Рішення № 109897025, 30.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2023Справа № 910/238/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/238/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1"

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

04 січня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 27.12.2022 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 690 171,56 грн., з них: основного боргу - 490 007,50 грн. (чотириста дев`яносто тисяч сім гривень 50 копійок), неустойки - 59 579,54 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять гривень 54 копійки), інфляційних втрат - 126 045,52 грн. (сто двадцять шість тисяч сорок п`ять гривень 52 копійки) та 3% річних - 14 539,00 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 01-12/19 від 01.12.2019 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/238/23, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105493389250 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2023 року у справі № 910/238/23 вручено уповноваженому представнику відповідача - 25.01.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 09.02.2023 року (включно).

30.01.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 31 від 25.01.2023 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що строк виконання зобов`язань по оплаті простроченого платежу повинен бути відтермінований на строк дії воєнного стану, а військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною, яка є підставою для звільнення відповідача від відповідальності сплати штрафних санкцій. Крім того, у п. 2 прохальної частини відзиву на позовну заяву відповідач просить здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для розгляду справи № 910/238/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін в аспекті ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

08.02.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача заперечив, посилаючись на те, що викладені у відзиві на позовну заяву доводи не спростовують пояснення позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 01-12/19 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю мінеральний порошок (товар), а покупець зобов`язується приймати у власність і оплачувати товар відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору кількість, ціна, асортимент і одиниці вимірювань товару відображаються у відповідних заявках покупця, рахунках і видаткових накладних. Видаткові накладні після підписання їх сторонами набувають юридичну силу специфікацій в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. За вимогою будь-якої зі Сторін передбачається підписання Специфікацій до Договору.

В п. 3.3. договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в наступному порядку: передплата 100% від вартості товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку від постачальника. Також сторони передбачають за додатковою домовленістю надання постачальником покупцю відстрочки оплати поставленого товару до 3-х банківських днів.

За умовами п. 4.2. договору датою поставки вважається дата приймання покупцем товару за видатковою накладною.

Пунктом 4.3. договору визначено, що право власності на товар переходить з моменту передачі товару покупцеві, що підтверджується первинними документами (видатковими накладними).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 7.1. договору).

На виконання умов договору поставки № 01-12/19 від 01.12.2019 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 518 881,06 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 1491 від 16.10.2021 року на суму 43 850,70 грн., № 1531 від 19.10.2021 року на суму 17 069,40 грн., № 1612 від 26.10.2021 року на суму 18 600,00 грн., № 1762 від 12.11.2021 року на суму 43 229,40 грн., № 1795 від 17.11.2021 року на суму 36 231,60 грн., № 1804 від 18.11.2021 року на суму 41 005,80 грн., № 1832 від 21.11.2021 року на суму 45 027,90 грн., № 1833 від 21.11.2021 року на суму 22 563,00 грн., № 1875 від 24.11.2021 року на суму 19 423,80 грн., № 2051 від 13.12.2021 року на суму 49 478,99 грн., № 2052 від 13.12.2021 року на суму 55 992,07 грн., № 2102 від 17.12.2021 року на суму 45 114,19 грн., № 2132 від 20.12.2021 року на суму 47 569,39 грн., № 2142 від 22.12.2021 року на суму 33 724.82 грн. Вказані видаткові накладні без зауважень та заперечень підписані представниками позивача та відповідача.

Додатково на підтвердження факту поставки товару у матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні: № Р2142 від 22.12.2021 року, № Р2132 від 20.12.2021 року, № Р2102 від 17.12.2021 року, № Р2052 від 13.12.2021 року, № Р2051 від 13.12.2021 року, № Р1875 від 24.11.2021 року, № Р1833 від 21.11.2021 року, № Р1832 від 21.11.2021 року, № Р1804 від 18.11.2021 року, № Р1795 від 17.11.2021 року, № Р1762 від 12.11.2021 року,№ Р1531 від 19.10.2021 року, № Р1491 від 16.10.2021 року, підписані без зауважень представниками вантажовідправника та вантажоодержувача.

На оплату товару позивач виставив відповідачу рахунки: № 529 від 16.10.2021 року на суму 43 850,70 грн., № 539 від 19.10.2021 року на суму 17 069,40 грн., № 563 від 26.10.2021 року на суму 18 600,00 грн., № 598 від 12 11.2021 року на суму 43 229,40 грн., № 605 від 17.11.2021 року на суму 36 231,60 грн., № 607 від 18.11.2021 року на суму 41 005,80 грн., № 618 від 21.11.2021 року на суму 67 590,90 грн., № 628 від 24.11.2021 року на суму 19 423,80 грн., № 674 від 13.12.2021 року на суму 105 571,05 грн., № 695 від 17.12.2021 року на суму 45 114,19 грн., № 699 від 20.12.2021 року на суму 47 569,39 грн., №702 від 22.12.2021 року на суму 33 724. 82 грн.

На підтвердження факту реєстрації податкових накладних до матеріалів справи надано наступні податкові накладні: № 96 від 13.12.2021 року, № 97 від 13.12.2021 року, № 105 від 12.11.2021 року, № 200 від 24.11.2021 року, № 168 від 22.12.2021 року, № 227 від 26.10.2021 року, № 164 від 21.11.2021 року, № 163 від 21.11.2021 року, № 158 від 20.12.2021 року, № 163 від 19.10.2021 року, № 126 від 16.10.2021 року, № 136 від 17.11.2021 року, № 140 від 18.11.2021 року, № 136 від 17.12.2021 року.

Відповідно до квитанцій реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, судом встановлено, що вказані податкові накладні були зареєстровані 28.12.2021 року (податкова накладна № 96 від 13.12.2021 року на суму 49 478,99 грн.), 28.12.2021 року (податкова накладна № 97 від 13.12.2021 року на суму 55 992,07 грн.), 24.11.2021 року (податкова накладна № 105 від 12.11.2021 року на суму 43 229,40 грн.), 13.12.2021 року (податкова накладна № 200 від 24.11.2021 року на суму 19 423,80 грн.), 12.01.2022 року (податкова накладна № 168 від 22.12.2021 року на суму 33 724,82 грн.), 05.11.2021 року (податкова накладна № 227 від 26.10.2021 року на суму 18 600,00 грн.), 13.12.2021 року (податкова накладна № 164 від 21.11.2021 року на суму 22 563,00 грн.), 13.12.2021 року (податкова накладна № 163 від 21.11.2021 року на суму 45 027,90 грн.), 12.01.2022 року (податкова накладна № 158 від 20.12.2021 року на суму 47 569,39 грн.), 05.11.2021 року (податкова накладна № 163 від 19.10.2021 року на суму 17 069,40 грн.), 05.11.2021 року (податкова накладна № 126 від 16.10.2021 року на суму 43 850,70 грн.), 08.12.2021 року (податкова накладна № 136 від 17.11.2021 року на суму 36 231,60 грн.), 08.12.2021 року (податкова накладна № 140 від 18.11.2021 року на суму 41 005,80 грн.), 12.01.2022 року (податкова накладна № 136 від 17.12.2021 року на суму 45 114,19 грн.).

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем було здійснено лише часткову оплату товару, залишок неоплаченого товару становить 490 007,50 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 490 007,50 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2021 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором станом на 31.12.2021 року становить 490 007,50 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором поставки № 01-12/19 від 01.12.2019 року товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 490 007,50 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору поставки № 01-12/19 від 01.12.2019 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 518 881,06 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 1491 від 16.10.2021 року на суму 43 850,70 грн., № 1531 від 19.10.2021 року на суму 17 069,40 грн., № 1612 від 26.10.2021 року на суму 18 600,00 грн., № 1762 від 12.11.2021 року на суму 43 229,40 грн., № 1795 від 17.11.2021 року на суму 36 231,60 грн., № 1804 від 18.11.2021 року на суму 41 005,80 грн., № 1832 від 21.11.2021 року на суму 45 027,90 грн., № 1833 від 21.11.2021 року на суму 22 563,00 грн., № 1875 від 24.11.2021 року на суму 19 423,80 грн., № 2051 від 13.12.2021 року на суму 49 478,99 грн., № 2052 від 13.12.2021 року на суму 55 992,07 грн., № 2102 від 17.12.2021 року на суму 45 114,19 грн., № 2132 від 20.12.2021 року на суму 47 569,39 грн., № 2142 від 22.12.2021 року на суму 33 724.82 грн.

Зазначені видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства та є у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Видаткові накладні підписані зі сторони відповідача без жодних зауважень щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару.

За умовами п. 3.3. договору розрахунки за товар здійснюються на умовах 100% передплати від вартості товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку від постачальника. Крім того, договором передбачена відстрочка оплати поставленого товару до 3-х банківських днів.

