Вирок № 109954296, 09.03.2023, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7604/22

1-кп/357/19/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.03.2023 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження за №12021111030002193, внесеному до ЄРДР 17.09.2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки ст. Іванівське, Красноармійського району, Краснодарського краю, громадянки України, з повною вищою освітою, працюючої на посаді директора ПП «ЛІРІС», вдови, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представники потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

представник цивільного позивача ОСОБА_9 ,

захисник ОСОБА_10 ,

обвинувачена ОСОБА_3 ,

У С Т А Н О В И В:

17.09.2021 року приблизно о 6 годині 50 хвилин, ОСОБА_3 керуючи технічно справним автомобілем "RENAULT SANDERO", реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення дорожнього знаку 2.1 ПДР України «дати дорогу» здійсняючи виїзд з дворової території на вул. Сквирське Шосе 248 в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог п. 2.3(б) ПДР України, в якому зазначено: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п. 2.3(д) ПДР України, в якому зазначено: «Водій повинен не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», п. 10.1 ПДР України, в якому зазначено: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», п. 10.2 Правил дорожнього руху згідно з яким «виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній, а з`їжджаючи з дороги - велосипедистам і пішоходам, напрямок руху яких він перетинає», не була уважна під час керування транспортним засобом, не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, внаслідок чого своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, не врахувала дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не обрала безпечну швидкість руху, не впоралася з керуванням автомобілем, здійснила виїзд автомобіля на головну дорогу, де допустила зіткнення з автомобілем "OPEL COMBO", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , який рухався по своїй смузі руху по вул. Сквирське Шосе зі сторони вул. Турчанінова в напрямку вул. Гайок.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля "OPEL COMBO", ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів ребер ліворуч та праворуч, лівобічний гідроторакс, пневмоторакс, перелом грудини. Дані ушкодження відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як для повного зрощення перелому необхідно тривалий строк більш ніж 3 тижні.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "OPEL COMBO", ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді: у вигляді забою головного мозку середнього ступеня, субарахноїдальний крововилив з ліва, ішемічні забої обох півкуль головного мозку з посттравматичною енцифалопатією обох скроневих ділянок множинних переломів ребер зліва, перелом лівої ключиці та лівої лопатки, перелом поперечних відростків 6-10 грудних хребців, двобічний гемопневмоторакс, гемологічний забій нижньобазальних сегментів обох легень. Дані ушкодження відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які, згідно з пунктом 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ МОЗ №6 від 17 січня 1995 року, спричинили тривалий розлад здоров`я строком понад 3 тижні ( більш як 21 день).

Грубе порушення водієм ОСОБА_3 вимог п. п. 10.1, 2.3 (б), (д), 10.2 ПДР України та дорожнього знаку 2.1 «дати дорогу» перебувають в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді середнього тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України визнала повністю, щиро розкаялася, підтвердила обставини вчинення нею кримінального правопорушення. Повідомила, що 17.09.2021 року, близько 7 години ранку, керувала автомобілем та виїздила на вулицю Сквирське шосе з приватного сектору. Світлофор був у "сплячому" режимі, стояли неправильно припарковані автомобілі. Коли розпочала рух виїзду, то побачила, що в її бік, на великій швидкості, по головній дорозі, рухався автомобіль і вийшло зіткнення. Машина ОСОБА_5 виїхала на зустрічну смугу і вдарила лівою стороною, був сильний удар, постраждала людина, яка сиділа на задньому сидінні. Права передня частина її автомобіля контактувала з автомобілем ОСОБА_5 . Також, на місці пригоди була ОСОБА_11 , яка є цивільним позивачем. Спочатку вона відмовилася від госпіталізації, а в подальшому звернулася за медичною допомогою та перебувала на стаціонарному лікуванні. Вона після зіткнення вона вийшла з машини, надавала допомогу водію та пасажирам. ЇЇ донька, яка була з нею в автомобілі, викликала швидку допомогу. Працівників поліції мабуть також викликала донька, вона точно не пам`ятає, бо була зайнята допомогою пасажирам. Не заперечувала, що не надала перевагу в русі автомобілю, який рухався по головній дорозі, при цьому порушила п.п. 2, 3 б, д, 10.1. 10.2 Правил дорожнього руху, внаслідок яких трапилася дана дорожньо-транспортна пригода та потерпілим спричинені тілесні ушкодження. Вона не хотіла таких наслідків, умислу на вчинення злочину не мала. Частково відшкодувала матеріальну шкоду, а саме ОСОБА_11 1500 грн., ОСОБА_5 по чекам, які він надавав за витрати на лікування, десь орієнтовно 12000 грн., потерпілій ОСОБА_6 виплатила 48000 грн. Зазначила, що 22 чи 23 вересня 2021 року ОСОБА_5 сам особисто забирав свій автомобіль зі штрафмайданчину. Наголосила, що в подальшому буде відшкодовувати завдану шкоду. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_11 в частині моральної шкоди та витрат на правову допомогу визнала частково.

