Ухвала суду № 109932532, 31.03.2023, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/9313/15-к

Провадження № 1-кп/592/71/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2023 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого судді- ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 42015200000000290, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.07.2015 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.190 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Сумської обласної прокуратури ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

встановив

В провадженні Ковпаківського районного суду м.Суми перебуває кримінальне провадження №42015200000000290 від 16.07.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 190 КК України.

У судові засідання, які були призначені для розгляду кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_6 , про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, про що свідчить його підпис зокрема на рекомендованиху повідомленнях про вручення від 22.02.2023, 25.03.2023, судом забезпечувалась неодноразово його участь у судових засіданнях шляхом дистанційного судового провадження з Конотопським міськрайонним судом Сумської області для участі в яких він не з`являвся. Будь-яких заяв та клопотань при цьому ним до суду не подавалось.

Через наведені обставини, суд поставив на обговорення з метою вирішення питання про закриття кримінального провадження №42015200000000290, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.07.2015 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, на підставі ч. 6 ст. 340 КПК України, в зв`язку з повторною неявкою у судові засідання потерпілого ОСОБА_6 на розгляд справи, яку слід вважати як небажання підтримувати дане обвинувачення.

Учасники справи вважали за доцільне закрити кримінальне провадження у справі в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України, посилаючись на ч. 6 ст. 340 КПК України. Через те, що потерпілий в судові засідання не з`являється, будучи належним чином повідомленим про день і місце розгляду кримінального провадження.

Суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається судом якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в Ковпаківському районному суді м. Суми знаходилось на розгляді кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 190 КК України.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 січня 2018 року ОСОБА_3 визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 27 ч. 4 , ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 368 КК України у зв`язку з недоведеністю того, що в його діяннях наявний склад вказаного кримінального правопорушення та виправданий.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду від 27.05.2019 Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 січня 2018 року щодо ОСОБА_3 скасовано у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

05.10.2021 під час судового розгляду прокурор у кримінальному провадженні № 42015200000000290 від 16.07.2015 надав суду погоджений із прокурором вищого рівня змінений в порядку ст. 338 КПК обвинувальний акт, яким обвинувачення, зокрема, за ч. 3 ст. 368 КК України ОСОБА_3 вже не висувалося, а також залишено обвинувачення за ч. 1 ст. 190 КК України, проте посилання на відповідний вид співучасника (ч. 4 ст. 27 КК України) обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням вже не містить.

Згідно ч. 3 ст. 338 КПК України якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов`язаний роз`яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 340 КПК України у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз`яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

Потерпілий ОСОБА_6 підтримував обвинувачення за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Зміна прокурором обвинувального акта шляхом виключення з обсягу обвинувачення твердження про вчинення обвинуваченим кримінальногох правопорушенняь, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, фактично свідчить про відмову останнього від підтримання обвинувачення в цій частині, а тому не закриття кримінального провадження в цій частині не відповідає завданням і вимогам кримінального процесуального законодавства України, а також не узгоджується з рішенням Конституційного Суду України та практикою Європейського суду з прав людини (далі КСУ і ЄСПЛ).

Відповідно ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акта, а згідно ч. 1, 2 ст. 338 цього Кодексу, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог ст. 341 КПК складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. При цьому, необхідно мати на увазі, що якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст. 341 КПК повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз`яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді (ч. 1 ст. 340 КПК).

Таким чином, за загальним правилом прокурор підтримує обвинувачення у тому обсязі, у якому воно було офіційно висунуто під час досудового розслідування. Однак у суді першої інстанції можуть виникати ситуації, коли фактичні обставини кримінального правопорушення змінюються порівняно із встановленими раніше, що має наслідком зміну їх юридичної оцінки кримінально-правової кваліфікації як у бік погіршення, так і у бік поліпшення становища обвинуваченого. В такому разі прокурор повинен прийняти рішення про зміну раніше пред`явленого обвинувачення.

Що стосується відмови від обвинувачення, то таке право прокурора може бути реалізоване ним на підставі його особистого переконання у тому, що «обвинувальних» доказів недостатньо для подальшого обстоювання своєї позиції у кримінальному провадженні. Таке рішення прокурор повинен прийняти і тоді, коли він має сумніви щодо доведеності винуватості обвинуваченого. В такому випадку спрацьовує принцип презумпції невинуватості, одним із елементів якого є тлумачення усіх сумнівів у справі на користь обвинуваченого, а також починає діяти стандарт доведеності вини обвинуваченого «переконання поза розумним сумнівом», тому будь-який, навіть найменший, сумнів у винуватості обвинуваченого виключає можливість подальшого обвинувачення. При цьому, як при зміні, такі і при відмові від обвинувачення, прокурору слід брати до уваги зміст терміну «обвинувачення», що використовується у вказаних положеннях КПК, визначене законодавцем як твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Аналіз зазначених норм кримінального процесуального закону дає підстави дійти висновку, що відмінність зміни обвинувачення (ст. 338 КПК України) від відмови від підтримання обвинувачення (ст. 340 КПК України) полягає в тому, що в першому випадку відбувається зміна обвинувачення у зв`язку з встановленням нових фактичних обставин кримінального правопорушення, але виключно в межах обсягу раніше висунутого обвинувачення, а в другому прокурор повністю відмовляється від твердження про вчинення особою того чи іншого кримінального правопорушення.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК, прокурор це особа, яка обіймає посаду, передбачену ст. 17 ЗУ «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень, а відповідно п. 15 ч. 2 ст. 36 КПК, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема, підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятись від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок кримінального провадження визначений законодавцем у ст. 1 КПК України, згідно положень якої на території України цей порядок визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Під час кримінального провадження прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу (ч. 1 і ч. 3-6 ст. 9 КПК України).

Оскільки кримінальним процесуальним законом не врегульована ситуація, коли прокурор фактично частково відмовляється від підтримання державного обвинувачення шляхом зміни обвинувального акта, то у такому випадку необхідно керуватися насамперед основними засадами судочинства, передбаченими у ст. 129 Конституції України, у розділі І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та безпосередньо у ст. 7 КПК України, в тому числі і принципами верховенства права та законності, згідно яких у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України (п. 2 ч. 1 ст. 7 і ч. 6 ст. 9 КПК України), а саме кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що у свою чергу застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (п. 1 ч. 1 ст. 7 і ст. 8 КПК України).

Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (п. 31, рішення по справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia); п. 109, рішення по справі «Церква Бесарабської Митрополії та інші проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova); п. 53, рішення по справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine) та п. 19, рішення по справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), за вказаних вище обставин слід враховувати принцип правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права і згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».

Аналогічним рішенням від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб «він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід, тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи».

В іншій справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom), рішення від 23.09.1998 (п. 54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права».

КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз.3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

Виходячи із системного аналізу вказаного вище кримінального процесуального законодавства України, яке зобов`язує прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо в результаті судового розгляду останній дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується (в межах ч. 3 ст. 368 КК України), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, та який знайшов своє закріплення у практиці КСУ і рішеннях ЄСПЛ, колегія суддів приходить до переконання, що прийняте прокурором процесуальне рішення у виді зміни обвинувального акту шляхом виключення з обсягу обвинувачення твердження про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за своєю правовою суттю та наслідками є фактичною відмовою від підтримання державного обвинувачення, хоча і вчинене не у передбачений ст. 340 КПК спосіб, оскільки відбулася не зміна правової кваліфікації чи обсягу обвинувачення, а повна відмова прокурора від твердження про вчинення ОСОБА_3 вказаного кримінального правопорушення. Тобто, відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення в частині ч. 3 ст. 368 КК України відбулась de facto в межах зміни обсягу первинного обвинувачення відносно ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 190 КК України, внаслідок чого прокурор після виконання вимог ст. 341 КПК склав новий обвинувальний акт, в якому сформулював змінене обвинувачення виключно за ч. 1 ст. 190 КК України, а щодо ч. 3 ст. 368 КК України будь-якого процесуального рішення прийнято не було, хоча відомості про вчинення ОСОБА_3 цього діяня (за версією сторони обвинувачення) і були внесені у встановлений законом спосіб у ЄРДР.

Не надання прокурором суду першої інстанції постанови з викладеними в ній мотивами щодо відмови від підтримання обвинувачення, як того вимагає ст. 340 КПК України, не може, в даному конкретному випадку, розцінюватися як протилежне рішення останнього, оскільки особа, відносно якої повинно бути вирішене питання щодо закриття кримінального провадження не повинна ставати в певну процесуальну чи колізійну залежність чи/або бажання певного прокурора.

Відсутність кінцевого (остаточного) процесуального рішення в частині пред`явленого обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України, як зазначалось вище, також порушує принцип правової визначеності та суттєво обмежує право особи на захист, оскільки штучно виокремлене з обвинувального акту вказане обвинувачення продовжувало б фактично існувати у ЄРДР без відповідного процесуального рішення по суті та перебувати на невизначеній стадії кримінального провадження, що є неприпустимим. Тобто, оскільки звернення прокурором до суду із обвинувальним актом є однією із форм закінчення досудового розслідування (п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК), то так чи інакше щодо пред`явленого обвинувачення також має бути прийнято відповідне процесуальне рішення за наслідками судового розгляду.

Вказане вище узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, який у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02) констатував, що «засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права».

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Відповідно до ч. 6 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8 частини першої цієї статті виявляться під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 340 КПК України, повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний в установленому цим Кодексом порядку без поважних причин, або без повідомлення поважних причин, або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у ч. 2 і ч. 3 цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Системний аналіз норм кримінального процесуального законодавства свідчить про те, що обвинувачення може підтримуватися потерпілим та/або його представником лише у випадках, передбачених ч. 3 ст. 338 КПК України (зміна прокурором обвинувачення в суді) та ч. 2 ст. 340 КПК України (відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення). Таким чином, на думку суду, є достатні правові підстави зазначене кримінальне провадження № 42015200000000290, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.07.2015 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України - закрити у зв`язку з повторним неприбуттям потерпілого ОСОБА_6 в судове засідання, що розцінюється судом, як його відмова від обвинувачення.

Керуючись ст.ст. 284, 340, 395 КПК України, суд,

постановив:

Кримінальне провадження №42015200000000290, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.07.2015 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - закрити у зв`язку з повторним неприбуттям потерпілого ОСОБА_6 в судове засідання.

На ухвалу може бути подано апеляцію протягом семи днів з дня її проголошення до Сумського апеляційного суду.

Суддя ОСОБА_1