Рішення № 109848020, 28.03.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 березня 2023 року Справа № 280/7483/20 провадження № СН/280/40/22 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29а; код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо невиплати позивачеві вихідної допомоги при звільненні;

зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру виплатити позивачеві вихідну допомогу в сумі 37183,02 грн;

зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом прокурора Запорізької області від 27.08.2020 №1638к його звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон №1697-VII) з 28.08.2020. На момент звільнення відповідач протиправно не здійснив повний розрахунок з позивачем, а саме всупереч положенням трудового законодавства не виплатив вихідну допомогу при звільненні в сумі 37 183,02 грн. У зв`язку з наведеним, у відповідача також виник обов`язок здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.

Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами, 17.11.2020 подав відзив на позовну заяву, в якому наголосив на тому, що положення Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) щодо виплати вихідної допомоги при звільненні не поширюються на прокурорів, які звільняються з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, норми якого є спеціальними у спірних правовідносинах. Також посилається на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення. Просить у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 24.11.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року в справі №280/7483/20 скасовано, справу №280/7483/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв`язку із недопустимістю повторної участі судді в розгляді адміністративної справи, проведено повторний розподіл справи, за результатами якого справа передана на розгляд судді Сіпаці А.В.

Ухвалою суду від 12.12.2022 прийнято до провадження адміністративну справу №808/7483/20 (провадження №СН/280/40/22) та призначено підготовче засідання на 25 січня 2023 року.

Ухвалою суду від 25.01.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 27.02.2023.

Ухвалою суду від 27.02.2023 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.02.2023.

Позивач 22.02.2023 подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

З урахуванням зазначених обставин, згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 4ст. 229 КАС Українифіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про наступне.

Наказом прокурора Запорізької області від 27.08.2020 року №1638к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII з 28.08.2020.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі №280/7188/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, рішення комісії, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Крім іншого, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 27.08.2020 №1638к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації прокуратури Запорізької області. Поновлено ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації прокуратури Запорізької області з 28.08.2020.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 в адміністративній справі №280/7188/20 змінено. Абзац 4 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: Поновити ОСОБА_1 в прокуратурі Запорізької області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації прокуратури Запорізької області з 28 серпня 2020 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.11.2022 у справі №280/7188/20 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року в справі №280/7188/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказу, рішення комісії, зобов`язання вчинити дії відмовлено.

На відповідне звернення позивача щодо виплати вихідної допомоги при звільненні, листом від 09.09.2020 №11-2591-20 Прокуратура Запорізької області повідомила, що Закон №1697-VII не передбачає виплату вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини 1 статті 51. Умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у не виплаті вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Згідно з п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Порядку №100).

Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок середньої заробітної плати для обчислення вихідної допомоги, розмір якої за його підрахунками складає 37183,02 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив щодо розміру належної до виплати вихідної допомоги при звільненні та надав до суду довідку, виданою Запорізькою обласною прокуратурою, з якої вбачається, що сума середньоденної заробітної плати складає 1107,50 грн., а середньомісячна заробітна плата складає 23811,25 грн., відтак відповідача слід зобовязати виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 23811,25 грн.

Щодо обчислення розміру середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, суд зазначає наступне.

За ч. 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхрозмірпідприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою встановлення передбаченої нормамист.117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводитирозмірйого втрат, на відміну від доведеннярозмірузбитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України,позивачне повинен доводитирозмірмайнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їхрозміру.Суд має орієнтовно оцінитирозмірмайнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнатипозивач.

За ч. 1статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівникомщодосвоєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір пророзміриналежних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.

У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, торозмірвідшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшитирозмірвідшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:розмірпростроченої заборгованості роботодавцящодовиплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірнийрозмірпов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірногорозмірупов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявленихпозивачемдо стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позивачзвільнений з органів прокуратури з 28.08.2020 року, середньоденна заробітна плата становить 1107,50 грн., днів затримки виплативихідної допомогипри звільненніпозивача,на які поширюються вимогищодостягнення середнього заробітку за час затримки виплативихідної допомоги:655 робочих дні. Таким чином, середній заробітокпозивачаза час затримки виплативихідної допомогипри звільненні, станом на час розгляду справи, становить 721482,50 грн. (1107,50 грн. х 655 робочих дня затримки виплати).

Розмірневиплаченоївихідної допомогипри звільненні складає 23811,25 грн., а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 721482,50 грн., що значно перевищуєрозмірнесвоєчасно невиплаченоївихідної допомогипри звільненні.

За правовою позицією в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц при визначеннірозмірукомпенсації за затримку розрахунку необхідно враховуватирозмірсереднього заробіткупозивача,суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 сформував правову позиціющодоврахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначеннірозмірукомпенсації за затримку розрахункупозивачуу цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 721482,50 грн., при розмірівихідної допомогипри звільненні в сумі 23811,25 грн. було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому, істотність частки невиплаченоївихідної допомогипри звільненні (23811,25грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 28.08.2020по 28.03.2023 становить 3,3% (23811,25: 721482,50 х 100%). При цьому, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 3,3 % розраховується наступним чином: 1107,50 грн.(середньоденний заробітокпозивача) х 3,3% = 36,55 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки.

Враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, середній заробітокпозивачаза час затримки виплативихідної допомогипри звільненні, який підлягає стягненню становить 23940,25 грн. (36,55 гривень х 655 робочих днів затримки виплати).

Виходячи з наведених принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшеннярозмірусереднього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростаннярозмірусереднього заробітку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 2статті 2 КАС Українивстановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідностатті 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2статті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями139,241,243-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29а; код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 23811,25 грн.

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд.29а; код ЄДРПОУ 02909973) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить без вирахування податків і зборів 23811,25 грн (двадцять три тисячі вісімсот одинадцять гривень двадцять п`ять копійок).

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд.29а; код ЄДРПОУ 02909973) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні у розмірі 23940,25 грн. (двадцять три тисячі дев`ятсот сорок гривень двадцять п`ять копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 28.03.2023.

Суддя А.В. Сіпака