Рішення № 109840923, 10.03.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2023 р.,

м. Київ

Справа № 911/1421/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" (03026, місто Київ, столичне Шосе, будинок 100, код 33052443)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт фарм" (08472, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Світанок, вулиця Київська, будинок 5/4, ЄДРПОУ 39217460)

та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 89-02166 від 02.09.2019: 679087,08 гривень лізингових платежів, 297309,81 гривень неустойки, 83584,22 гривень пені, 1649692,13 гривень штрафу, 421435,00 гривень відшкодування витрат, 23147,86 грн додаткових лізингових платежів,

за участю представників:

позивача: Маленко Олександр Миколайович;

відповідача-1: Карасьов Олексій Сергійович;

відповідача-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальний перебіг розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 17.08.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт фарм" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором фінансового лізингу №89-02166 від 02.09.2019: лізингові платежі на суму 679087,08 гривень (за період з 01.01.2022 по 21.06.2022), неустойку за ч. 2 ст. 785 ЦК України - 297309,81 гривень (за період з 21.06.2022 по 04.08.2022), пеню - 83584,22 гривень (з 01.03.2022 по 17.08.2022), штрафи згідно договору - 1631692,13 гривень, відшкодування витрат згідно п. 13.4, 13.5 договору - 421435,00 гривень, додаткові лізингові платежі згідно п. 6.1.2. договору - 23147,86 грн.

Ухвалою від 22.08.2022 вказану позовну заяву залишено без руху. На виконання вимог ухвали суду, позивачем подано заяву про усунення недоліків, яка прийнята судом. 07.09.2022 суд відкрив провадження у справі у порядку загального позовного розгляду. Проведення підготовчого засідання призначено на 10.10.2022. Встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження.

Через підвищену небезпеку для працівників суду та учасників процесу 10.10.2022, враховуючи інтенсивний ракетний обстріл міста Києва, зокрема його центральної частини безпечно здійснювати розгляд справи у судовому засіданні не видавалось за можливе. Тож судом було знято з розгляду справи, що були призначені на 10.10.2022.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, з метою надання можливості сторонам реалізувати своє право належного доступу до правосуддя, суд призначив іншу дати розгляду справи № 911/1421/22, як 31.10.2022 о 14:50.

У судове засідання 31.10.2022 з`явився представник позивача.

До Господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надання матеріалів для ознайомлення вх.№15248/22 від 31.10.2022 у зв`язку з тим, що представник відповідача на момент проведення судового засідання в Господарському суді Київської області перебував у судовому засіданні в Київському апеляційному суді у справі №369/7537/22. З цих підстав, задля надання можливості представнику відповідача ознайомитися з позовною заявою, суд відклав підготовче засідання на 21.11.2022 на 14:45.

У підготовчому судовому засіданні 21.11.2022 суд встановив відповідачам новий строк на надання відзиву на позовну заяву до наступного судового засідання. Розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 19.12.2022 на 15:30.

На судовому засіданні 19.12.2022 були присутні представники позивача та відповідача-1. До суду надійшов відзив від відповідача-1. Представник відповідача-1 зазначив, що направив відзив на позовну заяву позивачу, та надав оригінал доказу направлення відзиву позивачу суду. Так, суд у судовому засіданні в порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання.

З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 17.01.2023 на 14:10.

За час перерви до суду надійшла відповідь на відзив, а згодом і заперечення відповідача-1 на відповідь на відзив. У судовому засіданні 23.01.2023 були присутні представники позивача та відповідача-1. Судом у порядку статті 185 ГПК України закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 28.02.2023 на 17:30.

У судовому засіданні 28.02.2023, яке відбулось за участю представників позивача та відповідача-1, суд оголосив перерву до 03.03.2023.

У засіданні 03.03.2023 суд, з огляду на наявність сумніву щодо автентичності доказів зобов`язав позивача надати оригінал опису вкладення відправлення листа № 0101046620047 (для дослідження у засіданні).

До господарського суду 09.03.2023 позивачем було подано заяву про долучення доказів.

В засіданні 10.03.2023 судом прийнято долучені позивачем докази та взято їх до уваги під час прийняття рішення у справі. Дослідивши всі наявні у справі матеріали, заслухавши виступи сторін суд прийняв рішення у справі.

Обставини спірних правовідносин, вимоги

позивача та заперечення відповідача

З преамбули наявної у матеріалах справи копії договору фінансового лізингу № 89-02166 від 02.09.2019 вбачається, що позивач, ТОВ "Сканія кредіт Україна", відповідно до умов цього договору виступав як лізингодавець, а відповідач-1, ТОВ "Агросвіт фарм" як лізингоодержувач.

Згідно пункту 25.4 договір складено 02.09.2019 в місті Києві у двох примірниках англійською та українською мовами. Договір підписаний з боку обох сторін, проставлено відповідні печатки.

В силу пункту 1.1 договору фінансового-лізингу лізингодавець зобов`язується за заявкою лізингоодержувача придбати у власність у продавця (постачальника) TOB «Сканія Україна», обраного лізингоодержувачем, транспортні засоби відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та передати їх у користування лізингоодержувачу на строк і на умовах, викладених в цьому договорі, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі і виконувати інші зобов`язання, передбачені цим договором.

Відповідно до наведених у договорі трактувань термінів (розділ "Визначення") предмет лізингу означає транспортні засоби, зазначені в додатку № 1 договору "Базові умови лізингу". За наявній у матеріалах справи копії наведеного додатку предмет лізингу включає [1] Сідельний тягач Scania G 440 A4x2NA та [2] Напівпричіп-самоскид Wielton NW-3.

В цьому ж додатку наведено загальну вартість предмету лізингу (двох транспортних засобів), яка становила 3 643 449,08 грн (еквівалент у євро 131 300,00). Також подано відомості про строк лізингу, який становить 48 місяців. Графік платежів на всі 48 місяців детальніше подано в додатку номер 2 з однойменною назвою "Графік платежів". З наявних матеріалів справи вбачається, що 11.10.2019 та 22.02.2021 між лізингодавцем та лізингоодержувачем підписувались додаткові угоди, якими вносились зміни до додатку номер 2 "Графік платежів".

В матеріалах справи міститься копія акту приймання-передачі предмету лізингу за підписом продавця, лізингодавця та лізингоодержувача, який датований 11.10.2019. Цим актом лізингоодержувач засвідчив приймання предмету лізингу, який був ним попередньо оглянутий та повністю відповідає умовам специфікації, що зазначені у додатку № 1 "Базові умови лізингу" до договору фінансового лізингу № 89-02166 від 02.09.2019, а також специфікації, що є додатком до договору купівлі-продажу № UA 11-2019-0491 від 02.09.2019, за яким було придбано предмет лізингу.

Позивачем до позову також долучені свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що входять до предмету лізингу тягач з реєстраційним номером НОМЕР_2 та причіп з реєстраційним номером НОМЕР_3 .

Звертаючись з позовною заявою позивач також надав копію договору поруки № SA-2166 від 02.09.2019. Договір поруки укладено між позивачем, який іменується за договором "кредитором" та відповідачем-2, що іменується "поручителем". З пункту пункту 1.1 договору поруки вбачається, що поручитель ознайомлений зі змістом договору фінансового лізингу № 89-02166 від 02.09.2019, за яким ТОВ "Агросвіт фарм" іменується в договору поруки як "боржник".

В силу пункту 1.2 договору поруки поручитель (відповідач-2) поручитель добровільно, безумовно та безвідклично бере на себе зобов`язання відповідати по всіх зобов`язаннях боржника, що виникають з договору фінансового лізингу, включаючи але не обмежуючись: лізингові платежі (періодичні лізингові платежі та додаткові лізингові платежі, інші витрати, неустойка та будь-які інші платежі та збитки) y paзi порушення / невиконання / неналежного виконання їх боржником. Позивач звертав увагу суду, що поручитель є одночасно директором та єдиним засновником відповідача-1.

У позові вказано, що позивачем належним чином виконано свої зобов`язання за договором передано відповідачу-1 тягач та напівпричіп. Водночас, відповідач, за словами позивача, починаючи з січня 2022 року перестав сплачувати лізингові платежі, розмір та строки сплати яких узгоджені у додатку номер 2 до договору фінансового лізингу "Графік платежів".

З огляду на це 25.05.2022 позивач направив відповідачу лист-вимогу, в якому повідомив про існуючу заборгованість за лізинговими платежами в сумі 13684,60 євро. Також відповідача повідомлено про наявність заборгованості з приводу виставлених позивачу штрафів за порушення ПДР транспортними засобами, що входять до предмету договору лізингу.

Позивач вказує, що оскільки відповідач-1 проігнорував вказаний лист-вимогу, не поновив виконання своїх грошових зобов`язань за договором фінансового лізингу, то позивач 10.06.2022 направив відповідачу повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу наступного змісту: в зв`язку з невиконанням відповідачем пп. 13.1.1 договору позивач, як лізингодавець відповідно до п. 13.3 повідомляє про негайне припинення договору. Також позивач вказав, про необхідність повернення транспортних засобів не пізніше 16.06.2022.

Внаслідок ігнорування відповідачем виконання зобов`язання із повернення предмету лізингу, зазначає позивач, товариство було змушене звернутися до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Позивач зазначив, що 25.07.2022 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Легкобитом С.О. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №890 , щодо повернення транспортних засобів від відповідача 1 (лізингоодержувача) на користь. позивача (лізингодавця). Вказаний виконавчий напис був пред`явлений до примусового виконання.

