Рішення № 109935470, 30.03.2023, Багачевський міський суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Ватутінський міський суд Черкаської області)

Справа № 690/290/22

Провадження № 2/690/31/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Руденко В.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Карпухіна Д.Ю. ,

представника відповідача Терещенко В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ватутінського міського суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи - орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області, служба у справах дітей виконавчого комітету Ватутінської міської ради, про повернення малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою за змістом якої просить визнати незаконним утримування ОСОБА_4 за територією України їх спільного малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язати відповідача повернути дитину до її постійного місця проживання в Україні, а також зобов`язати орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області виконати дії по направленню рішення до виконання країною теперішнього перебування дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з березня 2021 року повністю перебував на утриманні та вихованні позивача. За місцем проживання позивача в м. Звенигородка малолітньому ОСОБА_6 створено належні умови для проживання та гармонійного розвитку, в зв`язку з чим органом опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області вирішено за доцільне визначити його місце проживання разом з батьком. Відповідач у справі проживала в м. Ватутіне, тобто окремо від позивача та їх спільного сина, та періодично приїжджала до них в гості, а позивач не чинив перешкод їй у спілкуванні з сином. 07.06.2022 року відповідач приїхала та забрала дитину, мотивуючи це спільною поїздкою в гості в м. Ватутіне, вказавши, що поверне її 08.06.2022 року. Позивач 08.06.2022 року звернувся до поліції із заявою, оскільки відповідач з їх сином не повернулися до м. Звенигородка. В подальшому, працівниками поліції повідомлено позивача, що ОСОБА_4 разом з малолітнім ОСОБА_5 09.06.2022 року перетнули державний кордон України в напрямку Польщі, та на час звернення до суду з даним позовом продовжують перебувати в Польщі. Позивач вважає, що такі дії ОСОБА_4 суперечать вимогам законодавства, оскільки він жодного дозволу на виїзд дитини за кордон не надавав, а також порушують його батьківські права, оскільки він позбавлений можливості повноцінно спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні.

Представником відповідача, адвокатом Терещенко В.В., надано до суду відповідь на відзив за змістом якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки в зв`язку з військовою агресією російської федерації ОСОБА_4 дбаючи про інтереси дитини, його життя та здоров`я тимчасово виїхала з території України до Республіки Польща. Перетин кордону з малолітньою дитиною за відсутності згоди батька не суперечив вимогам законодавства, які діяли в умовах воєнного стану. Зазначено, що в подальшому відповідач має намір повернутися назад до місця свого постійного проживання в м. Ватутіне, де має власне житло, та своє місце реєстрації там не припиняла. Також вказано, що місце проживання спільної дитини сторін у судовому порядку не вирішено, а рішенням виконавчого комітету Ватутінської міської ради затверджено висновок служби в справах дітей щодо визначення проживання ОСОБА_5 разом з матір`ю. Крім іншого, вказано, що позивач має можливість спілкуватися з дитиною шляхом мобільного зв`язку та мережі Інтернет, а ОСОБА_4 не чинить йому в цьому жодних перешкод.

Ухвалою від 30.08.2022 року до участі в справі залучено службу в справах дітей виконавчого комітету Ватутінської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Представником служби в справах дітей виконавчого комітету Ватутінської міської ради надано до суду письмові пояснення за змістом яких керуючись найкращими інтересами дитини не вважає виїзд малолітнього ОСОБА_5 з матір`ю на безпечну територію за межі України в період воєнного стану порушенням прав дитини. Також вказано, що місце проживання малолітнього ОСОБА_5 зареєстровано разом з матір`ю в м. Ватутіне, а ОСОБА_1 обізнаний з рішенням служби в справах дітей про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 , оскільки був присутнім на засіданні відповідної комісії, однак його не оскаржував.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, з підстав, вказаних у позовній заяві. Також вказав вже досить тривалий час не бачить свого сина та хвилюється за його долю, наявність у нього належних умов проживання, харчування та розвитку, які він мав за час проживання разом з ним. Додатково просив суд врахувати, що ОСОБА_4 ігнорує потребу в розвитку сина, маніпулює ним, оскільки він їй потрібен виключно для можливості отримання матеріальної допомоги, та знущається над ним, а виключно він як його батьком займається вихованням та розвитком свого сина ОСОБА_6 .

Крім вказаного, додатково на питання суду ОСОБА_1 пояснив, що інколи спілкується з сином та має змогу бачити його через відеозв`язок, однак таке спілкування повністю залежить від волі ОСОБА_4 з якою в нього неприязні стосунки, та під час такого спілкування він бачить як його сину там недобре разом з матір`ю.

Представник позивача, адвокат Карпухін Д.Ю., у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги, оскільки так як на час виїзду за кордон малолітній ОСОБА_5 фактично постійно проживав з батьком в належних умовах, а умови проживання дитини в Польщі його довірителю не відомі. Також вказано про протиправність утримування малолітнього ОСОБА_5 за кордоном, оскільки ОСОБА_1 дозволу відповідачу на вивіз їх спільного сина за кордоном не надавав, тож це свідчить, що то такий виїзд здійснено з порушенням законодавства України.

У судовому засіданні представник відповідача, адвокат ОСОБА_7 , вказала про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки місце проживання дитини разом з батьком у судовому порядку не вирішувалось, а в умовах воєнного стану дозвіл ОСОБА_1 для виїзду ОСОБА_4 разом з їх спільним сином ОСОБА_5 не вимагався, та на даний час дитина перебуває в безпеці разом з матір`ю, що відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Представником органу опіки та піклування Звенигородської міської ради надано до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, при вирішенні позовних вимог покладається на розсуд суду.

Представник служби у справах дітей виконавчого комітету Ватутінської міської ради в судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи, з урахуванням наданих письмових пояснень по суті позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення обов`язком суду, крім іншого, є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що відсутні достатні підстави для задоволення позовних вимог.

Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення обов`язком суду, крім іншого, є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 12.05.2021 року Ватутінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).

Відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрована там разом з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями договору купівлі-продажу від 04.11.2003 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2003 року № 2199995, та довідки Ватутінського виробничого управління житлово-комунального господарства Ватутінської міської ради від 16.08.2022 року № 49.

Водночас питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 між сторонами не узгоджено та є спірним, оскільки рішенням виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 14.05.2021 року № 162 затверджено висновок органу опіки та піклування Звенигородської міської ради про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_5 , а рішенням виконавчого комітету Ватутінської міської ради від 27.05.2021 року № 195 затверджено висновок служби в справах дітей щодо визначення проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_4

Звенигородським РВП ГУНП в Черкаській області 09.06.2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідування за заявою ОСОБА_1 від 08.06.2022 року про те, що його співмешканка ОСОБА_4 з їх спільною дитиною не повернулися додому та розпочато кримінальне провадження № 12022250360000438, яке постановою слідчого СВ Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області від 28.06.2022 року закрито оскільки встановлено місцеперебування ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 .

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який слідує за мамою, 09.06.2022 року перетнули державний кордон України в пункті пропуску «Угринів» (кордоні з Польщею) в напрямку виїзду.

За змістом листа голови Звенигородської районної військової адміністрації від 11.11.2022 року № 01-25/3347/ станом на 23.10.2022 року територія Звенигородського району (разом з Звенигородською міською територіальною громадою) не входить до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Водночас суд не бере до уваги надані позивачем в якості доказів копії довідки виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 31.03.2021 року № 1085, його характеристик станом на 21.05.2021 року, 25.06.2021 року, вирізок з газетних видань щодо його творчості та професійних успіхів, оскільки вони подані поза межами підготовчого провадження за відсутності клопотання про поновлення строку на їх подачу.

