Рішення № 109931712, 31.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.03.2023Справа № 910/13966/22Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Мазурик Богдана Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000»

про стягнення 83 446, 51 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Мазурик Богдан Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» про стягнення 83 446, 51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором-заявкою на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

10.01.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволені позову.

19.01.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити.

27.01.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких відповідач просив відмовити в задоволені позову.

17.02.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» надійшли пояснення по справі.

Враховуючи, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 02.01.2023 по 16.01.2023.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

02.12.2021 між Фізичною особою-підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» (замовник, відповідач) було укладено договір-заявку (далі - договір) на перевезення вантажу № 2375.

Позивачем взяті на себе зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною та актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 513 від 20.12.2021 на загальну суму 66 344,00 грн.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було сплачено у повному обсязі вартість наданих послуг з перевезення, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 66 344,00 грн та за неналежне виконання умов договору позивачем нараховано 15 423, 01 грн інфляційних втрат та 1 679, 50 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять підписаний між сторонами акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 513 від 20.12.2021 на загальну суму 66 344,00 грн, згідно якого сторони погодили, що виконавцем виконані роботи по організації транспортно-експедиційних послуг автотранспортом, згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021, про надання транспортно-експедиційних послуг з автоперевезення вантажів, а саме: міжнародні перевезення вантажу автомобільним транспортом.

У наведеному акті № 513 від 20.12.2021 зазначено дату виконання послуг: 20 грудня 2021 року.

Відповідачем заперечень щодо підписання акту № 513 від 20.12.2021 та встановленої в ньому дати виконання послуг не надано.

20.12.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 513 на загальну суму 66 344,00 грн.

Договором встановлено, що умовами оплати є безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.

25.11.2022 позивачем надіслано на адресу відповідача лист-вимогу від 25.11.2022, відповідно до якого позивач вимагав сплатити заборгованість у загальному розмірі 1.876.966,87 грн., з яких 66 344,00 грн. становить заборгованість за договором-заявкою на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021.

Разом з листом-вимогою від 25.11.2022 позивачем надіслано відповідачу оригінал рахунку № 513 від 20.12.2021, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) по виконанню робіт (перевезень) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу № б/н від 13.12.2021 та копію підписаного між сторонами акту наданих послуг № 513 від 20.12.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковим документом (фіскальним чеком), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштового відділенням зв`язку, поштовою накладною № 3301312280605 разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.

Згідно інформації на офіційному сайті АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет відправлення за трек-кодом № 3301312280605 вручено адресату 01.12.2022.

Відповідач суму вартості наданих послуг за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021 не заперечує.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

В поданому до суду відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідачем було сплачено позивачу заборгованість за договором-заявкою № 2375 від 02.12.2021, в підтвердження чого відповідачем надано наступні платіжні документи:

- платіжна інструкція № 1211 від 11.04.2022 на суму 11 492, 00 грн; одержувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно рахунку № 444 від 29.11.2021;

- платіжна інструкція № 2150 від 01.10.2022 на суму 60 000,00 грн; отримувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору № 2141 від 22.09.2021;

- платіжна інструкція № 2335 від 21.10.2022 на суму 49 662,00 грн; отримувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за вантажні перевезення вантажу згідно рахунку № 863 від 20.10.2022;

- платіжне доручення № 2317 від 27.10.2022 на суму 155 969,00 грн; отримувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору № 2141 від 22.09.2021.

Відповідачем надано бухгалтерські довідки про виправлення помилок у платіжних інструкціях (платіжних дорученнях) № 05/01-23 від 05.01.2023, № 30/12-22 від 30.12.2022 та № 09/01-23 від 09.01.2023, відповідно до яких відповідач вказує що вірними є наступні призначення платежу:

- в платіжній інструкції № 1211 від 11.04.2022 на суму 11 492,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 5 170, 00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021; сума 6 322,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021»;

- в платіжному дорученні № 2150 від 01.10.2022 на суму 60.000,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 49 697, 00 грн без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2389 від 07.12.2021; сума 10 303, 00 грн без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021

- в платіжній інструкції № 2335 від 21.10.2022 на суму 49.662,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 43.747,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021 (рахунок № 513); сума 5.915,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021»;

- в платіжній інструкції № 2317 від 27.10.2022 на суму 155 969,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 5 972,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021 (рахунок 513); сума 16 625, 00 без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2398 від 10.12.2021".

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача та надані останнім докази, з огляду на те, що саме платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу».

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17, відповідно до якої зазначено наступне: «При цьому, судам необхідно враховувати п. 3.8. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, за яким реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками."

У випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України № 25-111/1438-7141 від 09.06.2011 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.

Надані відповідачем листи № 30/12-22 від 30.12.2022, № 05/01-23 від 05.01.2023 та № 09/01-23 від 09.01.2023 не є належними та допустимими доказами вирішення сторонами питання щодо уточнення інформації зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», оскільки відповідач в якості належних доказів надіслання позивачу вказаних листів має подати розрахунковий документ (касовий чек, поштову квитанцію), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштового відділенням зв`язку разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.

Проте, відповідачем не подано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження надіслання позивачу відповідних листів.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов`язковою підставою для здійснення відправником свого обов`язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Суд дійшов до висновку, що послуги перевезення вантажу були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов`язок по їх сплаті.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, вартість наданих послуг перевезення не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка обґрунтована позивачем та становить 66 344, 00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті наданих послуг перевезення за договором в повному обсязі не подано.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 66 344, 00 грн.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості наданих послуг з перевезення вантажу, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 15 423, 01 грн. інфляційних втрат та 1 679, 50 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 15 423, 01 грн. інфляційних втрат та 1 679, 50 грн. 3% річних.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної-особи підприємця Мазурика Богдана Володимировича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 10.000, 00 грн Господарський суд міста Києва зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10.000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

06.05.2022 між позивачем (клієнт) та адвокатом Махиніч Надією Володимирівною (адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги б/н, за умовами якого адвокат надає правову допомогу клієнту з метою захисту інтересів клієнта в якості його представника відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до п. 3 договору б/н від 06.05.2022 за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір і порядок оплати якого погоджується сторонами у додатку (додатках/додаткових угодах) до даного договору.

08.12.2022 між адвокатом та клієнтом укладено додаткову угоду № 6 до договору б/н від 06.05.2022, відповідно до якої адвокат надає професійну правничу допомогу клієнту у справі за позовом ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ «Темп-2000» про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором-заявкою № 2375 від 02.12.2021.

Пунктом 2 додаткової угоди сторони погодили, що вартість послуг адвоката за надання професійної правової (правничої) допомоги клієнту у визначеному в п. 1 обсязі буде становити 10.000,00 грн.

12.12.2022 між позивачем та адвокатом підписано акт виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокатом надано професійну правничу допомогу клієнту у справі за позовом ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ "Темп-2000" про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором-заявкою № 2375 від 02.12.2021, а саме: аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред`явлення позову до ТОВ "Темп-2000" за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021; аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; надання правової допомоги клієнту у підготовці позовної заяви та визначення переліку додатків до позову.

Відповідно до вказаного акту клієнт погоджується з обсягом та видом наданих послуг, вартість наданих послуг становить 10.000,00 грн.

Згідно з п. 3 додаткової угоди адвокат не пізніше двох днів з дня підписання сторонами акту наданих послуг до цієї додаткової угоди, виставляє клієнту рахунок. Клієнт зобов`язується сплатити послуги адвоката за виставленим рахунком протягом 60 робочих днів з моменту винесення судом рішення за поданою позовною заявою.

12.12.2022 адвокатом виставлено позивачу рахунок на оплату 10.000,00 грн за надані послуги.

Підтвердженням того, що Махиніч Надія Володимирівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1899 від 17.10.2017.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 1 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання правової допомоги позивачу на погоджену між клієнтом та адвокатом суму у розмірі 10.000, 00 грн.

Також суд відзначає, що посилання відповідача про наявність у суді декількох однотипних позовних заяв не спростовують обсяг наданих послуг та витрачений на них час адвокатом позивача.

Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 10.000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29; ідентифікаційний код: 31111758) на користь Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 66 344 (шістдесят шість тисяч триста сорок чотири) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 423 (п`ятнадцять тисяч чотириста двадцять три) грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 1 679 (одна тисяча шістсот сімдесят дев`ять) грн. 50 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва