на підставі специфікації, заявки покупця, акту приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару, а також відповідно до інших умов Договору (п.2.4.Договору).

Поставка товару здійснюється на умовах поставки DDP («Зі сплатою мита»), відповідно до правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс», у редакції 2010 року, у місце, зазначене в специфікації до Договору та у строк, відповідно до заявок покупця, транспортом постачальника (п.3.1.Договору).

Завантаження та розвантаження поставленого товару здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника. Товар повинен мати відповідне пакування, яке забезпечує його цілісність та збереження якості під час транспортування та розвантаження (п.3.2.Договору).

Датою поставки (передачі) товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання товару покупцем від постачальника у відповідності до належно оформлених первинних документів: видаткової накладної або акта приймання-передачі товару (далі разом - первинні документи). Первинні документи крім обов`язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством, повинні містити посилання на номер та дату Договору та відповідний номер та дату заявки, згідно з якою здійснюється поставка товару (п.3.3.Договору).

Постачальник зобов`язаний одночасно з поставкою товару надати покупцю оригінали або належним чином завірені копії документів, що передбачені чинним законодавством України як обов`язкові для такого виду товару, а також додаткові документи у відповідності до умов закупівлі та специфікації, що підтверджують якість товару (п.3.5.Договору).

Згідно з п.4.1. Договору сторони по Договору за неналежне виконання своїх зобов`язань несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами даного Договору.

По всіх видах зобов`язань, вимог і відповідальності сторін за цим Договором сторони домовилися встановити позовну давність тривалістю три роки (за винятком випадків, коли законом передбачено більш тривалу позовну давність) (п.4.5.Договору).

Сторони Договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які не існували під час укладання Договору, виникли поза волею сторін, якщо ці обставини вплинули на виконання Договору. Відсутність у боржника коштів, потрібних для виконання зобов`язань за Договором або відсутність у сторони відповідних дозвільних документів необхідних для виконання Договору не є обставинами непереборної сили (п.4.6.Договору).

Сторона, яка не може виконувати зобов`язання за даним Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна негайно письмово повідомити іншій стороні про їх настання/припинення, але у будь якому випадку, не пізніше п`яти робочих днів з дня настання обставин. Таке письмове повідомлення є належним підтвердженням настання відповідних обставин, якщо протягом 14 календарних днів, зазначене повідомлення буде підтверджено документом компетентного органу (п.4.7.Договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань - до повного виконання відповідних зобов`язань за даним Договором (п.5.1.Договору).

Згідно із Специфікацією до Договору (Додаток №1) сторони погодили поставку товару, а саме: Підшипник 502309 М у кількості 90 шт, Підшипник 2002826 М у кількості 15 шт, Підшипник 208 (6208) у кількості 15 шт, Підшипник 215 (6215) у кількості 15 шт, Підшипник 220 (6220) у кількості 15 шт, Підшипник ШС-30 у кількості 50 шт. Загальна ціна Договору становить: без ПДВ 47 998,65 грн., крім того ПДВ 9599,73 грн., разом з ПДВ 57 598,38 грн. Код предмета закупівлі за цим Договором за ДК 021:2015 (СРV): 44440000-6 Вальниці. Ідентифікатор (номер) закупівлі за цим Договором у системі «Рrоzorrо»: UА-2020-10-09-003344-с. Оплата товару здійснюється наступним чином: 100% впродовж 30 (тридцяти) робочих днів з моменту отримання товару. Періодичність поставок: відповідно до заявок покупця. Постачальник зобов`язаний поставити товар у строк, визначений у заявках покупця, але не більше ніж 3 робочих дні. Адреса місця поставки: м. Харків, вул. Цементна, 2.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №2910020 від 29.10.2020 на загальну суму 57 598,38 грн.

Відповідно до видаткової накладної №511001 від 05.11.2020 та товарно-транспортної накладної №Р511001 від 05.11.2020, позивач 05.11.2020 поставив відповідачу товар (Підшипник 502309 М у кількості 90 шт, Підшипник 2002826 М у кількості 15 шт, Підшипник 208 (6208) у кількості 15 шт, Підшипник 215 (6215) у кількості 15 шт, Підшипник 220 (6220) у кількості 15 шт, Підшипник ШС-30 у кількості 50 шт.) на загальну суму у розмірі 57 598,38 грн.

В той же день, позивач зареєстрував відповідну податкову накладну №40, що підтверджується квитанцією №9312501940 від 05.11.2020 про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. від про реєстрацію податкової накладної в Єдиному

Договір поставки №2/176 від 29.10.2020, Специфікація до Договору, видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Проте, як стверджує позивач, відповідачем за отриманий товар оплата у визначений у Специфікації строк здійснена не була. Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, зокрема, велися переговори із представниками відповідача, однак заборгованість відповідачем не погашена. Розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором складає 57 598,38 грн., що і стало підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.

В свою чергу відповідач вважає необґрунтованими заявлення позовних вимог в цілому, оскільки, на думку відповідача, у позивача не виникло на час звернення з позовною заявою до суду права на судовий захист. У спірних правовідносинах, не визначено договором поставки термін розрахунків (наприклад, п.2.4). Як наслідок, не настав строк відліку інфляційних та трьох відсотків річних. Також не виникло право вимоги основного боргу, оскільки сторонами не передбачалось момент відліку строку позовної давності та, як наслідок, моменту відліку початку строку порушення права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 29.10.2020 між Державним підприємством "Харківський автомобільний завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (постачальник) було укладено договір поставки №2/176, відповідно до п.1.1. якого, у порядку та на умовах, визначених даним Договором, постачальник зобов`язується відповідно до заявок покупця, поставляти покупцю у власність товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються згідно зі специфікацією, яка міститься в Додатку 1 до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного Договору.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Відповідно до Специфікацією до Договору, сторони погодили поставку товару на загальну суму 57 598,38 грн. та визначили, що постачальник зобов`язаний поставити товар у строк, визначений у заявках покупця, але не більше ніж 3 робочих дні. Адреса місця поставки: м. Харків, вул. Цементна, 2.

В той же день, позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №2910020 від 29.10.2020 на загальну суму 57 598,38 грн.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 05.11.2020 позивач поставив відповідачу товар (Підшипник 502309 М у кількості 90 шт, Підшипник 2002826 М у кількості 15 шт, Підшипник 208 (6208) у кількості 15 шт, Підшипник 215 (6215) у кількості 15 шт, Підшипник 220 (6220) у кількості 15 шт, Підшипник ШС-30 у кількості 50 шт.) на загальну суму у розмірі 57 598,38 грн., що підтверджується видатковою накладною №511001 від 05.11.2020 та товарно-транспортною накладною №Р511001 від 05.11.2020.

В той же день, позивач зареєстрував відповідну податкову накладну №40, що підтверджується квитанцією №9312501940 від 05.11.2020 про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вказаний товар було отримано уповноваженим представником відповідача без жодних зауважень чи заперечень.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, відповідач повинен був здійснити оплату товару у строк до 17.12.2020.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що розрахунок здійснюється за кожну окрему поставлену партію товару після підписання акта приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару відповідно до умов специфікації.

Розрахунок здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, на підставі специфікації, заявки покупця, акту приймання-передачі або видаткової накладної на партію товару, а також відповідно до інших умов Договору (п.2.4.Договору).

Згідно умов Специфікації до Договору, сторони визначили спосіб оплати товару наступним чином: 100% впродовж 30 (тридцяти) робочих днів з моменту отримання товару.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначення Договором термін розрахунків, оскільки згідно умов Специфікації до Договору, яка є його невід`ємною частиною, сторонами було погоджено строк розрахунку за поставлений товар, а отже дані правовідносини регулюються ч.1 ст.530 ЦК України.

В цим, відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Отже, сам факт отримання відповідачем відповідного товару згідно видаткової накладної №511001 від 05.11.2020 та товарно-транспортної накладної №Р511001 від 05.11.2020 у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства є підставою для виконання відповідачем зобов`язання в частині оплатити товару.

Проте, доказів оплати відповідачем товару матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №903/394/18 та від 17.11.2018 у справі №911/205/18.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар отриманий на підставі видаткової накладної №511001 від 05.11.2020 та товарно-транспортної накладної №Р511001 від 05.11.2020., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 57 598,38 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що надані відповідачем заперечення щодо відсутності у позивача права вимоги основного боргу та права на судовий захист спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Також, позивач просить стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 3 664,02 грн. та інфляційних втрат у розмірі 22 626,36 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Разом з цим необхідно враховувати, що сторони укладаючи Договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, строк оплати товару та відповідальність за невиконання своїх зобов`язань. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлений йому товар.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач в позовній заяві просив суд вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне надати сторонам строк протягом п`яти днів з дня отримання цього рішення для подання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, заяв, клопотання тощо.

У разі ненадання сторонами вищезазначених документів у строк встановлений судом питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката буде розглянуто судом за наявними в матеріалах справи документами.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" до Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" (вул.Цементна, б.2, м.Харків, 61098, код ЄДРПОУ: 07934846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (пров.Сімферопольський, б.6, літ. Д-1, м.Харків, 61052, код ЄДРПОУ: 38773958) суму основного боргу за Договором поставки у розмірі 57 598 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн. 38 коп., інфляційні нарахування за прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки у розмірі 22 626 (двадцять дві тисячі шістсот двадцять шість) грн. 36 коп., три відсотки річних від прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки у розмірі 3 664 (три тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 02 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 174 (дві тисячі сто сімдесят чотири) грн. 20 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "03" квітня 2023 р.

Суддя Т.О. Пономаренко