Ухвала суду № 109868613, 29.03.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

29.03.2023м. ХарківСправа № 922/1103/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без проведення судового засідання і повідомлення заявника і боржника

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварснаб» (код ЄДРПОУ 42961816, юридична адреса: 61066, м. Харків, вул. Проектна, буд. 36)

до боржника Комунального підприємства «Міськелектротранссервіс» (код ЄДРПОУ 37761936, юридична адреса: 61001, м. Харків, вул. Актюбінська, буд. 24)

про видачу судового наказу,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Сварснаб» звернулося до Господарського суду Харківської області через систему «Електронний суд» із заявою про видачу судового наказу від 23.03.2023 (вх. № 1103/23 від 24.03.2023), в якій просить стягнути з боржника - КП «Міськелектротранссервіс» заборгованість за договором про поставку № 119/23 від 06.02.2023 в сумі 55829,40 грн, а також 268,40 грн витрат по сплаті судового збору.

За наслідками розгляду зазначеної заяви Господарським судом Харківської області видано Судовий наказ від 29.03.2023, яким стягнуто з КП «Міськелектротранссервіс» на користь ТОВ «Сварснаб» заборгованість за договором про поставку № 119/23 від 06.02.2023 в сумі 55829,40 грн та 268,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Водночас, у заяві про видачу судового наказу заявник - ТОВ «Сварснаб» просить стягнути з боржника - КП «Міськелектротранссервіс» на користь ТОВ «Сварснаб» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, та разом із вказаною заявою подав заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу на суму 12000,00 грн згідно договору про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023.

В обґрунтування заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу заявник посилається на те, що заявнику - ТОВ «Сварснаб» адвокатом Чумаком Р.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023 було надано професійну правничу допомогу на суму 12000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат заявником до заяви надано, зокрема: 1) платіжну інструкцію № 3585 від 23.03.2023, яка свідчить про оплату заявником юридичних послуг за договором № 23/03-1 від 23.03.2023 на суму 12000,00 грн; 2) акт приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023, згідно з яким адвокатом Чумаком Р.В. у повному обсязі надана ТОВ «Сварснаб» правова допомога, передбачена договором про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023, а саме: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, аналіз фактичних обставин та документів; аналіз та пошук релевантної судової практики; написання та подача заяви про стягнення заборгованості з КП «Міськелектротранссервіс» за договором про поставку № 119/23 від 06.02.2023; вартість наданої правової допомоги склаладає 12000,00 грн; 3) детальний опис робіт, виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023, згідно з яким адвокатом на надання правової допомоги ТОВ «Сварснаб» витрачено 6 годин, з яких: 1 година - опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, аналіз фактичних обставин та документів та 5 годин - написання та подача заяви про стягнення заборгованості з КП «Міськелектротранссервіс» за договором про поставку № 119/23 від 06.02.2023.

27.03.2023 за вх. № 7390/23 до Господарського суду Харківської області через систему «Електронний суд» та 27.03.2023 за вх. № 7426/23 на електронну пошту суду від заявника - ТОВ «Сварснаб» надійшла виправлена заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу з додатками, в яких заявником виправлено описки у датах, зазначених в цій заяві.

Розглянувши заяву про видачу судового наказу в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу в зазначеній частині, з огляду на таке.

У відповідності до ч. 2 ст. 12 ГПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Порядок розгляду вимог у наказному провадженні унормований Розділом ІІ «Наказне провадження» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 147 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ч. 2 ст. 148 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 148 ГПК України.

За змістом ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим зобов`язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, із зазначених норм вбачається, що в порядку наказного провадження може бути стягнута неоспорювана грошова заборгованість за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено стягнення з боржника в наказному провадженні сум, які відмінні від неоспорюваної заборгованості.

Нормами зазначеного Кодексу також не передбачено стягнення в наказному провадженні будь-яких судових витрат (окрім витрат на сплату судового збору), зокрема не передбачено стягнення з боржника витрат на правову допомогу за укладеним між стягувачем та адвокатом договором про надання правової допомоги. Таке стягнення суперечить самій суті наказного провадження, адже договір про надання правової допомоги не є укладеним між стягувачем та боржником, у стягувача відсутнє право вимоги до боржника щодо заборгованості за вказаним договором, у зв`язку з чим така заборгованість не є неоспорюваною та її стягнення не відповідає положенням ст. 147, 148 ГПК України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу в порядку п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Крім того, судом враховано, що заявник на свій власний вибір відповідно до вимог ч. 2 ст. 148 ГПК України, звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з КП «Міськелектротранссервіс» заборгованості за договором про поставку № 119/23 від 06.02.2023 в сумі 55829,40 грн, питання підготовки заяви про видачу судового наказу у даній справі не вимагало значних затрат часу та зусиль адвоката (6 годин), з яких: 1 година на опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, аналіз фактичних обставин та документів та 5 годин на написання та подання заяви про видачу наказу, що підтверджується підписаними між заявником та адвокатом актом приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023 та детальним описом робіт, виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги № 23/03-1 від 23.03.2023, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн не відповідають критеріям справедливості, розумності та співмірності зі складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також з часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт та обсягом наданих адвокатом послуг у даній справі, що також є підставою для відмови у видачі судового наказу в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Згідно зі ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Отже, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Втім, як вже зазначалося вище, в порядку наказного провадження розглядаються вимоги про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, тобто вимоги про стягнення безспірної заборгованості. Згідно з нормами Розділу ІІ «Наказне провадження» Господарського процесуального кодексу України подання будь-якої заяви по суті спору в наказному провадженні не передбачено, як не передбачено і подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат до заяви про видачу судового наказу.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. До розподілу підлягають витрати, що складаються із: 1) розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень частин 5, 6 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частина 1 ст. 13 ГПК України визначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Разом з тим, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, боржник, всупереч приписам ч. 1 ст. 13 ГПК України, не має можливості доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником.

На підставі зазначеного, враховуючи, що нормами ГПК України не передбачено розподілу будь-яких судових витрат (окрім судового збору) в порядку здійснення судочинства у наказному провадженні, зокрема не передбачено розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України, та враховуючи, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн не відповідає критеріям справедливості, розумності та співмірності зі складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також з часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт та обсягом наданих адвокатом послуг у даній справі, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення заяви ТОВ «Сварснаб» про видачу судового наказу в частині стягнення з КП «Міськелектротранссервіс» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн відсутні, тому відмовляє у видачі судового наказу в зазначеній частині.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 153 ГПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 ст. 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ст. 147, 148, 150, п. 3 ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 153, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварснаб» від 24.03.2023 за вх. № 1103/23 в частині стягнення з КП «Міськелектротранссервіс» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 255-257 ГПК України.

Ухвалу складено та підписано 29.03.2023.

СуддяНовікова Н.А.