Постанова № 10995088, 05.08.2010, Харківський окружний адміністративний суд

КОПІЯ< Текст >

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05.08.2010 р. № 2а- 1144/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В.

При секретарі: Нікітіної О.В.

За участю представників сторін:

Позивача: Спасибо В.В., Бідний Б.Г.

Відповідача: Сазонов Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, в якому просить скасувати видане відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000170843/0 від 07.12.2009р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що визначення йому органом державної податкової служби сум податкового зобовязання було проведене з порушенням норм ст.ст. 3, 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та деяких інших законодавчих актів.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, проти задоволення позову заперечує, вважає визначені ним суми податкового зобовязання правомірними, а позовні вимоги такими, що суперечать Закону України «Про податок на додану вартість» і Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого в Міністерстві юстиції України 30.06.2005р. за № 702/10982 із змінами і доповненнями.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Позивач уклав з Головним управлінням Державного казначейства в Харківській області, Головним фінансовим управлінням Харківської облдержадміністрації, Головним управлінням житлово-комунального господарства і розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації, Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» наступні договори про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2008р. № 440: № 275/440 від 12.08.2008р., № 20/440 від 04.07.2008р., № 184/440 від 25.07.2008р., № 18/440 від 04.07.2008р.

Згідно умов пунктів 1.1. перелічених договорів їх предметами є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2008р. №440.

Відповідно до умов п.п.2.2-2.8 зазначених договорів передбачені наступні обовязки:

- обовязок Державного казначейства України на підставі рішення Міністерства фінансів України перерахувати грошові суми, залучені з єдиного казначейського рахунку Головному управлінню Державного казначейства в Харківській області (п.2.2 договорів);

- обовязок Головного управління Державного казначейства в Харківській області перерахувати ці ж самі грошові суми Головному фінансовому управлінню Харківської облдержадміністрації (п.2.3 договорів) як субвенцію з Державного бюджету;

- обовязок Головного фінансового управління Харківської облдержадміністрації перерахувати ці ж самі грошові суми Головному управлінню житлово-комунального господарства і розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації (п.2.4 договорів) як субвенцію з Державного бюджету;

- обовязок Головного управління житлово-комунального господарства і розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації перерахувати ці ж самі грошові суми позивачу (п.2.5 договорів) для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення;

- обовязок позивача перерахувати ці ж самі грошові суми Дочірній компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (п.2.6 договорів) для погашення заборгованості за природній газ згідно рішень господарського суду Харківської області та актів звірки;

- обовязок Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» перерахувати ці ж самі грошові суми Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» (п.2.7 договорів) для погашення заборгованості за придбання природного газу згідно договорів.

Факт укладення договорів та їх зміст не є предметом спору, визнається сторонами і підтверджується безпосередньо вказаними вище договорами, копії яких долучені до матеріалів справи.

Суд таким чином встановив із змісту перелічених вище договорів, що грошові суми позивач одержував не як субвенцію з Державного бюджету України, а як суми для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення.

Позивач на виконання умов вказаних вище договорів отримав на свій рахунок грошові суми в розмірі 41501231,53грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за 28.08.2008р., копія якої долучена до матеріалів справи.

Також позивач на виконання умов договорів про організацію взаєморозрахунків перерахував одержані суми грошових коштів на банківський рахунок Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1, 2, 5, 6 від 22.08.2008р. (одержані банком 29.08.2008р.). Цей факт підтверджений зазначеними платіжними дорученнями, копії яких додано до матеріалів справи. Загальна сума грошових коштів відповідно до цих платіжних доручень становить 41501231,53грн.

Відповідач в період з 17.11.2009р. по 24.11.2009р. провів податкову перевірку, за наслідками якої склав і направив позивачу Акт № 3895/43-010/31557119 від 24.11.2008р. «Про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість». Із змісту акту вбачається, що відповідач при проведенні перевірки виявив порушення пп.5.12.5 п.15.12. розділу 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого в Міністерстві юстиції України 30.06.2005р. за № 702/10982 із змінами і доповненнями, а також підпункту 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» 168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами і доповненнями. Відповідач вважає, що позивач у податковій декларації за вересень 2009 року занизив суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, у розмірі 1454530,00грн.