Отже, виходячи з умов п. 3.3. договору строк оплати товару за видатковими накладними є таким, що настав.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 490 007,50 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 490 007,50 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 01-12/19 від 01.12.2019 року у розмірі 490 007,50 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 59 579,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 126 045,52 грн. та 3% річних у розмірі 14 539,00 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В п. 5.4. договору визначено, що у разі порушення виконання пункту 3.3 даного договору при домовленості про відстрочку платежу за поставлений товар покупець зобов`язаний сплатити за вимогою постачальника неустойку за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на цей період від вартості поставленого товару.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відтак, передбачена сторонами у пункті 5.4. договору відповідальність покупця за прострочення оплати поставленого товару за договором у вигляді неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на цей період від вартості поставленого товару за кожний день прострочки, за своєю правовою природою є пенею.

При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та те, що умовами договору сторони передбачили відповідальність покупця за прострочення термінів оплати товару у вигляді сплати штрафної санкції і розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожний день прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю «пеня», суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування штрафних санкцій (пені) до відповідача у зв`язку з за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 59 579,54 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 126 045,52 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 14 579,40 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3№ річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 14 539,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що строк виконання зобов`язань по оплаті простроченого платежу повинен бути відтермінований на строк дії воєнного стану, а військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною, яка є підставою для звільнення відповідача від відповідальності сплати штрафних санкцій.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Поряд цим, за умовами п. 6.1. договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, таких як: блокада, страйк, військові дії, аварії, пожежі, повені, землетруси, а також інших обставин непереборної сили, істотно впливають на виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Про настання таких обставин сторони зобов`язані сповістити одна одну не пізніше 5-ти робочих днів з моменту їх настання, що має бути підтверджено відповідними документами Торгово-промислової палати (і/або іншого компетентного органу) за місцем дії таких обставин.

До обставин непереборної сили належать: події надзвичайного характеру, такі як війна, пожежа, повінь, землетрус; заборонні заходи вищих законодавчих та/або виконавчих органів державної влади, що виникли після укладання цього договору, та які сторони не могли передбачити або запобігти їм прийнятними заходами, якщо ці обставини вплинули на виконання ними своїх зобов`язань заданим договором. Сторона, яка посилається на виникнення обставин непереборної сили (форс-мажор) несе обов`язок доказування, за власний рахунок, того, що ці обставини вплинули на виконання цією стороною своїх зобов`язань за даним договором.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

В матеріалах справи немає ані доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, ані доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання ним зобов`язань за договором № 01-12/19 від 01.12.2019 року шляхом видачі відповідного сертифіката.

Також відповідачем не надано доказів щодо відсутньої можливості виконати зобов`язання за договором № 01-12/19 від 01.12.2019 року.

Крім того, на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, які стали підставою для порушення виконання зобов`язань за контрактом, відповідач посилається на лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року Торгово-промислової палати України.

Так, Торгово-промислова палата України на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, який адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Відтак, суд зазначає, що одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача проти позову із посиланням на неможливість виконання ним своїх зобов`язань через форс-мажорні обставини.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 10 352,57 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 40 000,00 грн.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази:

- копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0112/22 від 01.12.2022 року;

- копію звіту про надану правову (правничу) допомогу від 27.12.2022 року;

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 27/12 від 27.12.2022 року.

Відповідно до звіту про надану правову (правничу) допомогу від 27.12.2022 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0112/22 від 01.12.2022 року адвокатом були наступні види правничої допомоги: 1. Ознайомлення з наявними документами, попередня консультація та аналіз перспектив звернення до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості (2 години витраченого часу) - 3000,00 грн.; 2. Підготовка позовної заяви (4 години витраченого часу) - 17 000,00 грн.; 3. Участь у судових засіданнях під час підготовчого провадження (незалежно від кількості витраченого часу) - 10 000,00 грн.; 4. Участь у судових засіданнях під час розгляду справи по суті (незалежно від кількості витраченого часу) - 10 000,00 грн.

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Малевич Олег Вікентійович на підставі ордеру серії ВЕ № 1077717 від 27.12.2022 року.

Від ТОВ «АБЗ-1» клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат не надходило.

З урахуванням предмету та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги факт розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, суд дійшов висновку, що виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" (ідентифікаційний код 41190464, адреса: 03124, м. Київ, вул. Василенка Миколи, 7-А, офіс 3-41) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" (ідентифікаційний код 40233208, адреса: 67620, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Вигода, вул. Залізнична, 35) грошові кошти: основного боргу - 490 007,50 грн. (чотириста дев`яносто тисяч сім гривень 50 копійок), пені - 59 579,54 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять гривень 54 копійки), інфляційних втрат - 126 045,52 грн. (сто двадцять шість тисяч сорок п`ять гривень 52 копійки), 3% річних - 14 539,00 грн. (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень), витрат на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) та судовий збір - 10 352,57 грн. (десять тисяч триста п`ятдесят дві гривні 57 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 30.03.2023р.

Суддя О.В. Котков