Показання обвинуваченої в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

З`ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_3 повністю визнала свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченої та матеріалами кримінального провадження, які характеризують її особу й стосуються речових доказів у провадженні. При цьому судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.

Суд встановив, що своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.

При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

При призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_3 суд враховує суспільну небезпеку вчиненого необережного злочину, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має постійне місце реєстрації та проживання, де позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно працевлаштована. Також судом враховується відношення обвинуваченої до вчиненого, часткове відшкодування завданої шкоди потерпілим, їх думки щодо призначення покарання вони покладаються на розсуд суду.

Обставинами, що пом`якшують покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання - не встановлено.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини.

Вирішуючи питання про призначення менш суворого покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, суд зазначає, що наряду з іншими видами покарань, вказаною нормою закону передбачено також штраф. Разом із тим, призначаючи покарання у виді штрафу і визначаючи його розмір, суди мають враховувати майновий стан обвинуваченого. Майновий стан винного є поняттям оціночним. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір заробітної плати, пенсії чи стипендії такої особи; грошових доходів від підприємницької чи іншої законної діяльності; доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; доходів від цінних паперів; нерухомого та іншого майна. На думку суду, даний вид покарання не може бути застосований до обвинуваченої, оскільки даним кримінальним правопорушенням завдано шкоди потерпілим та останні звернулися з цивільними позовами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які потребують відшкодування та коштів.

З огляду на викладене, враховуючи, що до ОСОБА_3 не може бути застосований менш суворий вид покарання, передбачений санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, суд дійшов висновку, що для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення нею нових злочинів, їй необхідно і достатньо призначити покарання, передбачене санкцією 1 статті 286 КК України, у виді виправних робіт, з відрахуванням в дохід держави 10% із суми заробітку.

Що стосується додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то суд враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини злочину, встановлення прямого причинного зв`язку порушень ОСОБА_3 вимог пунктів Правил дорожнього руху України з вказаною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, суд дійшов висновку, що воно має бути призначено у межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

На думку суду, призначене основне та додаткове покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення нових злочинів, воно буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого правопорушення і особою винної та не буде становити особистий надмірний тягар для особи.

Що стосується заявлених цивільних позовів, то суд дійшов наступного висновку.

Потерпілим ОСОБА_5 до початку судового розгляду був заявлений цивільний позов, в якому останній просив стягнути з ПАТ НАСК "ОРАНТА" на його користь матеріальну шкоду 118163,13 грн. матеріальної шкоди, 3871,42 грн. за шкоду заподіяну життю та здоров`ю, 193,58 грн. моральної шкоди. Також просив стягнути з ОСОБА_12 187306,42 грн. моральної шкоди та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

В ході судового розгляду ОСОБА_5 було подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з ПАТ НАСК "ОРАНТА", оскільки страхова компанія відшкодувала потерпілому матеріальну та моральну шкоду, яка підлягала стягненню з неї. Потерпілий та його представник підтримали цивільний позов в лише в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу з ОСОБА_12 та просили задовольнити в іншій частині не підтримали позов у зв`язку з його відшкодуванням.

ОСОБА_13 до початку судового розгляду був заявлений цивільний позов, в якому остання просила стягнути з ПАТ НАСК "ОРАНТА" на її користь 6694,46 грн. за шкоду заподіяну життю та здоров`ю, 334,72 грн. моральної шкоди. Також просила стягнути з ОСОБА_12 49665,28 грн. моральної шкоди та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

При вирішенні цивільного позову, суд приймає до уваги положення Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р.) щодо необхідності дотримання балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви, - з іншого.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, якою встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачають відшкодування за неї за наявності вини особи, яка заподіяла шкоду.

Частиною 1 ст. 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З матеріалів кримінального провадження убачається, що користувач ОСОБА_3 застрахувала автомобіль "RENAULT SANDERO", реєстраційний номер НОМЕР_1 в ПАТ НАСК "ОРАНТА", що підтверджується полісом АТ №0980388 від 29.06.2021 року.

Згідно ст.6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а також моральну шкоду.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.

Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст. 35 Закону, передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

З огляду на це, протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого ст. 128 КПК України.

Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 19 червня 2019 року (справа № 465/4621/16-к) і зводиться до того, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є обов`язковим.

В обґрунтування понесених матеріальних витрат ОСОБА_11 надала документи, які підтверджують факт понесення матеріальних витрат на лікування внаслідок отриманих в ході ДТП тілесних ушкоджень.

Обговорюючи обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди на користь ОСОБА_11 з цивільного відповідача ПАТ НАСК "ОРАНТА", суд приходить до дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до абзацу першого п. 24.1 ст. 24 Закону - у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Заявлена ОСОБА_11 сума витрат на лікування підлягає задоволенню та стягненню з ПАТ НАСК "ОРАНТА" з огляду на доведеність, оскільки до цивільного позову надано копії квитанцій, які підтверджують придбання лікарських засобів на суму 6694,46 грн. та виписки із медичного закладу із зазначенням призначених лікарських препаратів. Таким чином, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача ПАТ НАСК "ОРАНТА" на користь ОСОБА_11 документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, пов`язаної з лікуванням в загальній сумі 6694,46 грн.

Згідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моральна шкода, яка має бути сплачена страховиком у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Враховуючи, що шкода заподіяна здоров`ю ОСОБА_11 підтверджена в розмірі 6694,46 грн., суд вважає за необхідне стягнути з ПАТ НАСК "ОРАНТА" на користь ОСОБА_11 , моральну шкоду в сумі 334,72 грн

Щодо вимог потерпілого ОСОБА_5 та ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч.1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, позивач, вважаючи страхове відшкодування моральної шкоди недостатнім для відшкодування моральної шкоди, має право на відшкодування обвинуваченим різниці між фактичним розміром завданої моральної шкоди і страховою виплатою, належною йому до виплати від страховика.

Отже, виходячи з аналізу вищевикладених норм закону, враховуючи, що суд дійшов висновку про винуватість обвинуваченої у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, суд дійшов висновку про наявність обов`язку обвинуваченої відшкодувати потерпілому ОСОБА_5 та ОСОБА_13 завдану моральну шкоду.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Позивач ОСОБА_5 внаслідок отриманої травми в результаті ДТП, без сумніву зазнав фізичного болю та через нанесені йому травми проходив лікування. Отримані позивачем ушкодження позначились на стані його здоров`я. Всі наведені обставини потягнули душевні страждання, переживання та негативні емоції та призвели до порушення ритму життя позивача.

Виходячи із вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що заявлена сума моральної шкоди є завищеною, та визначає розмір завданої моральної шкоди потерпілому у розмірі 10000,00 грн.

Позивач ОСОБА_11 внаслідок отриманих травми в результаті ДТП, без сумніву зазнала сильного фізичного болю та через нанесені їй травми проходила лікування, що призвело до ушкодження здоров`я, фізичного болю, втраті душевного спокою, зміні звичного способу життя.

Виходячи із вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що заявлена сума моральної шкоди є завищеною, та визначає розмір завданої моральної шкоди ОСОБА_11 у розмірі 10000,00 грн.

Заначений розмір задоволених позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченої, з одного боку, та інтересами ОСОБА_5 та ОСОБА_11 - з іншого.

Щодо заявлених ОСОБА_5 та ОСОБА_11 процесуальних витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно до ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу.

Частиною 2 ст. 120 КПК України передбачено, витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Статтею 125 КПК України передбачено, що суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Судом встановлено, що відповідно до договору № 19 від 20.09.2021 року потерпілий ОСОБА_5 уклав угоду з адвокатським бюро «Сергія Дейнеки» про надання правової допомоги.

Також, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору № 230 від 18.08.2022 року ОСОБА_11 уклала угоду з адвокатом ОСОБА_9 про надання правової допомоги.

При визначенні необхідного розміру витрат на правову допомогу, суд керується відповідними правовими позиціями, які зафіксовані Верховним Судом, зокрема в Постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, де зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також констатовано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до квитанції Р271930 від 29.11.2022 року ОСОБА_5 сплачено адвокатське бюро «Сергія Дейнеки» за надання правової допомоги 5000 грн., тобто надано суду документального підтвердження понесених витрат на правову допомогу.

Відповідно до розрахунку витрат на правову та допомогу квитанції від 19 січня 2023 року, ОСОБА_11 сплачено самозайнятій особі адвокату ОСОБА_9 за надання правової допомоги 5000 грн., тобто надано суду документального підтвердження понесених витрат на правову допомогу.

Таким чином, керуючись принципами справедливості та верховенством права, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з обставин кримінальної справи, суд вважає, що розумним та справедливим розміром та підтвердженим понесених ОСОБА_5 ОСОБА_11 витрат на правову допомогу слід вважати витрати на суму по 5000 грн. кожним, які підлягають стягненню з обвинуваченої на їх користь.

Установлено, що підстав для вирішення питань пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченої немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченої на користь держави в розмірі 8701,10 грн.

Долю речових доказів суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити їй покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді виправних робіт на строк на 1 рік з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків від суми заробітку з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не застосовувати.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» задовольнити.

Стягнути з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, в розмірі 6694,46 грн. та моральну шкоду в розмірі 334,72 грн.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Речові докази:

- оптичний DVD-R диск, на якому містяться відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження магазину та авто лазні, що розташовані поруч з місцем ДТП за адресою: АДРЕСА_2 , який зберігається при матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження;

- автомобіль "RENAULT SANDERO", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який переданий на зберігання ОСОБА_3 залишити у останньої, як у власника майна;

- автомобіль "OPEL COMBO", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який переданий на зберігання ОСОБА_5 залишити у останнього, як у власника майна;

- автомобіль "MERCEDES-BENZ 611 ПЕ", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який переданий на зберігання ОСОБА_14 залишити у останнього, як у власника майна.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в розмірі 8701,10 (вісім тисяч сімсот одна) грн. 10 коп.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.

Суддя: ОСОБА_15