Рішення № 109931478, 28.03.2023, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______

_____________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1271/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Малярчуку Р.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Мостовий О.В., довіреність від 22.07.2022 (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (смт.Чабани Київсько-Святошинського району Київської області)

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" (с.Сербо-Слобідка Новоград-Волинського району Житомирської області)

про стягнення 344 809,20грн,

з перервою в судовому засіданні з 28.02.2023 до 28.03.2023 згідно із ст.216 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" 344809,20грн заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019, з яких: 158919,02грн основного боргу, 99021,72грн пені, 13961,61грн 3% річних та 72906,85грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019 в частині оплати переданого у власність товару.

Ухвалою суду від 29.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 30.01.2023.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні не можуть бути віднесені до первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт господарської операції щодо поставки товару за договором поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019, оскільки підписані особою без зазначення прізвища ім`я та по батькові, з невстановленими повноваженнями, без зазначення посади, без наявності довіреності на отримання товару. Крім того, позивачем не надано товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару. Зазначає, що позивач пропустив встановлений законодавством строк позовної давності для стягнення неустойки (а.с.154-161).

Ухвалою суду від 30.0.2023, зокрема: продовжено строк розгляду справи по суті, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 28.02.2023.

У відповіді на відзив від 23.02.2023 позивач зазначив, що відсутність у видаткових накладних вказівки на посаду і ПІБ особи, яка була відповідальною за прийняття товару на користь ПОСП "Колос", не є істотним недоліком та не може бути підставою для визнання господарських операцій такими, що не відбулися. Пітвердженням того факту, що між позивачем та відповідачем відбулися реальні господарські операції, свідчать податкові накладні, що зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та прийняті ПОСП "Колос". Щодо відсутності товарно-транспортних накладних вказав, що наявність чи відсутність такого документа не може бути предметом доказування у цій справі, оскільки оформлення цього документа не передбачено умовами договору. На думку позивача, не заслуговують на увагу твердження відповідача про застосування строків позовної давності до нарахованої суми пені, оскільки сторони умовами договору передбачили, що пеня може бути нарахована за весь період прострочення оплати, а до правовідносин сторін пов`язаних, зокрема, зі сплатою штрафних санкцій, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (а.с.182-194).

У судовому засіданні з 28.02.2023 оголошено перерву до 28.03.2023, відповідно до ст.216 ГПК України.

24.03.2023 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі щодо порядку зарахування оплати ПОСП "Колос" на суму 74728,21грн.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2023 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився

Відповідно до реєстру ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції 03.03.2023 та інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відправлення за №1000233346318 (копія ухвали суду від 28.02.2023 у справі №906/1271/22), надіслане відповідачу "вручено особисто 10.03.2023".

Тобто, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Беручи до уваги те, що суд не визнавав явку представника відповідача у судове засідання обов`язковою, з метою дотримання строків розгляду справи, суд дійшов висновку здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (постачальник/позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Колос" (покупець/відповідач) укладено договір поставки № 16819-ЗЧ поставки запасних частин (а.с.54-56), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити запасні частини, мастильні матеріали та супутні товари до сільськогосподарської техніки, покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно із п.3.1. договору товар надається покупцю на складі постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати зарахування на поточний рахунок постачальника 100 % загальної вартості товару, якщо інше не передбачено специфікацією до цього договору.

Факт поставки товару засвідчується видатковою накладною, яка підписана повноважними представниками та скріплена печатками сторін. При підписанні видаткової накладної та отриманні поставленого товару, уповноважений представник покупця повинен передати уповноваженому представнику постачальника відповідну довіреність на одержання цінностей. Така довіреність повинна містити, окрім іншого, найменування сторін, застереження про право на одержання цінностей за цим договором, печать та підпис керівника покупця (п.3.6 Договору).

Відповідно до п.4.1 договору загальна сума цього договору складається з сумарної вартості всіх поставок, що здійснюються в рамках даного договору і включає ПДВ.

Згідно із п.5.4. договору якщо товар поставлено без попередньої оплати, а специфікацію про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом трьох банківських днів з дати поставки товару, вказаної в видатковій накладній.

Розрахунок проводиться шляхом перерахування суми вартості товару в безготівковому порядку в гривнях на поточний рахунок постачальника, вказаний в розділі 11 цього договору (п. 5.5. Договору).

Пунктом 5.6. Договору сторони визначили, що в разі наявності заборгованості у покупця за поставлені товари, кошти, які поступають на розрахунковий рахунок постачальника, зараховуються в рахунок погашення такої заборгованості згідно хронологічного порядку її виникнення та до повного її погашення, незалежно від призначення платежів у платіжному дорученні.

Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня 2020 року. Якщо за десять днів до закінчення строку дії даного договору жодні зі сторін не повідомить іншу сторону рекомендованим листом про розірвання договору, строк дії даного договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно (п.2.1., 2.2. Договору).

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу у період з 29.05.2020 по 16.04.2021 товар на загальну суму 883352,61грн, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.57-107). Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Відповідач в порушення умов договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019 розрахунок за поставлений товар здійснив частково на суму 724433,59грн (а.с.110-112).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений на підставі договору товар у розмірі 158919,02грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 344809,20грн, яка виникла на підставі договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019, з яких: 158919,02грн основного боргу, 99021,72грн пені, 13961,61грн 3% річних та 72906,85грн інфляційних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок оплатити його.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 883352,61грн згідно видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи у період з 29.05.2020 по 16.04.2021.

За умовами п.5.4 Договору якщо товар поставлено без попередньої оплати, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом трьох банківських днів з дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній.

Тобто, з урахуванням п.5.4 Договору та правил обчислення строків згідно ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, видаткові накладні мали бути оплачені відповідачем у строк до 03.06.2020, 18.06.2020, 19.06.2020, 22.06.2020, 24.06.2020, 02.07.2020, 21.10.2020, 26.10.2022, 10.11.2020, 11.11.2020, 12.11.2020, 13.11.2020, 18.11.2020, 19.11.2020, 23.11.2020, 27.11.2020, 01.12.2020, 03.12.2020, 09.12.2020, 11.12.2020, 18.12.2020, 11.01.2021, 29.03.2021, 06.04.2021, 20.04.2021, 21.04.2021 відповідно до дат здійснених поставок товару.

Прострочення виконання відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару починається з 04.06.2020, 19.06.2020, 20.06.2020, 23.06.2020, 25.06.2020, 03.07.2020, 22.10.2020, 27.10.2022, 11.11.2020, 12.11.2020, 13.11.2020, 14.11.2020, 19.11.2020, 20.11.2020, 24.11.2020, 28.11.2020, 02.12.2020, 04.12.2020, 10.12.2020, 12.12.2020, 19.12.2020, 12.01.2021, 30.03.2021, 07.04.2021, 21.04.2021, 22.04.2021.

Відповідач в обумовлений строк та в повному обсязі оплату за отриманий товар не здійснив.

Щодо посилань відповідача про підписання видаткових накладних не належними представниками суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (далі - Положення):

первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абз.1 п.2.1 Положення).

господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абз.2 п.2.1 Положення).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абз.3 п.2.4 Положення);

документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абз.1 п.2.5 Положення);

первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (п.2.15 Положення).

Відповідно до ч.1 ст.58-1 Закону суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на видаткових накладних підписи осіб від імені ПОСП "Колос" скріплені печаткою цього підприємства.

При цьому суд приймає до уваги реальний стан, що на теперішній час склався у діловому обороті, за якого більшість документів підписані не одночасно обома сторонами (коли існує можливість пересвідчитись в особистості і повноваженнях підписанта), а й іншим шляхом (обмін документами для підписання на відстані, або підписання товарно-розпорядчих документів будь-яким представником сторони без підтвердження відповідних повноважень (зокрема, довіреністю), що з урахуванням приписів ст.241 ЦК України не може беззаперечно свідчити про відсутність господарської операції.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20, від 02.06.2022 у справі 924/362/21, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару/робіт/послуг на суму вказану в оформлених та направлених відповідно до вимог закону документах (обставини здійснення самої господарської операції виходячи із встановленої правової природи договору).

Заперечуючи підписання видаткових накладних уповноваженою особою відповідача, факт отримання відповідачем товару останнім не оспорюється, та навпаки, хоча і частково, але здійснював оплати за переданий товар по спірному договору.

Крім того, відповідач не ставить під сумнів справжність відбитків печатки ПОСП "Колос", нанесених на видаткових накладних, згідно яких здійснювалась поставку товару, і відтиск печатки на первинних документах є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими документами.

Наведене свідчить про фактичне схвалення таких господарських операцій уповноваженими особами відповідача.

Доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару також судом не приймаються до уваги, оскільки оформлення вказаного документа не передбачено умовами договору. Крім того, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на підставі договору №16819-ЗЧ від 26.11.2019 у розмірі 158919,02грн.

Відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, доводів позивача не спростував.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 158919,02грн за договором №16819-ЗЧ від 26.11.2019 обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 99021,72грн пені, нарахованої за період з 04.06.2020 по 12.12.2022 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з п.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст.6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за порушення терміну оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період прострочення) від простроченої суми, за кожний день прострочення. Пеня може бути нарахована за весь період прострочення оплати (п. 8.2 Договору).

Отже, сторони передбачили в договорі інший строк нарахування пені за порушення терміну оплату товари, ніж обумовлено нормами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строк.

Суд, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені у розмірі 99021,72грн дійшов висновку, що останній є арифметично правильним (а.с.15-27).

За змістом ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Таким чином, законодавство України передбачає неустойку як засіб забезпечення виконання зобов`язань й захід майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспівмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

В даному випадку суд враховує:

- встановлений у договорі розмір неустойки, яка нараховується за весь період прострочення є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність у сукупності заявленої до стягнення суми заборгованості та пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Отже, за усіх наведених обставин у їх сукупності, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність передбачених ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України підстав для застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення заявленої до стягнення неустойки на 50%, тобто про стягнення з відповідача 49510,86грн неустойки.

Щодо застосування спеціальної позовної давності.

Відповідачем у відзиві на позов було зазначено, що позивач пропустив встановлений законодавством строк для стягнення пені.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 ст.258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У п.10.7 Договору сторони погодили, що до правовідносин, пов`язаних з укладенням, виконанням цього договору та/або сплатою штрафних санкцій згідно договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 на усій території України установлено карантин, із запровадженням відповідних заборонюючих та обмежувальних карантинних заходів, який відповідними постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався.

Наразі постановою Кабінету Міністрів України №1423 від 23.12.2022 карантин на території України продовжено до 30.04.2023.

Згідно з пунктом 5 розділу І Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)"), який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту:

"12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з позовом 22.12.2022, враховуючи строки початку перебігу позовної давності, обумовлений сторонами в договорі трирічний строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, а також те, що строки, визначені ст.258 ЦК України продовжуються на період дії карантину суд доходить висновку, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення з відповідача пені за період з 04.06.2020 по 12.12.2022 відбулось в межах строку позовної давності, а відтак про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивачем за порушення строків проведення розрахунків за поставлену продукцію, на підставі ст.625 ЦК України, нараховано 13961,61грн 3% річних та 72906,85грн інфляційних.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних та інфляційних витрат (а.с.28-53), суд приходить до висновку, що розрахунок зроблено вірно, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних у розмірі 13961,61грн та 3% річних у сумі 72906,85грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не спростував визнані судом обґрунтованими позовні вимоги, та не надав доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов`язання щодо оплати поставленого товару у визначений договором строк.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 295298,34грн, з яких: 158919,02грн основного боргу; 49510,86грн пені; 13961,61грн 3% річних; 72906,85грн інфляційних. В частині стягнення 49510,86грн пені суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на відповідача, який своїми діями спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені на 50%, до 49510,86грн.

3. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "КОЛОС" (вул.Грека Івана, 47, с.Сербо-Слобідка, Новоград-Волинський район, Житомирська область, 11244, код ЄДРПОУ 03743405)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (вул. Машинобудівників, 1, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162, код ЄДРПОУ 38379774)

- 158919,02грн основного боргу;

- 49510,86грн пені;

- 13961,61грн 3% річних;

- 72906,85грн інфляційних;

- 5172,14грн судових витрат.

4. В позові відмовити в частині стягнення 49510,86грн пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 31.03.23

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.1- у справу;2,3- сторонам (рек)