За результатами розгляду акту відповідач склав і направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000170843/0 від 07.12.2009р., яким додатково нарахував позивачу податкове зобовязання за податком на додану вартість на суму 1527256,5грн., в тому числі за основним платежем 1454530,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 72 726,5грн.

Встановивши перелічені вище фактичні обставини справи, суд при прийнятті рішення враховує наступні норми законодавства України.

Рядок 3 форми декларації з податку на додану вартість має назву «3Операції, що не є об'єктом оподаткування (п. 3.2 ст. 3 Закону)». Таким чином, в цьому рядку може бути надана інформація тільки щодо тих операцій, які передбачені у відповідних підпунктах п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач наполягає на тому, що позивач мав заповнювати рядок 3 декларації у звязку з одержанням субвенції з Державного бюджету України, на підставі п.п.3.2.7 ст.3 Закону № 168, згідно якому, не є обєктом оподаткування ПДВ операції з виплат у грошовій формі зарплати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або ПФУ чи фондів загальнообовязкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Суд не погоджується з цим твердженням відповідача з огляду на таке.

Відповідно до підп. 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Цій нормі відповідає і зміст підп. 7.4.3 ст.7 вказаного Закону, згідно якому у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що норми пункту 3.2.7 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» можуть бути застосовані тільки за умови встановлення факту використання придбаного позивачем газу в операціях із одержання субвенцій. Але, даний факт не доведений, а навпаки спростовуються матеріалами справи і нормами чинного законодавства України.

Так, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить визначення терміну «господарська операція». Але, з урахуванням змісту преамбули та ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд вважає виправданим використання визначення терміну «господарська операція», яка міститься в статті 1 вказаного Закону, а саме: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Основною статутною виробничою діяльністю позивача є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплової енергії усім групам споживачів. Законодавче визначення терміну «теплопостачання» міститься в ст.1 Закону України «Про теплопостачання» № 2633-IV від 02.06.2005р., а саме: теплопостачання (постачання теплової енергії) - сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам. Також, згідно наданого в цьому ж Законі визначення: теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Ця діяльність здійснюється на підставі договору енергопостачання, передбаченого в ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України: за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Застосовуючи наведені норми в їх сукупності суд приходить до висновку про те, що позивач використовує придбаний ним газ виключно в операціях з виготовлення і поставки теплової енергії споживачам. Ці операції здійснюються окремо і не залежно від операцій по отриманню позивачем спірних грошових коштів.

Крім того, суд враховує, що згідно визначень, що містяться в п.37 ст. 1, 25 Бюджетного кодексу України субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. А відповідно до п.1) ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України: бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Суд оцінює дані норми в сукупності з положеннями пунктів 2.5 договорів на організацію взаєморозрахунків, згідно яких Головне управління житлово-комунального господарства і розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації перераховує певну суму коштів позивачу як погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуг з водопостачання і водовідведення.

За таких умов суд погоджується із ствердженням позивача про те, що він взагалі не є субєктом з відносин по отриманню субвенції. За таких умов, застосування норм п.3.2.7 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» виключене.

Суд приходить до висновку про те, що законодавство України не визначає статус згаданих коштів як додаткової компенсації вартості послуг з теплопостачання.

Так, згідно з ч.5 ст.9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів».

Відповідно до ч. 4 ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Згідно з ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 440 від 25.04.2008р., порядок визначає механізм перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

При цьому, згідно розрахунку, що міститься в додатку до порядку, і сума витрат і сума доходу (згідно тарифу) приймаються як константи (величини, що не підлягають зміненню), і саме на їх підставі провадиться розрахунок.

Таким чином, наведені норми законодавства визначають, що отримувані позивачем суми коштів є компенсацією негативного фінансового результату, а не додатковою компенсацією вартості теплової енергії.

Відповідно до ст.19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на підставах, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000170843/0 від 07.12.2009р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119) 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 06.08.2010р.

Суддя підпис< Текст >П'янова Я.В.

Постанова не набрала чинності. Оригінал знаходиться в матеріалах справи.< Текст >

З оригіналом згідно< Текст >

Суддя Я.В. П*янова< Текст >

Секретар О.В. Нікітіна< Текст >