Ухвала суду № 109857460, 29.03.2023, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/8292/22

(1-кп/199/171/23)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2023 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

колегії суддів:

головуючий - суддя ОСОБА_1

- судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретар - ОСОБА_4

прокурор - ОСОБА_5

потерпіла - ОСОБА_6

представник потерпілої - ОСОБА_7

обвинувачені - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10

захисники - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро кримінальне провадження №12022041630000458 за обвинуваченням ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.187, п. 6 ч. 2 ст.115, ч. 1 ст.358 КК України, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , кожного з них, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

В с т а н о в и в:

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на 60 днів.

Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання обвинуваченим, у разі визнання останніх винуватими у кримінальних правопорушеннях, враховуючи особливу тяжкість злочинів, за які передбачено покарання ОСОБА_8 із застосуванням вимоги ст. 70 КК України у виді позбавлення волі від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, враховуючи тяжкість злочину, за який передбачено покарання ОСОБА_9 у виді позбавлення волі від 5 до 8 років позбавлення волі, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, є підстави вважати, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 переховуватися від суду та вчинити інший злочин, здійснювати тиск на свідків, які ще не допитувалися.

Клопотання прокурора підтримала потерпіла та її представник.

Обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , захисники, заперечували проти клопотання, заявленого прокурором, звернулися до суд із власним клопотанням про зміну обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , проти чого заперечували прокурор, потерпіла, її представник.

Вирішуючи заявлені клопотання суд враховує наступне.

Згідно із ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Із положень ч.1 ст.177 КПК України вбачається, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Із системного аналізу змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК убачається, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу - щодо встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків, суд керується стандартом переконання «достатні підстави», який є значно нижчим у порівнянні зі стандартами доказування «обґрунтована підозра» і «поза розумним сумнівом» (п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №11-132сап21).

Так, існування кожного вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику повинна підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстрована (п. п. 85, 86 рішення ЄСПЛ від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України» /Makarenko v. Ukraine, заява №622/11).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов`язково здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Оцінивши доводи, наведені у клопотанні та наявність ризиків на існування яких посилається сторона обвинувачення, суд вважає, що сторона обвинувачення довела наявність підстав вважати, що існує ризик того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зможуть переховуватися від суду.

В розумінні Кримінального кодексу України інкримінований ОСОБА_8 злочини, передбачені частиною 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України, є особливо тяжкими, а інкримінований ОСОБА_9 злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, є тяжким.

Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що такі злочини мають, відповідно, дуже високий ступінь суспільної небезпеки та підвищений ступень суспільної небезпеки.

На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).

При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Також суд враховує рішення ЄСПЛ по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, який зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.

Судом зазначається, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи могли вбачатися переконливими та відповідними.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених, суд враховує обсяг пред`явленого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачення, приймає до уваги репутацію обвинувачених.

Так ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є особами, які за анкетними даними з обвинувального акту, відповідно до ст. 89 КК України не судимі, не працювали, неодружені, на утриманні дітей або непрацездатних осіб не мають, зареєстровані та проживають по за межами міста Дніпро, міцних соціальних зв`язків не мають, тому суд вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не буде дієвим.

Крім того, ОСОБА_8 повідомлений органом досудового розслідування у скоєнні інших умисних тяжких злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 КК України, переховувався, що підтверджено письмовими документами, які суду надав прокурор.

Суд вважає, що з огляду на викладене є достатні підстави вважати, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у разі визнання останніх винуватими у кримінальних правопорушеннях, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, можуть переховуватися від суду, скоювати інші злочини, що передбачено пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК.

Крім того, на теперішній час ризик, передбачений пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК, незаконно впливати на свідків, у цьому кримінальному провадженні продовжує існувати.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати визначену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Ця обставини, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Досліджуючи питання щодо можливості зміни обвинуваченим запобіжного заходу на більш м`який суд, враховуючи запровадження на всій території України військового стану, вік та задовільний стан здоров`я обвинувачених, відомості про їх соціальні зв`язки, репутацію обвинувачених, їх майновий стан, вважає, що вказані відомості про особу кожного з обвинувачених в сукупності із обсягом пред`явленого кожному з них обвинувачення та встановленим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, дають достатні підстави вважати, що альтернативні запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених, тому клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим на 60 днів підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_8 повідомлені про підозру у скоєнні злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Керуючись ст.ст.176-178,183,199, 331,350,369,371,372 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокуроразадовольнити.

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожному з них, строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Державній установі виконання покарань (№ 4) управління Державної пенітенціарної служби України, - до 27 травня 2023 року включно.

Відмовити стороні захисту у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченим: ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 - з тримання під вартою на домашній арешт.

Копію ухвали в частині продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою направити керівнику Державній установі виконання покарань (№ 4) управління Державної пенітенціарної служби України для виконання.

Відповідно до п. 1-1 ч.2 ст. 395 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Судді:

ОСОБА_1ОСОБА_2ОСОБА_3