Постанова № 10994578, 16.08.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 год. 05 хв.

м. Миколаїв

16.08.2010 Справа № 2а-937/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Птичкіної В.В. при секретарі судового засідання Котенко О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Південьспецбудмонтаж",

вул. Промислова, 6, смт. Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340 до

прокурор в інтересах держави на стороні Южноукраїнської обєднаної державної податкової інспекції Миколаївської області ,

вул. Комсомольська, 3, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001

Южноукраїнської обєднаної державної податкової інспекції (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54009)

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, за участю

представника позивача: Каверінського Р.Р., Клапатюк Г.В.

представника відповідача:Маркарян М.Г.

прокурора: Дзюбан О.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трест «Південьспецбудмонтаж»(позивач) звернулось до суду з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000532301/0, № 0000542301/0, № 0000532301/1, № 0000542301/1, № 0000532301/2, № 0000542301/2, № 0000532301/3, № 0000542301/3, складених Южноукраїнською обєднаною державною податковою інспекцією (відповідач або ДПІ) відповідно 28.07.2009, 02.09.2009, 07.12.2009, 02.02.2010.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що висновки ДПІ про порушення позивачем Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон про ПДВ) і Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон про прибуток) є недоведеними, тому у відповідача не було законних підстав для визначення податкових зобовязань і застосування до позивача штрафних санкцій.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву (від 29.03.2010 № 625/10/10-010, ар. с. 111-116), в яких послався на те, що в ході проведеної ним перевірки були виявлені факти недотримання позивачем вимог чинного законодавства, що стало підставою для складення відповідних податкових повідомлень-рішень.

02.04.2010 перший заступник прокурора Миколаївської області повідомив (вих. № 05-1551-10) про вступ прокурора у справу (ар. с. 192).

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, прокурор і представник відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення прокурора і представників сторін, дослідивши і оцінивши письмові докази в їх сукупності, суд встановив таке.

З 25.06.2009 по 09.07.2009 ДПІ здійснила планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.01.2007 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 29.01.2007 по 31.03.2009, результати якої оформила актом від 14.07.2009 № 73/23-01/34799600 (надалі акт перевірки, ар. с. 117-152).

На підставі акта перевірки відповідач 28.07.2009, з посиланням на підпункт «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 і підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі Закон № 2181), склав податкові повідомлення-рішення:

№ 0000532301/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 38939 грн. і застосування штрафної санкції в сумі 19469, загальна сума 58408 грн. (ар. с. 153);

№ 0000542301/0 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 41293 грн. і застосування штрафної санкції в сумі 20646,50 грн., загальна сума 61939,50 грн. (ар. с. 154).

За результатами розгляду первинних скарг позивача, на підставі рішення від 02.09.2009 № 3430/10/23-807 (ар. с. 156-161), відповідач 02.09.2009 склав податкові повідомлення-рішення № 0000532301/1 і № 0000542301/1 (ар. с. 162, 163).

На підставі рішення Державної податкової адміністрації у Миколаївській області від 13.11.2009 № 2662/10/25-014 (ар. с. 165-169) відповідач 07.12.2009 склав податкові повідомлення-рішення № 0000532301/2 і № 000542301/2 (ар. с. 170).

На підставі рішення Державної податкової адміністрації України від 26.01.2010 № 1339/7/25/-0115 (ар. с. 172-173) відповідач 02.02.2010 склав податкові повідомлення-рішення № 0000532301/3 і № 0000542301/3 (ар. с. 174).

На думку суду, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як вказано у частинах 1 і 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ доказує висновками акта перевірки.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 був затверджений Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі Порядок).

Згідно з пунктом 1.3 Порядку акт службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання. Акт перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства (пункт 1.5). Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7). Згідно з пунктом 3.1 Порядку матеріали перевірок щодо правових відносин субєкта господарювання з іншими субєктами господарської діяльності (акти, довідки, пояснювальні записки, розрахунки та інші документи), реєстри, в яких наводиться інформація про проведені перевірки, надіслані запити на їх проведення до інших органів державної податкової служби та отримані відповіді, є інформативними додатками до акта перевірки.

Як вказано у податковому повідомленні-рішенні № 0000532301/0, позивач порушив: підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4; підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5; пункт 5.9 статті 5 Закону про прибуток.

Сума 38939 грн. (визначене відповідачем податкове зобовязання з податку на прибуток) складається з:

-29016,20 грн. (25% від суми 116064,80 грн. сума, на яку, на думку ДПІ, позивач занизив валові доходи);

-9922,25 грн. (25% від суми 39689 грн. сума, на яку, на думку ДПІ, позивач зависив валові витрати).

Згідно з абзацом 1 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону про прибуток валовий доход включає суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Заниження валових доходів в сумі 116064,80 грн., як вказано в акті перевірки (стор. 8-9 акта, ар. с. 120-121), підтверджується таким.

1.Позивач станом на 01.10.2008 мав кредиторську заборгованість перед ТОВ «Фривей ЛТД»в сумі 84964,80 грн.; ця заборгованість є непогашеною станом на 31.03.2009. Дата виникнення заборгованості в акті перевірки не зазначена. На підставі ухвали господарського суду Миколаївської області від 20.05.2008 у справі № 5/790/07 ТОВ «Фривей ЛТД»16.09.2008 знято з обліку (ліквідовано), що підтверджується листом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва від 13.07.2009 № 6265/7/23-412.

2.Позивач станом на 01.01.2009 мав кредиторську заборгованість перед ТОВ «Старметал»на суму 30000 грн.; ця заборгованість є непогашеною станом на 31.03.2009. Дата виникнення заборгованості в акті перевірки не зазначена. 06.11.2008 ТОВ «Старметал»знято з обліку (ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва), що підтверджується даними АС «ПДС».

3.Позивач станом на 31.03.2009 мав кредиторську заборгованість перед ТОВ «Нола-Инвест»в сумі 1100 грн. Дата виникнення заборгованості в акті перевірки не зазначена. На підставі ухвали господарського суду Миколаївської області від 16.12.2008 у справі № 5/285/08 ТОВ «Нола-Инвест»визнано банкрутом (ліквідовано); 15.01.2009 знято з обліку (ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва), що підтверджується листом останньої від 10.07.2009 № 6243/23-412.

Як вважає ДПІ (абз. 5 на стор. 8 акта перевірки, ар. с. 120), позивач мав включити суми заборгованості перед вказаними кредиторами до складу валових доходів як суму вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді: заборгованість перед ТОВ «Фривей ЛТД»- у вересні 2008 року (ІІІ квартал); заборгованість перед ТОВ «Старметал»- у листопаді 2008 року (IV квартал); заборгованість перед ТОВ «Нола-Инвест»- у січні 2009 року (І квартал).

Згідно з пунктом 1.23 статті 1 Закону про прибуток безоплатно надані товари (роботи, послуги) це:

-товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачаються грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;

-роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

-товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Представник відповідача вказала, що кредиторська заборгованість була визнана ДПІ як «роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості».

В судовому засіданні представник позивача вказала, що заборгованість перед ТОВ «Фривей ЛТД»виникла у червні 2007 року і була включена до складу валових доходів у І півріччі 2010 року (після спливу строку позовної давності); заборгованість перед ТОВ «Старметал»виникла у грудні 2007 року, до складу валових доходів ще не включена; заборгованість перед ТОВ «Нола-Инвест»виникла у грудні 2007 року, до складу валових доходів ще не включена.

В інформативному додатку 3 до акта перевірки («Узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж»за період з 29.01.2007 по 31.03.2009», ар. с. 137-143) документи, на які посилається ДПІ, відсутні.

На пропозицію суду підтвердити документально викладені в акті перевірки обставини ДПІ надала:

лист ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 13.07.2009 № 6265/7/23-412 (ар. с. 204), в якому вказано, що перевірити ТОВ «Фривей ЛТД»неможливо в звязку з тим, що воно «припинено (ліквідовано, закрито)». Конкретної інформації про те, що і коли відбулось з ТОВ «Фривей ЛТД», лист не містить;

лист ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 10.07.2009 № 6243/23-412 (ар. с. 205), в якому вказано, що згідно з «ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.12.2008№ 5/285/08 ТОВ «Нола-Инвест»ліквідовано (визнано банкрутом)»;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Фривей ЛТД»станом на 07.07.2010 (ар. с. 230-231). Стан юридичної особи припинено;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Старметал»станом на 07.07.2010 (ар. с. 232-233). Стан юридичної особи припинено;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Нола-Инвест»станом на 07.07.2010 (ар. с. 234-235). Стан юридичної особи припинено.

На стор. 9 акта перевірки (ар. с. 121) ДПІ вказала, що позивач мав включити до складу валових витрат суми заборгованості перед цими ліквідованими підприємствами.

На думку суду, твердження ДПІ є хибними.

По-перше, ДПІ не довела, коли саме кредитори позивача були ліквідовані (витяги з Єдиного державного реєстру не містять інформації про дати припинення).

По-друге, відповідачем не доказано, що позивач знав або мав знати про те, що його кредитори ліквідовані.

По-третє, в акті перевірки ДПІ послалась на перший абзац пункту 1.23 статті 1 Закону про прибуток, вважаючи, що позивач безоплатно отримав товари, що «надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод». Жодних доказів на підтвердження цього ДПІ не надала. Те, що укладені позивачем і вказаними особами договори були оплатними, свідчать тексти самих договорів (ар. с. 80-82).

Враховуючи це, висновок ДПІ про те, що позивач порушив підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону про прибуток, є безпідставним. За таких обставин суд вважає неправомірним застосування до позивача, на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, штрафу за це порушення.

Крім того, суд приймає до уваги таке.

Як вказано у підпункті 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

ДПІ застосувала до позивача максимальний штраф (50%), з чого необхідно зробити висновок про те, що строк недоплати склав не менше 5 податкових періодів. Податковим періодом в даному випадку є квартал. Позивач отримав податкове повідомлення у ІІІ кварталі 2009 року. Відповідно, недоплата (як її визначила ДПІ) мала виникнути у ІІІ кварталі 2008 року. Як вказано вище, в акті перевірки ДПІ зазначила, що недоплата у ІІІ кварталі 2008 року виникла лише в звязку з невключенням позивачем до валових доходів кредиторської заборгованості перед ТОВ «Фривей ЛТД»(сума 84965 грн.), проте штраф в розмірі 50% неправомірно був застосований виходячи із загальної суми «недоплати».

Завищення валових витрат в сумі 39689 грн., як вказано в акті перевірки (стор. 11-12 акта, ар. с. 122), підтверджується таким. Позивач уклав з працівниками договори, предметом яких є службове використання легкових автомобілів працівників. Згідно з умовами договорів пально-мастильні матеріали компенсує позивач. Ці договори не були посвідчені нотаріально, як того вимагає частина 2 статті 799 Цивільного кодексу України, тому, на думку ДПІ, є недійсними. Списання пально-мастильних матеріалів, згідно з Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Держкомстату України від 17.02.1998 № 74, мало проводитись на підставі подорожніх листів. Перевіркою встановлено списання пально-мастильних матеріалів, використаних за цими договорами, без подорожніх листів. Позивачем до складу валових витрат віднесено 50% використаного пального в сумі 39689 грн., що ДПІ розцінила як порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток.

Суд вважає висновки ДПІ безпідставними.

У підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток вказано, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, оплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Жодних пояснень стосовно того, яким чином позивач порушив цю норму, акт перевірки не містить.

Суд відхиляє твердження ДПІ про те, що підставою для віднесення позивачем до валових витрат 50% вартості використаного в процесі експлуатації автомобілів працівників пального можуть бути лише належним чином оформлені подорожні листі.

Згідно з пунктом 1.1 «Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи»(надалі Інструкція) виконання положень Інструкції є обовязковим для всіх підприємств, установ і організацій, які надають службові легкові автомобілі для транспортного обслуговування юридичних осіб на комерційній основі або використовують їх у службових поїздках за власними потребами (надалі перевізники); для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями (надалі замовники). Виходячи з цього, позивач, за логікою ДПІ, є перевізником (особою, яка використовує службові легкові автомобілі у службових поїздках за власними потребами.

Як вказано в пункті 1.3 Інструкції, подорожній лист службового легкового автомобіля типової форми № 3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції до категорії службових легкових автомобілів відносяться легкові автомобілі, які знаходяться на балансі юридичних осіб всіх форм власності і використовуються для задоволення власних потреб. Доказів на підтвердження того, що зазначені в акті перевірки автомобілі знаходились на балансі позивача, ДПІ не надала. Враховуючи це, автомобілі, які використовував позивач, не є службовими легковими автомобілями у розумінні Інструкції, тому твердження відповідача про обовязковість виконання положень Інструкції є безпідставними.

ДПІ не довела, що використання пально-мастильні матеріалів, частина вартості яких (в сумі 39689 грн.) була віднесена позивачем до складу валових витрат, не було повязано з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Виходячи із змісту підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток, для списання вартості пально-мастильних матеріалів не має значення, кому належать автомобілі, які позивач використовував для власних потреб.

Крім того, суд приймає до уваги таке. Згідно з підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону про прибуток до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації). Не включаються до складу валових витрат витрати платника податку, повязані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податків звільняється від обовязків доведення звязку таких витрат з його господарською діяльністю. Актом перевірки встановлено, що до складу валових витрат позивач включив 50% вартості пально-мастильних матеріалів (абз. 2 на стор. 12 акта перевірки, ар. с. 122).

Враховуючи це, висновок ДПІ про те, що позивач порушив підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток, є безпідставним. За таких обставин суд вважає неправомірним застосування до позивача, на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, штрафу за це порушення.

В даному випадку суд також приймає до уваги неправомірність застосування штрафу в максимальній сумі (враховуючи кількість періодів, протягом яких, на думку ДПІ, існувала недоплата).

В податковому повідомленні-рішенні № 0000532301/0 відповідач вказав, що позивач, крім підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 і підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, порушив ще пункт 5.9 статті 5 Закону про прибуток. В чому полягає порушення цієї норми, ДПІ у відповідних розділах акта перевірки не вказала.

Як вказано у податковому повідомленні-рішенні № 0000542301/0, позивач порушив: підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7; підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ.

Згідно з даними акта перевірки (стор. акта 26-28, ар. с. 129-130) позивач включив до складу податкового кредиту (рядок 10.1 декларацій) суми: 7083 грн. (квітень 2007 року); 7953 грн. (травень 2007 року); 14161 грн. (червень 2007 року); 3716 грн. (вересень 2007 року); 8380 грн. (листопад 2007 року), загальна сума - 41293 грн., на підставі податкових накладних, що були видані ТОВ «Фривей ЛТД». З посиланням на згаданий вище лист ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 13.07.2009 № 6265/7/23-412 відповідач зробив висновок про те, що ТОВ «Фривей ЛТД»«фактично не здійснював фінансово-господарську діяльність по взаєморозрахункам з ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж», що підтверджується відсутністю задекларованих обсягів продажу». В абз. 1 на стор. 28 акта перевірки ДПІ зробила висновок про те, що ТОВ «Фривей ЛТД»порушило підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ (склало податкову накладну без виникнення податкових зобовязань продавця), а позивач порушив підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, в результаті чого був завищений податковий кредит.

Суд з доводами ДПІ не погоджується.

По-перше, податкова накладна складається продавцем, тому порушити підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ позивач не мав можливості. По-друге, ДПІ не довела відсутність фактів поставки товарів (робіт, послуг), тому твердження про те, що у ТОВ «Фривей ЛТД»не виникло податкових зобовязань (відповідно, не виникло права на виписку податкових накладних), є безпідставними.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, з метою їх подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності такого платника податку.

ДПІ не навела в акті жодного аргументу стосовно того, що описані вище умови для формування податкового кредиту позивачем не були дотримані.

Викладене свідчить про недоведеність відповідачем фактів заниження сум податкових зобовязань, заявлених позивачем у податкових деклараціях (підпункт «б»підпункту 4.2. пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181), що свідчить про неправомірність складених відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Керуючись статтями 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.07.2009 № 0000532301/0, № 0000542301/0, від 02.09.2009 № 0000532301/1, № 0000542301/1, від 07.12.2009 № 0000532301/2, № 0000542301/2, від 02.02.2010 № 0000532301/3, № 0000542301/3, що були складені Южноукраїнською обєднаною державною податковою інспекцією.

Відшкодувати з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Трест «Південьспецбудмонтаж» судовий збір в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення/отримання копії постанови апеляційної скарги, вимоги до якої встановлені статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанову складено в повному обсязі 27 серпня 2010 року