Долучений до матеріалів справи представником відповідача переклад з польської на українську мову постанови Окружного суду у Вроцлаві від 24.11.2022 року щодо відмови у видачу наказу про повернення ОСОБА_5 в Україну, суд не враховує під час вирішення справи, оскільки відсутні докази щодо набуття даним рішенням статусу остаточного.

Встановленим судом фактам відповідають деліктні правовідносини, які регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом та Сімейним кодексом України (далі - ЦК України та СК України, відповідно), Законом України «Про охорону дитинства», міжнародно-правовими актами в сфері захисту прав та інтересів дитини, а також іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 11 Конвенції про права дитини на держави-учасниці покладено зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ст.ст. 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно змісту ч.ч. 1, 2 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я.

Згідно ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Згідно змісту абз. 13 п. 2-3 Правил перетинання державного кордону України громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року № 724) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

З огляду на вказане, суд вважає, що вивезення 09.06.2022 року ОСОБА_4 , як матері спільної дитини сторін, малолітнього ОСОБА_5 за кордон за відсутності письмової згоди на це його батька ОСОБА_1 , за відсутності рішення суду про визначення місця проживання дитини саме разом з ним, не свідчить як про незаконність перетину кордону малолітньою дитиною, так і про незаконність його утримування матір`ю, відомості про позбавлення батьківських прав якої відносно ОСОБА_5 відсутні.

При цьому, відомостей про оскарження позивачем дій та рішень посадових і службових осіб Державної прикордонної служби України щодо виїзду з України малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відсутності його згоди як батька, в порядку ст. 8 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», стороною позивача суду не надано.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29.05.2019 року в справі № 357/17852/15-ц, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини. Хоча, безумовно, вивезення неповнолітньої дитини матір`ю за кордон без згоди батька є порушенням його інтересів, проте суд має врахувати найкращі інтереси дитини виходячи з установлених обставин, які склалися та існують на час ухвалення судового рішення.

З урахуванням вказаного, суд вважає, що тимчасове розлучення малолітнього ОСОБА_5 з батьком, хоча і порушує інтерес останнього, однак виправданий забезпеченням найкращих інтересів дитини, оскільки на даний час в Україні триває воєнний стан, що створює реальну небезпеку для її життя та здоров`я.

При цьому, доводи позивача про те, що на території Звенигородського району (разом з Звенигородською міською територіальною громадою) не ведуться воєнні (бойові) дії, оцінюються судом критично, оскільки вказане не виключає ризик для життя та здоров`я малолітнього ОСОБА_5 в зв`язку з застосуванням російською федерацією ракет дальнього радіусу дії та безпілотників, а звук сирен, що сповіщає про повітряних тривогу в зв`язку застосуванням вищевказаного озброєння, очевидно може негативно впливати на психічний стан дитини, щонайменше пригнічуючи його, оскільки змушує відповідальних за її життя осіб переміщуватися до безпечного укриття, незалежно від пору доби та занять дитини.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд враховує, що позивачем не надано належних та достатніх доказів аморальної та протиправної поведінки відповідача по відношенню до їх спільного сина ОСОБА_6 під час перебування за кордоном, зокрема в Польській Республіці, що б свідчило про наявність небезпеки для благополуччя, життя чи здоров`я дитини, та могло бути підставою для переривання чи обмеження важливого зв`язку мати-дитина, зокрема в умовах воєнного стану.

Водночас суд вважає, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Гаазька Конвенція 1980 року), оскільки за результатами судового розгляду не встановлено факту викрадення, незаконного переміщення чи утримання малолітнього ОСОБА_5 за межами України, тож і посилання позивача на постанову Верховного Суду від 29.08.2018 року в справі № 2-4237/12 є не релевантним.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленої в Рішенні від 10.02.2010 року в справі «Серявін та інші проти України», згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354-355 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Копію рішення суду вручити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 30.03.2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_2 , виданий 06.07.2018 року територіальним органом УДМС № 7117, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 10.09.1998 року Ватутінським РВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Суддя Линдюк В.С.