Державним виконавцем Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парапіром Артемом Дмитровичем 02.08.2022 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 69547725. Вже 04.08.2022 вказаним державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження (додається), з якої вбачається, що згідно акта державного виконавця від 04.08.2022 рішення виконано в повному обсязі та повернуто позивачу транспортні засоби передані лізингоодержувачу за договором фінансового лізингу.

Позивач стверджував, що повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу відповідач-1 отримав 21.06.2021, а тому в силу положень пункту 13.3 договору з 21.06.2022 він є розірваним. Таким чином, на думку позивача з 01.01.2022 по 21.06.2022 відповідач-1 заборгував позивачу 18337,35 євро основного боргу.

Окрім іншого на підставі неповернення предмету лізингу позивач у порядку частини 2 статті 875 ЦК України нарахував відповідачу-1 неустойку за період фактичного безпідставного користування предметом лізингу з 21.06.2022 по 04.08.2022.

Позивач звертав увагу суду на те, що відповідно до п. 6.13 договору фінансового лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення.

Таким чином, за прострочення відповідачем-1 сплати лізингових платежів, на думку позивача, він зобов`язаний сплатити пеню позивачу в сумі 83584,22 гривень за період з 01.03.2022 по 17.08.2022 з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Також позивач акцентував увагу суду на пункті 13.6.6 договору фінансового лізингу, де вказано, що за порушення лізингоодержувачем своїх обов`язків, визначених у пункті 10.1 за виключенням підпункту 10.1.(б) цього договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості предмету лізингу та відшкодовує йому всі збитки, пов`язані з таким порушенням.

Пунктом 10.1 Договору визначено, зокрема, наступне зобов`язання лізингоодержувача: підпункту "е" у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання цього договору та в інших випадках дострокового повернення об`єкту лізингу - повернути об`єкт лізингу, з урахуванням відповідних положень пункту 13.4. цього договору, у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу.

Отже, відповідач-1 зобов`язаний сплатити штраф на користь позивача, стверджує останній в сумі 10235,49 Євро.

Між тим позивач звертається до суду також і з вимогою про стягнення штрафу у розмірі 25 % початкової вартості предмету лізингу відповідно до пункту 13.4.1 з огляду на порушення порядку повернення предмету лізингу та покладення на відповідачів обов`язку з відшкодування всіх збитків пов`язаних з таким порушенням.

Додатково позивач просив суд стягнути з відповідача передбачену пунктом 13.5 договору фінансового лізингу фівксовану суму неустойки у розмірі 1000 євро.

Пунктом 13.5 договору встановлено, зокрема, обов`язок відшкодовувати позивачу всі збитки та всі документально підтвердженні витрати пов`язані з розірванням даного договору та поверненням об`єкту лізингу. До таких витрат позивачем віднесено: сплата нотаріальних послуг, сплата юридично-консультаційних послуг ТОВ "Спанта" з метою вчинення заходів спрямованих на примусове повернення майна.

Позивач також просив суд покласти на відповідачів заборгованість у розмірі 23147,86 грн за недотримання відповідачем правил установлених законодавством при використанні транспортних засобів (ПДР). Цю суму позивач компенсував раніше, на підтвердження чого до суду подані відповідні документи.

Представником відповідача-1 було подано відзив на позовну заяву, де ТОВ "Агросвіт фарм" просило суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Перш за все, представник відповідача зазначив, що позивачем не додав доказів надсилання листа-вимоги про наявність заборгованості.

Відповідач звертав увагу суду на те, що на підтвердження факту надсилання та отримання відповідачем-1 повідомлення про відмову від договору позивач посилається на опис до листа №0101046620047 від 10.06.2022, який за його твердження було отримано 21.06.2022 (в дату коли фактично виконати вимоги повідомлення до 16.06.2022 було неможливо).

Проте, опис вкладення у поштовий конверт не відповідає вимогам п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, оскільки не заповнений на бланку ф.107 розміщеному за посиланням (https://www.ukrposhta.ua/ua/zrazky-oformlennia-blankiv-ta-typovi-dokumenty), не має відомостей про відправника та отримувача.

Крім того опис, підписаний відправником, датований 10.06.2022, проте штемпель Укрпошти датований 09.06.2022. Відстеження відправлення №0101046620047 через сайт Укрпошти також свідчить проте, що воно відправлено 10.06.2022 (зареєстровано в системі), а не 09.06.2022.

Більше того, відповідач заперечив факт отримання повідомлення про відмову від договору. Тож відповідач-1 звернув увагу суду на те, що відповідно до положень договору він вважається розірваним лише з моменту отримання лізингоодержувачем повідомлення про припинення договору.

Відповідач вважає, що методика розрахунку позивачем пені, штрафів та неустойки є хибною, оскільки лізинговий платіж повинен виплачуватися у гривні згідно еквівалента в євро на дату платежу згідно з графіком. Це впливає не лише на суму лізингових платежів, зазначає відповідач, а і на правильність розрахунків наданих позивачем. Відповідач подає до суду розміри сум, що еквівалентні євро станом на 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, 31.03.2022, 30.04.2022, 31.05.2022, 21.06.2022.

З приводу застосування положень частини 2 статті 785 ЦК України щодо сплати неустойки, відповідач вказав, що конструкція цієї статті вказує на те, що виникнення обов`язку з повернення речі виникає саме з моменту припинення договору (односторонньої відмови від нього), що позивачем не доведено враховуючи доводи, які наведені раніше. На думку відповідача не існує правових підстав здійснювати нарахування такої неустойки.

Відповідач-1, посилаючись на Закон України "Про Національний банк України", Положення про процентну політику НБУ, затверджене постановою Правління НБУ від 18.08.2004 за № 389, вказав що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікових станок для іноземних валют, а тому вимога про нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ здійсненої на валюту євро не відповідає нормам чинного законодавства.

Щодо заявлених вимог про стягнення штрафів відповідач вказав, що позивач намагається здійснити застосування штрафів за одне й те ж саме порушення порушення порядку повернення предмету лізингу.

На думку відповідача, позивач як особа, що надає послуг з фінансового лізингу надав відповідний договір для підписання відповідачу-1, а тому наявність у ньому пунктів 13.6.6. та 13.4.1 договору, які передбачають відповідальність за одне і те саме порушення умов договору, повинні тлумачитися на його користь, тобто при наявності порушень, про які зазначав позивач застосуванню повинен підлягати лише пункт 13.6.6 Договору.

Штраф у розмірі 379 050,90 грн визначений виходячи із того, що залишкова вартість предмету лізингу становила 51177,47 евро. Відповідачу не зрозуміло, чому залишкова вартість предмета лізингу становить цю суму та яким чином позивач її вирахував.

Відповідач акцентує увагу на тому, що пунктом 13.6.6 договору не визначено, що штраф вираховується із залишкової вартості в євро, враховуючи умови договору та твердження позивача, розрахунок штрафу повинен був би здійснюватися на дату коли б відповідач-1 порушив умови визначені пунктом 13.6.6 Відповідно і залишкова вартість предмета лізингу визначається у гривнях згідно курсу НБУ євро до гривні на цю дату.

Щодо стягнення штрафу в розмірі 1000,00 євро (37033,00 грн) згідно пункту 13.5 договору, відповідач підкреслив відсутність доведеності факту отримання відповідачем-1 повідомлення про відмову від договору, що унеможливлює застосування штрафів.

З приводу витрат позивача щодо договору укладеного з ТОВ "Спанта" з метою забезпечення повернення предмета лізингу, відповідач зазначив, що позивачем не надано документів, які б підтвердили реальність надання послуг ТОВ "Спанта" позивачу. На думку відповідача позивач сплатив на користь ТОВ "Спанта" 370000,00 грн за послуги, яких реально не отримував, а такі дії здійснено спеціально з метою штучного створення витрат яких не було задля збагачення за рахунок відповідачів.

З приводу грошової суми понесеної задля отримання виконавчого напису, відповідач у контексті вже наведених раніше доводів стверджував, що не було правових підстав для складання виконавчого напису та, як наслідок, необхідності компенсувати такі витрати.

Також позивач зазначив, що через обставину ведення на території України активних бойових дій починаючи з 24.02.2022, як форс-мажорних обставин, відповідач не міг сплачувати лізингові платежі.

Відповідач у відзиві пише, що ТОВ "Агросвіт Фарм" є малим аграрним підприємством, яке під час війни зазнало значних втрат, у зв`язку з чим не змогло виконувати раніше взяті на себе зобов`язання. Згідно фінансового звіту товариства за 9 місяців 2022 року отримало чистий прибуток лише 181 200,00 грн. Відповідачу-2 який також є директором ТОВ "Агросвіт Фарм" внаслідок бойових дій було завдано шкоди його майну, яким він володів. Довідкою №629 від 08.12.2022 підтверджується той факт, що його будинок за адресою: село Березівка, вулиця Польова, будинок 34 було повністю знищено, зазначає відповідач-1.

На особливу увагу заслуговує той факт, що загальна сума лізингових платежів які б повинен був сплатити відповідач-1 на користь позивача, станом на день підписання договору становила 3 442 168.80 грн, із них, що також підтверджується позивачем було сплачено в гривневому еквіваленті 64 311,78 Євро, а залишок складав в гривневому еквіваленті 60212,24 Євро. При цьому в позові в до стягнення вимагається сума у розмірі 3 136 256,10 грн., що майже дорівнює сумі лізингових платежів. Тож відповідач просив повністю відмовити у задоволенні позову з огляду на заявлену позицію.

Висновки господарського суду

Суд, розглянувши детально наявні у матеріалах справи документи та додатки, прийнявши до уваги позиції сторін, що висвітлені у заявах по суті справи та були детальніше обгрунтовані під час виступів представників сторін у судових засіданнях, оцінивши докази на які посилаються сторони у відповідності до чинних положень закону та актуальної судової практики, розглянувши всі аргументи та контраргументи сторін, вважає за необхідне вказати наступне.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Договір фінансового лізингу є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст. 175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

При цьому, регулювання відносин, що виникають у зв`язку із передачею майна у фінансовий лізинг, окрім загальних норм здійснюється і спеціальними нормами, які регулюють відносини лізингу.

За змістом положень ч. 7 ст. 292 Господарського кодексу України, правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до Господарського кодексу України та інших законів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997\, в редакції чинній на момент укладення договору № 89-02166 від 02.09.2019, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу; за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 вказаної норми до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», в редакції чинній на момент укладення договору, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. В силу пункту 3 частини 2 статті 11 Закону, одним із обов`язків лізингоодержувача є своєчасна сплата лізингових платежів.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За приписами частини 1 статті 559 цього Кодексу порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

У відповідності до частини 4 цієї ж статті Кодексу порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Положеннями статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом з`ясовано, що між позивачем та відповідачем-1 02.09.2019 укладено договір фінансового лізингу. В цей же день між позивачем та відповідачем-2 укладено договір поруки. Тож в силу наведених вище норм Цивільного кодексу України, відповідач-2, як поручитель, своїм власним підписом взяв на себе обов`язок солідарно відповідати за зобов`язання відповідача-1, як боржника, перед кредитором, позивачем, у разі виникнення обставини невиконання чи неналежного виконання боржником обов`язків за договором фінансового лізингу № 89-02166 від 02.09.2019.

Встановлено, що між сторонами договору фінансового лізингу відбулася передача з боку позивача та приймання з боку відповідача-1 транспортних засобів, відповідно до специфікації. Відповідач-1 за час дії договору виконував свої зобов`язання за договором, сплачуючи наведені у графіку платежів (додаток 2 до договору) до листопада 2021 року. Водночас, з 01.01.2022 за лізингоодержувачем утворилась заборгованість, через прострочення сплати чергового лізингового платежу, який мав бути проведеним до 31.12.2021. Через цю обставину у позивача правомірно виникла можливість направити відповідачу лист-вимогу, а згодом і повідомлення про відмову від договору та необхідність повернення відповідачем-1 транспортних засобів переданих за договором через невиконання зобов`язання відповідно до умов договору.

Позивач стверджував, що відповідач отримавши повідомлення проігнорував його та не повернув предмет лізингу. Відповідач у свою чергу заперечив факт отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу. З огляду на виникнення таких суперечностей між сторонами, суд критично оцінив документи надані позивачем, як такі що засвідчують направлення та вручення відповідачу повідомлення про розірвання договору.

З позовною заявою до суду було подано скановану копію завірену адвокатом листа паперу, на якому кульковою ручкою зроблено наступний запис: "Опис: Повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу 89-02166 від 02.09.2019. / 10.06.2022 [підпис]" На цьому ж листі паперу проставлений штемпель поштового оператора "Укрпошта" датований 09.06.2022. Суд погоджується з доводами відповідача, що такий опис вкладення не відповідає вимогам п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку.

Позивачем додано до позову роздруківку з сайту поштового оператора Укрпошта про статус відправлення. Вказана роздруківка свідчить про те, що відправлення № 0101046620047 було прийняте 10.06.2022. В той же час, з цієї роздруківки вбачається, що відправлення було вручене особисто у відділенні 08482 у м. Переяслав, Україна, при цьому адресою для кореспонденції відповідача згідно п. 22.1.2 договору є село Світанок, будинок 5/4, вул. Київська.

На стадії розгляду справи по суті для всебічного дослідження фактичних обставин справи позивач подав до суду додаткові докази, які прийняті судом. Тож матеріали справи також містять, крім іншого, і рекомендоване повідомлення про вручення відправлення № 0101046620047. Вказано найменування адресата та його адресу (ТОВ Агросвіт Фарм, с. Світанок Бориспільського району, 08472, 0681639500). На рекомендованому повідомлення наклеєний штрих код № 08482 00013238. Водночас вказане рекомендоване повідомлення, як первинний документ, що підтверджує вручення відправлення не містить дати вручення листа адресату. Також повідомлення не має відомостей про одержувача, крім підпису невідомої особи. Позивачем також не доведено належність вказаного в рекомендованому повідомленні номеру телефону, який не відповідає відомостям про засоби зв`язку відповідача, що закріплені у договорі.

Тож, за наявних обставин суд не може встановити та констатувати дійсність факту направлення та вручення 21.06.2022 листа в якому міститься повідомлення про відмову від договору у відправленні № 0101046620047. Суд в контексті тверджень відповідача про неотримання ним жодних повідомлень подібного змісту критично оцінює надані позивачем суперечливі докази направлення та отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору. відтак, суд, за наведених обставин не може встановити дійсність факту направлення та отримання відповідачем такого письмового повідомлення чи взагалі стверджувати про обізнаність відповідача-1 до моменту вилучення майна чи пред`явлення цього позову про наявність такого повідомлення.

Суд в діях позивача не вбачає практичного наміру зв`язатися з відповідачем та припинити дію договору, повернути позивачу належне йому майно, з огляду на несплату відповідачем лізингових платежів. Суд вбачає в діях позивача надмірну формальність. Суд акцентує увагу на тому, що державний виконавець отримавши виконавчий напис нотаріуса про повернення транспортних засобів переданих за договором фінансового лізингу відкрив виконавче провадження 02.08.2022 і вже 04.08.2022 була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Тобто, відповідачем-1 не здійснювались перешкоди щодо повернення належного позивачу майна коли той був обізнаний про намір позивача повернути транспортні засоби.

Таким чином, суд також погоджується з аргументами відповідача, та не вбачає реальної необхідності складання такого напису. Проте правом на його оскарження відповідач-1 не скористався.

В той же час, з огляду на фактичне невиконання відповідачем-1 свого обов`язку щодо сплати лізингових платежів, суд погоджується з позивачем, що за відповідачем-1 залишився невиконаний обов`язок зі сплати лізингових платежів.

За наведених вище обставин, з огляду на реальне повернення транспортних засобів 04.08.2022 суд зазначає про наявність до цього часу у відповідача обов`язку здійснювати лізингові платежі, з огляду на відсутність і з його боку наміру розірвати договір, відмовитися від договору через неможливість його виконання чи інше. Разом з тим, суд не може за наведених відповідачем-1 форс-мажорних обставин звільнити відповідачів від виконання ним обов`язків за договором. Останні зміни до графіку лізингових платежів внесені сторонами 22.02.2021. З моменту прострочення відповідачем-1 виконання своїх обов`язків щодо проведення оплат за договором фінансового лізингу (01.01.2022) з боку відповідача-1 не було здійснено жодних дій, які б свідчили про те, що останній мав намір яким-небудь чином відстрочити, розстрочити за погодженням позивача чи в інший спосіб забезпечити виконання своїх обов`язків. Також суд зважає на ту обставину, що прострочення мало місце до моменту введення на території України активних бойових дій. Також відповідачем не подано жодних клопотань про зменшення розміру штрафних санкцій чи інше, а лише наведено факт наявності цих форс-мажорних обставин, як підстави для звільнення його від відповідальності.

Суд констатує, що і з боку позивача і з боку відповідачів після настання прострочення сплати лізингових платежів протягом близько пів року прослідковувалась бездіяльність та небажання узгодити подальше виконання обов`язків відповідача-1 за договором. Суд зазначає, що позивач, стверджуючи про направлення листа-вимоги не подає до суду жодних доказів здійснення такого направлення. З приводу формальних дій, які на думку позивача є доказами направлення у червні 2022 року працівником позивача повідомлення про відмову від договору суд вже навів свою позицію вище.

Зважаючи на такі висновки, суд вважає за можливе задовольнити позов лише частково. Здійснивши перерахування сум заборгованості за договором суд в першу чергу зауважує, що за відповідачем дійсно утворилася заборгованість в частині основного боргу. А з огляду на те, що фактичне розірвання договору сталося 04.08.2022, коли виконавцем було повернуто позивачу транспортні засоби передані за договором фінансового лізингу, суд вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача основного боргу на загальну суму 18337,36 євро (679 087,08 грн). Ця сума є меншою, ніж сума, яка могла б бути стягнута з відповідача за весь час дії договору до фактичного повернення майна лізингодавцю, водночас, позивачем іншим чином визначено період дії договору ніж встановлено судом. Проте, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення лізингових платежів по день фактичного вилучення техніки.

Суд звертає особливу увагу учасників справи на те, що в силу абзацу 2 пункту 6.5 договору фінансового лізингу сума лізингового платежу, що підлягає сплаті сума кожного лізингового платежу, що підлягає сплаті, а також будь-якого іншого платежу, за виключенням Авансового платежу, передбаченого цим Договором, визначається шляхом перерахування відповідного еквіваленту такого платежу, вираженого в Євро, у гривні за курсом, встановленим НБУ на дату здійснення платежу.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем з 01.01.2022 не здійснено жодного платежу за договором, що не заперечено ні лізингоодержувачем, ні поручителем та підтверджено відповідними довідками з банківських рахунків позивача, наявних у матеріалах справи, суд вважає, що позивачем правильно визначено суми, заявлені до стягнення за курсом станом на момент пред`явлення позову 17.08.2022, що становив 37,033 грн до 1 євро.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 6.13 договору фінансового лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення.

Оскільки, має місце прострочення виконання зобов`язання, позивачем підставно нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України за час прострочення виконання зобов`язання заявлений у позові. За розрахунками суду розмір пені, що підлягає до стягнення становить 1897,09 євро (70254,93 грн). Суд знову ж таки звертає увагу відповідача на те, що переведення суми заборгованості у гривні здійснюється за курсом станом на момент пред`явлення позову. Це в контексті узгодженого сторонами договору пункту 6.5, на який вже суд звертав увагу, не перешкоджає тому, що НБУ не встановлює розміру облікової ставки для іноземних валют. Суд в цьому випадку в першу чергу керується принципом свободи договору, та вважає за можливе здійснення позивачем нарахувань за договором таким чином.

Переходячи до розгляду вимог позивача про стягнення неустойки та штрафів, суд перш за все вважає за необхідне викласти у рішення зміст пунктів за якими позивач заявляє свої вимоги про стягнення штрафів та положення статті 785 ЦК України щодо неустойки.

Позивач звертав увагу суду на те, що в пункті 13.4 договору фінансового лізингу сторонами був узгоджений порядок та умови повернення предмету лізингу: лізингоодержувач зобов`язаний доставити предмет лізингу до місця зазначеного лізингодавцем за свій рахунок та на ризик лізингоодержувача,

Зазначений порядок та зобов`язання із вчинення вказаних дій відповідач-1 порушив, вважає позивач, а предмет лізингу був повернений позивачу в примусовому порядку в межах виконавчого провадження, відкритого за ініціативою позивача.

Пунктом 13.4.1 договору встановлено, що у випадку порушення лізингоодержувачем порядку повернення предмету лізингу, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 25 % початкової вартості предмету лізингу та відшкодовує йому всі збитки, пов`язані з таким порушенням.

В силу пункту 13.4 договору фінансового лізингу (повернення предмету лізингу) при настанні випадку невиконання, а також у інших випадках передбачених законом чи цим договором, лізингоодержувач зобов`язаний передати лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем предмет лізингу лізингодавцю, протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів, починаючи з дати надсилання відповідної вимоги.

Позивач розраховує момент настання у відповідача-1 обов`язку з повернення речі, як 21.06.2022 дата, яка за його переконаннями є датою вручення відповідачу повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу. Суд не може прийняти вказані твердження відповідача, як такі, що підтверджуються належними доказами. Як вже вказувалось судом, з наданих позивачем доказів неможливо встановити, як дату надсилання вимоги, так і сам факт її надсилання. Дата реєстрації відправлення № 0101046620047 збігається з датою прийняття відправлення вказаною у рекомендованому повідомленні (10.06.2022). Незважаючи на це, надана до суду копія аркушу паперу має відбиток поштового штемпеля, що передує цій даті 09.06.2022. Тож суд з цього робить висновок, що напис на аркуші, своєрідний опис, був зроблений пізніше ніж працівником відділення поштового зв`язку здійснено перевірку конверту на відповідність тому опису. Разом з тим, враховуючи що існує та ж таки відмінність у даті прийняття відправлення та у даті виготовлення рекомендованого повідомлення, та реєстрації відправлення виникає сумнів щодо їх співвідношення з аркушем паперу, який за твердженнями позивача є описом цього відправлення, який датований двома різними датами. Наявність на копії аркушу паперу наклеєного штрих-коду з номером відправлення жодним чином не підтверджує позицію позивача, лише викликає у суду ще більші сумніви з приводу того, що цей аркуш, який не містить відомостей про відправника та адресата, взагалі якось може свідчити про направлення саме того листа з тим змістом про який стверджує позивач, а також про те, що він відправлявся за належною адресою разом з рекомендованим повідомленням, яке позивач надав до суду лише на стадії розгляду справи по суті на вимогу суду.

Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що позивач належним чином не довів суду обставин, які могли б стати підставою для стягнення штрафу у розмірі 25 % початкової вартості предмету лізингу.

Те ж стосується і вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 20 % від вартості предмету лізингу передбаченого пунктом 13.6.6 за порушення лізингоодержувачем своїх обов`язків (а саме повернення об`єкту лізингу, що визначено пп. "е" пункту 10.1 договору). Більше того, судом враховано те, що позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача двох видів штрафу за одне і те ж порушення. Водночас, за наявних обставин жоден з наведених штрафів не може бути стягнуто з відповідачів.

Окрім іншого, судом з`ясовано, що позивач заявив вимогу відповідно до пунтку 13.5 договору, де вказано, що у випадку розірвання даного договору з підстав порушення лізингоодержувачем зобов`язань за даним договором, лізингоодержувач сплачує неустойку в гривнях в сумі, еквівалентній 1000 (одна тисяча) євро, а також відшкодовує лізингодавцю всі збитки та всі документально підтверджені витрати, пов`язані з розірванням даного договору та поверненням об`єкту лізингу, у тому числі вартість проведення ремонтних та/або відновлювальних робіт, за умови їх необхідності, а також додатково відшкодовує упущену вигоду, в сумі, що перевищує сплачену неустойку.

Така вимога залишається судом без задоволення з огляду на те, що суд вище встановив факт недоведення позивачем обставин направлення повідомлення про розірвання договору.

З приводу покладення на відповідача витрат пов`язаних з комплексом юридичних дій щодо примусового повернення предмету договору лізингу, то суд вважає такі дії позивача передчасними з огляду на відсутність реального виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення транспортних засобів, про які відповідач би знав та міг би здійснити їх не у вигляді примусу, а добровільно. Суд вчергове звертає увагу позивача на те, що виконавець відкривши виконавче провадження 02.08.2022, вже 04.08.2022 передав відповідне майно позивачу, що знову ж таки свідчить про те, що відповідач не ухилявся від обов`язку повернути транспортні засоби коли йому стало достеменно відомо про відповідний намір у позивача. Суд відмовляє і у задоволенні вимоги позивача про покладення на відповідачів обов`язку відшкодувати витрати, що пов`язані з примусовим поверненням речі, які до того ж є також доволі формальні, передчасні та такі, що як у відповідача так і у суду викликають сумнів щодо їх співмірності та доцільності, позаяк їх заявлений розмір є жодним чином належно не обгрунтований.

Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Враховуючи те, що судом не встановлено дійсність обставини надсилання на юридичну адресу відповідача конверту з повідомленням про відмову від договору та дату отримання такого повідомлення відповідачем, суд позбавлений можливості застосувати до цих правовідносин положення наведеної вище статті та покладати на відповідача необгрунтовану неустойку.

Водночас, відповідно до пункту 6.1.2 договору фінансового лізингу за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в порядку та розмірах, передбачених цим договором та графіком платежів (Додаток №2), саме: додаткові лізинові платежі, до складу яких входять, в т.ч.: а) витрати лізингодавця, якщо лізингодавець сплачує будь-який штраф, пеню чи інший платіж, пов`язаний з використанням предмету лізингу, що накладено з вини лізингоодержувача (такі витрати лізингодавець зобов`язаний підтвердити документально).

Оскільки позивачем у цьому випадку до суду надано належні докази, які дійсно підтверджують сплату штрафів в момент перебування предмету лізингу у лізингоодержувача на суму, що заявлена у позові, суд у порядку пункту 6.1.2 вважає за можливе покласти на відповідачів обов`язок відшкодувати 23147,86 грн. відшкодування інших додаткових лізингових платежів.

Підсумовуючи, суд вважає за можливе вказати, що за наслідками розгляду цього позову, на відповідачів покладається обов`язок передбачений законом та договором в частині сплати основного боргу, пені та відшкодування сплачених позивачем штрафів. Інші вимоги позивача залишаються без задоволення. Суд зауважує, що здійснення дій з приводу примусового повернення майна вчинено позивачем передчасно, не переконавшись, що дійсно настав обов`язок у відповідача щодо повернення речі, який у разі належного оформлення відправлення документів навіть у разі невручення міг би вважатися доказом на підставі якого через 14 робочих днів з моменту направлення вимоги у порядку пункту 13.4 договору у позивача б виникла можливість нараховувати неустойку, штрафи, покладення на відповідача обов`язку з відшкодування витрат пов`язаних з неповеренням майна.

В цьому ж випадку суд погоджується з відповідачем в тому, що сукупний розмір позовних вимог майже дорівнює сумі лізингових платежів, а це на думку суду у випадку неотримання відповідачем-1 транспортних засобів є фактом збагачення позивача за рахунок відповідача у розмірі, що неспівмірний з тими наслідками, які настали для обох сторін. Водночас, відповідачами не заявлено клопотань про зменшення штрафних санкцій, тому, суд вважає за можливе покласти на відповідачів всі підставно нараховані позивачем вимоги (основний борг, пеня та відшкодування деяких витрат за користування майном).

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд покладає на відповідачів обов`язок відшкодувати судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт фарм" (08472, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Світанок, вулиця Київська, будинок 5/4, ЄДРПОУ 39217460) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" (03026, місто Київ, столичне Шосе, будинок 100, код ЄДРПОУ 33052443) 679087,08 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу № 89-02166 від 02.09.2019, 70254,93 грн. пені та 23147,86 грн. відшкодування інших додаткових лізингових платежів згідно п.6.1.2 договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт фарм" (08472, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Світанок, вулиця Київська, будинок 5/4, ЄДРПОУ 39217460) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" (03026, місто Київ, столичне Шосе, будинок 100, код ЄДРПОУ 33052443) 5793,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" (03026, місто Київ, столичне Шосе, будинок 100, код ЄДРПОУ 33052443) 5793,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз