Рішення № 109931652, 29.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2023Справа № 910/401/23Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Керівника Волочиської окружної прокуратури (31200, місто Волочиськ, вул. Слави, будинок 8) в інтересах держави в особі Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (31256, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, селище міського типу Війтівці, вул.Героїв України, будинок 4) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15) визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 170 656 грн. 24 коп.

Представники:

від прокуратури: Стретович М.О. (представник за посвідченням);

від Позивача: Флис В.В. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: Кравчук Н.Б. (представник на підставі довіреності);

Машков К.Є. представник на підставі довіреності);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Волочиської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (надалі також - «Позивач») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (надалі також - «Відповідач») про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 170 656 грн. 24 коп..

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору №241220ВСР від 29.12.2020 року та стягнення коштів у розмірі 170 656 грн. 24 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 року відкрито провадження у справі № 910/401/23, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.02.2023 року.

У підготовче засідання 01.02.2023 року з`явились: прокурор та представник відповідача; представник позивача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу додатковий строк до семи днів для подання відзиву; встановлено Позивачу строк до п`яти днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив; встановлено Відповідачу строк до п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень та відкладено підготовче судове засідання на 01.03.2023 року.

13.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

15.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника Позивача.

22.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Прокуратури надійшла відповідь на відзив.

24.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Прокуратури надійшла відповідь на відзив.

28.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на відповідь Прокуратури на відзив.

У підготовче засідання 01.03.2023 року з`явились: прокурор та представники відповідача; представник позивача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2023 року.

02.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на відповідь Позивача на відзив.

06.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 року заяву Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто Заявнику без розгляду.

16.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2023 року заяву Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

В судовому засіданні 29 березня 2023 року представник прокуратури підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Позивача підтримав позов прокуратури, просив суд задовольнити позовні вимоги. Представники Відповідача заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29 березня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2020 року між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (Постачальник) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР, відповідно до умов якого Постачальник продає Споживачу з 01.01.2021 до 31.12.2021 товар «код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія» (Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. (а.с.19-28)

Згідно з п.5.1 Договору ціна цього договору становить 2195320 грн. в т.ч. ПДВ.

Ціна за одиницю товару визначається у додатку №1 до Договору «Комерційна пропозиція Постачальника». (п.5.2 Договору)

Згідно з п.5.6 Договору на виконання п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сторони домовились, що зміна ціни за одиницю Товару та встановлення щомісячної ціни поставки Товару здійснюється виходячи з коливання ціни на ринку Товару, в тому числі зміни середньозваженої ціни на ринку на добу на перед (РДН).

5.6.1. Зміна ціни за одиницю Товару відбувається з дотриманням формули, передбаченої п.5.5 Договору кожного разу не більше, ніж на 10% від діючої ціни за одиницю Товару. При цьому. загальна ціна Договору не може бути збільшена. У разі зростання ціни за одиницю товару одночасно здійснюється зменшення кількості товару.

5.6.2. Ціна за одиницю Товару за відповідний розрахунковий період визначається у виставлених Постачальником рахунках та актах приймання-передачі Товару, наданих згідно п.5.13 цього Договору, виходячи з коливання ціни електричної енергії на ринку, та обраховується відповідно до пункту 5.5. цього Договору.

Збільшення ціни за одиницю товару допускається до 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Ціна закупівлі електроенергії в формулі ціноутворення нe може бути середньозваженої ціни РДН у місяці постачання.

Відповідно до п.5.8 Договору на виконання п.7 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» Сторони домовились, що зміна умов цього Договору допускається у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме, у випадку зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП, що включені у вартість Товару з цим Договором.

У п.1.1 Додатку №1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року визначено, що ціна (тариф) за 1 кВт/год на момент укладення договору складає 2,84 грн. кВт/год з ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 16.02.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року у зв?язку із збільшенням тарифу на послуги з розподілу електричної енергії з 0,89057 грн. до 1,12143 грн. без ПІДВ/кВт*год (Постанова НКРЕКП №2381 від 09.12.2020), відповідно до п. 7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», Сторони домовилися внести зміни в п. 1.1. Додатку №1 до Договору, та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №1 до Договору складає 3,12 грн. кВт/год з ПДВ. Сторони домовилися додати п.2.4. до Договору, та викласти його наступним чином: «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 703628,205128205 кВт. год.»

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, при цьому Сторони дійшли згоди, що зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти 3 «01» січня 2021 р., і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині оплати - до повного взаєморозрахунку. (п.3 Додаткової угоди №1) (а.с.29)

Додатковою угодою №2 від 01.03.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року в зв?язку із збільшенням вартості електричної енергії, відповідно до п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Сторони домовилися внести зміни в п. 1.1. Додатку № 1 до Договору та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №2до Договору складає 3,39 грн. кВт/год з ПДВ.» Сторони домовилися внести зміни в п.2.4. Договору, та викласти його наступним чином «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 647587,020648967кВт. год.».

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, при цьому Сторони дійшли згоди, що зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з «01» лютого 2021 р., і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині оплати - до повного взаєморозрахунку. (а.с.30)

Додатковою угодою №3 від 30.04.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року в зв?язку із збільшенням вартості електричної енергії, відповідно до п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Сторони домовилися внести зміни до абз.1 п. 1.1. Додатку № 1 до Договору та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №3 до Договору складає 3,52194 грн. кВт/год з ПДВ.» Сторони домовилися внести зміни в п.2.4. Договору, та викласти його наступним чином «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 623326,9164153850 кВт. год.».

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, при цьому Сторони дійшли згоди, що зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з «01» травня 2021 р., і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині оплати - до повного взаєморозрахунку згідно п.3 ст. 631 Цивільного кодексу України. (а.с.32)

Додатковою угодою №4 від 26.08.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року у зв?язку із прийняттям Постанови НКРЕКП No1227 від 30.07.2021 року «Про внесення змін де постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року №766» та, як результат, збільшенням вартості електричної енергії, відповідно до п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» (збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10%), керуючись даними з офіційного веб-сайту ДІ «Оператор ринку» (www.oree.com.ua) та Довідкою ТП України, Сторони домовилися Ввнести зміни до абц. 1 п. 1.1. Додатку №1 до Договору, та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №4 до Договору складає 3,70410 грн. кВт/год з ПДВ.» Сторони домовилися внести зміни в п. 2.4. Договору, та викласти його в наступній редакції: «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 592 672,9839907130 кВт. год.». (а.с.34)

Додатковою угодою №5 від 21.10.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року Сторони дійшли згоди розірвати договір. (а.с.36)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року Відповідач продав електричну енергію, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймання - передачі електричної енергії №9 від 15.02.2021 року на суму 207 392 грн. 64 коп., №138 від 16.03.2021 року на суму 242 825 грн. 70 коп., №219 від 31.03.2021 року на суму 174 422 грн. 28 коп., №321 від 30.04.2021 року на суму 99 733 грн. 80 коп., №416 від 31.05.2021 року на суму 72 769 грн. 74 коп., №514 від 30.06.2021 року на суму 61 239 грн. 49 коп., №588 від 31.07.2021 року на суму 40 791 грн. 11 коп., №716 від 31.08.2021 року на суму 63 077 грн. 12 коп., №775 від 30.09.2021 року на суму 92 595 грн. 10 коп., №905 від 31.10.2021 року на суму 1 244 грн. 58 коп., а загалом на суму в розмірі 1 056 081 грн. 56 коп. (а.с.37-46) та здійснив оплату за вказаний товар у загальному розмірі 1 056 091 грн. 56 коп., що підтверджується платіжними дорученнями. (а.с.47-64)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що Додаткові угоди №1-4 до Договору є недійсними, оскільки було порушено пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого перевищено гранично допустимі межі такого збільшення та безпідставно зменшено обсяги закупівлі. За таких підстав, просить Суд визнати недійсними додаткові угоди №1 від 16.02.2021 р., №2 від 01.03.2021 р., №3 від 30.04.2021 р., №4 від 26.08.2021 р. до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, укладені між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» на користь Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області безпідставно сплачені кошти в сумі 170 656 грн. 24 коп.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що підставами внесення змін до договору були відповідні довідки ТПП, які підтвердили факт коливання ціни електричної енергії в бік збільшення, а вартість електричної енергії в місяць постачання не може бути нижчою за ринкову ціну електроенергії на ринку «на добу наперед» ОЕС України, дані про що розміщено на веб-сайті АТ «Оператор ринку».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). (ч.1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»)

У п. 8 ч. 1 ст. 10 Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону "Про місцеві державні адміністрації" державні адміністрації (обласна, районна) вирішують питання бюджету, фінансів та обліку; управління майном. У ст. цього 16 Закону передбачено, що вони здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна; станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов`язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону "Про місцеві державні адміністрації").

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом №51-3359вих22 від 19.09.2022 року керівник Волочиської окружної прокуратури просив Війтовецьку селищну раду Хмельницького району Хмельницької області повідомити про те, чи вживались та чи будуть вживатися заходи шляхом звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору. (а.с.65-66) У відповідь на який останній листом від 21.09.2022 р. повідомив, що не вживались заходи, спрямовані на визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надмірно сплачених коштів, а також на даний час не планується вживати такі заходи. (а.с.67)

Листом №51-4467вих-22 від 12.12.2022 року керівник Волочиської окружної прокуратури повідомив Позивача про намір здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви. (а.с.69-70)

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом керівником Волочиської окружної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 29.12.2020 року між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (Постачальник) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР, відповідно до умов якого Постачальник продає Споживачу з 01.01.2021 до 31.12.2021 товар «код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія» (Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. (а.с.19-28)

Згідно з п.5.1 Договору ціна цього договору становить 2195320 грн. в т.ч. ПДВ.

Ціна за одиницю товару визначається у додатку №1 до Договору «Комерційна пропозиція Постачальника». (п.5.2 Договору)

У п.1.1 Додатку №1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року визначено, що ціна (тариф) за 1 кВт/год на момент укладення договору складає 2,84 грн. кВт/год з ПДВ.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Додатковою угодою №1 від 16.02.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року у зв?язку із збільшенням тарифу на послуги з розподілу електричної енергії з 0,89057 грн. до 1,12143 грн. без ПІДВ/кВт*год (Постанова НКРЕКП №2381 від 09.12.2020), відповідно до п. 7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», Сторони домовилися внести зміни в п. 1.1. Додатку №1 до Договору, та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №1 до Договору складає 3,12 грн. кВт/год з ПДВ. Сторони домовилися додати п.2.4. до Договору, та викласти його наступним чином: «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 703628,205128205 кВт. год.»

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, при цьому Сторони дійшли згоди, що зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти 3 «01» січня 2021 р., і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині оплати - до повного взаєморозрахунку. (п.3 Додаткової угоди №1) (а.с.29)

Згідно з довідкою Торгово - промислової палати України №369/08.0-7.3 від 15.02.2021 року зміна середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС) за першу декаду лютого 2021 р. порівняно з середньозваженою ціною за першу декаду січня 2021 р., у відсотковому вираженні, становила 47,8% (середньозважена ціна РДН ОЕС, 1 декада січня 2021 (01.01-10.01) - 1 149,41 грн/МВт.год; середньозважена ціна РДН ОЕС, 1 декада лютого 2021 (01.02-10.02) 1 698,79 грн/МВт. Год). Зміна середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОС) за першу декаду лютого 2021 р. порівняно з середньозваженою ціною за січень 2021 р., у відсотковому вираженні, становила: середньозважена ціна РДН ОЕС, січень 2021 - 1462,52 грн/МВт.год; середньозважена ціна РДН ОЕС, 1 декада лютого 2021 (01.02-10.02) - 1698,79 грн/МВт.год, зміна ціни - 116,15%. (а.с.31)

Додатковою угодою №2 від 01.03.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року в зв?язку із збільшенням вартості електричної енергії, відповідно до п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Сторони домовилися внести зміни в п. 1.1. Додатку № 1 до Договору та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №2до Договору складає 3,39 грн. кВт/год з ПДВ.» Сторони домовилися внести зміни в п.2.4. Договору, та викласти його наступним чином «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 647587,020648967кВт. год.».

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, при цьому Сторони дійшли згоди, що зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з «01» лютого 2021 р., і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині оплати - до повного взаєморозрахунку. (а.с.30)

Згідно з довідкою Торгово - промислової палати України №1212/08.0-7.3 від 28.04.2021 року зміна середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС) за другу декаду квітня 2021 р. порівняно з середньозваженою ціною за першу декаду квітня 2021 р., у відсотковому вираженні, становила 14,78% (середньозважена ціна РДН ОЕС, 1 декада квітня 2021 (01.04-10.04) - 1 325,16 грн/МВт.год; середньозважена ціна РДН ОЕС, 2 декада квітня 2021 (11.04-20.04) 1 520,96 грн/МВт. Год). (а.с.33)

Додатковою угодою №3 від 30.04.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року в зв?язку із збільшенням вартості електричної енергії, відповідно до п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Сторони домовилися внести зміни до абз.1 п. 1.1. Додатку № 1 до Договору та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №3 до Договору складає 3,52194 грн. кВт/год з ПДВ.» Сторони домовилися внести зміни в п.2.4. Договору, та викласти його наступним чином «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 623326,9164153850 кВт. год.».

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, при цьому Сторони дійшли згоди, що зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з «01» травня 2021 р., і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині оплати - до повного взаєморозрахунку згідно п.3 ст. 631 Цивільного кодексу України. (а.с.32)

Згідно з довідкою Торгово - промислової палати України №2110/08.0-7.3 від 10.08.2021 року зміна середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС) за третю декаду липня 2021 р. порівняно з середньозваженою ціною за першу декаду липня 2021 р., у відсотковому вираженні, становила 53,78% (середньозважена ціна РДН ОЕС, 1 декада липня 2021 (01.07-10.07) - 1 055,60 грн/МВт.год; середньозважена ціна РДН ОЕС, 3 декада липня 2021 (21.07-31.07) 1 623,28 грн/МВт. Год). (а.с.35)

Додатковою угодою №4 від 26.08.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року у зв?язку із прийняттям Постанови НКРЕКП No1227 від 30.07.2021 року «Про внесення змін де постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року №766» та, як результат, збільшенням вартості електричної енергії, відповідно до п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» (збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10%), керуючись даними з офіційного веб-сайту ДІ «Оператор ринку» (www.oree.com.ua) та Довідкою ТП України, Сторони домовилися Ввнести зміни до абц. 1 п. 1.1. Додатку №1 до Договору, та викласти наступним чином: « 1.1. Ціна (тариф) за 1 кВт/год. (Цфакт) на момент укладання Додаткової угоди №4 до Договору складає 3,70410 грн. кВт/год з ПДВ.» Сторони домовилися внести зміни в п. 2.4. Договору, та викласти його в наступній редакції: «п.2.4. Загальний обсяг споживання електричної енергії Замовником за цим Договором становить 592 672,9839907130 кВт. год.». (а.с.34)

Суд зазначає, що Сторони уклали Договір про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року за результатами проведення процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з пунктами 6, 11, 22 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин): договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону. При цьому, предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 статті 6 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням..

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. (ч.1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч.4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" роз`яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/6861/17, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі.

Тобто, задля дотримання вимоги щодо недопущення збільшення загальної суми договору, замовнику необхідно здійснити пропорційне зменшення обсягу закупівлі товару.

При цьому, для прийняття такого рішення у замовника повинні бути обґрунтовані підстави, зокрема, надані постачальником підтвердження (довідка, експертний висновок) компетентних органів (установ, організацій) про підвищення цін на ринку відповідної продукції.

Суд зазначає, що укладення Додаткової угоди №1 від 16.02.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року відбулось у зв?язку із збільшенням тарифу на послуги з розподілу електричної енергії з 0,89057 грн. до 1,12143 грн. без ПІДВ/кВт*год (Постанова НКРЕКП №2381 від 09.12.2020), відповідно до п. 7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно з п.5.6 Договору на виконання п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сторони домовились, що зміна ціни за одиницю Товару та встановлення щомісячної ціни поставки Товару здійснюється виходячи з коливання ціни на ринку Товару, в тому числі зміни середньозваженої ціни на ринку на добу на перед (РДН).

5.6.1. Зміна ціни за одиницю Товару відбувається з дотриманням формули, передбаченої п.5.5 Договору кожного разу не більше, ніж на 10% від діючої ціни за одиницю Товару. При цьому. загальна ціна Договору не може бути збільшена. У разі зростання ціни за одиницю товару одночасно здійснюється зменшення кількості товару.

5.6.2. Ціна за одиницю Товару за відповідний розрахунковий період визначається у виставлених Постачальником рахунках та актах приймання-передачі Товару, наданих згідно п.5.13 цього Договору, виходячи з коливання ціни електричної енергії на ринку, та обраховується відповідно до пункту 5.5. цього Договору.

Збільшення ціни за одиницю товару допускається до 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Ціна закупівлі електроенергії в формулі ціноутворення нe може бути середньозваженої ціни РДН у місяці постачання.

Відповідно до п.5.8 Договору на виконання п.7 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» Сторони домовились, що зміна умов цього Договору допускається у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме, у випадку зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП, що включені у вартість Товару з цим Договором.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - регулятор.

До повноважень регулятора, в силу вимог пункту 6 частини третьої статті 6 вказаного Закону належить, у тому числі, затвердження методик (порядків) встановлення (формування) тарифів на послуги з передачі електричної енергії; встановлення (зміна) тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, тарифів на послуги з передачі електричної енергії тощо.

Пунктом 3 частини другої статті 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" встановлено, що регулятор здійснює державне регулювання, зокрема, шляхом формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані регулятору законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2020 року прийнята постанова НКРЕКП №2381 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО» із застосуванням стимулюючого регулювання», якою встановлено АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО»:

1) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на рівні:

для 1 класу напруги - 192,18 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість);

для 2 класу напруги - 1121,43 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість);

2) структуру тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання згідно з додатком.

Суд звертає увагу, що вказаною постановою встановлено тариф на послуги з розподілу електричної енергії саме АТ «ХМЕЛЬНИЦЬКОБЛЕНЕРГО», а не Відповідачу у даній справі. Крім того, на момент укладення Сторонами Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року Відповідачу було відомо про прийняття НКРЕКП постанови №2381 від 09.12.2020 року, що не може бути розцінено як добросовісною поведінкою сторони та поважною причиною, яка забезпечує реалізацію принципів максимальної економії, ефективності та пропорційності. Суд зазначає, що Відповідач, підписуючи договір та погоджуючи його істотні умови, повинен був оцінити можливість виконання зобов`язання щодо поставки електричної енергії станом на 29.12.2020 року, а тому укладення 16.02.2021 року Додаткової угоди №1 та посилання на збільшення тарифу на послуги з розподілу електричної енергії постановою НКРЕКП № 2381 від 09.12.2020 року вже після підписання договору не є поважною підставою для внесення відповідних змін.

Також Суд зазначає, що передбачена умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року зміна умов цього Договору у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме, у випадку зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП, що включені у вартість Товару з цим Договором, не доводить виникнення у Відповідача права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за договором, у зв`язку із коливанням цін на ринку. Так, Суд зазначає, що при зверненні до Замовника з пропозиціями підвищити ціну, Постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій Замовнику при проведенні процедури закупівлі, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Таких доказів Відповідачем надано не було та відповідних обставин Судом не встановлено. Виключно зміна регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Суд зазначає, що необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №2-4 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року обґрунтовано Відповідачем коливанням ціни товару на ринку, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» було надано довідки Торгово - промислової палати України №369/08.0-7.3 від 15.02.2021 року, №1212/08.0-7.3 від 28.04.2021 року, №2110/08.0-7.3 від 10.08.2021 року.

Як встановлено Судом, довідка №369/08.0-7.3 від 15.02.2021 року, складена Торгово - промисловою палатою України, що стала підставою для укладення Додаткової угоди №2 від 01.03.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, містить інформацію щодо зміни середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС) станом на 1 декаду січня 2021 р. та станом на 1 декаду лютого 2021 р. Проте, Суд зазначає, що відсутня інформація щодо вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни з моменту укладення договору 29.12.2020 року до дати укладення оспорюваної додаткової угоди №2 від 01.03.2021 р.

Крім того, довідки №1212/08.0-7.3 від 28.04.2021 року, №2110/08.0-7.3 від 10.08.2021 року, складені Торгово - промисловою палатою України, також не містять інформації щодо ринкової вартості електричної енергії станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни з моменту укладення договору 29.12.2020 року до дати укладення оспорюваних додаткових угод до договору. Так, Суд зазначає, що у вказаних довідках зазначено про зміну середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС) за другу декаду квітня 2021 р. порівняно з середньозваженою ціною за першу декаду квітня 2021 р., а також за третю декаду липня 2021 р. порівняно з середньозваженою ціною за першу декаду липня 2021 р., тобто зазначена інформація за відповідний конкретний місяць без здійснення аналізу коливання цін за періоди з моменту подання цінової пропозиції, дати укладення договору, дати укладення додаткової угоди №1. Також Суд звертає увагу, що Торгово - промисловою палатою України попереджено, що інформація, отримана з інших джерел, вважається досить вірогідною, але ТПП України не може гарантувати факт її достовірності.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що довідки Торгово - промислової палати України №369/08.0-7.3 від 15.02.2021 року, №1212/08.0-7.3 від 28.04.2021 року, №2110/08.0-7.3 від 10.08.2021 року не підтверджують коливання ціни на електричну енергію впродовж періоду з 29.12.2020 р. по 26.08.2021 р., а тому Суд не приймає їх до уваги в якості належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для внесення змін до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року шляхом укладення Додаткових угод №2 від 01.03.2021 року, №3 від 30.04.2021 року, №4 від 26.08.2021 року.

Суд звертає увагу, що для прийняття рішення про збільшення ціни товару у замовника повинні бути обґрунтовані підстави, зокрема, надані постачальником підтвердження (довідка, експертний висновок) компетентних органів (установ, організацій) про підвищення цін на ринку відповідної продукції. Згідно з роз`ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі №913/166/19.

При цьому, Суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Суд вважає, що метою регулювання, передбаченого ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/4058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22 прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України «Про публічні закупівлі», яка вступила в законну силу 19.04.2020 та застосовується до спірних правовідносин.

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що подальше укладення Сторонами Додаткових угод №2 від 01.03.2021 р., №3 від 30.04.2021 р., №4 від 26.08.2021 р. до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, якими було збільшено вартість товару на 10% від попереднього збільшення вартості товару внаслідок укладення Додаткової угоди №1 від 16.02.2021 р., суперечить вимогам ст.41 Закону "Про публічні закупівлі".

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що станом на момент укладення Сторонами Додаткових угод №1 від 16.02.2021 р., №2 від 01.03.2021 р., №3 від 30.04.2021 р., №4 від 26.08.2021 р. до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року були відсутні обґрунтовані та документально підтверджені обставини коливання ціни товару на ринку для можливості внесення змін до Договору відповідно до вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку, що укладення Сторонами Додаткових угод від 16.02.2021 р., №2 від 01.03.2021 р., №3 від 30.04.2021 р., №4 від 26.08.2021 р. до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року здійснено в порушення приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з відсутністю документального підтвердження підвищення ціни на електричну енергію станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод, що свідчить про недодержання при укладенні Додаткових угод до Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, Суд також зазначає, що укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 6 Закону України «Про публічні закупівлі».

Що стосується вимоги прокурора в частині застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» на користь Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області безпідставно сплачених коштів в сумі 170 656 грн. 24 коп., Суд зазначає.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається у позовній заяві, передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року на підставі актів приймання - передачі електричної енергії №9 від 15.02.2021 року, №138 від 16.03.2021 року, №219 від 31.03.2021 року, №321 від 30.04.2021 року, №416 від 31.05.2021 року, №514 від 30.06.2021 року, №588 від 31.07.2021 року, №716 від 31.08.2021 року, №775 від 30.09.2021 року, №905 від 31.10.2021 року Відповідач передав, а Позивач в свою чергу прийняв електричну енергію в загальному обсязі 311 773 кВт/год та здійснив оплату отриманого товару у загальному розмірі 1 056 091 грн. 56 коп., що підтверджується платіжними дорученнями. (а.с.47-64)

Відповідно до умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року із розрахунку ціни товару 2,84 грн. кВт/год з ПДВ Позивач повинен був сплатити Відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 885 435 грн. 32 коп. (311 773 кВт/год * 2,84 грн. кВт/год з ПДВ), а тому Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області було надмірно сплачено на користь Відповідача грошові кошти у загальному розмірі 170 656 грн. 24 коп.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що Судом визнано недійсними Додаткові угоди №1 від 16.02.2021 р., №2 від 01.03.2021 р., №3 від 30.04.2021 р., №4 від 26.08.2021 р. до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, сплачені грошові кошти у загальному розмірі 170 656 грн. 24 коп. підлягають поверненню за недійсним правочином, а тому позовні вимоги прокурора в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» на користь Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області безпідставно сплачених коштів в сумі 170 656 грн. 24 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 170 656 грн. 24 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 16.02.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, укладену між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (31256, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, селище міського типу Війтівці, вул.Героїв України, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 04403433) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, Ідентифікаційний код юридичної особи 42056129).

3. Визнати недійсною Додаткову угоду №2 від 01.03.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, укладену між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (31256, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, селище міського типу Війтівці, вул.Героїв України, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 04403433) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, Ідентифікаційний код юридичної особи 42056129).

4. Визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 30.04.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, укладену між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (31256, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, селище міського типу Війтівці, вул.Героїв України, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 04403433) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, Ідентифікаційний код юридичної особи 42056129).

5. Визнати недійсною Додаткову угоду №4 від 26.08.2021 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу №241220ВСР від 29.12.2020 року, укладену між Війтовецькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (31256, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, селище міського типу Війтівці, вул.Героїв України, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 04403433) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, Ідентифікаційний код юридичної особи 42056129).

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, Ідентифікаційний код юридичної особи 42056129) на користь Війтовецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (31256, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, селище міського типу Війтівці, вул.Героїв України, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 04403433) грошові кошти у розмірі 170 656 (сто сімдесят тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн. 24 (двадцять чотири) коп.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬТ ПОСТАЧ» (01104, місто Київ, вул.Болсуновська, будинок 13-15, Ідентифікаційний код юридичної особи 42056129) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, Хмельницька обл., місто Хмельницький, ПРОВУЛОК ВІЙСЬКОМАТСЬКИЙ , будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 02911102) судовий збір у розмірі 12 405 (дванадцять тисяч чотириста п`ять) грн. 00 коп.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31 березня 2023 року.

Суддя О.В. Чинчин