Рішення № 109945403, 31.03.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2023м. ДніпроСправа № 904/520/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" (м.Дніпро)

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 56 346 грн. 19 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" (далі - відповідач) безпідставно набуті грошові кошти, інфляційні втрати та 3% річних у загальному розмірі 56 346 грн. 19 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 44 888 грн. 28 коп. - основний борг;

- 10 328 грн. 94 коп. - інфляційні втрати;

- 1 128 грн. 97 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковою оплатою позивачем рахунків щодо компенсації послуг електропостачання та водопостачання, які були виставлені до оплати відповідачу, а саме: позивачем було помилково оплачено рахунок фактуру № СФ-0001616 від 31.10.2021 на суму 42 916 грн. 07 коп. згідно з платіжним дорученням № 9813 від 12.11.2021 на суму 42 916 грн. 07 коп. та рахунок-фактуру № СФ-0001675 від 01.11.2021 на суму 1 972 грн. 21 коп. згідно з платіжним дорученням № 9814 від 12.12.2021 на суму 1 972 грн. 21 коп. У зв`язку з помилковою оплатою вказаних рахунків, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення помилково сплачених грошових коштів у загальній сумі 44 888 грн. 28 коп., проте остання залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало причиною виникнення спору. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по грудень 2022 року у сумі 10 328 грн. 94 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 1 128 грн. 97 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 6841/23 від 09.02.2023), в якому він просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- у вересні 2021 року відповідач вирішив продати приміщеннями, які були предметом оренди нежитлового приміщення № 07-20КР від 01.07.2020; ТОВ "Оптхимтрейд" став власником вищевказаного приміщення на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.09.2021;

- відповідно до письмової вимоги вих. № 14-кр від 01.09.2021 договір оренди нежитлового приміщення № 07-20КР від 01.07.2020 було розірвано 01.10.2021;

- 13.10.2021 між ТОВ "Оптхимтрейд" (як новим власником) та ТОВ "Рим2000" (позивач) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 13/10, згідно з умовами якого ТОВ "Оптхимтрейд" передав в оренду ТОВ "Рим2000" нежитлові приміщення, в корпусі В, літ В-5, загальною площею 686,65 кв.м за адресою м. Дніпро, вулиця Панікахі 2;

- позивач користувався нежитловим приміщенням протягом жовтня-листопада 2021 року, а потім у грудні 2021 року договір оренди між ТОВ "Оптхимтрейд" та відповідачем було розірвано та відповідач покинув означені приміщення;

- протягом жовтня - листопада 2021 року відповідач користувався електричною енергією та іншими комунальними послугами в орендованому ним приміщенні. Проте власник приміщення - ТОВ "Оптхимтрейд" не має жодного відношення до постачання електроенергії до вищевказаних нежитлових приміщень, оскільки ТОВ "Оптхимтрейд" не були придбані згідно купівлі-продажу нерухомого майна від 28.09.2021 відповідні мережі, розпорядником яких залишається ТОВ "Проектно-виробниче підприємство Крок";

- на той час коли діяв договір оренди від 01.07.2020 позивач здійснював відшкодування сплати за спожиту електроенергію. Проте, коли у зв`язку із зміною власника нежитлових приміщень з 13.10.2021 між ТОВ "Оптхимтрейд" (як новим власником) та ТОВ "Рим2000" було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 13/10, то між позивачем та відповідачем постало питання сплати за використану електроенергію. Ще до зміни власника відповідач листом від 01.09.2021 повідомив позивача про розірвання договору оренди від 01.07.2020 та просив звільнити орендовані приміщення у строк до 01.10.2021. Позивач у своєму листі від 13.09.2021 повідомив відповідача про неможливість звільнення приміщень у зазначений термін та вказав про те, що звільнити їх можливо у термін до 01.12.2021. Додатковим листом зазначив, що погоджується на те, що позивач звільняє приміщення у вказаний ним строк, проте дія додатків до договору свою силу залишає. Також листом від 01.10.2021 відповідач просив позивача сплачувати рахунки за користування комунальними послугами. Позивач в усній формі погодився на дані умови;

- незважаючи на факт розірвання договору оренди з 01.10.2021 між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості щодо компенсації вартості використаної позивачем електричної енергії. Позивачем у повному обсязі було компенсовано вартість електричної енергії за жовтень 2021 року у сумі 42 916 грн. 07 коп., оскільки відповідач у разі несплати відключив би позивачеві електроенергію в приміщеннях, які він орендував. Також відповідачем було сплачено Приватному акціонерному товариству "Науково-виробниче підприємство "Орбіта" на підставі умов договору договір про послуги з обслуговування електрообладнання від 01.04.2019 - 44 888 грн. 28 коп., що були перераховані позивачем за використану ним електроенергію. Цей факт доводиться за допомогою листа Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Орбіта" від 02.11.2022 № 02/40 та банківських платіжних доручень;

- позивач фактично вимагає повернення сплачених ним за використану електричну енергію коштів, зазначає про своє право на безоплатне використання електричної енергії, обов`язок по сплаті якої невірно визначив як кошти набуті без достатніх правових підстав.

- у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного Кодексу України;

- відповідач в свою чергу зазначає, що між сторонами було укладено договір, позивач користувався електроенергією, позивачеві було виставлено рахунок за оплату використаної ним електроенергії, вартість якої ним і було компенсовано.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву був направлений позивачу засобами поштового зв`язку 09.02.2023 у відправленні № 4900901009290.

Судом здійснено відстеження вказаних поштових відправлень та з`ясовано, що позивач протягом двох тижнів не забезпечив його отримання, у зв`язку з чим поштове відправлення 25.02.2023 повернулося за зворотною адресою.

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відповіді на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема позивачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених відповідачем заперечень. У даному випадку додатково наданий строк - майже два місяця з моменту надходження до суду відзиву на позовну заяву (09.02.2023), господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській (місцезнаходження позивача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 31.03.2023 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 03.04.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд відзначає, що вимоги ухвали суду від 13.02.2023 щодо витребування договору поставки відповідачем не виконані, при цьому, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі доказами, які є достатніми для правильного вирішення спору.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю правових підстав набуття відповідачем грошових коштів, наявністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем безпідставно набутих грошових коштів, стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, 01.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" (далі - орендодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" (далі - орендар, позивач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 07-20КР (далі - договір, а.с.15-20), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в сплатне тимчасове користування наступне належне приміщення - комплекс приміщень першого поверху корпусу 12, загальною площею 727,75 кв.м. (далі за текстом договору - об`єкт оренди), за адресою: м. Дніпро, вулиця Панікахи, № 2 (пункт 1 розділу 1 договору).

У пунктах 13.1. та 13.2. договору сторони погодили, що термін дії договору встановлюється: початок - 01.07.2020, кінець - 01.07.2021. У випадку відсутності взаємних претензій між сторонами і повідомлення про відмову договірних відносин, протягом 10 днів з моменту закінчення терміну дії, договір вважається пролонгованим на той же термін.

Пунктом 1 розділу 2 договору передбачено, що орендоване нежиле приміщення передається орендарю для використання у власній господарчій діяльності. Дозволяється розміщення належного орендарю майна, згідно їх цільового призначення.

Відповідно до пункту 1 розділу 3 договору приймання-передача об`єкта оренди здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін у строк, не пізніше трьох календарних днів з дати підписання договору.

Згідно з пунктом 2 розділу 3 договору, при передачі об`єкта оренди складається Акт здачі-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії.

Пунктом 3 розділу 3 договору передбачено, що об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання Акту здачі-приймання.

У відповідності до вказаних умов, сторонами було складено Акт здачі-приймання до договору, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди, що складається з комплексу приміщень першого поверху 12 корпус, загальною площею 727,75 кв.м., розташований за адресою м. Дніпро, вул. Панікахи, № 2 (а.с.21).

У пункті 13.3. договору визначено, що до договору додається:

- акт здачі-приймання (додаток № 1);

- теплопостачання (додаток № 2);

- електропостачання (додаток № 3).

Відповідно до пункту 3 розділу 4 договору оплата комунальних послуг, а саме: електроенергії за орендований комплекс приміщень проводяться орендарем окремо, згідно рахунків, виставлених орендодавцем згідно додатку № 3 до договору та оплачується до 5 числа місяця за попередній місяць.

Так, у додатку № 3 до договору зазначено, що на підставі даного додатку до договору №07-20КР орендодавець здійснює передачу електроенергії в обсягах заявлених орендарем на рік, а орендар здійснює відшкодування сплати за спожиту електроенергію, її втрат в мережах та частини витрат на утримання електричних мереж власника мереж (орендодавця).

Відповідно до пунктів 1-4 додатку № 3 до договору орендодавець та орендар узгодили дозволену потужність - 15 кВт; щомісячний заявлений ліміт споживання електроенергії - 7000квт х час. При будь-яких збільшеннях дозволеної потужності та щомісячного ліміту електроенергії орендар повинен повідомляти в письмовій формі орендодавця не менш чим за 45 днів. Після розгляду можливості збільшення ліміту електроенергії, орендар одержує технічні умови і виконує їх.

Місце установки, номер розрахункового вузла(ів) обліку № 0169095; № 0169729.

Межа експлуатаційної відповідальності визначається на нижніх клемах електролічильника.

Орендар несе відповідальність за пожежну безпеку, будь-які аварійні ситуації та нещасні випадки, технічний стан електрообладнання (розетки, світильники та інш.) та електромереж згідно з вищезазначеним розмежуванням експлуатаційної відповідальності.

Орендодавець забезпечує електропостачання приміщень, які використовуються орендарем на рівні III категорії електроприймачів, а саме:

- при аваріях в мережах або за вимогою ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" напруга може бути припинена без попередження до усунення аварійної ситуації;

- напруга може бути подана без попередження у будь-який момент часу;

- при ремонтних або планових роботах в електромережах орендодавця відключення електроенергії проводиться за оголошенням (або телефоном) за добу до початку робіт.

Підпунктом 5.6 пункту 5 додатку № 3 до договору передбачений обов`язок орендаря сплачувати щомісячно на підставі рахунку орендодавця:

- за тарифом ПАТ "ДТЕК "Дніпрообленерго" - вартість спожитої активної електроенергії згідно вузла(ів) обліку (пункт 2), та (або) у разі його відсутності - згідно п.1 цього Додатку за щомісячним лімітом споживання електроенергії та вартість втрат активної електроенергії в електричних мережах згідно з "Порядком відшкодування втрат ...";

- за фактичними розрахунками - вартість експлуатаційних витрат орендодавця на утримання електромереж.

Крім того, додатками № 4 та № 5 також передбачений обов`язок позивача (орендаря) сплачувати вивіз твердих побутових відходів, послуги КПП і водопостачання.

У той же час, пунктом 7 розділу 12 договору передбачено, що кожна із сторін має право на дострокове розірвання договору до настання кінцевої дати з повідомленням другої сторони не менш як за 30 днів до строку розірвання. Звірення за договором та розрахунки повинні бути проведені в тридцятиденний термін. В протилежному випадку договір вважати нерозірваним. Все листування між орендодавцем та орендарем по суті договору, всі додаткові угоди і додатки до договору складають його невід`ємну частину.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 14-КР від 01.09.2021 відповідач (орендодавець) повідомив позивача (орендаря) про розірвання з 01.10.2021 договору №07-20КР від 01.07.2020 (з додатками) та просив провести необхідні для розірвання договору дії (а.с.28).

В листі-відповіді № 39 від 13.09.2021 позивач (орендар) вказав про неможливість розірвання договору з 01.10.2021 та повідомив відповідача (орендодавця), що звільнить орендовані приміщення орієнтовно 01.12.2021 (а.с.29).

У відповідь на лист позивача (орендаря) № 39 від 13.09.2021 відповідач (орендодавець) в додатковому листі до Вих. № 14-КР від 01.09.2021 вказав про розірвання договору оренди з 01.10.2021 та продовження дії додатків до договору до 01.12.2021 (а.с.30).

У листі № 19-КР від 01.10.2021 відповідач (орендодавець) вказав про направлення на адресу позивача (орендаря) акту від 01.10.2021 здачі-прийому приміщень першого поверху корпусу 12 з проханням узгодити та повернути один примірник позивачу. В цьому листі позивач просив відповідача сплачувати рахунки за користування комунальними послугами ТОВ "ПВП "Крок" згідно з виставленими актами виконання робіт та рахунками до моменту фактичного виїзду з приміщень першого поверху (а.с.31).

Слід відзначити, що згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 розділу 8 договору повернення орендованого об`єкта орендодавцеві здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників сторін. Об`єкт оренди має бути переданий орендарем і прийнятий орендодавцем протягом одного дня з моменту початку роботи двосторонньої комісії. При передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії. Об`єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акта здачі-приймання.

Слід також відзначити, що оформленого у відповідності до вказаних вище умов договору Акту повернення об`єкта оренди матеріали справи не містять.

У той же час, відповідно до частини 1 статті 75 Господарського кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд відзначає, що факт розірвання 01.10.2021 договору оренди нежитлового приміщення № 07-20КР від 01.07.2020 підтверджується як позивачем у позовній заяві, так і відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Крім того, відповідно до частин 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як було вказано вище, пунктом 7 розділу 12 договору передбачено, що кожна із сторін має право на дострокове розірвання договору до настання кінцевої дати з повідомленням другої сторони не менш як за 30днів до строку розірвання.

Відповідач (орендодавець) скористався наданим йому правом та направив на адресу позивача (орендаря) лист № 14-КР від 01.09.2021, в якому повідомив про розірвання з 01.10.2021 договору № 07-20КР від 01.07.2020 (з додатками).

Відповідно до частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобов`язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Враховуючи вказане, суд відзначає, що з моменту розірвання договору № 07-20КР від 01.07.2020 (з 01.10.2021) також припинилась дія додатків до нього, в тому числі, додатку № 3 до цього договору, яким передбачений обов`язок відповідача здійснювати відшкодування сплати за спожиту електроенергію, її втрат в мережах та частини витрат на утримання електричних мереж власника мереж; та додатків № 4 та № 5, якими передбачений обов`язок позивача сплачувати вивіз твердих побутових відходів, послуги КПП і водопостачання. Адже додатки № 3, № 4 та № 5 є невід`ємною частиною договору № 07-20КР від 01.07.2020, розірваного з 01.10.2021, та не може існувати окремо від договору.

Судом відхиляються посилання відповідача на те, що між сторонами було досягнуто домовленість про продовження строку дії додатків до договору № 07-20КР від 01.07.2020 щодо продовження здійснення відповідачем відшкодування сплати за спожиту електроенергію, її втрат в мережах та частини витрат на утримання електричних мереж власника мереж, вивіз твердих побутових відходів, послуги КПП і водопостачання, оскільки між сторонами не була укладена інша письмова угода про здійснення відповідачем на користь позивача вказаних оплат у спірному періоді, а саме: в жовтні 2021 року. Крім того, позивач наполягає на відсутності такої домовленості та відсутності у відповідача правових підстав вимагати будь-якої оплати (відшкодування) за жовтень 2021 року через відсутність між сторонами в цей час будь-яких господарських правовідносин.

Також судом розцінюється критично посилання відповідача на договір № 170Е-12 від 01.04.2019, укладений між Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Орбіта" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" (замовник), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується забезпечити обслуговування електрообладнання, через яке передається електрична енергія в межах величин, які дозволені замовнику постачальником до використання, а замовник своєчасно компенсувати частину витрат виконавця (відповідно до обсягу вжитої електроенергії за точками підключення) з обслуговування електрообладнання, через яке передається електрична енергія в дозволених замовнику межах.

Так, наявність вказаного договору, а також підтвердження матеріалами справи факту сплати відповідачем відповідних послуг (а.с.112-113, 115-125) у спірному періоді не може покладати на позивача обов`язок з відшкодування вказаних витрат відповідача.

Не має правового значення також обставини того, що в подальшому позивачем (як орендарем) було укладено договір оренди приміщення за адресою: м. Дніпро, вулиця Панікахи, № 2 із його новим власником, а також той факт, що, як зазначає позивач, фактично, у період з жовтня по листопад 2021 року позивач продовжував користуватися орендованим приміщенням, але на підставі іншого договору оренди. Так, відповідач не є стороною вказаних правовідносин; зобов`язання щодо відшкодування будь-яких витрат в орендованому приміщенні перед відповідачем у жовтні 2021 року у позивача відсутні.

В той же час, як зазначає позивач, ним було помилково оплачено:

1) рахунок фактуру № СФ-0001616 від 31.10.2021 на суму 42 916 грн. 07 коп. - компенсація за використану електроенергію та компенсація за обслуговування електромереж, згідно з платіжним дорученням № 9813 від 12.11.2021 на суму 42 916 грн. 07 коп. (призначення платежу "оплата рахунку № СФ-0001616 від 31.10.2021 за компенсацію електроенергії" (а.с.37,39);

2) рахунок-фактуру № СФ-0001675 від 01.11.2021 на суму 1 972 грн. 21 коп. - компенсація за вивіз ТБО, компенсація послуг КПП, компенсація вартості водопостачання, згідно з платіжним дорученням № 9814 від 12.12.2021 на суму 1 972 грн. 21 коп. (призначення платежу "оплата рахунку № СФ-0001675 від 01.11.2021 за вивіз ТБО, послуги КПП, водопостачання" (а.с.38,40).

Як зазначає позивач, у зв`язку з помилковою оплатою вказаних рахунків, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 4 від 21.02.2022 про повернення помилково сплачених грошових коштів у загальній сумі 44 888 грн. 28 коп., проте остання залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 44 888 грн. 28 коп. (42 916,07 + 1 972,21), які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування 12.11.2021 спірних грошових коштів в сумі 44 888 грн. 28 коп.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору, а також встановлену судом відсутність обов`язку позивача з компенсації будь-яких витрат перед відповідачем, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в загальній сумі 44 888 грн. 28 коп., що перераховані відповідно до:

- платіжного доручення № 9813 від 12.11.2021 на суму 42 916 грн. 07 коп. (призначення платежу "оплата рахунку № СФ-0001616 від 31.10.2021 за компенсацію електроенергії") (а.с.39);

- платіжного доручення № 9814 від 12.11.2021 на суму 1 972 грн. 21 коп. (призначення платежу "оплата рахунку № СФ-0001675 від 01.11.2021 за вивіз ТБО, послуги КПП, водопостачання") (а.с.40), підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач, у зв`язку з помилковою оплатою вказаних вище рахунків, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 4 від 21.02.2022 про повернення помилково сплачених грошових коштів у загальній сумі 44 888 грн. 28 коп.

Суд відзначає, що позивачем у позовній заяві не було зазначено яким чином вказана вимога була вручена відповідачу, доказів її направлення відповідачу матеріали справи також не містять.

В той же час, вимога № 4 від 21.02.2022 є додатком до позовної заяви та була направлена відповідачу у поштовому відправленні № 490099034691 разом з позовною заявою перед подачею її до суду (а.с.14).

Судом здійснено відстеження вказаного відправлення за допомогою офіційного сайту АТ "Укрпошта", згідно з відомостями якого поштове відправлення на адресу відповідача №490099034691, в якому містилася в тому числі лист-вимога № 4 від 21.02.2022, було вручено відповідачу 03.02.2023.

Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Враховуючи встановлену судом дату отримання відповідачем Вимоги про повернення грошових коштів - 03.02.2023, а також встановлений у ній позивачем строк, граничним строком повернення відповідачем грошових коштів у сумі 44 888 грн. 28 коп. - є 10.02.2023.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 44 888 грн. 28 коп. позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи містять докази перерахування позивачем грошових коштів у сумі 44 888 грн. 28 коп. та не містять доказів виконання відповідачем вимоги позивача щодо повернення вказаних коштів у визначені позивачем строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 44 888 грн. 28 коп.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відсилання у положеннях статті 1212 Цивільного кодексу України до статті 536 Цивільного кодексу України підтверджує, що нарахування процентів за зобов`язаннями з повернення неправомірно отриманих коштів підпорядковується загальним вимогам Цивільного кодексу України щодо плати за користування коштами, у тому числі передбачає дію відсилання у статті 536 Цивільного кодексу України до спеціального закону - у даному разі - частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Аналізуючи поняття грошового зобов`язання, на яке можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), яка містить посилання на те, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункт 23 постанови).

Зазначений висновок щодо правової природи грошового зобов`язання викладений також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження №12-42гс20) (пункт 73).

За таких обставин можна стверджувати, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Так, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по грудень 2022 року у сумі 10 328 грн. 94 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 1 128 грн. 97 коп.

В той же час, судом встановлено, що граничним строком повернення відповідачем грошових коштів у сумі 44 888 грн. 28 коп. є 10.02.2023, отже у даному випадку нарахування інфляційних втрат за період з березня по грудень 2022 року у сумі 10 328 грн. 94 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 1 128 грн. 97 коп. є безпідставним, отже у задоволенні вказаних вимог суд відмовляє.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 138 грн. 21 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 56 346 грн. 19 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробниче підприємство "Крок" (вулиця Панікахи, будинок 2, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 13452933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" (вулиця Панікахи, будинок 2, корпус 12, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 23646710) грошові кошти в сумі 44 888 грн. 28 коп. та частину витрат по сплаті судового збору в сумі 2 138 грн. 21 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 31.03.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко